12 квітень 2024, П'ятниця, 17:10

Коли держава забезпечить захист громадян від злочинних посягань?

22 Вересня 2017г.
112363.gif

Як і більшість громадян нашої країни, особливо жителів столиці, я був шокований двома надзвичайними подіями, які сталися в денну пору протягом 2-3 годин в центрі м. Києва 8 вересня ц.р., коли спочатку із автомата було розстріляно автомашину, в результаті чого одержали вогнепальні поранення начебто двоє іноземних громадян, а потім під час руху в заторі автотранспорту по вул. Басейній спрацював потужний вибуховий пристрій в автомашині із грузинськими номерними знаками, від якого загинув громадянин Грузії, була тяжко поранена громадянка України і зазнала незначних фізичних ушкоджень її малолітня дитина. Хоча, якщо об’єктивно говорити, то такі трагічні події не були для мене несподіваними, бо про ймовірне погіршення криміногенної обстановки я попереджав раніше, при цьому, неодноразово!

Не дивлячись на постійне, протягом останніх трьох років, зомбування суспільства «успішним» проведенням так званих «реформ» з метою приведення правоохоронних структур нашої держави до рівня «європейських стандартів», а саме: заміни назви «міліція» на «поліція», ліквідації спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією (УБОЗів), підрозділів державтоінспекції, які забезпечували дотримання правил дорожнього руху, та патрульно-постової міліції, проведенням так званих «переатестацій» і «атестацій» працівників міліції спеціально створеними «комісіями», куди, як правило, входили особи, які взагалі не мали будь-якого досвіду слідчої і оперативно-розшукової роботи, завдяки чому із новоствореної поліції були звільнені значна частина дійсно професійно підготовлених фахівців, в першу чергу оперативних працівників, слідчих та особливо керівників підрозділів середньої ланки із багаторічним досвідом по розкриттю, розслідуванню правопорушень і профілактиці злочинів, плюс до цього - абсолютно необґрунтована зміна структури підрозділів поліції на місцях, де із підпорядкування керівників Нацполіції в областях були виведені щойно створена патрульна поліція, підрозділи по боротьбі із економічною злочинністю, із незаконним обігом наркотиків та інші, підпорядкувавши їх напряму центральному апарату Нацполіції України, що в цілому суттєво ослабило її можливості в частині організації, взаємодії та координації роботи по боротьбі із злочинністю на місцях!

Іншим негативним чинником суттєвого погіршення криміногенної обстановки є непродумана «реформа» органів прокуратури, в першу чергу, це позбавлення прокурорів функції нагляду за додержанням законів правоохоронними органами по боротьбі із злочинністю, коли нинішні керівники місцевих прокуратур, прокурори регіонів і сам Генпрокурор втратили ті ж повноваження по вивченню стану і причин зростання злочинності та головне – протидії їй зі сторони правоохоронних органів, а відповідно з цим – і координації дій правоохоронців по боротьбі із злочинністю.

Про який вплив прокурорів на діяльність територіальних підрозділів Нацполіції по боротьбі із злочинністю можна говорити, якщо Законом від 14 жовтня 2014 року були ліквідовані 2/3 міських, районних і міжрайонних прокуратур, а замість них створені так звані «місцеві» прокуратури в середньому на 4-8 районів і міст, що дозволило існуючим там підрозділам поліції на місцях діяти абсолютно без професійного нагляду та будь-якого контролю за додержанням ними законності? А чи хтось із нині існуючої Верховної Ради при розробці і прийнятті цього недолугого закону думав про те, що залишає своїх виборців беззахисними не тільки від посягань злочинців, а і свавілля поліцейських та інших представників нинішньої влади? Звичайно, що ні. В кращому випадку новій «демократичній» владі, скоріше всього, хотілося сподобатись європейським партнерам тим, що ми таким чином, начебто, «реформуємо» нашу правоохоронну систему.

Ще однією серйозною причиною зростання злочинності з одного боку та погіршення стану розкриття злочинів, з іншого боку, є позбавлення новим КПК України вищестоящих прокурорів (керівників місцевих прокуратур, регіональних прокуратур і керівництв ГПУ та їх заступників, які, як правило, є більш досвідченішими від подавляючої більшості прокурорів, як і призначаються процесуальними керівниками) повноважень по здійсненню і організації досудового розслідування, і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, обмеживши їх (ст. 36 КПК України) тільки тим, що вони призначають процесуального керівника у кожному провадженні, можуть визначати та змінювати підслідність кримінального провадження в разі неефективного його розслідування та скасовувати необгрунтовані та незаконні постанови слідчого та прокурора.

У результаті такого непродуманого звуження повноважень вищестоящих прокурорів та шкідливого, я б назвав, авантюрного, надання можливостей приймати на службу в органи прокуратури так званих інших «фахівців в галузі права», в тому числі і в прокурори областей (регіонів) та центральний апарат ГПУ, які не мають досвіду в органах прокуратури, на багато ключових посад були призначені особи, які не тільки не володіють методикою організації роботи по розкриттю і розслідуванню злочинів, в першу чергу – умисних вбивств, вчинених в умовах неочевидності, на замовлення, а тим більше – з використанням вогнепальної зброї і вибухівки, вони взагалі не знають як розслідувати такі злочини, а тим більше – як їх розкривати по «гарячих слідах».

Треба розуміти, що раніше, в органах прокуратури, яку нинішні її очільники називають «радянською», та міліції існувала напрацьована практика розслідування тих же умисних вбивств, вчинених в умовах неочевидності, під керівництвом прокурора району чи міста, під жорстким контролем прокурора області, коли слідчо-оперативна група із слідчих, прокурорів і оперативних працівників протягом перших 10-15 днів щовечора звітувала перед прокурором району чи міста про проведену роботу, складали план першочергових слідчих і оперативно-розшукових дій по розкриттю кожного такого злочину, що давало позитивні результати і розкриття таких умисних вбивств складало в середньому більше 90%.

До всіх цих негараздів, які сприяли стрімкому зростанню злочинності (тільки прошу не звертати увагу на ту «статистику», яку почали подавати нинішні керівники правоохоронних органів в цьому році, бо, повірте, вона явно відкоректована з метою приховування дійсної криміногенної ситуації), треба додати і нашвидкуруч прийнятий в 2012 році КПК України, яким попередня влада (вважаю умисно) ускладнила процес розкриття злочинів, особливо вчинених в організованих формах, та проведення досудового розслідування, з одного боку обмеживши діяльність слідчих і прокурорів-процесуальних керівників, так як заборонила проведення більшості процесуальних дій без дозволу слідчих суддів, а з іншого боку - наділила їх необмеженими повноваженнями по застосуванню до громадян процесуальних дій, в т.ч. і тих, які передбачають застосування процесуального примусу, перетворивши одночасно вищестоящих прокурорів у безпорадних спостерігачів за цим процесом, що явно перешкоджає реалізації завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України, а позбавляє більш досвідчених прокурорів застосовувати свої знання і досвід для успішного розкриття злочинів, збирання, перевірки і оцінки доказів по кожному кримінальному провадженню!

До причин, які призвели до такої критичної ситуації в захисті громадян і суспільства від злочинних посягань, можна віднести і так звану «судову реформу», яка фактично призвела до зруйнування судової системи, а головне - до знищення як такого правосуддя, бо як показує практика, сьогодні судова незалежність фактично ліквідована, судді залякані атестаціями, всілякими перевірками, можливістю реєстрації відносно них кримінальних проваджень та тиском «вулиці», в зв’язку з чим бояться відмовляти органам досудового розслідування та прокурорам (я вже мовчу про НАБУ і САП) в задоволенні різного роду клопотань, в т.ч. і про обшуки, проведення негласних слідчих (розшукових) дій та особливо - щодо обрання запобіжних заходів до підозрюваних, і все це не завжди при наявності достатніх підстав. Тому і більшість направлених до суду обвинувальних актів, де винуватість обвинувачуваних не доведена, повірте, будуть ще довго розглядатись у судах, бо більшість суддів (якщо не всі) сьогодні бояться виносити обґрунтовані і закономірні в таких ситуаціях виправдувальні вироки. Одночасно з цим вони побоюються і виносити бажані для сьогоднішньої влади обвинувальні вироки, так як за це в майбутньому після приходу нової влади, їх можуть притягнути, в т. ч. і до кримінальної відповідальності. Оце і є одна із основних причин тяганини у судах, а аж ніяк не корупція, в чому нас так завзято переконує той же директор НАБУ спільно з Антикорупційним прокурором та їх лобісти із різних політичних сил та громадських «антикорупційних» організацій.

Але, з плином часу все частіше в ЗМІ починають звучати об’єктивні висновки про причини стрімкого погіршення криміногенної ситуації в державі, серед яких вже прямо називаються ті ж лже-реформи, в тому числі і в поліції та прокуратурі. Зокрема, експерти, політологи та політтехнологи (я не маю на увазі так званих «порохоботів»), які в основному і спеціалізуються на коментуванні кримінальних подій (правда, інколи несуть відверту маячню), вже починають розмежовувати сутність і головне – шкідливість проведених реформ в правоохоронних органах, зокрема, не здатність та відношення тих же патрульних поліцейських приймати участь не тільки у розкритті злочинів, особливо найбільш суспільно небезпечних, а і у їх попередженні, не дивлячись на нову проамериканську уніформу останніх і престижні іноземні автомобілі, на яких вони їздять. Тому мені і хотілося б звернути увагу як наших громадян, так і учасників таких обговорень у ЗМІ «успіхів» проведених реформ, саме на головних дійових процесуальних осіб, від яких і залежить оперативне розкриття і розслідування злочинів, в т.ч. і вчинених з застосуванням вогнепальної зброї та вибухових речовин, тобто способом, який загрожує життю і здоров’ю багатьох людей. У зв’язку з цим, я хотів би, щоб всі усвідомлювали, що з 2012 року, з моменту прийняття нового КПК України, після реєстрації кримінального провадження в ЄРДР (Єдиному реєстрі досудових розслідувань) головними процесуальними особами сторони обвинувачення є слідчий та прокурор-процесуальний керівник досудового розслідування конкретного, закріпленого за ними кримінального провадження. А приймаючи до уваги, що в 2016 році внесені зміни так званою «судовою реформою» до Основного Закону, де на такого прокурора покладено додатково функцію і по «організації досудового розслідування», що я, до речі, пропонував ще в далекому 1999 році (правда, я мав на увазі прокурора району, тобто вищестоящого керівника, а не рядового прокурора, як правило, не маючого достатнього практичного досвіду для реалізації таких повноважень), головною дійовою особою на стадії досудового розслідування тепер виступає саме він – процесуальний керівник.

Але, чомусь, наші нинішні очільники ГПУ, Нацполіції, СБУ, як і так звана демократична Верховна Рада, таких реалій до цих пір не усвідомлюють і не приводять у відповідність до цих конституційних змін всі інші закони, в т.ч. і КПК України, а відповідно і не вживають адекватних заходів, в першу чергу, для підготовки і підвищення професійної майстерності прокурорів-процесуальних керівників.

І ще всі повинні розуміти, що у відповідності до діючого із листопада 2012 року КПК України на стадії досудового розслідування оперативні працівники правоохоронних органів мають право лише виконувати доручення слідчих та прокурорів по проведенню необхідних слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій, а за своєю ініціативою не мають будь-яких повноважень по розкриттю того чи іншого злочину, в т.ч. і названих вище умисного вбивства громадянина Грузії та замаху на вбивство потерпілої жінки і її маленької дитини, які знаходились з ним в одній автомашині. В зв’язку з цим, поява на місці події високопоставлених керівників МВС і Нацполіції, які з розумним виразом обличчя контактували із очевидцями, з’ясовували у них обставини даної події, а тим більше активно коментували їх, висуваючи різні версії, не несло за собою ніяких юридичних наслідків (окрім піару, звичайно ж), в той же час я не побачив там професійних дій по організації огляду місця події та розкриття цього резонансного злочину компетентних і головне уповноважених для цього прокурора і слідчого, в проваджені яких і знаходиться це кримінальне провадження.

Тобто, ще раз наголошую, що з листопада 2012 року оперативні працівники мають право заводити оперативно-розшукові справи і проводити в їх рамках оперативно-розшукові дії лише з метою розкриття злочину, який готується, і виявлення осіб, які готують його вчинення! А після вчинення злочину їхні можливості обмежені волевиявленням та наявністю достатнього досвіду слідчого і прокурора, які їх можуть залучити до розслідування того чи іншого кримінального провадження, даючи відповідні доручення. Як по мені, то таке звуження можливостей оперативно-розшукових підрозділів не зовсім виправдане і тільки шкодить діяльності правоохоронних органів у боротьбі із злочинністю, зокрема із тими злочинами, які вчиняються в умовах очевидності, а тим більше - в організованих формах та на замовлення!

У зв’язку з цим, мені та і суспільству хотілося б знати, а скільки вакансій слідчих поліції є незаповненими на сьогоднішній день, в яких саме підрозділах: на районному рівні, в містах та управліннях Нацполіції в областях; скільки працює там слідчих з досвідом роботи до 1 року, 3-х років, 5-років і більше 10-ти років. І все це для того, щоб суспільство усвідомило, на яку допомогу правоохоронців йому розраховувати в майбутньому. До речі, такі статистичні дані потрібні і по кадрових незаповнених вакансіях і наявності досвіду працюючих там працівників в підрозділах карного розшуку.

Я особисто переконаний, що ще гірша ситуація із підготовкою кадрів процесуальних керівників в органах прокуратури, де навантаження на одного прокурора, закріпленого за кримінальними провадженнями в слідчих підрозділах Нацполіції (в середньому), є непомірними, коли такі прокурори навіть не знають фабули закріпленої за ними справи, до того ж серед них є і вакансії, а головне, що серед них більша частина не є професійно підготовленими саме на цьому напрямку діяльності. Ще гіршим являється те, що всі наміри і обіцянки нового керівництва ГПУ створити дійову систему перепідготовки кадрів в органах прокуратури, в нових умовах, в т. ч. у зв’язку з зміною законодавства, залишилися лише лозунгами. Тому, якби сьогодні популярно не виступав той же Ю. Луценко про «успіхи» його відомства під його керівництвом, якби не переконували суспільство незрівнянними досягненнями ті ж Міністр внутрішніх справ А. Аваков та його двоє «вірні» помічники, які взагалі, вибачте, далекі не тільки від юриспруденції, а і від знань та досвіду в сфері правоохоронної діяльності, трагічні події тільки протягом цього року на вулицях міст і інших населених пунктів, а особливо в столиці нашої держави, свідчать про зворотне: найбільш суспільно небезпечні злочини продовжують вчинятись, їх число і зухвалість невпинно зростають, в той же час як їх розкриття рівне нулю.

Тому, з урахуванням викладеного, така криміногенна обстановка, на превеликий жаль, буде погіршуватись в майбутньому, бо безкарність неодмінно породжує рецидив, тобто нові злочини.

18485508 432765090437116 7143097823702655490 N
Олексій Баганець Екс-заступник Генерального прокурора України, заслужений юрист України, кандидат юридичних наук, адвокат