Очікування суспільства від створення ДБР та проблеми підслідності злочинів
Про необхідність створення нового органу досудового розслідування - Державного бюро розслідування (ДБР) вперше було зазначено в КПК 2012 року, в частині 4 ст. 216 якого було вказано, що слідчі органів Державного бюро розслідувань будуть здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну службу», особами, посади яких віднесено до 1, 2 і 3 категорії посад, суддями та працівниками правоохоронних органів. Вподальшому, ч.4 ст. 216 змінена у зв’язку з прийняттям нового Закону «Про державну службу», якою передбачалось закріпити за ДБР розслідування злочинів, вчинених найвищими посадовими особами держави, правоохоронцями і суддями, а також особами, посада яких віднесена до категорії «А», окрім випадків, коли досудове розслідування віднесено до підслідності НАБУ. Тобто, повноваження органів ДБР були значно звужені, лише до держслужбовців 1-ої («А») категорії, по зрівнянні із підслідністю того ж НАБУ.
Таким чином, передбачений новим КПК орган досудового слідства - ДБР повинен був проводити досудове розслідування кримінальних правопорушень не по їх категоріях, а лише по специфічних спеціальних суб’єктах їх вчинення, а саме, підкреслюю: будь яких злочинів, вчинених названими високопосадовцями, в тому числі і корупційних. При цьому, в КПК було чітко зазначено, що з 20.11.2017 року, такий орган повинні були створити, а слідчі прокуратур з цього часу втрачають такі повноваження.
Про необхідність створення саме Державного бюро розслідування для забезпечення ефективного розслідування кримінальних правопорушень неодноразово вказував у своїх рішеннях і Європейський суд із прав людини. Як убачалось з подання Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини до Кабінету Міністрів України від 30.09.2014 року (дослівно): «враховуючи велику кількість рішень Європейського суду щодо України, якими констатовано не проведення ефективного розслідування, секретаріат Комітету Міністрів Ради Європи пропонує КМРЄ при розгляді питання про виконання Україною рішень Європейського суду зосередитись на проблемах ефективного розслідування, включаючи створення Державного бюро розслідування».
Але, не дивлячись на це, Верховною Радою України, так би мовити, демократичного скликання, 14.10.2014 року під тиском ззовні було прийнято Закон України «Про Національне антикорупційне бюро України», до повноважень якого віднесено розслідування кримінальних корупційних правопорушень, які вчинені найвищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави, або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці. Як убачалось з Прикінцевих положень цього закону, до підслідності слідчих детективів цього органу віднесено кримінальні правопорушення, вчинені високопосадовцями, в т. ч. держслужбовцями 1-2 категорій, суддями, прокурорами та працівниками інших правоохоронних органів (тобто, розслідування яких до цього відносилось до виключної компетенції слідчих ДБР).
Таким чином, в системі правоохоронних органів після прийняття названого вище закону з’явилися фактично два нових самостійних суб’єкти розслідування кримінальних правопорушень, вчинених високопосадовцями, суддями, прокурорами та іншими правоохоронцями, з одною відмінністю: НАБУ повинне розслідувати корупційні правопорушення, вчинені високопосадовцями, але не нижче державних службовців 2 категорії, суддями і правоохоронцями; а ДБР будуть підслідні всі інші кримінальні правопорушення, вчинені частиною із цих суб’єктів, а саме державними службовцями категорії «А» (як приклад: заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, ДТП и т.д., що заздалегідь буде становити значно меншу кількість підслідних злочинів ніж в НАБУ).
Саме, в зв’язку з цим, Генеральна прокуратура України ще в листопаді 2014 року зверталась до Президента України зі своїм листом (в підготовці якого я особисто приймав участь) щодо недоцільності створення в такому вигляді НАБУ, яке буде вести досудове розслідування відносно одних і тих же високопосадовців, що і ДБР. Навівши конкретні доводи, в т.ч. і закладені в цьому негативні наслідки від подібного дублювання функцій та можливих конфліктів між ними в зв’язку з цим, в т.ч. і в частині з’ясування спорів про підслідність. Але тодішній Президент і більшість законодавців, які знаходились під тиском США і Європи, не бажали звертати увагу на джерела і причини існування корупції у вищих ешелонах органів державної влади і місцевого самоврядування нашої держави, прикриваючись помилковою ідеєю посилення боротьби із цим ганебним явищем, шляхом накопичення кількості антикорупційних органів.
Про це я до речі, писав у статті: ДБР, НАБУ І ГПУ: РОЗПОДІЛ ПОЗИЦІЙ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ
«… при нинішньому вигляді підслідності кримінальних правопорушень між різними органами досудового розслідування (в цій частині найбільше переваг має саме НАБУ, бо воно фактично може витребувати із будь-якого органу досудового розслідування за своєю ініціативою і з дозволу прокурора САП та прийняти до свого провадження, підкреслюю – будь-які кримінальні провадження, навіть і не підслідні йому).
Інші правоохоронні органи (в т.ч. і ДБР) не мають права розслідувати кримінальні провадження, які підслідні НАБУ! При цьому, звертаю увагу: навіть Генеральний прокурор сьогодні не має права визначати підслідність кримінального провадження, яке підслідне детективам НАБУ, за іншим органом досудового розслідування в разі його неефективності чи навіть систематичного порушення вимог закону та прав і свобод громадян! Я вже не один раз доводив, що це є повним абсурдом, бо ніяких привілеїв щодо підслідності злочинів у будь-якого правоохоронного органу не повинно бути, бо тоді принцип стримувань і противаг не працює. Нагадаю, що проведення досудового розслідування, зокрема, окремих слідчих (розшукових) дій, заходів забезпечення кримінального провадження тощо органом, до компетенції якого згідно із процесуальним законодавством не віднесено його здійснення, порушує загальні засади здійснення кримінального провадження, закріплені у ст. 9 Кримінального процесуального кодексу України (КПК), та унеможливлює виконання завдань кримінального провадження, визначених у ст. 2 КПК. Наприклад, прийняття ГПУ чи тим більше – військовими прокурорами до свого провадження кримінальних проваджень, підслідних НАБУ, а тим більше - проведення слідчими названих органів тих же слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій по таких справах, що мало місце протягом останніх 3-х років, неминуче призведе до визнання зібраних ними доказів неналежними і недопустимими, що заподіє значної шкоди державі. Такі недоліки потрібно негайно усунути».
Про це мова йшла в моїй черговій публікації: АНТИКОРУПЦІЙНА СТРАТЕГІЯ – ЯК ОСНОВА БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ
Законний вихід тут єдиний, про що я наголошую давно: існування двох таких паралельних органів досудового розслідування як НАБУ і ДБР, з одними і тими ж суб’єктами переслідування, не є виправданим, не є раціональним, більше того воно постійно породжує суперечки з приводу підслідності тих чи інших злочинів, є обтяжливим для нашого бюджету і не сприяє боротьбі із корупцією у вищих ешелонах влади.
Я давно пропоную ліквідувати НАБУ як самостійний орган і об’єднати його із ДБР.
Для цього створити в структурах останнього окреме Головне управління чи департамент, забезпечивши при цьому належну систему стримувань і противаг, ліквідувавши не прийнятну для такого КПК посаду детективів, позбавивши його надмірних повноважень та забезпечивши належний прокурорський нагляд за діяльністю слідчих цього органу досудового розслідування, наділивши саме Генерального прокурора повноваженнями здійснювати перевірку діяльності всіх органів досудового розслідування, без виключення, з правом внесення документів прокурорського реагування на порушення законності в їх діяльності, аж до ініціювання питання про звільнення винних керівників із займаних посад.
Про це, до речі, йшла мова і в статті ЯК В УКРАЇНІ СТВОРИЛИ БЕЗКОНТРОЛЬНОГО ПРАВООХОРОННОГО «МОНСТРА»
