08 грудень 2024, Неділя, 13:43

Діяльність військової прокуратури і судів у військових формуваннях. Цеглина фундаменту обороноздатності чи міна під ним?

6 Листопада 2017г.

Минуло більше 3-х років від того, коли була відновлена діяльність військової прокуратури, основне призначення якої полягало в посиленні обороноздатності держави шляхом впливу на військову дисципліну і правопорядок у військах своєю боротьбою із правопорушеннями у військових формуваннях. Щодо військових судів, про необхідність повернення яких заговорили ще у 2014 році, далі розмов навколо поданого законопроекту, якій заблукав в коридорах законотворчого органу, справа не пішла. Переважує думка, що існуючі цивільні суди без проблем розбираються у справах відносно військовослужбовців.

Минулий час достатній для того, щоб робити висновки, чи достатніми були вжиті заходи і як вони вплинули на стан правопорядку і законності у військах. Погодьтесь, що для держави, яка фактично веде війну і цілком залежить від боєздатності Збройних Сил, питання надважливе.

На жаль, маємо зробити невтішний висновок – військова спільнота все більше і більше висловлює невдоволення діяльністю як нинішньої військової прокуратури, так і цивільних судів, які розглядають кримінальні провадження щодо військових. Декілька найбільш резонансних прикладів:

Справа «22-х запорожців». Влітку 2014 року військовий підрозділ 51-ї бригади у складі 22 військовослужбовців після перебування декілька днів під шаленими обстрілами російської артилерії, в тому числі і з території Росії, рятуючи своє життя від реальної загрози і не отримавши ніяких команд щодо подальших дій, залишив свої позиції, перейшов кордон у Росію, звідки був повернутий офіційним особам України. Суд триває вже третій рік, а військова спільнота і громадськість голосно висловлюють обурення цим судовим процесом і самим фактом притягнення цих військовослужбовців до кримінальної відповідальності. Ситуація перетворюється на абсурд. 14.10.17 року одного з обвинувачених по цій справі - Василя Сою нагородили відзнакою Президента України «За участь у антитерористичній операції». Держава однією рукою нагороджує, як героя, другою рукою тримає на його шиї зашморг у вигляді можливого вироку за ту саму «участь у антитерористичній операції».

Справа «генерала Назарова». 13.06.14 у Луганському аеропорту російсько-терористичними військами був збитий літак ІЛ-76. Загинуло 49 військовослужбовців. Військова спільнота обурена не тим, що засудили генерала, а тим, що військова прокуратура і суд поверхово дослідили ситуацію і не врахували усіх обставин.

Справа «солдата Колмогорова». 9.09.14 року Колмогоров у складі підрозділу під час несення служби на блок-посту під Маріуполем виконав команду командира, разом з іншими військовослужбовцями став стріляти по легковому автомобілю, який не виконав команди про зупинку і пішов на прорив блок-посту. Пострілом, ніби то, Колмогорова, одного з 9 військовослужбовців, що вели огонь, була вбита пасажирка автомобіля. Засуджений до 13 років за навмисне вбивство і перевищення влади. Військова спільнота вкрай обурена тим, що військова прокуратура і суд неповно дослідили обставини, проігнорували, що солдат був при виконанні службових обов’язків і виконував наказ командира.

Справа про напад на військовий аеродром в Одесі. 29.10.17 року близько 40 цивільних осіб у зв’язку з веденням будівельних робіт знесли огорожу аеродрому і зайшли на його територію. Військова прокуратура затримала чатового «за незастосування зброї до нападників» і командира частини «за бездіяльність по організації збройного відбиття нападу».

Це рішення відразу отримало критичні зауваження.

Найвідомішою є справа із розслідуванню подій під Іловайськом, де військова прокуратура вже 3 роки намагається стати у шпагат над прірвою.

Подібних прикладів можна наводити багато. Військова спільнота все частіше і частіше обурюється тим, що військова прокуратура і суди, які для них уособлюють державну владу, не проводять всебічне, якісне і об’єктивне їх розслідування, прийняті ними рішення є незрозумілими для військових а міри покарання невиправдано суворими і несправедливими. Відтак, військові вже відкрито нарікають, що держава, направивши їх на її збройний захист, не забезпечила належний правовий захист їх самих і справедливе вирішення питань відповідальності за дії при цьому захисті держави.

Частина цивільного суспільства заявляє, що військові безпідставно вимагають для себе особливого ставлення, вони є частиною суспільства і мають відповідати за вчинення злочинів нарівні з усіма іншими.

Якщо по справі «генерала Назарова» частина громадянського суспільства виступила проти військових, звинувачуючи їх, що вони, нібито, захищають Назарова тому, що він генерал, то як тоді розуміти такий самий масовий виступ військової спільноти на захист Колмогорова, який є простим солдатом? Здається, проблема не у військовому званні, а в чомусь більш глибокому.

Уявляється, що це непорозуміння між цивільною частиною суспільства і військовослужбовцями викликані тим, що з 2014 року військові формування фактично ведуть бойові дії, а решта частина суспільства продовжує жити і оцінювати усе, як в мирний час. Тому оцінка одної і тої самої ситуації військовослужбовцем в бойовій обстановці при реальній загрозі життю і здоров’я його самого та його підрозділу дуже відрізняється від оцінки слідчим, військовим прокурором або суддею, які сидять в кабінеті і навіть не чули звуків пострілів і розривів снарядів. На жаль, цього досі не зрозуміли ні військова прокуратура, ні, тим більше, цивільні суди, які надають юридичну оцінку діям військовослужбовців.

Коли почались бойові дії, виникла зовсім інша ситуація, коли основним видом дій військовослужбовців стали дії у складі військових підрозділів. Індивідуальні дії кожного військовослужбовця обумовлені завданнями і діями військового підрозділу, у складі якого він є. Проте, слідство і суди продовжують виокремлювати індивідуальні дії конкретного військовослужбовця і у більшості випадків розглядають і оцінюють їх у відриві від дій військових колективів. Метода, характерна для цивільного суспільства і мирного часу.

Усі наведені вище справи об’єднує те, що вони пов’язані з бойовим застосуванням військ у складі військових підрозділів. Ця проблема не була такою гострою у мирний час, коли військовій прокуратурі і військовим судам доводилось розбиратись із правопорушеннями, вчиненими окремими військовослужбовцями, максимум, групою співучасників з 2-3-х осіб. Бойових дій не було і військові підрозділи брали участь лише у військових навчаннях. Розібратись з індивідуальними правопорушеннями окремих військовослужбовців було легко.

Уявляється, що новостворена військова прокуратура і цивільні суди виявились не готовими до тих змін, які викликані участю військових формувань у бойових діях. Минулі роки показали, що керівництво військової прокуратури так і не зрозуміло, чому і як треба було терміново навчати військових прокурорів, а судова система взагалі ніяк не відреагувала на ці змини ситуації в державі. Тому вони припускаються істотних помилок в оцінці військових правовідносин, дій військовослужбовців у складі бойових підрозділів або просто у складі підрозділу навіть не в бойових умовах. Механічне перенесення правил цивільного суспільства на військових часто призводить до помилкових оцінок дій та рішень військових.

У цивільному колективі наказ керівника може довго обговорюватись, можна його просто не виконати, за що отримати максимум догану або позбавлення премії. Цей наказ можна оскаржити вищому начальнику або до суду. У цивільному колективі основою є повага індивідуальності кожної особи, який багато що можна і суттєвої відповідальності особа за це не понесе, тим більше кримінальної.

Інша справа – військовий підрозділ, в якому основними принципами діяльності є єдиноначальність і безумовне виконання наказу командира. Його обговорення взагалі не припускається, невиконання тягне кримінальну відповідальність. Допускається лише невиконання явно злочинного наказу командира.

Індивідуальність у військовому колективі нівелюється і допускається виключно для більш якісного і точного виконання наказів та бойових завдань.

В більшості наведених прикладів в основі конфліктів, що виникли, лежить різна оцінка наказу військової посадової особи. В цьому плані цінною є точка зору одного з відомих науковців, авторитетів в галузі військового кримінального законодавства доктора юридичних наук, професора М. Хавронюка.

Ігнорування цих нюансів, незнання інших правил життя військових колективів, зв’язків і взаємовідносин окремих членів військових колективів призводять до лави підсудних для військовослужбовців, невиправдано суворих вироків, інших дій та рішень військових прокурорів та цивільних судів, які викликають не тільки непорозуміння, але і обурення у військовій спільноті. Останнім часом це протистояння стає все частішим і гострішим. Військова прокуратура і судова система у військовому середовищі з лякаючою швидкістю втрачають повагу, що призводить до відкритої протидії, наприклад, виступів у ЗМІ, пікетів і масових виступів із зверненнями. Військових прокурорів інколи просто не пускають на територію військових частин, чого взагалі ніколи до цього не було.

Непослідовна слідча і судова практика, яка часто кидається з однієї крайнощі в іншу, дезорганізує і сковує ініціативу та рішучість командирів. Наприклад, у справі Колмогорова, якій виконав команду командира, відкрив огонь по автомобілю, якій пішов на прорив блок-посту, військовий прокурор прохав визнати його винним у навмисному вбивстві за обтяжуючих обставин і засудити до 15 років. А при проникненні сторонніх осіб на територію аеродрому в Одесі військовий прокурор просив арештувати командира частини за те, що той не дав команду караулу застосувати зброю проти сторонніх цивільних осіб. Як поводити себе солдату і офіцеру, якщо над ним висить загроза того, що цей самий прокурор після застосування ними зброї також назве їх звичайними вбивцями, а цивільний суд відправить їх за грати на тривалий термін?

Як уявляється, основа цього конфлікту була закладена ще у 2014 році, коли при відновлені діяльності військової прокуратури керівництво держави припустилось помилки, доручивши це особі, яка не була фахівцем в цій галузі і до цього взагалі не мала відношення до військових формувань. Залишки колишніх військових прокурорів були дуже швидко вивільнені з цього органу, набрано велику кількість колишніх цивільних прокурорів, які взагалі не мають будь якої, навіть початкової військової підготовки.

Достатньо сказати, що серед нинішніх керівників Головної військової прокуратури немає жодної особи хоча би з початковою військовою освітою на рівні «лікбезу» - курсу офіцера запасу. З 4-х військових прокурорів регіонів лише один має спеціальну освіту. Звичайно, що ці кадри лише за назвою можна вважати військовими, усі вони дуже далекі від розуміння сутності військового життя, що, в свою чергу, викликає неповагу до них з боку військових, нехтування їх вимогами, тим більше, якщо вони бувають не зовсім обґрунтованими спеціальним військовим законодавством.

Військових часто можна зрозуміти, якщо, наприклад, військовий прокурор з генеральськими погонами, говорячи про затримання військовослужбовців в Одесі за неналежну охорону частини, назвав Статут гарнізонної і караульної служби «Статутом караульної та постової служби». Ніби то, яка різниця? Але для військових, яких вночі розбуди, навіть п’яних, вони правильно назвуть цей Статут, який є одним з чотирьох основних законів військового життя, це обмовка по Фрейду, яка говорить, що особа – повний дилетант у військових питаннях.

3 роки діяльності військової прокуратури, на жаль, не змусили керівництво військової прокуратури ні самим хоч трохи навчитися військовій справі, щоб більш грамотно і правильно організовувати роботу підлеглих, ні організувати таке навчання підлеглих. Ці помилки зараз все частіше виходять на поверхню, але кожна така помилка – це доля якогось військовослужбовця. Якщо вчасно не визнати і не виправити допущені помилки, повага не тільки до військової прокуратури, а й до держави, правозастосувальну діяльність якої та ототожнює, буде падати. А це дуже небезпечно, так як Збройні Сили зараз – одна з основ незалежності України та її подальшого існування.

Розрахунок, що звичайні цивільні прокурори без проблем можуть розслідувати і належно оцінювати усі правопорушення у військах, не виправдав себе. Зроблена керівництвом Головної військової прокуратури ставка на них фактично провалилась. Змінити ситуацію можна негайним залученням до військової прокуратури колишніх військових прокурорів, що раніше звільнилися, створенням умов для того, щоб ці справжні фахівці могли впливати на правозастосувальну діяльність, змінити підходи і оцінки ситуацій та подій, що відбуваються у військових формуваннях, навчати молодих і недосвідчених працівників.

Про неготовність судової системи до належного і об’єктивного розгляду кримінальних проваджень відносно військовослужбовців говорено вже багато. І військова, і наукова спільнота, і Президент України давно висловились про необхідність відновлення діяльності військових судів. Тому залишається лише довести до парламентарів необхідність скорішого розгляду законопроекту про це.

Чим скоріше до керівництва військової прокуратури буде залучено справжніх професіоналів, які переорієнтують її роботу в правильному напрямку, і чім скоріше будуть повернуті військові суди, тим скоріше зникнуть усі непорозуміння між військовою і цивільною спільнотою, тим міцнішою буде військова дисципліна і обороноздатність держави.

ВІЙСЬКОВИЙ ПРОКУРОР ПЕТРО ВІЗНЮК: НЕ ЗАВЖДИ ВІДЧУВАЄМО В ОБОРОННОМУ ВІДОМСТВІ БАЖАННЯ ЗНАТИ ОБ’ЄКТИВНИЙ СТАН СПРАВ

Анатолій Маркевич Закінчив із відзнакою у 1982 році військово-юридичний факультет Військового Інституту. У 1982-1991 роках працював на різних посадах у військових прокуратурах Збройних Сил СРСР. У 1992-2005 роках - в системі військових прокуратур Генеральної прокуратури України. Пройшов службові сходинки від слідчого військової прокуратури гарнізону (армії) до заступника військового прокурора Центрального регіону України, полковник юстиції запасу, почесний працівник прокуратури України, ветеран прокуратури України. З 2006 року адвокат в м. Києві.