14 березня в Україні відзначають День українського добровольця — пам’ять про людей, які свідомо взяли до рук зброю та стали на захист країни. Для багатьох це рішення визначило долю: хтось залишив навчання чи кар’єру, хтось змінив звичне життя на фронтову рутинну. Один із таких — військовий Микола Волохов, відомий під позивним “Абдула”, командир підрозділу “Терра” у 3-й окремій штурмовій бригаді. У розмові з журналісткою він розповів про свій шлях від випускника університету до аерозвідника і бійця-добровольця.
Про це розповідає Резонанс
Коли все почалося у 2014 році, звичайно, я думав і зважував. Але в мене був спогад ще з дитинства: ми дивилися новини, де показували біженців, і я запитав у батька, чому молоді чоловіки теж тікають. Він сказав, що й сам не знає. І ця розмова мені запам’яталася. Тому коли постало питання захисту країни, я зрозумів: якщо ти молодий, маєш сили і не готовий боронити своє, то які в тебе шанси на майбутнє? Я захистив диплом і буквально одразу поїхав на війну ” – каже “Абдула”.
Шлях від університету до передової
Після завершення навчання Микола майже одразу опинився на фронті. Тоді, у 2014 році, рішення йти захищати країну приймалося в умовах невизначеності: багато речей були неорганізованими, а порядок формувався буквально на марші. Перший досвід боїв він здобув саме тоді, долучившись до добровольчого підрозділу, де часто доводилося діяти імпровізовано.
Спогади про ті часи також пов’язані з формуванням позивного. Як згадує військовий, позивні обирали спонтанно:
“Нам сказали: хлопці, придумайте собі позивні, щоб вас якось зафіксувати. Ми стояли й довго думали, бо здавалось, що це дуже серйозне рішення. А один боєць сказав: та не переймайтесь, ми їх щотижня мінятимемо. Виявилося, що це не так і позивний, зазвичай, лишається на все життя. І хоча потім була можливість його змінити, я вирішив залишити той, що обрав тоді ” — наголошує військовий.
З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році Микола знову приєднався до бойових дій. Він відзначає, що вдруге рішення було іншим за емоційним наповненням: якщо в 2014 році багато хто йшов із певним романтизмом, то 2022-й приніс гірку ясність щодо того, що таке війна насправді.
Про мотивацію повернення він згадує так:
“Чесно кажучи, вдруге йти воювати я не хотів. Бо вже знав, що це таке і наскільки це важко. Але коли росіяни пішли на Київ, у мене навіть не було процесу роздумів. Рішення було прийняте ще у 2014 році. А ще мені почали дзвонити друзі, які хотіли долучитися, але не мали досвіду. І я зрозумів, що моя місія – зібрати їх і зробити все, щоб вони не загинули, обороняючи Київ ” — згадує “Абдула”.
Технології, роль добровольців і допомога тилу
За роки служби Микола пройшов шлях від пішого розвідника до спеціаліста з аерозйомки й коригування артилерії. Він підкреслює, що впровадження сучасних технологій змінило характер бойових дій: дрони стали одним із ключових інструментів у виявленні цілей та корекції вогню.
Як він розповідає, перші операції виконувалися пішою розвідкою, засідками та диверсійними заходами. Згодом у підрозділах з’явилися безпілотники, що дозволило ефективніше працювати з артилерією:
“Спочатку ми ходили в розвідку пішки – дивилися позиції ворога, робили засідки, виконували диверсійні завдання. Потім з’явилися дрони, і ми почали коригувати артилерію. Одного разу двома залпами вдалося знищити майже батарею ворожої артилерії. У той момент стало зрозуміло, що майбутнє війни, все ж, за технологіями ” — каже “Абдула”.
Він також відзначає особливу роль добровольців у перші місяці вторгнення: саме добровольчі підрозділи часто ставали першою лінією реагування в умовах хаосу та невизначеності. За його словами, масове залучення людей до оборони зірвало плани противника на швидке захоплення країни.
“Коли ти йдеш добровольцем, ти йдеш у повну невідомість. Ніхто не знає, що буде завтра. Ми тоді думали: якщо проживемо три дні боїв у Києві, то це вже буде великий результат. Але саме те, що тисячі людей тоді взяли зброю – показало ворогу, що їхній план бліцкригу не спрацює ” — підкреслює військовий.
Сьогодні, за його спостереженнями, добровольців на фронті менше, ніж на початку широкомасштабної агресії. Це пояснюється втомою суспільства та прагненням до стабільності, однак мотивовані люди різного віку й надалі приєднуються до підрозділів.
“Звичайно, добровольців стало менше, ніж на старті. Але вони є. І це люди, які усвідомлено приймають рішення. Багатьох лякає невизначеність – ніхто не знає, скільки ще триватиме війна. Але ті, хто все ж приходить добровільно, справді дуже сильні люди ” — розповів “Абдула”.
Крім безпосередньої служби, він закликає враховувати, що допомагати фронту можна різними шляхами: від служби в підрозділах Сил оборони до волонтерської і технічної підтримки. У його підрозділі потрібні спеціалісти з різних сфер — від технологій до логістики та планування.
“Якщо є внутрішнє бажання, можливість і сили долучатися до підрозділів Сил оборони – варто це робити. Зокрема, запрошую до третього армійського корпусу. У нас дуже багато різних спеціальностей – пов’язаних і з військовою роботою, і з технологіями, і з плануванням, і з забезпеченням. А ті люди, які добровільно допомагають фронту, навіть не будучи військовими, теж у певному сенсі добровольці. Тож сьогодні, в певному розумінні, і їхнє свято ” — каже військовий.
Волохов також висловив подяку тим, хто підтримує військових у тилу: волонтерам, підприємствам, що забезпечують армію, людям, які допомагають фінансово чи морально.
“Я дуже всім вдячний, хто підтримує, дуже всім вдячний, хто донатить. Дуже всім вдячний, хто працює на підприємствах, які пов’язані з забезпеченням війська. І просто людям, які, знаєте, коментарі пишуть, присилають там фотографії, або малюночки дітьми намальовані ” — підсумовує “Абдула”.
У День українського добровольця Микола згадує побратимів і наголошує, що це не лише дата в календарі, а нагода вшанувати людей, які зробили вибір у найважчі часи. Він планує зателефонувати друзям, з якими пішов у 2014 році, щоб висловити повагу й вдячність за їхній внесок у захист країни.