Всеволод Розумовський, для Резонансу
Вже зовсім скоро відбудеться з’їзд суддів України, на якому делегати мають обрати членів Вищої ради правосуддя, органу, який згідно закону покликаний забезпечувати незалежність судової влади, та її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, а також формування доброчесного й високопрофесійного корпусу суддів.
Згідно Конституції членами Вищої ради правосуддя можуть бути не лише судді, а й судді у відставці. Поряд з цим, в Основному Законі вказано, що Вища рада правосуддя набуває повноважень за умови обрання (призначення) щонайменше п’ятнадцяти її членів, серед яких більшість становлять саме діючі судді. Разом з тим, серед 44-х кандидатів, які подали документи на посаду члена ВРП немало тих осіб, які є саме колишніми суддями.
Однак, чи зможуть судді у відставці стати належними представниками суддівського корпусу у ВРП?
Адже як часто буває, місце сидіння визначає точку зору. І приклад Станіслава Щотки, який будучи суддею у відставці, ще в 2013 році нагороджувався орденом «За заслуги» ІІІ ступеня Указом В.Януковича, а отримавши посаду члена ВККС, став активним послідовником ідей Реанімаційного пакету реформ, – цьому яскраве підтвердження.
Проте сьогодні мова піде не про нього, а про екс-суддю Вищого адміністративного суду України, кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя – Чумаченко Тетяну Анатоліївну.
Деклараційні таємниці судді, або куди зник чоловік?
Тетяна Чумаченко з листопада 1982 по березень 1998 року працювала на різних посадах в Верховному Суді України. З березня 1998 року по березень 2002 року - суддя Подільського районного суду м. Києва. З березня 2002 року по листопад 2005 року – суддя Апеляційного суду м. Києва. З листопада 2005 року по жовтень 2016 року – суддя ВАСУ. В період з 2006 по 2010 роки член Ради суддів адміністративних судів.
З жовтня 2016 року Тетяна Чумаченко була звільнена з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв’язку з поданням заяви про відставку.
Чоловік кандидата на посаду члена ВРП, Чумаченко Анатолій Миколайович працює актором ДП “Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка”. Грає більше ніж 10 ролей в театрі, та мав десь три зйомки в художніх фільмах.
В період за 2013-2016 роки, офіційно задекларовані доходи родини Чумаченків становлять солідну суму - 1 816 054,00 грн. (або близько 100 тис. доларів).
У власності родини з 2013 року знаходяться земельна ділянка, квартира і будинок. Жодної автівки.
В 2015-2016 роках суддею декларуються вже 3 квартири, та зазначається, що одна квартира площею 52,5 кв. м. є спільною власністю доньок – Анастасії та Ганни-Марії.
Що ж, якщо вірити даним розміщеним в декларації, у власності доньок лише одна квартира, право власності на яку було набуто в 2015 році. Проте, якщо вірити Державному реєстру прав на нерухоме майно, то у спільній власності доньок є ще один об’єкта - квартира, яка знаходиться в м. Києві, по вулиці Волоська (Старий Поділ). Окрім всього, Державний реєстр прав на нерухоме майно підказує, що право власності в них виникло в 2011 році, а не в 2015 році, як зазначає вже екс-суддя.
Проте, в Деклараціях квартира по вулиці Волоська (Старий Поділ) нею не фіксується. Аналогічно, ми бачимо і недостовірні відомості щодо дати набуття права власності на квартири – 2011 рік, замість 2015 року. Тобто, перебуваючи на посаді судді Т.Чумаченко до 2015 року свідомо не вносить в декларацію набуття доньками права власності на квартири в м. Києві, і лише
з 2015 року, після введення електронного декларування, вирішую їх зафіксувати, однак, як ми бачимо, шляхом внесення абсолютно недостовірних даних.
З введенням електронного декларування суддя розпочала декларувати і квартиру чоловіка площею 80 кв. м., яка була набута у власність ще в 2002 році. Чому Чумаченко Тетяна приховувала квартири доньок та чоловіка до 2015 року – питання риторичне, та водночас зрозуміле для широкого кола читачів.
Цікавим є і те, що в 2004 році суддя придбала будинок в с. Трипілля, Обухівського районну лише за 1 853 грн. (близько 300 доларів), а в 2006 році придбає 0,14 га земельної ділянки за 9 672 грн. (або трішки більше 1 тис. доларів).
Щоб зрозуміти в чому полягає верх цинізму придбання будинку та землі, варто подивитись лише на карту щодо місця розташування селища Трипілля. Селище за 30 км. від м. Києва по Обухівській «золотій трасі», на крутих берегах річки Дніпро.
Очевидно, що в 2004 році, на піку підйому вартості нерухомості, ціна за 1 кв. м. житлового будинку в цьому районі набагато вища, аніж 100 грн. за 1 кв. м.
«Мама» судових заборон на проведення мирних зібрань
На наше переконання, першим кого слід звинувачувати в запровадженні механізмів судових заборон мирних зібрань – це судді ВАСУ. Саме вони запровадили для суддів нижчих інстанцій формат прийнятих рішень та підходів в оцінці фактів.
І в Єдиному державному реєстрі судових рішень є безліч різноманітних судових рішень за участю суддів ВАСУ, які надають відповіді на питання звідки пішла така собі пошесть обмеження мирних зібрань. Але ми зупинимось лише на тих судових рішеннях, де участь приймала суддя ВАСУ Тетяна Чумаченко.
Ще в 2008 році, суддя ВАСУ Чумаченко - одна із перших, хто приймає ключові рішення по справах про заборону мирних зібрань, і закладає основу в судовій практиці на довгі роки! Так, саме за її участі, було запроваджено передумови того що адміністративні суди починають обмежувати мирні зібрання через те, що заявки на проведення масових акцій, в одному і тому ж самому місці, в один і той же день та час було подано різними політичними партіями, громадськими організаціями, які мають протилежні політичні погляди на певні історичні події і які стосуються України. Не дивлячись на поширення в Україні практики Європейського суду, вона не змінила свою думку і в 2011 році коли приймала аналогічне рішення.
Саме вона, оберігаючи спокійне життя біглого Президента Януковича В. Ф., в 2011 році забороняла Коаліції Учасників Помаранчевої Революції проводити свої мирні зібрання в центральній частині міста Києва.
Можливо, саме Тетяна Чумаченко стала одним із тих судових ідеологів, які запровадили посилання в судових рішеннях на Указ Президії Верховної ради СРСР від 28 липня 1988 року №9306-XI «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР».
Саме під її головуванням в листопаді 2013 року були залишені в силі рішення судів нижчих інстанцій, які заборонили проводити мирні акції Партії «Свобода» та Партії «Батьківщині» в м. Харкові.
Взагалі, суддя ВАСУ Тетяна Чумаченко, як й інший суддя ВАСУ Михайло Смокович, знакова фігура по таким справам: залишення без змін рішень про обмеження мирних зібрань, які приймались Одеським окружним адміністративним судом, Чернівецьким окружним адміністративним судом, та багатьма іншими.
Знущання над законами в угоду можновладців
Захоплення депутатами селищної ради, побиття голови селищної ради, мітинги сотень людей, обливання зеленкою депутатів, поламані кінцівки у можновладців та тітушки. Це події 2015-2016 років, які відбувались за 6 км. від столиці України – м. Києва.
Саме про с. Коцюбинське народний депутат України від фракції «Блок Петра Порошенка» Ольга Червакова з парламентської трибуни оголосила, що там відбувається створення нової Коцюбинської Народної Республіки. Депутат зазначила, що сесії сільради скликає секретар Юлія Главацька без будь-якої процедури та з порушенням закону. На цих сесіях приймаються фейкові рішення про приєднання смт. Коцюбинського до Ірпеня в порушення закону про добровільне об’єднання громад, без будь-яких громадських обговорень, без врахування методологій і без врахування взагалі думки громади.
Фактично всі розуміли, що в с. Коцюбинському відбулось силове захоплення влади, що загрожує місцевому самоврядуванню і державі в цілому та ставить під сумнів реформу правоохоронних органів, підривало довіру суспільства до порядку забезпечення законності, захисту прав і свобод громадян від злочинних посягань.
А знаєте чому? Тому що, в даному селищі знаходиться одна із самих найдорожчих в Україні земля – від 3 тис. доларів за 1 сотку.
І ось, щоб зняти напругу та перезавантажити роботу селищної ради, для недопущення кровопролиття, для усунення соціального загострення Коцюбинський селищний голова звертається в усі інстанції, в тому числі і до Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування щодо систематичних порушень депутатами Коцюбинської селищної ради Регламенту ради, умисного систематичного зриву пленарних засідань, перешкоджанні у веденні засідань ради, невиконання депутатами обов'язків, передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Законом України «Про статус депутатів місцевих рад». У результаті громада селища фактично має паралізований і бездіяльний орган місцевого самоврядування - Коцюбинську селищну раду, яка неспроможна ані вирішити, ані розглянути питання, необхідні для нормального функціонування громади.
Після довгих баталій та протистояння, Верховна Рада України приймає Постанову від 14.04.2016 року №1108-VIII «Про дострокове припинення повноважень Коцюбинської селищної ради у зв'язку з діями, що порушують Конституцію України і Закони України, підривають засади місцевого самоврядування, суперечать інтересам територіальної громади смт. Коцюбинське, та призначення позачергових виборів».
Однак, суддя Тетяна Чумаченко не вбачає ніяких порушень, і мабуть вважаючи, що формалізм в підході до вирішення справ відповідає духу права, 01.06.2016 р. приймає кардинально інше рішення, аніж очікували мешканці с. Коцюбинського - скасовує постанову Верховної Ради України від 14.04.2016 року №1108-VIII, чим демонстративно стає на бік людей, які захопили владу в селищі.
В результаті такого ганебного рішення, протистояння в селищі ще більше загострилось, а бійня за золоті сотки землі розгорілась із новою силою.
Проте, найбільш цинічне та зухвале, на нашу думку, судове рішення, в якому приймала участь Тетяна Чумаченко було винесено по справі, де оскаржувався указ Президента України №88/2015 «Про строки проведення чергових призовів, чергові призови громадян України на строкову військову службу та звільнення в запас військовослужбовців у 2015 році» від 17.02.2015 р.
Згідно з ч.6 ст.15 Закону «Про військовий обов’язок і військову службу» строки проведення призову (призовів) громадян України на строкову військову службу на наступний рік визначаються Указом Президента України, який публікується в засобах масової інформації не пізніш як за місяць до закінчення поточного року.
Однак, указ публікується в Урядовому кур'єрі 19.02.2015 року, в Офіційному віснику України 27.02.2015 року та в Офіційному віснику Президента України 04.03.2015 року.
Мабуть студент першокурсник знає конституційний принцип, відповідно до якого, якщо в законі написано чітку норму, то саме так і має вчиняти державний орган. Кодекс адміністративного судочинства України навіть вводить 10-ступінчатий тест на перевірку прийнятих рішень державними органами, де одними із пунктів значиться: необхідність перевірити, чи вчинялось це на підставі закону, та своєчасно.
Все ж нібито чітко і зрозуміло, але мабуть не для всіх. Адже Тетяна Чумаченко, разом із іншими суддями, не звертають увагу на Конституцію України та закони, а просто пишуть, що опублікування Указу №88/2015 з порушенням строків, у даному випадку, не призвело до порушення права позивача та третьої особи знати свої права і обов'язки!
Цинічне та брутальне нехтування положеннями Конституції! Паплюження будь-яких основ адміністративного судового процесу!
Ми могли б продовжити, й досить довго. Проте, на наше переконання, все ж варто задатися питанням, кого та чиї інтереси буде захищати дана особа, якщо потрапить до Вищої ради правосуддя? Чи можливо вона і там продовжуватиме приймати рішення в інтересах можновладців?
Конфлікт інтересів у суддів ВАСУ – норма.
Пам’ятаєте про суддю ВАСУ Тетяну Шипуліну? Та сама, яка виносила рішення, де сторонами були клієнти компанії, де працювала її донька. Екс-суддя ВАСУ Тетяна Чумаченко не дуже далеко відійшла від своєї колеги.
Ми не даремно акцентували увагу, на початку нашої статті, що чоловік судді Чумаченко, як й одна із її доньок, працюють акторами ДП «Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка».
Ми не даремно акцентували увагу, на початку нашої статті, що чоловік судді Чумаченко, як й одна із її доньок, працюють акторами ДП «Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка».
Саме в тому театрі, де довгий час працював і Євген Ніщук, діючий Міністр культури, який вже не перший обіймає цю посаду.
Так ось, суддя Чумаченко Тетяна неодноразово розглядала справи, де стороною виступало Міністерство культури України.
Однією із найцікавіших справ, яку розглянула екс-суддя Чумаченко за участю Міністерства культури України, є справа за позовом заступника прокурора міста Києва, який звернувся в суд з позовом до Міністерства культури України та просив визнати протиправним та скасувати висновок, яким погоджений проект, паспорт опорядження фасадів і Генеральний план об'єкта «Будівництво фізкультурно-оздоровчого центру із закладом громадського харчування (рестораном) на Петровській алеї (поблизу Зеленого театру) у Печерському районі міста Києва».
Щоб було краще зрозуміло, Петровська Алея - дорога вздовж пагорбів р. Дніпра, оточена суцільним парком, який розташований в самісінькому серці м. Києва, за 5 хв. пішої ходи від вул. Хрещатик.
Так ось, для того, щоб викрутити ситуацію на користь забудовника, суддя вирішила придумати найдивнішу схему суддів ВАСУ - написати, що лист-погодження не оскаржуються в суді! Цинізм по відношенню до громади міста!
Відтепер, Міністерство культури України може робити що завгодно, та із перевищенням повноважень видавати будь-які за змістом листи (наприклад, дозвіл на побудову 40 поверхової будівлі біля Софії Київської, або знищення Андріївської церкви і побудова на її місці торгівельно-розважального центру), а суд, за логікою судді, не буде й не може їх скасовувати!
Фактично, такими діями мешканка столиці Тетяна Чумаченко, власними руками сприяла руйнації архітектури міста Києва.
Чи наявний конфлікт інтересів в даному випадку – адже чоловік судді працював в одному театрі із Міністром культури України? Не маємо сумніву, що вони досить добре спілкуються і товаришують. Бо, як відомо, театральна трупа – це більше ніж родина. І тому, на нашу думку, такий конфлікт інтересів все ж міг би мати місце.
Тож, чи готові судді віддати власний голос за людину, яка в жовтні 2016 року, маючи бажання отримати гарантований дохід у вигляді пенсії, вже не бачила свого майбутнього в судовій системі?
Величезні зарплати, які сьогодні мають члени ВРП є добрим стимулом для бажання посісти місце в її складі. Однак вказане має небагато спільного з необхідністю забезпечувати незалежність судової влади та формувати доброчесний корпус суддів.
Однак чи потрібно таке представництво і самим суддям, - покаже час.