Володимир Пилипенко, для 112.ua
Зрозуміло, що імунітет у жодному випадку не може бути прикриттям від корупції. Проблема полягає зовсім в іншому. Сам факт зняття депутатської недоторканності – це ще не гарантія того, що всіх злочинців на найвищому політичному рівні буде покарано або ж в одну мить зникнуть усі корупціонери
Парламентські канікули на горизонті, а тим часом реформи активно форсуються, з народних депутатів недоторканність знімають, немов на останньому подиху українська влада бороздить простори вітчизняного політикуму. І байдуже, що результат такої активності не дуже-то і проглядається. Але ж яка ефірна картинка – просто бум боротьби за правду та справедливість.
Сам процес зняття недоторканності з народних обранців досягнув своєї мети – найвище керівництво країни закріпило за собою чергову "перемогу". Так би мовити, лебедина пісня літнього сезону. Нас усіх з головою занурили в інформаційний шум. І там годі розібратись, де сила закону, а де політичний розрахунок. Якщо відверто, то всі ці баталії в Раді – не що інше, як чергова піар-акція. Адже в основі більшості подань немає достатньої доказової бази.
Народним трибуном цього разу виступив генпрокурор Юрій Луценко, який ініціював у ВР розгляд питання щодо зняття депутатської недоторканності.
Це нагадало затикання ватою дір у віконних рамах. Чим більше вати, тим менше вітер свище. Зібрали представників різних фракцій, аби засвідчити, що жодна політсила немає преференцій і "пильне око" влади бачить наскрізь "корупціонерів" та "правопорушників" без огляду на їхню партійну приналежність. Все, як у кіно: найкраще запам’ятовується остання фраза.
З електорального погляду показова боротьба за очищення влади – це дуже вигідне позиціонування. Обіцяли – зробили. Влада почула свій народ. Правда, на цьому вся феєрія, швидше за все, і завершиться.
Та й справа не лише в тому, яким чином у нас позбавляють депутатського імунітету, а у відсутності системного підходу до цього питання.
Десятиліттями нам говорять, що недоторканність потрібно знімати. Проте чомусь ніхто не пояснює, які наслідки такого кроку.
Пригадаймо вже далекий 2000-й рік. Тоді експерти Ради Європи надали свій негативний висновок щодо ідеї скасування депутатської недоторканності в Україні. Це питання взагалі планували розглянути на всеукраїнському референдумі. Проте сама ідея зняття недоторканності з українських парламентарів не тільки викликала тільки шквал критики з боку експертів, а й ледве не коштувала Україні членства в ПАРЄ. Сьогодні всі про це чомусь забули.
Західні друзі України наполягали, що повністю скасовувати депутатську недоторканність у нас не можна. Адже в державах "молодої демократії" позбавлення народних обранців імунітету може призвести до політично мотивованих переслідувань. Не дивно, що на Заході в неупередженість українського правосуддя ніхто не вірить – як 17 років тому, так, переконаний, і нині.
Тому зняття недоторканності може бути прямим рухом до встановлення в країні диктатури.
Варто зауважити, що в більшості країн ЄС депутат користується так званим матеріальним імунітетом. Тобто його не можуть притягнути до відповідальності за виступи або голосування під час виконання депутатських повноважень.
У тій же Німеччині та Данії це правило поширюється тільки на діяльність у рамках парламенту і його органів. У Чехії чи Франції - і поза стінами парламенту. Тобто депутата не можна "притягнути" і за свою політичну позицію, висловлену, наприклад, на зустрічі із виборцями.
Практично у всіх країнах розвиненої демократії затримати депутата досить складно.
Натомість, Конституція України наділяє депутатів як матеріальним, так і процесуальним імунітетом, тобто захистом від притягнення до кримінальної відповідальності.
З одного боку, обмеження депутатської недоторканності - це втілення принципу рівності (бо всіх інших людей можна притягнути до відповідальності, а депутата без згоди ВРУ – ні), а з іншого - це може спричиняти незаконний вплив на депутатів. Мовляв, "проголосуй як треба, інакше проти тебе буде здійснюватися досудове розслідування".
Зважаючи на те, що в Україні є дуже великі ризики саме другого варіанту, цей інститут наразі скасовувати не можна. Можливо, саме існування депутатської недоторканності здатне захистити парламентерів від незаконного тиску з боку правоохоронної системи і демократію в Україні як таку.
Безперечно, про обмеження депутатського імунітету можна і варто говорити, але не в найближчій перспективі. Спершу мусимо створити цивілізовану судову та правоохоронну систему, аби унеможливити будь-які зловживання та маніпуляції.
Тут варто також дослухатись до відповідних рекомендації Венеційської Комісії. Рада Європи і ВК переконані, що депутати повинні мати певний імунітет, оскільки займають політичну посаду.
"Для того, щоб був політичний плюралізм, для захисту прав опозиції, для унеможливлення переслідувань за політичними мотивами депутати повинні мати імунітет", - йдеться у рекомендаціях Ради Європи.
Там вважають, що повне скасування недоторканності може створити спокусу для низки політичних переслідувань народних депутатів. Зокрема, і з боку самих правоохоронців.
Тому в депутата повинен бути такий обсяг імунітету, який захищав би його від політичного переслідування та, що важливо, дозволяв карати народних обранців за скоєні ними злочини, які не пов’язані з їхньою безпосередньою політичною діяльністю.
Експерти ВК наголошують, що боротьба з корупцією є основним виправданням для обмеження депутатської недоторканності. Однак у політичній системі з вразливою демократією, такою як в Україні, де, як було поінформовано Венеційську комісію, широко поширеною є судова корупція, повне скасування недоторканності може бути небезпечним для функціонування та автономії парламенту.
Зрозуміло, що імунітет у жодному випадку не може бути прикриттям від корупції. Проблема полягає зовсім в іншому. Сам факт зняття депутатської недоторканності – це ще не гарантія того, що всіх злочинців на найвищому політичному рівні буде покарано або ж в одну мить зникнуть усі корупціонери. Без структурних реформ у системі судових, правоохоронних органів та внесення відповідних змін до Конституції України позбавлення імунітету буде не більш ніж кинутою кісткою для виборців. Знову наступатимемо на ті самі граблі.
Отже, піар піаром, а є реальне життя і реальні загрози. Дуже важливо поміж усім цим хаосом вчасно побачити логічне зерно. Інакше одного не надто прекрасного дня ми всі можемо прокинутись у країні, де замість диктату закону пануватиме диктат однієї людини.
