Той факт, що обшук заснований на дозволі, виданому у формі судового рішення, не обов’язково є достатньою гарантією проти зловживань. Про це нагадав Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Вінкс та Рібіцка проти Латвії» (заява № 28926/10).
Про це пише Резонанс 26 лютого 2020 року із посиланням на Судово-юридичну газету.
Розглядаючи ситуацію у Страсбурзі, високі судді зауважили, що, крім наявності формального рішення, також важливо встановити, як саме було здійснено судовий контроль: чи належним чином суддя дослідив наявність обґрунтованої підозри, що виправдовує обшук, виклавши дозвіл на обшук таким чином, щоб утримати його вплив у розумних межах, і прагнув переконати самого себе у тому, що обшук у відповідному місці, стосовно якого клопотали про дозвіл, може дати відповідні докази.
Окреме питання – чи було визначено обмеження обсягу ордера на обшук. Оцінюючи обставини справи, ЄСПЛ звернув увагу на те, що ордер був викладений у відносно широких виразах. Хоча рішення про обшук було видане стосовно окремих предметів, що стосуються шістдесяти шести компаній, він також санкціонував пошук та вилучення «інших документів та предметів, які можуть слугувати відповідними доказами у справі». Насправді завдяки цим більш широким виразам у дозволі було вилучено численні документи та предмети, що належали іншим компаніям, які не були перелічені в судовому рішенні.
Тут ЄСПЛ виходив з того, що специфіка предметів, що підлягають вилученню, змінюється залежно від характеру злочину, який розслідується. Зважаючи на специфіку злочинів, що розслідувалися національними правоохоронними органами, та на те, що численні компанії були нібито залучені до великої схеми, що розслідується, обсяг дозволу на обшук був достатньо обґрунтованим, оскільки його обмежували посилання на характер цих правопорушень (ухилення від сплати податків та відмивання грошей) та посилання на тип предметів, що підлягають вилученню (бухгалтерські документи, доручення, банківські картки, цифрові паролі та печатки компаній).
Отже, в цій справі ЄСПЛ визнав, що розсуд співробітників, які проводили обшук, був достатньо обмежений умовами самого ордера на обшук. Низка інших предметів, які конкретно не зазначені в дозволі на обшук (зокрема, комп’ютери, жорсткі диски, USB флешки та мобільні телефони) дійсно були вилучені. Але, беручи до уваги той факт, що ці електронні пристрої можуть розглядатися як потенційно пов’язані з розслідуваними економічними злочинами, ЄСЛП визнав, що їх вилучення було необхідним.
Із повним текстом рішення ЄСПЛ у справі «Вінкс та Рібіцка проти Латвії» (заява № 28926/10) можна ознайомитися за посиланням.