08 грудень 2024, Неділя, 15:24

Депутатська недоторканність: до чого приведуть протести під ВР

19 Жовтня 2017г.

Максим Кречетов, для Слова і Діла

Чи всі маніфестанти під стінами ВР знають, що зібралися вони там заради втілення трьох пунктів «Великої політичної реформи»? Так-так, таку ось гучну назву дали акції в центрі Києва її організатори – політики, а ніякі не «низи», які чогось там «не хочуть», тоді як «верхи» нічого «не можуть» (всі питання до недоброї пам'яті В. І. Леніна – авт.).

Така претензійна назва акції різко контрастує з тим, як уже прозвали головних бунтарів: «жовтенята». Та куди їм до тих, хто захопив владу рівно 100 років тому! Ці не як більшовики в 1917-му, а як інфантильні протестувальники в 1905-му: вірять у «доброго царя», який їх неодмінно почує. І «цар» же чує! І не розстрілює народ, як «святий» Микола ІІ, навіть хвалить його й вимоги підтримує. Щодо першого – скасування депутатської недоторканності – президент навіть вніс законопроект до парламенту в день початку заворушень. Про це й поговоримо в першій частині нашої скромної трилогії.

«Мамо! Льоліку! Рятуйте!»

Про загальновідоме скажемо лише в одному реченні: депутатська недоторканність у нас безмежна, її скасування – дуже популярне для обіцянок політиків гасло, при цьому обмежений імунітет парламентаря все ж є страховкою від скочування в диктатуру. В українських реаліях вимога обмежити недоторканність народного депутата стала однією з карт, яку розігрують «глашатаї революції», в числі яких, звичайно ж, професіонал цієї справи Мустафа Найєм.

І о диво! – цю ж карту витонченим жестом дістав із рукава глава держави, який у день початку вуличної «великої політичної реформи» подав до парламенту закон точно такий самий, який раніше підготував нардеп-«свободівець» (і ще один заводило нинішньої кризи) Юрій Левченко. Різниця лише в тому, що президент пропонує запровадити заповітне скасування головного привілею нардепів із 2020 року, тобто вже для наступного скликання Верховної Ради, а Левченко пропонує у своєму проекті запровадити його негайно.

До речі, не все чисто в цьому ході Петра Порошенка з суто процедурного боку: якщо вже документи відрізняються лише датою набрання ними чинності після ухвалення, то вони повинні вважатися альтернативними законопроектами, а такі подаються не пізніше, ніж у межах 14 днів.

Але є в історії зі скасуванням недоторканності і більш серйозне процедурне питання. Справа в тому, що Верховна Рада вже голосувала за скасування депутатської недоторканності в першому читанні. І як же красиво все тоді було: «за» проголосували 365 нардепів! У червні схвальне рішення щодо цього законопроекту виніс Конституційний суд. Після цього залишалося зробити вирішальний крок – проголосувати законопроект у цілому. Але саме його вчора порекомендував зняти з розгляду профільний комітет. А це означає, що з новим проектом закону – будь то депутатський чи президентський – доведеться виконати аналогічний шлях.

Так чому ж революційно налаштовані депутати не проявляли активність на профільному комітеті, відстоюючи такий важливий для них документ?Навіщо закликали заради цього тисячі людей під стіни парламенту? До речі, сьогодні розглянути це питання повинні в сесійній залі ВР. Чи прийдуть на засідання «великі політичні реформатори», щоб відстоювати свої позиції як народні депутати на пленарному засіданні або будуть продовжувати кричати про необхідність прийняття цього закону на вулиці? Скоро побачимо. А поки крики «реформаторів» про необхідність зняття імунітету з нардепів схожі на крики героя Андрія Миронова з «Діамантової руки», який істерично благав про порятунок тоді, коли шлях до нього був дуже простий.

Золота обіцянка

Ситуація з вимогою скасування недоторканності і миттєве внесення відповідного законопроекту президентом виглядає або як спроба останнього перехопити ініціативу у вулиці, або як підготований пас організаторів акції президенту.

«Порошенко відмовився зустрітися з групою депутатів», – рясніли вчора заголовками інформаційні видання, в тому числі й наше. Мова про «єврооптимістів» Сергія Лещенка, Мустафу Найєма та Світлану Заліщук.

Правда, депутатів готовий був прийняти перший заступник глави АП Віталій Ковальчук, але без двох Юріїв – Левченка і Дерев'янка (і тут уже відмовилися від зустрічі в усіченому форматі самі «єврооптимісти»). Що ж – послуга за послугу: організатори «народних протестів» вимагають саме те, що президент тут же робить, а той, своєю чергою, підвищує їхній рейтинг, відмовляючись зустрічатися з опонентами (ну справді, не обійматися ж йому з ними – народ на вулиці не зрозуміє).

Але мало хто з протестувальників задається питанням: які ж їхні лідери опоненти президента, якщо вони... члени фракції «Блоку Петра Порошенка»?! Ще один лідер – давній друг президента ще зі студентства Міхеіл Саакашвілі? Чи перестали вони бути насправді друзями, незважаючи на протистояння, яке розігрується на публіці – велике питання, але стаття не про це.

Оскільки «Слово і Діло» спеціалізується на моніторингу обіцянок, то маємо відзначити: не всі парламентські політичні сили обіцяли скасувати імунітет, а тільки колишні члени коаліції: «Самопоміч», «Батьківщина» та РПЛ. Зате це прагнення декларував кожен президент і чи не кожен депутат окремо (особливо мажоритарники) – хто ж відмовить собі в задоволенні дати таку солодку й популярну серед виборців обіцянку?

Тактично ухвалення цього закону принесло б хороші політичні бали всім від ініціаторів цієї реформи до президента. Кажуть, що певна закрита соціологія обіцяє президенту в разі скасування депутатської недоторканності додатково від 2 до 4 відсотків до рейтингу. Воістину золота обіцянка!

Хто перший встав...

Чим же відрізняється обіцяне президентом життя «по-новому» й підтримувана вулицею політична реформа «по-великому»? Принаймні в питанні скасування депутатської недоторканності. В принципі, ми вже це з'ясували – майже нічим, крім дати її скасування в разі ухвалення закону. Втім, оскільки закон передбачає внесення змін до Конституції (ст. 80), то після першого голосування й підтримки простої більшості (мінімум 226 голосів) знадобиться висновок Конституційного суду про його відповідність основному закону. Це вже відніме солідний відрізок часу.

Після «благословення» КС треба буде зібрати на підтримку закону вже 300 голосів (2/3 конституційного складу ВР). А ще ж потрібно буде вносити зміни до закону про статус народного депутата, про регламент ВР і т. д. Так що президентська дата (1 січня 2020 року) і пропонована автором другого (себто першого) законопроекту, одним із бунтарів Юрієм Левченком дата (з моменту ухвалення і підписання президентом) можуть фактично збігтися. Чи є тоді через що ламати списи президенту й «опозиції» в цьому питанні? Схоже, що ні.

Приємно, що популізм у питанні скасування депутатського імунітету обмежується лише формою ухвалення закону – президент і «реформатори» один поперед одним поспішають запропонувати це, щоб завоювати «пальму першості». А ось юридичний зміст їхніх пропозицій цілком адекватний – пропонується не зробити депутата абсолютно рівним у правах з іншими громадянами, а залишити тільки це положення Конституції: «Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп».

Виключити пропонується пункт про те, що «народним депутатам гарантується депутатська недоторканність» і про те, що «народні депутати не можуть бути без згоди Верховної Ради притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані». Цілком цивілізована пропозиція. Адже обмежена, але все ж недоторканність покликана забезпечити ефективну роботу політиків-законодавців і гарантувати, що виконавча влада через репресивні механізми тиску не завадить їм реалізовувати свої права й обов'язки парламентарів – не більше того. А зараз же абсолютно недоторканний не тільки сам депутат, але і його майно, будинок, авто і багаж.

Буде все як у людей?

З приводу досвіду інших країн у питанні депутатського імунітету хороший огляд зробила політолог Юлія Біденко: «У Великобританії, Іспанії, Ірландії недоторканність поширюється тільки на цивільні справи, в скандинавських країнах на правопорушення за статтями, які не передбачають більше 2-3 років позбавлення волі, у багатьох країнах не діє в разі затримання на місці злочину, а в Німеччині не позбавляє від кримінального переслідування навіть при затриманні протягом двох діб після злочину. Досить часто імунітет не звільняє від обшуку за рішенням суду або від переслідування за звинуваченням у корупції».

Юлія Біденко додає, що в багатьох країнах імунітет надається депутату тільки під час сесій, а за все, вчинене під час канікул, обранці відповідають нарівні з іншими громадянами. В Австрії під недоторканність не підпадають порушення, які не пов'язані безпосередньо з політичною діяльністю законодавців.

І все ж шанс протягнути закон як мінімум на першому голосуванні (простою більшістю) є і непоганий. А ось що буде на другому кроці, коли знадобиться 300 голосів, прогнозувати не береться ніхто. Навіть попри те, що на підтримку цієї ідеї висловилися і «важковаговики» від Юрія Бойка (лідер фракції «Оппоблок») до представника президента у ВР Ірини Луценко. Чоловік останньої, генпрокурор, не скористався нагодою нагадати, що завжди був за це, «навіть коли був політичним в'язнем».

Втім, Юрій Луценко непогано попіарився влітку на позбавленні недоторканності окремих нардепів, а де результат? Здавалося б: генпрокурор повинен у зв'язку з цим обома руками підтримувати й другу вимогу «великої політичної реформи» – створення Антикорупційного суду. Але стріляний горобець Луценко про цей пункт висловився обтічно: він проти ніби як не самої ідеї, а законопроекту авторства Єгора Соболєва з товаришами. Але це вже тема нашої наступної статті.

Максим Кречетов Журналист