Яна Собко, Lойер
Останнім часом все частіше потрапляють на очі повідомлення про внесення до ЄРДР відомостей про відкриття кримінальних провадженнь відносно суддів за ст. 375 КК України – постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.
Таких заяв досить велика кількість. До прикладу, одне з останніх – 23 жовтня прес-центр Судової влади України повідомив, що ВРП звернулась до Генпрокурора через безпідставне внесення до ЄРДР відомостей щодо суддів апеляційного суду Одеської області.
“Судді переконані, що безпідставне внесення посадовими особами прокуратури Одеської області до ЄРДР відомостей про вчинення суддями палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Одеської області злочинів, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 375 КК України, та нездійснення досудового розслідування в цих справах є безпосереднім втручанням в діяльність суддів і тиском на них з метою спонукання до прийняття потрібних правоохоронним органам рішень, в тому числі при розгляді клопотань про надання дозволів на проведення негласних слідчих розшукових дій, а також створення обстановки залякування і напруження, здійснення перепон при проходженні кваліфікаційного оцінювання”.
Виникає запитання: чим насправді є стаття 375 КК України? Вона дійсно використовується за призначенням чи все ж є тиском з боку правоохоронних органів?
Неоднозначна статистика
Відкриваємо офіційну статистику, а саме Звіт про кримінальні правопорушення по державі за вересень 2018 року, розміщений на сайті Генпрокуратури (за січень — вересень 2018).
В розділі 1.19 “Злочини проти правосуддя” бачимо, що за ст. 375 КК України обліковано 272 кримінальних правопорушень. З них: вручено підозру — 1, зупинено — 1, з обвинувальним актом — 1, закрито — 89.
Але якщо бути більш точними, то 272 кримінальних правопорушень за ст. 375 КК внесено і розслідується різними органами, а от саме слідчими прокуратури в 2018 році внесено і розслідується 55 таких кримінальних правопорушень.
При цьому досить цікава статистика по регіонах. Спостерігається своєрідна тенденція, коли в деяких областях кількість внесених до ЄРДР кримінальних проваджень за ст. 375 КК України в рази більша, ніж в інших. Рекордсмени у цьому питанні – Запорізька і Харківська області з показником 17 і 16 проваджень відповідно.
До прикладу, за 8 місяців 2018 року діяльності по ст. 375 КК:
Прокуратура Миколаївської області: кількість проваджень 0; підозр 0.
Прокуратура Херсонської області: кількість проваджень 0; підозр 0.
Прокуратура Рівненської області: кількість проваджень 0; підозр 0.
Прокуратура Київської області: кількість проваджень 0; підозр 0.
Прокуратура Харківської області: кількість проваджень 16; підозр 0.
Прокуратура Запорізької області: кількість проваджень 17; підозр 0.
Різниця, як кажуть, очевидна. Але чому так відбувається?
(не) Законно?
В цій ситуації є досить цікавий момент. Річ у тому, що слідчі органів прокуратури з 20.11.2017 року втратили повноваження по внесенню в ЄРДР та розслідуванню будь-яких злочинів, а тим більше не мають законних підстав для розслідування кримінальних проваджень даної категорії.
Так, згідно ч. 4 ст. 216 КПК Укрїани досудове розслідування злочинів вчинених суддею здійснюють слідчі органів Державного бюро розслідувань.
Згідно п. 1 Перехідних положень “До дня введення в дію положень ч. 4 статті 216 цього Кодексу повноваження щодо досудового розслідування здійснюють слідчі органів прокуратури. Після введення в дію положень ч. 4 ст. 216 цього Кодексу кримінальні провадження, розпочаті слідчими органів прокуратури, продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом, до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років. Після закінчення дворічного строку кримінальні провадження, розпочаті слідчими органів прокуратури, у тримісячний строк передаються слідчим органів Державного бюро розслідувань.
Згідно з п. 1 Прикінцевих положень ч. 4 ст. 216 цього Кодексу вводиться в дію з дня початку діяльності Державного бюро розслідувань України, але не пізніше п’яти років з дня набрання чинності цим Кодексом (20.11.2017 року).
Тобто наразі це прерогатива виключно ДБР, яке фактично досі не розпочало свою роботу. Однак і слідчі органів прокуратури на даний час не мають законних підстав для розслідування кримінальних проваджень даної категорії.
Виходить, що деякі прокуратури по-різному тлумачать “букву закону”? Чи можливо КПК для всіх різний? Складається враження, що це своєрідна “політика” прокуратури певних регіонів.
Наслідки суддівської безсторонності
Пікантності ситуації додають численні повідомлення суддів про тиск на них з боку прокуратури. Одне з таких — повідомлення судді В. Гребенюка про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя з боку прокурора прокуратури Харківської області Володимира Шевченка.
У повідомленні суддя зазначив, що прокурор В. Шевченко заявив йому відвід у кримінальному провадженні. Відвід був мотивованим тим, що ухвалами слідчого судді Червонозаводського районного суду міста Харкова В. Гребенюка було відмовлено у задоволенні клопотань слідчих про тимчасовий доступ до речей і документів у рамках цього та інших кримінальних проваджень. При цьому прокурор не погоджувався з мотивами, наведеними у вказаних ухвалах слідчого судді.
Крім того, як вказує суддя, під час оголошення заяви про відвід прокурор зазначив, що у провадженні першого слідчого відділу прокуратури Харківської області перебуває кримінальне провадження за фактом постановлення з корисливих мотивів суддею В. Гребенюком завідомо неправосудного рішення.
На думку судді, вказані обставини дають підстави вважати, що прокурор чинить тиск на нього з метою отримання судового рішення, яке б його задовольняло.
По даному факту ВРП винесла рішення “Про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя за повідомленням судді Червонозаводського районного суду міста Харкова Гребенюка В.В.” де зазначила, що “здійснення стосовно судді розслідування кримінального провадження за фактом постановлення завідомо неправосудного рішення з урахуванням змісту заяви про відвід, де зазначено, що суддя систематично і зухвало порушує закон та відмовляє у задоволенні клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів, може свідчити про вчинення прокурором тиску на слідчого суддю з метою ухвалення певного судового рішення… та про зловживання посадовими особами прокуратури Харківської області службовими повноваженнями та втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя”.
Ще одне досить “нашуміле” свого часу повідомлення судді Київського районного суду міста Харкова Нев’ядомського Д.В. про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя посадовими особами прокуратури Харківської області.
Суддя повідомив, що його допитували як свідка у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 375 КК України. Одночасно були допитані секретар судового засідання і помічник судді. Такі дії посадових осіб прокуратури Харківської області суддя пов’язує з постановленою судом під його головуванням ухвалою по одній із “політичних” справ. Після даного випадку Вища рада правосуддя ухвалила звернутись до Генерального прокурора України щодо надання інформації про розслідування кримінального провадження, в якому був допитаний суддя Нев’ядомський Д.В.
Крім того, у відповідь на дії прокуратури харківський суддя написав Декларацію суддівської незалежності, де зазначив:
Наслідком винесеного мною судового рішення стало… внесення щодо мене відомостей до ЄРДР прокуратурою Харківської області за «завідомо неправосудне рішення», мене та помічника з секретарем допитували слідчі прокуратури, згодом очікую на підозру, прослуховування телефонів і інші «прєлєсті нєпослушанія». Таким чином, і мені і іншим суддям наочно показані наслідки суддівської безсторонності та неупередженості.
Питання конституційності
Насправді в експертному середовищі вже досить тривалий період обговорюють “недосконалість” ст. 375 КК України. Нагадаю, ще у 2016 році мова йшла про визначення конституційності вказаної статті. Однак в грудні того року Пленум Верховного Суду України не підтримав звернення до Конституційного Суду щодо визначення конституційності статті 375 ККУ. Але на засіданні Пленуму ВСУ 26 грудня 2016 року судді все ж звернулися до КСУ щодо офіційного тлумачення слова «неправосудного» в статті 62 Конституції.
Та вже в травні 2017 року Конституційний Суд України відмовив у відкритті провадження за поданням Верховного Суду України щодо офіційного тлумачення слів «як неправосудного» у ч. 4 ст. 62 Конституції. Відповідна ухвала прийнята КСУ 29 травня 2017 року.
Особисто в мене складається враження, що на даний момент цю статтю використовують скоріше для тиску на суддів та з метою їх залякування, ніж “за призначенням”. Це перетворюється на протистояння гілок влади, які замість того, щоб спільно рухатись в напрямку розбудови правової держави, в якій кожен має право на захист своїх прав і свобод — навпаки, плюндрують її. Адже саме незалежність судової влади, її рівність із законодавчою та виконавчою (а не підпорядкування) є невід’ємними ознаками правової держави. Тільки чомусь здається, що про дотримання принципу стримувань та противаг гілок влади в нашій державі забувають.
Тому хочеться нагадати керівництву Генпрокуратури про неприпустимість тиску на третю гілку влади (ст.6 Конституції) з боку будь-кого, а тим паче – однієї зі сторін змагального процесу, з метою отримання потрібних для неї рішень. А також про те, що судді підпорядкуються лише Конституції і законам, а не правоохоронним органам. Проведення слідства і здійснення контролю за ним з боку фактично однієї особи суперечить Європейським нормам і не узгоджується з правовими принципами.
Крім того, варто пам’ятати, що втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом. Але чомусь складається таке враження, що наслідки поки тільки для суддів.