Навколоправове «гопнічество» у неправовому судочинстві - Резонанс - о коррупции, взятках, судьях, власти

29 апрель 2020, Среда, 13:51

взятка декларация ДТП в Харькове задержание в Иванковичах Мошенничество туроператоров НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

Навколоправове «гопнічество» у неправовому судочинстві

3 апреля 2020г.
0

Коли законодавець писав закон, він і гадки не мав, що такий інститут Кримінального процесуального законодавства, як докази, перетворять в одному випадку на першокласний засіб тиску та впливу на бізнес і окремих осіб, в другому –  на купу горе-матеріалу у провадженні.

Така ситуація склалася, з одного боку, через те, що окремі «комерційні» слідчі та прокурори, не розрізнюючи грішне від праведного, вигрібають з обшуком і накладають арешт на усе, що під руки трапляється, а далі маніпулюють цим зі стороною провадження. З другого боку, через, м’яко кажучи, неосвіченість як слідчих, так і слідчих-суддів у правових категоріях «речові докази», «документи», «документи, як речові докази».

І в одному, і в другому випадку, на жаль, окремий громадянин, який за законом наче і не віслюк, проте із практики в суді з цією купою матеріалу здебільшого має саме такий вигляд.

Статті 98, 99, 357 та 358 КПК України регламентують чіткий перелік того, що є речовим доказом, а що є документом та способом дослідження речових доказів, документів та документів-речових доказів.

РЕЧОВІ ДОКАЗИ

Речовими доказами згідно зі статтею 98 КПК України є матеріальні об’єкти:

  • які були знаряддям кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди, або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження;
  • у тому числі предмети, що були обєктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом, або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Знаряддя злочину – предмети та речовини, що використовувалися злочинцем для досягнення злочинного результату. Елемент криміналістичної характеристики злочину.

Сліди – у вузькому розумінні, матеріально фіксоване відображення (сліди рук, ніг, знарядь, інструментів). У широкому – результат будь-якої матеріальної зміни первинної обстановки внаслідок вчинення злочину. Передбачають порушення первинного положення, місцезнаходження, стану різних об’єктів, що становлять речовинне середовище, у якому вчинено злочин, тобто охоплюють комплекс елементів (сліди ДТП, пожежі).

Слідоутворення – процес формування будь-якого матеріального відображення події, як процес зміни властивостей об’єкта внаслідок взаємодії з іншим об’єктом під час будь-якої події. Процес контактування мінімум двох об’єктів, під час якого ідентифікуючий об’єкт сприймає, відображає зовнішні властивості ідентифікованого об’єкті.

Об’єкт злочину – це елемент складу злочину, що утворений суспільними відносинами, які охороняються кримінальним законом та у сфері яких завдається шкода чи створюється загроза її заподіяння (обов’язкова ознака), а також включає в себе предмет злочину і потерпілого від злочину (факультативні ознаки).

Речовими доказами можуть бути і документи, але лише за умови, якщо документи містять ознаки речового доказу – були знаряддям чи об’єктом кримінально протиправних дій.

Відповідно, за своєю процесуальною природою письмові документи можуть бути як документами, так і документами-речовими доказами.

Документи-речові докази мають значення для розслідування кримінального провадження не лише завдяки своєму змісту, а й через сам факт свого існування, а також спосіб їх виготовлення та інші матеріальні ознаки.

Документи-речові докази у провадженні не замінюються, тому що вони є знаряддям або об’єктом кримінально протиправних дій.

ДОКУМЕНТИ

Документом  є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Документи-письмові докази мають значення для встановлення істини завдяки лише своєму змісту, а відповідно можуть замінюватися у провадженні копіями чи дублікатами.

До документів за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою статті 99 КПК України, можуть належати:

– матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні);

– матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України;

– складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії;

– висновки ревізій та акти перевірок.

Матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”, за умови відповідності вимогам цієї статті, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИ СУДОВОМУ РОЗГЛЯДІ

– речові докази – оглядаються і подаються для ознайомлення учасникам судового провадження;

– документи (якщо в них викладені і посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фіктів і обставин) – оголошуються за ініціативою суду, або за клопотанням учасників судового провадження.

НАКЛАДЕННЯ АРЕШТУ НА БЕЗГОТІВКОВІ ГРОШОВІ КОШТИ ЯК НА РЕЧОВІ ДОКАЗИ

У контексті положень статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення  ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження, та/або користування майном з метою забезпечення речових доказів, спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання і відшкодування шкоди.

Розглядаючи інститут накладення арешту на майно з метою забезпечення речових доказів, а саме, накладення арешту на безготівкові грошові кошти юридичної або фізичної особи, які знаходяться на рахунках у банківських установах, варто зазначити, що такі дії в будь-якому випадку є незаконними.

  •  Загальне правило, яке застосовують при накладенні арешту, що майно має відповідати критеріям речових доказів, зазначених у статті 98 КПК України, та щодо нього є відповідні конкретні ризики використання, переміщення тощо, – є помилковим.

Таке майно має бути матеріальним об’єктом, зважаючи на буквальне визначення речових доказів, але безготівкові грошові кошти такими не є.

У національному законодавстві немає чіткого поняття безготівкових грошових коштів, яке закріплює їх правову природу. Ті грошові вимоги, що належать особам, не є грошима з будь-якого погляду. Українське законодавство вказує на безготівкову форму грошей, на безготівкову форму розрахунків, форму розрахункових операцій (закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян», «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»).

Показовим у цьому питанні є Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», який можна вважати одним із основних у цій сфері. У статті 3.1 цього Закону визначено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків), або безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Електронні гроші, наприклад, емітуються, погашаються в обмін на готівкові.

Юридичну природу безготівкових грошових коштів не можна ототожнювати з речами, це є окрема категорія об’єктів цивільних прав, тому що вони є замінними.

Безготівкові грошові кошти істотно відрізняються від майнового права вимоги – вони є універсальним мірилом мінової вартості майнових благ, є обов’язковими до прийняття як засіб платежу, обмеження їх обігу можливе виключно на підставі закону, вони належать на праві власності володільцю банківського рахунку, вони можуть бути об’єктом суб’єктивного майнового права вимоги, вони не обмежені строком давності, їх цінність (мінова вартість) забезпечується законом.

Юридична природа безготівкових грошей як об’єктів цивільних правовідносин істотно відрізняє їх від об’єкто-здатних майнових прав.

  •  Постанова про визнання речовим доказом преюдиційного значення для цього процесу також не має, адже КПК України не передбачає правової категорії «визнання речових доказів». 

На стадії досудового розслідування вживається правова категорія «фактичні дані». Ця позиція корелюється із частиною першою сатті 84, частиною другою статті 91 КПК України, які визначають таку правову конструкцію:

ДОКАЗИ – ФАКТИЧНІ ДАНІ, на підставі яких орган досудового розслідування встановлює ФАКТИ та ОБСТАВИНИ.

Доказ визнається речовим лише судом у нарадчій кімнаті після його дослідження у судовому засіданні через процедуру змагальності, і лише за умови їх належності і допустимості. Ця позиція корелюється зі статтями 85, 86, 92 КПК України.

Слідчий, прокурор не є суб’єктами визнання фактичних даних речовими доказами, позаяк є лише суб’єктами формування і попередньої оцінки фактичних даних для майбутнього їх подання до суду.

Якщо припустити, що накладення арешту на безготівкові грошові кошти все ж можливо, то у слідчого і прокурора має бути чітке розуміння, яке саме майно підлягає арешту, його кількісні характеристики та родові ознаки, розуміння, з якого рахунку і за якими господарськими операціями отримані ці кошти. Для цього має бути складений, як мінімум, протокол огляду, якому має передувати факт тимчасового доступу слідчого або прокурора до рахунків та банківських документів за рахунком. Така позиція корелюється у абзаці другому частини першої статті 170, пункті 2 частинидругої статті 171 КПК України, яка встановлює правила арешту речей, зазначаючи, що «слідчий і прокурор повинні вжити заходів з метою виявлення майна», «у клопотанні про арешт зазначається перелік і вид майна». Тобто так зване дистанційне звернення до суду слідчого або прокурора з відповідним клопотанням без розуміння, як мінімум, кількості  і руху безготівкових грошових коштів унаочнює відкрите нівелювання норм стороною обвинувачення.

Накладення арешту на безготівкові грошові кошти на банківських рахунках має погоджуватися також із метою та цілями кримінального провадження згідно із загальними правилами досудового розслідування.

Підсумовуючи, безготівкові грошові кошти не можуть за своєю правовою природою відповідати критеріям речових доказів, визначених у статті 98 КПК України, бо не є речами, є замінним майном і не можуть:

– бути знаряддям кримінального правопорушення,

– на собі зберігати сліди злочину,

– кваліфікуватися як гроші та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом, або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення, позаяк у нормі статті є чітка прив’язка до правової категорії «речі».

З огляду на викладене, на досудовому розслідуванні безготівкові грошові кошти ніяк не можуть бути визнані речовими доказами, не можуть відповідати критеріям речових доказів, а всі спроби органів досудового розслідування накладати арешти на безготівкові грошові кошти з підстав відповідності критеріям речових доказів не мають за собою правового підгрунтя. Особливо кепською видається ситуація, якщо намагаються накласти арешт на безготівкові кошти дистанційно, без їх огляду, без здійснення тимчасового доступу до банківських рахунків та документів. Усі дії з намагання стороною обвинувачення накласти на безготівкові кошти арешт з підстав відповідності критеріям є нічим іншим, як навколоправовим “гопництвом”.

Костянтин Глоба Адвокат, Партнер АО "BARRISTERS"