Півтора роки, як органи прокуратури остаточно позбавлені такої функції, як нагляд за додержанням законів посадовими особами і громадянами, якій частіше називають загальним наглядом. Вже є підстави аналізувати, чи стало від цього в Україні жити легше і краще.
Одним з основних рушіїв ліквідації загального нагляду прокуратури був тезис про те, що необхідно ліквідувати надмірне втручання держави в особі прокуратури в господарську та іншу діяльність юридичних та фізичних осіб. Мета, ніби то, і позитивна. Слід визнати, що останні 9-10 років прокуратура стала більш політизованою і комерціалізованою, ніж вона була до цього. Все частіше прокуратуру стали використовувати можновладці, як палицю в боротьбі із політичними і комерційними конкурентами. Основними ударними силами цієї палиці були загальний нагляд і досудове слідство. Завдяки ним прокуратура перетворилась в такого собі монстра, здатного задавити любого неугодного. Саме тому Європа так наполягала на позбавленні прокуратури цих функцій і передачі їх іншим державним органам.
Є в юристів прислів’я: «Закон не такий страшний, як його тлумачать.» Уявляється, що шкідливим для держави і суспільства була не сама функція загального нагляду прокуратури, а те, як її розтлумачили для себе можновладці і як в дійсності виконується ця функція безпосередніми виконавцями. Тобто, більша проблема в кадрах, їх правильному розумінні ролі і місця прокуратури в системі державних органів, унеможливленні використання прокуратури в інших, політичних і комерційних цілях.
Нагляд за додержанням і застосуванням законів з боку прокуратури десятиліттями був частиною нашої правової системи і, позбавляючи цієї функції прокуратуру, державі було необхідно передати її іншому уповноваженому державному органу. Саме такі розумні думки висловлювались під час обговорення цієї проблеми. Насправді, хотіли, як краще, вийшло – як завжди. Зробили по революційному – усе зламали, але на цих уламках нічого взамін не побудовано. Залишилась лише безконтрольність за посадовими особами, які тепер можуть крутити законом, як дишлом, на свій розсуд. Реального контролю за єдиним застосуванням законів у державі фактично немає.
Не досягнута і мета обмежити втручання держави в особі прокуратури в господарську та іншу діяльність юридичних та фізичних осіб. Диявол ховається в деталях. Уявляється, що відмовившись від загального нагляду прокуратури і декларувавши в Конституції та законі «Про прокуратуру» позбавлення прокуратури функції досудового розслідування після початку функціонування Державного бюро розслідувань, держава не квапиться виконати це. Довготривалий і малозрозумілий конкурс на обрання керівника Державного бюро розслідувань з дуже реальною перспективою анулювання його результатів, якщо вони колись і будуть, свідчить про те, що влада бажає якнайдовше зберегти за прокуратурою такий сильний важіль впливу на опонентів, як досудове слідство.
Слідство повною мірою компенсує втрату загального нагляду, так як ті самі цілі можна досягти не лише загальнонаглядовими перевірками, але й відкриттям кримінальних проваджень. Вони досить часто перетворюються в ще більш ефективні палиці для придушення політичних та економічних конкурентів. Цьому сприяють нова процедура початку досудового розслідування, широкі повноваження слідства, можливість практично безстроково розслідувати «по факту», обмежені можливості оскарження дій слідчого. А право прокурора відкривати кримінальне провадження і функція процесуального керівництва досудовим розслідуванням дозволить прокуратурі ефективно впливати на слідство і після того, як вона буде вимушена повністю віддати своє слідство в ДБР.
Як фахівець військової юстиції, спробую проаналізувати, як вплинула ліквідація загального нагляду на прикладі військових формувань Україні. Вони внаслідок ведення вже 3 роки бойових дій у Донбасі опинились в екстремальних умовах і тому на їх прикладі яскравіше можна побачити усі плюси і мінуси проведеної реформи повноважень і функції прокуратури.
Самими розповсюдженими раніше були загальнонаглядові перевірки дотримання посадовими особами і військовослужбовцями вимог загальновійськових Статутів. Так як усе життя війська детально регламентовано Статутами, які з юридичної точки зору є Законами України, ці перевірки охоплювали практично усі сторони життєдіяльності військових формувань.
Наприклад, Статутами детально регламентований облік і зберігання зброї у військовій частині, підрозділі, в тому числі і при польовому їх розташуванні. Військові прокурори навіть у мирні часи практикували загальнонаглядові перевірки стану обліку і збереження зброї. І командири побоювались цих перевірок, так як в разі виявлення порушень вимог Статутів прокурор складав документ прокурорського реагування, подання чи припис, в якому міг ставити питання про притягнення винних до відповідальності.
Усі ми пам’ятаємо, як протягом 2014-2015 років в багатьох військових частинах і підрозділах, особливо в зоні бойових дій, обліку зброї або не було зовсім, або він був в дуже поганому стані. Зброя, в тому числі і з військових частин, внаслідок прогалин в її обліку та контролі масово розповзлась по усій Україні. Її використання, навіть кулеметів, гранатометів, ми бачили на Заході України, в тому самому Мукачеві. Зброю і боєприпаси, які були втрачені українськими військовими формуваннями, зараз досить часто знаходять і вилучають по усій території України.
Після позбавлення прокуратури права проводити подібні перевірки та складати документи прокурорського реагування військові прокурори навіть при явних порушеннях правил обліку і зберігання зброї безсилі і вимушені зі сторони спостерігати за цим, допоки не будуть виявлені ознаки того чи іншого злочину, що надає можливість відкрити кримінальне провадження.
А так звані «нестатутні» взаємовідносини можливо виявити на ранніх стадіях виключно прокурорськими перевірками дотримання правил збереження здоров’я військовослужбовців. Статутами передбачені зовнішні огляди військовослужбовців, що могли робити і військові прокурори. Виявлення синців, саден, інших тілесних ушкоджень досить часто дозволяли виявляти «нестатутні» ще до того, як вони вилізуть на поверхню спричиненням серйозних тілесних ушкоджень, наприклад, перелому щелепи, розриву селезінки та ін. Зараз військовий прокурор може впливати на цей процес вже «пост фактум», коли військовослужбовця доставляють в медичний заклад для проведення операції, а, найгірше, коли виявляються випадки самогубств з дивними тілесними ушкодженнями на тілі загиблого. Тому робота військового прокурора зараз дуже схожа на махання кулаками після закінчення бійки. А ці злочини легше запобігти, ніж викоріняти після їх розповсюдження. Саме «нестатутні» взаємовідносини досить часто є причинами дивних самогубств військовослужбовців.
То саме з доведенням до військовослужбовців норм продовольчого, речового, грошового забезпечення. Скільки ми чуємо про численні зловживання посадових осіб по цих питаннях? Безліч! Солдати голодують і мерзнуть, їдять зіпсуті продукти з хробаками і кігтями, не забезпечені належним одягом, іншим майном. Інформації та скарг про це багато. А військовий прокурор, якій раніше проводив перевірки того, як виконують свої статутні обов’язки посадові особи їдальнь, кухень, складів, підрозділів щодо повноти забезпечення усіма видами довольства військовослужбовців, зараз не може цього робити. Він вправі підключитись лише в разі надходження офіційної заяви про вчинення злочину. А ви впевнені, що військове командування надає таке повідомлення до військового прокурора навіть в разі, якщо виявіть крадіжки або зловживання підлеглих посадових осіб? Я - ні.
А скарги і звернення військовослужбовців військовому прокурору на явні і зухвалі порушення норм законодавства. Раніше після перевірки таких скарг прокурор мав право опротестувати явно незаконний наказ або видати припис про негайне припинення порушень вимог закону. Це була оперативна і дуже діюча форма усунення порушень прав військовослужбовців. А зараз військовий прокурор максимально що може – роз’яснити право на звернення до суду або до вишестоячого командира. Що одне, що інше – як бити кулаком в бетону стіну.
Так само військовий прокурор, позбавлений права проводити загальнонаглядові перевірки, змушений залишатись осторонь від процедур тендерів або інших державних закупок майна на потреби військових формувань, процесів забезпечення військовослужбовців житлом, та інших важливих процесів життєдіяльності військових формувань. Він перетворився в пасивного спостерігача замість того, щоб діяти на упередження можливих злочинів, б’є лише по хвостах.
Можна стверджувати, що військові прокурори засобами загального нагляду дійсно лізли в усі дірки військових формувань, вивертали багато порушень, можливо, і не дуже значних, але тим самим упереджували значні порушення прав і свобод військовослужбовців, військових частин і установ. Військових прокурорів ніколи не любили у військах, як не люблять любого, хто приїжджає з будь якою перевіркою. Але така діяльність військової прокуратури дуже часто була запобіжником вчинення великих злочинів.
Ніщо так не розбещує, як безкарність. Військові командири і начальники позбавились досвідченого і незалежного від них наглядача, але чи призвело це до покращення правопорядку у військах? Відповідь може дати собі кожний сам, особливо якщо останнім часом стикався з нинішніми військовими реаліями. Уявляється, що безкарність і вседозволеність командирів не можна віднести до плюсів реформи.
І для комерціалізації військової прокуратури не було економічних і соціальних підстав. Усі військові формування – це бюджетні установи, в яких кожна копійка розписана і обрахована. Усе майно обліковано і просто так воно не повинно нікуди подітись. Тому військові прокурори апріорі не могли мати якісь зиск зі своїх піднаглядних військових частин. Саме тому корупція у військових прокуратурах завжди була на декілька порядків нижча від територіальних органів прокуратури. Військові прокурори в цьому сенсі завжди були «білими воронами» серед інших прокурорів. Це найшло вихід в тому, що нинішні оперативні працівники СБУ, поліції охоче звертаються саме до військових прокурорів по справах, в яких проводяться негласні слідчі дії щодо корупціонерів, навіть не підслідних військовим прокурорам. Знають, що військові прокурори не «здадуть» справу і зроблять усе по закону.
Тому можна сміливо стверджувати, що позбавлення військових прокурорів права на проведення загальнонаглядових перевірок сказалось негативно на загальному стані правопорядку у військах, особливо в питаннях додержання прав військовослужбовців.
Вносячи зміни в законодавство, влада обіцяла нам, що функції контролю за додержанням і застосуванням законів переберуть на себе інші державні органі в межах своєї компетенції. Ще у 2012 році, коли почався процес позбавлення органів прокуратури функції загального нагляду, частину цих функцій, насамперед, щодо виявлення і запобігання порушень прав військовослужбовців, було передано Військовій службі правопорядку у Збройних Силах України. Але, на жаль, ця функція значною мірою так і залишилась переданою на папері. ВСП, як була і раніше, так і продовжувала залишатись скоріш військовою комендатурою з функціями цербера командування, ніж правоохоронним органом.
Усе вирішують кадри і керівники. Вони, на жаль, є вихідцями переважно з військових частин, звичайні військові служаки, які так і не оволоділи навиками і методиками виявлення у військових частинах порушень прав військовослужбовців та порушень вимог законів. Права і функції є, а реального виходу – ні. Відсутність у керівників і працівників ВСП досвіду практичної діяльності по виявленню і запобіганню порушень прав військовослужбовців та порушень вимог законодавства не дозволила цій службі реально і ефективно впливати на стан дисципліни і правопорядку, особливо протягом 2014-2015 років. Крім того, будучи підпорядкованими Міністру оборони України, вони виконують лише те, чого від них бажає керівник. «Показуха» і лакування дійсного стану речей – давній і незрушний принцип діяльності органів військового управління. ВСП – плоть від цієї плоті і апріорі не буде діяти всупереч тим принципам, за якими живе військовий механізм.
Дуже би хотілось помилитись, але Військова служба правопорядку не змогла перебрати на себе загальнонаглядову функцію, яка була притаманна військовій прокуратурі. І без виведення її з підпорядкування органам військового управління вона, як уявляється, навряд чи зможе ефективно контролювати додержання прав військовослужбовців і виконання ними вимог законів. Тим більше, що ВСП діє виключно у Збройних Силах України. А як же ця робота у Національній гвардії, прикордонних військах, СБУ та інших військових формуваннях в Україні? А ніяк. ВСП туди хід закритий і там в цій галузі велика біла правова пляма.
У 2016 році в Україні з’явився Представник Уповноваженого ВРУ з прав людини з питань захисту прав військовослужбовців. Ніби то, особа, незалежна від військового командування, наділена законом досить широкими повноваженнями. Але після ознайомлення з його посадовою інструкцією, яка міститься на офіційному сайті омбудсмена, стає ясно, що її функції настільки загальні і далекі від реального повсякденного життя військових формувань, що реального впливу на них і на додержання прав і свобод військовослужбовців вона не має і не буде мати. Цей Представник Уповноваженого настільки високо літає, що про його існування відомо обмеженому колу осіб. Навіть під час спілкування з нині діючими військовими прокурорами більшість з них лише з нашої розмови довідувалась про існування такої посадової особи і цілого відділу в Секретаріаті українського омбудсмена. Це при тому, що по своїх функціях цей Представник мав би тісно співпрацювати з військовою прокуратурою. Так і продовжують існувати окремо права і свободі військовослужбовців, і окремо - Представник Уповноваженого з цих прав.
На жаль, поодинокі поки що виїзди Представника Уповноваженого С. Стеценко у війська не завжди, на наш погляд, бувають об’єктивними. Так нещодавно ним оприлюднена позиція по виїзду у 72 бригаду в Авдіївку щодо затримання двох військовослужбовців. І ця позиція докорінно відрізняється від фактів щодо обставин затримання цих військовослужбовців, як свідків вбивства місцевого мешканця офіцером СБУ, наданих працівниками поліції та військової прокуратури.
Таке поверхове ставлення до важливих обставин не додає С. Стеценко авторитету. Вийшло щось дуже схоже на його участь в телепередачі, яка була замовлена однією зацікавленою стороною з метою формування потрібної суспільної думки.
Підсумовуючи викладене, можна сміливо говорити, що ліквідувавши у військових формуваннях України загальнонаглядову функцію військової прокуратури, держава не створила іншого органу, якій би належним чином, хоча би частково, виконував аналогічну функцію у Збройних Силах України та інших військових формуваннях. А страждає від цього правопорядок у військах, життя і здоров’я наших військовослужбовців, які захищають Батьківщину.
Так вийшло, що, виплескуючи брудну воду, виплеснули і дитину. Загальний нагляд можна і треба було залишити, обмеживши можливості його застосування прокуратурою лише у державних і бюджетних організаціях, підприємствах і установах, повністю виключивши можливість проведення загальнонаглядових перевірок у об’єктах недержавної форми власності, саме які і були найбільш загрозливими з точки зору можливої корупції.
