09 грудень 2024, Понеділок, 02:03

Горбатюку знову заважають

3 Вересня 2019г.

Невгамовний начальник Управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури Сергій Горбатюк розповів, яку диверсію 29 серпня 2019 року вчинив генеральний, прости господи, прокурор Юрій Луценко за кілька годин до свого звільнення з посади.

«Вже після закінчення робочого дня, в період часу з 18 до 19 години, Юрій Луценко вніс в ЄРДР дані у 20 кримінальних провадженнях та змінив орган досудового розслідування, забравши від слідчих УСР. Як зазначено в ЄРДР по кожному з 20 проваджень, підставою таких змін стала ч.5 ст. 36 КПК України, тобто неефективне здійснення досудового розслідування. І це в той час, коли по декількох провадженнях слідчими готувалися підозри», – розповів збентежений Горбатюк, якому підступний Луценко перешкодив тріумфально завершити розслідування «справ Майдану».

Щоправда, робочий день службових осіб прокуратури ненормований і проводити процесуальні та невідкладні слідчі дії можна цілодобово. А Управління спеціальних розслідувань, взагалі, має бути ліквідовано до 20 листопада 2019 року з передачею всіх незавершених кримінальних проваджень у інші органи досудового розслідування (це – вимога Конституції, якою прокуратура була позбавлена функцій досудового розслідування ще в 1996 році). Тому Луценко зробив те, що давно треба було зробити – направив частину кримінальних проваджень, які вкривались пилом у Горбатюка, за підслідністю – до НАБУ, ДБР і Національної поліції. При цьому, йдеться про провадження, які не стосуються «справ Майдану» – наприклад, про крадіжки цукру чи розкрадання бюджетних коштів при спорудження нового будинку Генеральної прокуратури.

Немає жодних сумнівів, що Юрій Віталійович здатен був продати будь-яку справу. Але правдою є й те, що співробітники Управління спеціальних розслідувань давно вже нічим не займаються, окрім як прослуховують кабінети суддів Окружного адміністративного суду Києва та на прохання директора НАБУ підробляють документи з метою отримання судового дозволу на встановлення засобів негласного зняття інформації в кабінеті заступника генпрокурора Анжели Стрижевської. Тим більше незрозумілим є бідкання Горбатюка з приводу того, що одне з проваджень – відносно колишнього народного депутата Ігоря Калетника – було взагалі закрито: «у кримінальному провадженні за підозрою ряду колишніх високопосадовців, Президента та народних депутатів України в організації та голосуванні у незаконний спосіб за "диктаторські закони" 29.08.2019 заступником Генерального прокурора Кізем С.М. без вивчення матеріалів кримінального провадження прийнято рішення про закриття провадження щодо Калєтніка І.Г. за відсутністю складу злочину в його діях».

Припустимо, Горбатюк не знає, що частиною 2 статті 80 Конституції України народні депутати України звільнені від юридичної відповідальності за результати свого голосування. Припустимо, Горбатюк, дійсно, вважає закони від 16 січня 2014 року (які фактично так і не вступили в силу) про заборону використання масок-балаклав у публічних місцях чи продаж телефонних SIM-карток по паспортах «диктаторськими» (достатньо порівняти ці закони з тим, що було ухваленою Верховною Радою в наступні 5 років і всі сумніви стосовно того, що таке диктатура, зникнуть). Але залишається загадкою, чому Горбатюка досі ніхто так і не проінформував про те, що абсолютно неприпустимо розслідувати кримінальне провадження відносно особи впродовж 5 років. За це треба не тільки справу закрити, але й звільнити з посади керівника органу досудового розслідування через повну професійну непридатність.

Також можна довго розповідати, як Горбатюк впродовж 5 років «розслідував» кримінальне провадження відносно Андрія Портнова за підозрою в привласненні останнім 800грн. власної зарплатні – це призвело до низки судових рішень, як українських, так і міжнародних, відповідно до яких державний бюджет тепер має виплатити Портнову кругленьку суму на відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Можливо, Горбатюк про це вже й не пам’ятає, але Управління спеціальних розслідувань було утворено 8 грудня 2014 року з тим, щоби в межах одного слідчого підрозділу розслідувати злочини, скоєні владною верхівкою часів Януковича. Зокрема, в УСР були передані справи, відкриті у зв’язку з вбивствами й заподіянням тілесних ушкоджень учасникам акцій протесту та співробітникам правоохоронних органів під час зіткнень у центрі Києва, справи щодо суддів, слідчих і прокурорів, які затримували й арештовували учасників акцій протесту, та «економічні» справи відносно колишніх високопосадовців.

Рейдерські набіги Саші-Стоматолога та Артема Пшонки, діяльність «тіньової генпрокуратури» в офісі на вул. Гончара в Києві, джерела походження грошей, на які будувалась резиденція Януковича «Межигір’я» та маєток Пшонки в селі Гореничі, бурхлива комерційна діяльність колишнього голови Луганської ОДА Олександра Єфремова чи статки голови Вищого господарського суду Віктора Татькова – все це мало бути предметом розслідування новоствореного Управління.

Задля цього в структурі УСР було утворено чотири відділи, один з яких мав займатись так званими «справами Майдану», два – розслідувати економічні та службові злочини колишніх можновладців і ще один відділ був аналітичним, до складу якого увійшли економісти й навіть психолог. Штатна кількість співробітників Управління спеціальних розслідувань становила 145 осіб, а з урахуванням прикомандированих слідчих і прокурорів – понад 200 (!).

Враховуючи, що Горбатюку та його підлеглим було доручено розслідувати найрезонансніші кримінальні провадження, результатів яких чекала вся країна, Управлінню спеціальних розслідувань було надано майже весь будинок на вулиці Борисоглебській, де раніше розміщувалось цілком Головне слідче управління ГПУ, виділені 4 службових автомобілі, обладнано режимно-секретну частину, архів, кімнати для збереження речових доказів і проведення допитів з затриманими та арештованими (щоби не відволікати слідчих на поїздки в СІЗО чи ІТТ), кабінети для проведення впізнання без взаємного візуального контакту, буфет та їдальня.

І які ж результати продемонструвало Управління спеціальних розслідувань? – Результати фактично дорівнюють нулю.

Так, наприклад, за перший рік роботи УСР направило до суду лише 13 обвинувальних актів (у тому числі 2 – з угодами про примирення) стосовно 25 осіб, з яких 11 колишніх працівників органів внутрішніх справ, 6 «тітушок», 3 колишні народні депутати України та один учасник акції протесту. Іншими словами, у середньому один слідчий Управління спеціальних розслідувань направив до суду лише 0,15 обвинувальних актів.

За перші два роки існування УСР Горбатюком не було завершено досудове розслідування в жодному з кримінальних проваджень стосовно високопосадовців режиму Януковича за вчинення ними розкрадань державних коштів і майна, зловживань владою та службовими повноваженнями або корупційних правопорушень. Незважаючи на наявність у складі УСР відділу з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених представниками судової гілки влади, жодного кримінального провадження за підозрою суддів, які притягували до відповідальності учасників акцій протестів, слідчими Управління до суду також направлено не було.

Найбільш кричущий приклад – це випадок з патрульним поліції Олійником, який 7 лютого 2016 року скоїв у Києві умисне вбивство з табельної зброї неповнолітнього Медведєва. Досліджуючи цей випадок, автор цих рядків виявив і оприлюднив інформацію про те, що Олійник – це «клієнт» Горбатюка, який переховувався від відповідальності за злочини, скоєні ним в січні-лютому 2014 року відносно учасників акцій протесту. На той період Олійник працював слідчим Оболонського райуправління ГУ МВС України в м. Києві й особисто незаконно затримував активістів громадської організації «Автомайдан», жорстоко побитих «Беркутом» у Кріпосному провулку. З метою притягнення до кримінальної відповідальності завідомо невинуватих осіб Олійник фальсифікував матеріали кримінального провадження та вносив подання до суду про арешт учасників акцій протесту.

Виявилось, що інформація щодо протиправної діяльності Олійника була в розпорядженні Горбатюка ще з середини 2014 року. Більш того, активіст «Автомайдану» Денис Сергієнко, якого Олійник незаконно притягнув до кримінальної відповідальності за сфальсифікованим обвинуваченням, постановою слідчого ГПУ був визнаний потерпілим. Але жодних заходів до розшуку Олійника, який 31 березня 2014 року звільнився з міліції, Горбатюк не вживав. Це дало Олійнику можливість у наступному вступити до лав патрульної поліції, де він скоїв черговий злочин.

Відтоді, як стало відомо, що патрульний поліцейський Олійник і слідчий Оболонського райуправління міліції Олійник — це одна й та ж сама особа, сплинуло понад три роки. Але Олійнику досі не повідомлено про підозру в тому, що він у 2014 році притягнув до кримінальної відповідальності завідомо невинувату особу.

Чим займався аналітичний відділ УСР, який повинен аналізувати інформацію щодо протиправної діяльності колишніх посадовців і визначати стратегію розслідування скоєних ними злочинів – це взагалі загадка. Принаймні, про якісь результати його роботи нікому, у тому числі й самому Горбатюку, не відомо. Натомість керівником УСР обрана дуже «оригінальна» тактика. Оскільки практично всі фігуранти розслідувань переховуються за кордоном, з тим, щоби імітувати якусь діяльність, підлеглі Горбатюка заочно повідомляють їм про фантастичні підозри, у фабулі яких часто-густо не має навіть натяку на ознаки злочину, після чого провадження в справі зупиняється.

Подібна позиція Горбатюка неодноразово призводила до грандіозних скандалів. Наприклад – у випадку кримінального провадження, відкритого щодо екс-міністра юстиції Олени Лукаш.

Попервах все робилось за звичайною схемою – щоби не займатись реальним розслідуванням (можна не сумніватись, що підстав для розслідування діяльності Олени Леонідівни, як і будь-якого міністра, більш ніж досить), в УСР відкрили кримінальне провадження, згідно з безумною фабулою якого Лукаш, начебто, «привласнила» 2,5 млн. державних гривень, заплативши іноземним юристам за роботу з аналізу та пропозиції з адаптації українського законодавства до європейських норм. Звісно, ніякого складу злочину тут немає, а шукати якесь реальне правопорушення, вчинене екс-міністром, Горбатюк не став, оскільки був переконаний, що Лукаш знаходиться за кордоном, а «громадські активісти» та журналісти не розуміються на юридичних тонкощах і тому ця афера зійде йому з рук.

Як раптом наприкінці жовтня 2015 року Служба безпеки України встановила що Лукаш спокійно живе собі в Києві. І тепер її треба було затримати та впродовж 72 годин повідомити про підозру. Але оскільки слідчий Кривобок та начальник другого відділу УСР Слободяник прекрасно усвідомлювали, що кримінальне провадження відносно Лукаш примітивно сфабриковано, вони категорично відмовились процесуально затримувати екс-міністра. Що ж стосується Горбатюка, то він, узнавши, що Лукаш нікуди не ховається, відключив телефон і зник, переставши з’являтись на роботі.

Оскільки співробітники СБУ не були обізнані з тим, що відбувається в Генпрокуратурі, вони, урешті-решт, 5 листопада 2015 року затримали Лукаш і доставили її в Генпрокуратуру. Оскільки Горбатюк переховувався, заступнику генпрокурора Юрію Столярчуку, який не мав жодного відношення до діяльності УСР, нічого не залишалось як, рятуючи престиж відомства, самому складати текст підозри і повідомити її Лукаш. Тільки після цього Горбатюк вийшов на роботу.

У зв’язку з цим кричущим фактом заступником генпрокурора Столярчуком було відкрито кримінальне провадження за фактом порушення законності слідчими УСР, але Горбатюк дати будь-які пояснення, натомість його група підтримки в особі тодішніх народних депутатів Лещенка та Найєма й скандально відомого професійного «громадського активіста» Шабуніна влаштувала публічну істерики з розповідями про переслідування чесного та високопрофесійного слідчого Горбатюка «прокурорською мафією». А після призначення на посаду генерального прокурора Юрія Луценка кримінальне провадження щодо витівок Горбатюка взагалі було закрито.

Розуміючи, що рано чи пізно доведеться відповідати за повний розвал слідства в «справах Майдану», Горбатюк завжди з розумінням ставився до побажань Адміністрації Президента Порошенка. Наприклад, саме Управління спеціальних розслідувань мало в 2015 році допомогти Петру Порошенку придбати телеканал «112. Україна» в колишнього власника, міністра внутрішніх справ часів Януковича Віталія Захарченка, в обмін на закриття кримінального провадження відносно Віктора Зубрицького, екс-керівника цього каналу, якому слідчим МВС України було повідомлено про підозру в співучасті у викраденні 21 січня 2014 року Ігоря Луценка та Юрія Вербицького.

За версією слідства роль Зубрицького полягала в тому, що він, виконуючи вказівку Захарченка, передавав викрадачам – охоронцям кримінального авторитета «Чеби» – інформацію про пересування Ігоря Луценка, за яким слідкували співробітники Департаменту оперативної служби МВС України (дозвіл на проведення НСРД відносно Луценка дав суддя Апеляційного суду м.Києва Віктор Глиняний). У ході розслідування викрадення Луценка й Вербицького слідству шляхом радіорозвідки вдалось встановити всіх учасників злочину та виявити з ким і де зустрічався Зубрицький 21-22 січня 2014 року – так ось, зустрічався він саме з тими людьми, які викрали Луценка та Вербицького, катували їх і викинули помирати під Києвом (Вербицький, якому переламали кістки, замерз у лісі, а побитому Луценку, якого викинули в іншому місці, вдалось доповзти до селища).

Але після того, як справу про викрадення Луценка та Вербицького з МВС України до свого провадження прийняло очолюване Сергієм Горбатюком Управління спеціальних розслідувань Генпрокуратури, будь-які слідчі дії припинились. Натомість влітку 2015 року люди з оточення Порошенка запропонували Зубрицькому закрити кримінальне провадження в обмін на те, що Зубрицький сприятиме продажу Порошенку 112-го каналу. Зубрицький спочатку не повірив своєму щастю та відправив в Управління Горбатюка адвоката з прихованою відеокамерою, але слідчий Павлій підтвердив, що справу, дійсно, ніхто розслідувати не збирається і її можна буде в будь-який момент закрити.

Довідавшись про це, Ігор Луценко безуспішно заявляв відводи слідчому та прохав передати розслідування кримінального провадження в інший підрозділ Генеральної прокуратури. Але справа так і залишилась у Горбатюка, який досі, за перебігом понад 5 років, так і не провів виїмку документів у Департаменті оперативної служби МВС України й не встановив прізвища тих співробітників міліції, які передавали викрадачам дані негласних слідчих дій щодо Луценка. Урешті-решт, цих осіб вдалось встановити самому потерпілому без допомоги Горбатюка, але, на жаль, доказової сили отримана інформація немає, оскільки була здобута в позапроцесуальний спосіб.

Замість того, щоби виконувати свої службові обов’язки й хоча б підготувати «справи Майдану» до передачі в Державне бюро розслідувань у зв’язку з неминучою ліквідацією Управління спеціальних розслідувань Генпрокуратури, Горбатюк разом з директором НАБУ Ситником на початку 2019 року взяв в Адміністрації Президента Порошенка підряд на слідкування за суддями Окружного адміністративного суду Києва, які не хотіли «лягати» під Порошенка. Кажуть, завдяки прослуховуванню суддівських кабінетів Горбатюк і Ситник тепер мають компромат на керівника Офісу Президента Андрія Богдана, який донедавна представляв інтереси Ігоря Коломойського в справах, що розглядались ОАСК. Ба більш того, Сергій Вікторович вже скаржиться журналістам, що йому не вистачає співробітників, щоби опрацьовувати матеріали негласних слідчих (розшукових) дій, які він проводить відносно суддів ОАСК та відносно заступниці генпрокурора Анжели Стрижевської.

Тому Горбатюку треба не на Юрія Луценка нарікати, а уклінно дякувати колишньому генеральному прокурору, який звільнив Управління спеціальних розслідувань від двох десятків справ, до яких у Горбатюка роками не доходили руки. А нового керівника Генпрокуратури Руслана Рябошапку варто попрохати забрати в Горбатюку ще й «справи Майдану» та дати йому можливість повністю віддатись обслуговуванню корупційних схем Ситника та збору компромату на суддів та прокурорів.

«СПРАВИ МАЙДАНУ» ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРОВОКАЦІЙ

Володимир Бойко Журналіст