Щиро вдячний журналістам Олені Яхно і Олені Мельник за дискусію, якою були підняті дуже важливі питання щодо здійснення органами прокуратури досудового розслідування. Приймаючи до уваги, що було згадане і моє прізвище в контексті із цим питанням, хочу висловити свою думку з цього приводу.
Визнаю, що до листопада 2012 року, до прийняття нового КПК України, я був прихильником подальшого залишення (хоча б на перехідний період) в органах прокуратури функції досудового розслідування по найбільш складних кримінальних правопорушеннях, в першу чергу, вчинених найвищими посадовими особами нашої держави, на той момент державними службовцями 1-3 категорії, правоохоронцями і суддями, тобто в незалежності від того, які саме вони вчинили злочини, в т.ч. і корупційні, і в організованих формах. Тим більше, що це відповідало і тодішнім вимогам Перехідних положень тодішньої редакції Конституції України.
Після прийняття КПК України 2012 року моє відношення до цієї проблеми дещо змінилося, бо з того часу безпосередній нагляд за додержанням законів за досудовим розслідуванням кожного конкретного провадження здійснює лише прокурор, який з самого початку після, реєстрації кримінального провадження в ЄРДР закріплений за ним і лише він здійснює процесуальне керівництво до прийняття кінцевого рішення: закриття справи чи направлення до суду обвинувального акту.
Роз’яснюю моїм друзям і колегам із ГПУ: всі вищестоящі над процесуальними керівниками прокурори, в т.ч. і Генпрокурор, і прокурори областей, або як тепер їх називають – керівники регіональних прокуратур і керівники місцевих прокуратур та їх заступники мають дуже обмежені, фактично зведені нанівець наглядові повноваження:
- змінити підслідність конкретного кримінального провадження за іншим органом досудового розслідування, або вищестоящим підрозділом одного і того ж органу досудового розслідування і то лише в разі неефективного досудового розслідування; виключенням із цього правила є кримінальні справи, які підслідні НАБУ, змінити підслідність по яких не має права навіть Генеральний прокурор, що є звісно повним абсурдом;
- скасувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих і прокурорів нижчих рівнів, але, лише в межах строків досудового розслідування. При цьому, в даному випадку повноваження скасовувати такі постанови детективів НАБУ і прокурорів САП має виключно Генпрокурор!
І все. Тому, сьогоднішні заяви Генпрокурора Ю. Луценко про його «визначні здобутки» в частині «реформування радянського типу прокуратури», коли слідчі і прокурори сиділи в одному кабінеті, а він ці функції роз’єднав, позбавивши прокуратуру функції досудового розслідування, як для мене виглядають повною маячнею.
Підтвердженням цього мого висновку є той факт, що ще в червні 2016 року були внесені зміни до Конституції України, де визначені зовсім нові функції органів прокуратури України, в т.ч. і основна:
- «організація і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням…», що взагалі фактично ліквідувало прокурорський нагляд за додержанням законів під час здійснення досудового розслідування, а перетворило прокуратуру в головний суб’єкт по розслідуванню злочинів, який тепер не зможе зі сторони спостерігати за розслідуванням того чи іншого кримінального правопорушення (як це було раніше) і всі недоліки по ньому перекладати на орган досудового розслідування, а всі перемоги і здобутки привласнювати собі.
Тому, ще раз звертаю увагу на цю нову обставину: прокурор з вересня 2016 року (коли вступили в силу зміни до Основного Закону від 02.06.2016 року) є головною процесуальною фігурою по будь-якій кримінальній справі, тому я не можу погодитися із реплікою мною шановної пані Марини Ставнійчук про те, що Луценко фактично зрадіє від того, що прокурор буде позбавлений функції досудового розслідування, тобто буде керувати, але не відповідати. Може він особисто і зрадіє цьому, бо я так розумію, що нинішнє керівництво ГПУ цією проблемою не переймається, бо якби переймалось, то вже давно б привело зміст Закону «Про прокуратуру» і відповідні норми КПК України щодо повноважень прокурорів у відповідність до вимог Основного Закону.
А ось новому Генпрокурору, в майбутньому, доведеться розчищати ці «авгієві конюшні» і вживати заходів по виправленню цих недоліків і помилок своїх попередників.
Окрім того, щоб Ви зрозуміли, яке тепер буде реальне навантаження зросте на прокурорів, після позбавлення їх функцій досудового розслідування, я вам поясню: кожного року слідчими і прокурорами реєструється більше 2-3 млн. кримінальних проваджень, по яких після проведення необхідних слідчих дій закривається десь близько 1-2-х млн. кримінальних проваджень і лише приблизно 500 тисяч кримінальних проваджень залишаються облікованими як злочини, по яких проводиться досудове розслідування в повному об’ємі. Для того, щоб дійсно зрозуміти скільки потрібно слідчих і прокурорів для того, щоб забезпечити їх розслідування цих злочинів належним чином, як того вимагає КПК, я задавав питання керівництву ГПУ і Нацполіції, скільки у них на сьогодні таких прокурорів і слідчих, які займаються досудовим розслідуванням, скільки вони мають незаповнених вакансій на цих посадах, скільки з них мають досвід роботи до 1 року, до 3-х років , до 5-ти років і більше. Відповіді звичайно ні я , ні суспільство не отримали.
А ще більш неприйнятним є те, що той же Генпрокурор не переймається колосальним навантаженням на прокурорів, бо задекларував наміри знову скорочувати кількість прокурорів - ще на 5 тисяч працівників. Ви можете собі уявити, який після цього буде стан слідства в правоохоронних органах, як буде там організоване досудове розслідування? Я вже мовчу про рівень процесуального керівництва за кожним кримінальним провадженням. Ви думаєте, що Генпрокурор повинен радіти, що функцію слідства у нього забрали. На мою думку, при такій ситуації плакати потрібно!
