Вже півтора місяці як мені регулярно телефонують журналісти з різних телеканалів і просять проконсультувати з приводу так званої «справи суддів» – кримінального провадження щодо голови, заступника голови й ще кількох суддів Окружного адміністративного суду Києва, яким НАБУ інкримінує «захоплення державної влади» на підставі розмов, потайки записаних у суддівських кабінетах. Бо, як встановило НАБУ, ці судді між собою спілкуються за допомогою нецензурної лексики.
Оскільки вчора знову до мене звернулись з одного з телеканалів з проханням пояснити, чому Вища рада правосуддя відмовилась відстороняти цих суддів від посад, свою відповідь викладаю нижче. Можливо, це зменшить кількість телефонних дзвінків і журналісти, нарешті, зрозуміють, чому за перебігом шести років розслідування «справ Майдану» завершилось повним пшиком.
ЕВОЛЮЦІЯ НЕГІДНОСТІ: «СПРАВИ МАЙДАНУ» ПРИЛИПЛИ ДО РУК СИТНИКА
НАБУ стверджує, що 17 липня 2020 року заступник генерального прокурора Андрій Любович повідомив суддям ОАСК і адвокату Ростиславу Кравцю про підозру в «захопленні державної влади шляхом подачі позову в суд». При цьому про підозру повідомлено в кримінальному провадженні, яке було зареєстровано 25 лютого 2014 року, тобто, коли навіть не існувало НАБУ, а сама подія «злочину» відбулась у 2019 році. Більш того, судді та адвокати є спецсуб’єктами, про підозру їм може повідомити тільки заступник генпрокурора або генпрокурор.
Холодницький ніколи про підозру суддям і адвокату Кравцю не повідомляв, такої справи в НАБУ взагалі не було й бути не могло.
Що стосується Любовича, то він, хоча і є заступником генерального прокурора, з 14 липня 2020 року не мав жодного відношення до якихось кримінальних проваджень, йому був заблокований доступ до ЄРДР, а до його службових обов’язків належить наглядати за ІТ-управлінням і управління з прийому громадян Офісу генерального прокурора.
Насправді «справа суддів» повністю фальсифікована директором НАБУ Артемом Ситником і колишнім начальником Управління спеціальних розслідувань Генпрокуратури Сергієм Горбатюком за наступних обставин.
Наприкінці 2018 року Порошенко попрохав Ситника зібрати компромат на суддів ОАСК, які не сприйняли «судову реформу» й чинили постійно капості Петру Олексійовичу. Зокрема, Порошенко продовжував тримати на чолі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України свою довірену особу Сергія Козьякова, хоча в того закінчився термін повноважень, а судді ОАСК, насамперед Павло Вовк, постійно підбурювали інших суддів заявити з цього приводу протест і не підкорятись вказівкам з Адміністрації Президента.
Але поставити підслуховуючі пристрої в кабінетах суддів ОАСК для збору компромату можна лише з дозволу слідчого судді апеляційного суду в якомусь кримінальному провадженні – інакше компромат не можна буде легалізувати. Для цього треба зареєструвати кримінальне провадження й подати за підписом прокурора САП клопотання в Київський апеляційний суд (зараз – у Вищий антикорупційний суд).
Але жодних підстав для реєстрації такого провадження не було, та й Холодницький не став би обслуговувати замовлення, які Ситник брав у Порошенка. Тоді Ситник зустрівся з Горбатюком і попрохав «нагнути» когось зі своїх прокурорів, щоби ті внесли таке клопотання.
А за це Ситник пообіцяв зробити Горбатюка керівником САП.
Але на той час прокуратура вже втратила функції органу досудового розслідування й могла лише завершувати розслідування старих справ. Через це Горбатюк, якому припала до душі обіцянка Ситника, взяв старі справи – про переслідування активістів «Автомайдану» та про побиття в 2013 році Тетяни Чорновол – і виготовив завідомо підроблені клопотання в Чернігівський апеляційний суд (!) з проханням дозволити йому при розслідуванні цих кримінальних проваджень провести НСРД щодо суддів ОАСК. Переговори з Чернігівським судом взяв на себе Ситник, Горбатюк отримав санкцію й впродовж півроку (санкція ще два рази продовжувалась) прослуховував суддів у «справі Майдану».
Підкреслюю – формально розслідував Горбатюк, а НАБУ лише виконувало доручення Генпрокуратури щодо технічного забезпечення НСРД. 26 липня 2019 року Горбатюк провів з Ситником прес-конференцію й заявив, що судді ОАСК і адвокат Кравець між собою домовились, що Кравець подасть у ОАСК позов про те, що Козьяков неправомірно обіймає свою посаду, оскільки в нього скінчився строк повноважень. Власне, в цьому й полягає злочин.
Підкреслюю – все це було в «справах Майдану», НАБУ до розслідування відношення не мало. Заступник генпрокурора Сергій Кізь підписав підозри суддям за «завідомо неправосудне рішення» щодо Козьякова. Ситнику та Горбатюку це настільки сподобалось, що вони стали брати нові замовлення вже в глави Офісу президента Андрія Богдана, зокрема в тій же ж самій справі про побиття Чорновол Горбатюк підкидав гроші Юрію Гримчаку, встановлював апаратуру негласного зняття інформації в кабінеті своєї начальниці Анжели Стрижевської й на завдання Богдана намагався підкинути гроші заступнику Віталія Кличка, щоби дати привід звільнити Кличка з посади голови КМДА.
«СПРАВИ МАЙДАНУ» ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРОВОКАЦІЙ
Але за кілька місяців по тому КСУ виніс рішення, що ст. 375 КК України, яка передбачає відповідальність за постановлення завідомо неправосудного судового рішення, не відповідає Конституції. А тому справа щодо суддів ОАСК не мала жодних перспектив і Ситнику довелося б повертати Порошенку гроші.
Тоді Артем Сергійович знайшов вихід – хоча Горбатюка вигнали з прокуратури й «справи Майдану» передали в ДБР, Ситник домовився з заступником генпрокурора Любовичем, що той підпише вже нову підозру в тій же ж самій «справі Майдану» – що, мовляв, судді ОАСК та Кравець намагались захопити державну владу шляхом подання позову про те, що в Козьякова скінчились повноваження очолювати ВККСУ (підкреслюю – ніякої «справи суддів» у НАБУ не було й підозра виносилась у справі про побиття Тетяни Чорновол, куратором якої до 14 липня 2020 року був Любович).
Але трапилось нещастя – Венедіктова, полаявшись з Любовичем, 14 липня позбавила його доступу до кримінальних проваджень і передала «справи Майдану» заступнику генпрокурора Гюндузу Мамедову. А Любович залишився керувати господарським сектором Офісу генпрокурора, не виконавши свою обіцянку перед Ситником.
З огляду на все це Вища рада правосуддя відмовилась відстороняти суддів від посад, оскільки немає доказів того, що їм законно було повідомлено про підозру. Я вже не кажу про сміховинність самої фабули «захоплення влади».
НЕ ФІНАЛ, АЛЕ ЦЕ ЖИРНА КОМА, — ГОЛОВА ОАСК ПРО РІШЕННЯ ВРП
Читайте Резонанс у Facebook та підписуйтесь на наш канал у Telegram.
