Всеволод Розумовський, для Резонансу
Буквально вчора у публічному просторі з’явилась спільна заява щодо ситуації в судовій системі голів Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Ради суддів України, Державної судової адміністрації України, ректора Національної школи суддів України.
Із неї юридична спільнота дізналась, що судова реформа Філатова–Порошенка насправді мала багато позитивних змін.
Якщо ви не здогадуєтесь про які з них йде мова, то ось вони - це начебто посилення незалежності судової влади; начебто усунення політичного впливу на кваліфікаційні та дисциплінарні процедури щодо суддів; посилення ролі органів суддівського врядування і самоврядування – Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Ради суддів України; розширення можливості для правників з-поза меж судової системи брати участь у конкурсних процедурах до Верховного Суду, вищих спеціалізованих та апеляційних судів; закріплення на законодавчому рівні фінансових гарантій для суддів.
Все це було б смішно, якби не було б так сумно.
Чи погоджуєтесь ви з цими досягненнями судової реформи?
Адже ні є секретом, що реформування судової влади, запроваджене екс -Президентом Петром Порошенко під гаслами наближення національної судової системи та судочинства до міжнародних і європейських норм і стандартів - насправді мало на меті переглянути баланси у системі взаємовідносин із судовими органами і створити правове підґрунтя для функціонування судочинства як одного з елементів єдиної владної “вертикалі” Президента.
При цьому, складові суддівської незалежності невпинно звужувались, реальний захист прав и свобод громадян не здійснювався, а роль Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради правосуддя безпідставно посилювалась.
Ключовими членами команди Петра Порошенка, які забезпечували проведення судової реформи були екс-заступник Глави Адміністрації Президента Олексій Філатов, Сергій Козьяков та екс-Голова Вищої ради правосуддя, а сьогодні суддя нового Верховного Суду Ігор Бенедисюк.
Як результат - конкурсні процедури та оцінювання здебільшого стали інструментом поповненні судів своїми кадрами та розправою над “неугодними”.
Вже сьогодні ми є свідками того, коли начебто реформовані суди використовуються представниками колишньої влади у політичних цілях – зокрема, як засіб за будь-яку ціну залишитись на посаді. Нещодавня історія із Верховним Судом, де у штучному спорі ухвалою про забезпечення позову, суддями ВС було підмінено закон та встановлено новий строк повноважень окремим вже екс-членам ВККС, - чергове яскраве свідчення реформованості найвищого судового органу. Без зайвих слів.
Зрозуміло, що переконливі зміни на краще після чергового етапу судової реформи Філатова – Порошенка відчули саме судді Верховного Суду, в тому числі й з огляду на розмір суддівської винагороди, порівняно з їх колегами з інших судів.
На фоні цього, вкрай цинічно виглядає фраза із так званої спільної заяви,що «Залишається невирішеною проблема суттєвої різниці у винагороді суддів, які ще не пройшли кваліфікаційне оцінювання, у тому числі з незалежних від них причин».
І ось пояснення всьому - «Вирішення кадрових проблем у системі правосуддя значно ускладнюють і тривалі спроби блокування роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, що здійснюються як у судовий, так і в позасудовий спосіб» - говориться у спільній заяві.
Виявляється, що в не призначенні конкурсів на заміщення вакантних посад в судах першої інстанції, не переведенні суддів до апеляційних інстанцій і в неадекватній ліквідації – реорганізації судів – знов винні суди.
Попре те, що роботу Вищої кваліфікаційної комісії блокують саме особи із комісії, не допускаючи до роботи нових членів ВККС.
Прикметно також, що вказана спільна заява голів ВС, ВРП, ВККС, РСУ, ДСА, НШСУ з’явилась в акурат після оприлюднення передвиборчої програми партії «Слуга народа», де зазначається про необхідність перенавантаження Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів.
Можливо особам, чиї повноваження як членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України закінчились все ж варто було б показати гідний приклад того, як залишити свою посаду, а не демонструвати, що за результатами своєї реформи вони можуть отримати будь-яке замовне рішення начебто реформованого Верховного Суду.