Коли навіть Конституція проти коронавірусу - Резонанс - о коррупции, взятках, судьях, власти

29 апрель 2020, Среда, 01:02

взятка декларация ДТП в Харькове задержание в Иванковичах Мошенничество туроператоров НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

Коли навіть Конституція проти коронавірусу

24 марта 2020г.
0

Верховній Раді пропонують цілих два місяці працювати онлайн. Відповідний законопроект подав перший віце-спікер Руслан Стефанчук.

Що пропонують?

Пленарні засідання та засідання комітетів планують робити в режимі відеоконференції. На порядку денному будуть нібито тільки документи, які стосуються боротьби та запобігання поширенню епідемії. Дуже складно уявити, як 423 депутати голосуватимуть по відео, але спробую пояснити.

Схема наступна: головуючий по черзі називає ПІП кожного народного депутата в алфавітному порядку в межах депутатської фракції чи групи. Зображення нардепа виводиться на інформаційне табло у залі парламенту. Після цього обранець має вже сам назвати ПІП, номер посвідчення, реєстраційний номер законопроекту, проекту іншого акта, що розглядається. Потім особисто піднімає руку і каже: "за", "проти" або "утримався".

Через який додаток народні обранці будуть зв’язуватися та як він вписується у законодавче поле - неясно! Незрозуміло також, чи буде ця система захищеною від втручання різних пранкерів. Припустимо, що в один «прекрасний» момент зв’язок псується, зображення не видно, а у голосуванні бере участь подібна до народного обранця, але інша людина.

І давайте ще порахуємо, скільки це займе часу. У проекті визначено, що на голосування одного депутата виділяється до 15 секунд, але цей строк може бути продовжений головуючим, якщо депутат не встиг. Протягом цього часу, депутат має назвати себе, номер свого посвідчення, номер законопроекту, проголосувати, плюс час на проблеми зі зв’язком. 423 депутати – це щонайменше 2 год на голосування щодо одного законопроекту. А чи витримають чекати цей довгий перелік ПІП інші? Нервових зривів не уникнути. А що буде з правками до другого читання? Як це все можливо?

Як завжди, не все законно 

Те, що це виглядає дивним – не така вже і біда. Біда - те, що запропоновані зміни, як завжди це бувало після приходу нової влади, не відповідають Конституції України. Необхідність ухвалити потрібні зараз для країни законопроекти – зрозуміло. Проте, чи є у цьому сенс, якщо всі прийнятті в такому порядку закони можуть бути визнані неконституційними?

Так, за ст. 84 Основного Закону, пленарні засідання ВРУ можуть проводитися лише у двох формах – відкриті та закриті. Рішення депутати можуть прийматися виключно на пленарних засіданнях шляхом голосування.

Пленарні засідання – це основна форма діяльності парламенту. Про це йдеться у рішенні КСУ (щодо повноважності ВРУ) від 17.10.2002 № 17-рп/2002. А сесії є регулярними зібраннями депутатів у визначений час, у визначеному місці і проводяться за встановленою процедурою.

Таким чином, КУ і Рішенням КСУ не допускається можливість проведення пленарних засідань ВРУ в режимі відеоконференції, без фізичної присутності народних депутатів.

Більше того, системний аналіз норм Конституцій України, які передбачають скорочені строки зібрання народних депутатів, у разі внесення Президентом указів про оголошення воєнного чи надзвичайного станів, чи про те, що вибори до ВРУ не можуть бути проведені під час їхньої дії — свідчать про те, що в Основному Законі закладалась зовсім інша ідея. ВРУ має працювати в будь-якому випадку і незважаючи на будь-яку небезпеку. Так як від їхніх рішень залежить доля всієї країни.

Натомість, слуги народу придумали собі передбачити безпечний порядок роботи. Бо вони дуже бояться заразитись і важливіші за інших. Уявляєте собі ситуацію, щоб медики консультували хворих за допомогою відеозв’язку, а військові воювали онлайн? Ні, ось і я не уявляю. Виглядає так, що медики, поліцейські, продавці, фармацевти - мають виходити на роботу і ризикувати своїм здоров’я, а народні обранці - можуть порушувати Основний Закон країни і з дому попрацювати. І це все тоді, коли усіх нас закликають до дисципліна карантину, дотримання законів, а то ще нам штраф випишуть.

На мою думку, народні обранці повинні збиратись на засідання, у передбаченому Конституцією України і Регламентом порядку, використовуючи при цьому всі можливі засоби захисту проти вірусу. Сьогодні вони покликані захищати державу так само, як медики борються за здоров’я пацієнтів, чи військові утримують лінію фронту.

Бачимо народні обранці успішно використовують своє право законодавчої ініціативи задля свого самозбереження, але не поспішають із законодавчими ініціативами для пенсіонерів, чорнобильців, дітей тощо. А тепер їм ще і коронавірус на руку.

А можна і не порушувати Конституцію 

Відповідно до Регламенту ВРУ, засідання парламенту можуть проводитися в іншому місці, а в рішенні КСУ вказано, що пленарні засідання збираються у визначеному місці. Таким чином зала пленарних засідань не є обов’язковою, а у зв’язку з ситуацією можна визначити інше місце для проведення засідання. Тому стадіон вам в поміч.

І ще пару ризиків 

Окрім того, робота онлайн має ще декілька важливих ризиків. У режимі відеоконференції можуть розглядати питання не обмежені коронавірусом. Тобто «під шумок» можуть піти національна безпека та оборона. Наприклад, можна буде ухвалити юридичний статус консультативної ради чи будь-які інші Мінські домовленості, що є небезпечним для державного суверенітету.

І останнє – Рада чомусь працюватиме онлайн аж цілих 2 місяці, фактично до кінця травня, а карантин, за рішенням Уряду, в нас лише до 3 квітня 2020 року. Виходить, влада від нас приховує реальну картину із захворюванням або ж ще гірше не спроможність його оперативно діагностувати. Інформування населення та оперативність – не наш коник.

Люди сидіть вдома, прошу. Не розраховуйте, що озвучена владою статистика це - вся реальність. Реально поки зрозуміло, що ми тільки почали цей шлях з діагностування і кожного дня цифра росте, а влада думає лише про власну безпеку і комфорт. Декларування для себе вже відтермінували, тепер ще і працювати з ліжка собі дозволять.

Володимир Пилипенко Представник України у Венеціанській комісії (2013-2017 рр), народний депутат України VI-VII скликань, директор Українського центру суспільно-правових досліджень.