Ірина Ніжинська, для Резонансу
Маючи досвід роботи слідчих в Україні та порівнюючи його з досвідом роботи слідчих у міжнародних організаціях, довго вагалась, перш ніж прийняти рішення запропонувати свою кандидатуру на посаду Директора Державного бюро розслідувань України.
Я відвикла від усіх "радянських штампів та методів розслідування", якими і досі користуються колеги в Україні, тому таке щире бажання привнести у цю справу свій набутий за кордоном досвід перемогло усі сумніви.
Свою трудову діяльність я починала слідчим тут, в Україні, в Києві, і теж повинна була наслідувати "найкращі традиції радянського слідства". Напевно, мені пощастило в тому, що мій професійний досвід у слідстві розпочався з так званого елітного в 90-ті роки підрозділу слідства - податкової міліції, ставши одним з її перших слідчих.
Елітним він вважався через категорію справ, які були в його провадженні. Зокрема, ухилення від сплати податків, валютні махінації і т.п., та спеціальний суб`єкт злочину, яким часто виступали директори та головні бухгалтери новостворених в умовах незалежності фірм, банків та різного роду компаній.
Вже тоді слідчі райвідділів міліції заздрили своїм колегам з податкової міліції, які мали справу виключно з "білими комірцями".
Але створення нового слідчого органу, реально потужного механізму розслідування, якого чекало суспільство, найпроворніші міліцейські «слідаки», які рвалися у бій, провалили шляхом введення у нову структуру старих кадрів і методів роботи.
Й досі пам`ятаю, як важко було мені, молодому фахівцю, випускнику з відзнакою найкращого в країні вищого навчального закладу - Київського національного університету імені Т. Шевченка, працювати в середовищі радянських міліціонерів, які мали дипломи про закінчення периферійної школи міліції заочно.
Напевно, ніколи не зможу забути ті уроки старших колег, коли на допиті досить інтелігентної людини - директора туристичної фірми - у справі по ухиленню від сплати податків (до речі, як виявилось, замовної справи), підозрюваний попросив дати йому склянку води запити ліки, призначені йому після перенесеного інфаркту. У цей час до мого кабінету зайшов заступник начальника слідчого управління і побачив, що я даю воду підозрюваному. Цей мій наставник у присутності підозрюваного, м’яко кажучи, підвищеним тоном сказав "може ти йому ще й чарку наллєш?!" Червоніючи від сорому, перш за все, перед літньою людиною віку мого батька, я, 22-річний молодий спеціаліст, готова була крізь землю провалитися за цей комент від свого супервайзера, якого до речі, хочу привітати з присвоєнням йому нещодавно почесного звання "Заслуженого юриста України ".
У мене залишилися у пам’яті й інші спогади, які хочеться від сорому за нашу вітчизняне слідство просто забути. Особливо після того, коли я пізнала практику слідства у міжнародних організаціях. Саме тому, у мене велике бажання виховати в Україні нову плеяду професійних слідчих з високим рівнем, перш за все, людських цінностей!
Юрист, а слідчий особливо, повинен бути порядною людиною, високоморальною і освіченою. Ось чому так важливо саме зараз, у момент створення нового слідчого органу не допустити у ці органи "проповідників свавілля і беззаконня", продажних блюдолизів, які вже готові платити будь-яку ціну, щоб потрапити в нову структуру. Хоч це не означає , що ми повинні всіх міряти під одну гребінку.
Я знаю чимало професіоналів, чесних і порядних людей, які навіть в умовах тотальної корупції у відомстві залишились порядними і добросовісними, висококваліфікованими людьми.
Тому дуже важливо, підбираючи кадри нової структури, індивідуально підходити до кожної особової справи, до кожного кандидата, створюючи і пропонуючи такі умови роботи, коли підвищення свого кваліфікаційного рівня і самовдосконалення буде єдине, чим у професійному плані буде перейматися слідчий.
Сьогодні дуже часто наші парламентарі, політики, урядовці та представники громадських організацій оперують поняттями "європейські підходи", "європейські цінності", "світовий досвід", не замислюючись над сутністю цих понять. А суть дуже проста і зрозуміла: європейський підхід до слідства - це законне, чесне, неупереджене розслідування. Це – суспільний і законний підхід, який практикує у тому числі Європа. Не треба «вибивати» з людини визнання вини і не треба «закладати пальці в двері», треба просто зібрати таку доказову базу і запропонувати людині (хоч і злочинцю, але людині!) такі умови угоди зі слідством, за яких вона сама захоче зізнатися у скоєному. Так, це доволі кропіткий і складний шлях, що вимагає професійного вміння, повної віддачі, великої кількості знань та інформації, уміння її проаналізувати, але від того ще більша насолода від успіху.
Повірте, по той бік закону живуть люди, які мають не менші аналітичні здібності й можливості. Тому професійне слідство - це свого роду двобій між законником (слідчим) і злочинцем.
Суспільство повинно позбавитися стереотипу злочинця, як недалекої примітивної людини, яка злякається, стушується перед стражами порядку! Злочинність росте, вдосконалюється, підвищує свою не лише матеріально-технічну базу, а й освітній рівень.
Пам`ятаю, під час роботи в слідстві податкової міліції у справі по ухиленню від сплати податків посадовими особами одного з банків, його засновниками були брати, що мали по дві освіти (юридичну та економічну), вільно володіли чотирма іноземними мовами й змушені були давати пояснення оперуповноваженим без фахової освіти, представникам принципу " пальці в двері" . Коли я вперше прийшла до них на допит у СІЗО, вони навіть не повернули обличчя у мій бік, показуючи зневагу до убогості та примітивності представників закону. Але після привітань англійською мовою та короткої презентації, вони були напрочуд здивовані й не могли повірити в те, що перед ними простий слідчий.
Це все ще раз свідчить про те, що професіоналізм завжди викликає повагу на всіх рівнях і по обидві сторони закону, але виточується він роками безцінного досвіду, освіти і самовиховання. Це саме те, що я хочу бачити у сучасному українському слідстві!
Працюючи понад десять років за кордоном у різних місіях ООН, виконуючи функції керівника слідчого підрозділу, дуже часто доводилось не лише ділитися із підлеглими своїм досвідом, а й переймати його. Це ще одна дуже важлива риса професійного керівництва - уміти дослухатися до раціональних ідей підлеглих і не соромитися вчитися й самовдосконалюватися.
У мене є чималий досвід розслідування таких категорій справ, яким в Україні майже не приділяється уваги. Це - справи по непотизму, фаворитизму, продажу людей у рабство, сексуальних домаганнях за місцем роботи. А це саме ті справи, які також стануть предметом роботи нового слідчого органу.
Саме тому новий слідчий орган мусить надати нашим парламентарям чимало нових законодавчих ініціатив, можливо, настав час доповнити кримінальний кодекс новими видами злочинів, а фахівцям, які застосовуватимуть нові правові норми - допомоги у кваліфікаційному тлумаченні таких видів злочинів.
Аналізуючи стан слідства в Україні на сьогоднішній день, я відчуваю, що не можу стояти осторонь унікальної можливості кардинальної зміни принципів і підходів до практики слідства в країні, а тому готова запропонувати державі свій досвід. Чи брати цей досвід до уваги чи залишитись з останками радянського минулого вирішувати комісії, яка, сподіваюсь, розуміє, що керівника такого рівня обирати слід не лише за знанням зазубрених перед тестом норм КПК, а за його професійним досвідом та баченням організації роботи даної структури.
Також я щиро сподіваюсь, що ми врешті подолаємо в країні гендерну нерівність і дамо можливість жінкам очолити історично "чоловічі" посади! Це дуже важливо в світлі спрямованості політики держави на європейське законодавство, яке зважаючи на високий рівень завантаженості жінки, надає їй переваги в професійній реалізації!
Я знаю, що багато людей не лише в Украіні, а й у світі прискіпливо стежать за цим конкурсом. І я хочу щоб перемогла справедливість, бо без цього у слідства немає майбутнього, а нова структура має шанси перетворитися на аналог Радянського НКВС.