09 грудень 2024, Понеділок, 03:43

Нестатутні взаємовідносини в армії та війна

16 Лютого 2018г.

Звернутись до цього болючого питання підштовхнув жахливий розстріл 14 лютого 2018 року двома військовослужбовцями чотирьох своїх співслужбовців поблизу бойових позицій в зоні АТО. Згідно повідомлень з різних джерел мотивом стали, ніби то, нестатутні взаємовідносини між вбитими та їх вбивцями. Чесно кажучи, маючи великий досвід роботи у військовій прокуратурі, чекав, коли прорветься той гнійник, який назрівав ще з початку бойових дій на сході України.

Нестатутні відносини характерні тим, що їхня безкарність підштовхує до все більш цинічних і страшних дій. А керівництво нинішньої військової прокуратури припустилося багатьох організаційних і методичних помилок, внаслідок чого боротьба із таким небезпечним видом злочинів, як нестатутні взаємини, належно не велась і не ведеться. І 14 лютого - прорвало.

Представники командування звично заперечують розгул дідівщини в армії. Спочатку наводяться загальні міркування про постійну роботу з профілактики, високий моральний дух, свідомість і вмотивованість українських воїнів, а на завершення в якості «вбивчого», на їх погляд, аргументу використовують тезис: «В бойовій обстановці усі озброєні і це сильніше за слова та заклики утримує «дідів» від демонстрації свого зверхнього ставлення до «салаг», знущань над ними».

Цю оманливу мантру повторюють цивільні, переконуючи один одного, що з початком бойових дій нестатутні стосунки, ніби то, зникають самі по собі.

Змушений розчарувати, під час бойових дій це явище лише збільшується та набирає ще більш вразливих форм.

Завжди нестатутні взаємовідносини складались з трьох компонент: солдат б’є начальника, рівні б’ються між собою і начальник б’є підлеглого. Сутність одна і та сама – насильство у військовому колективі на ґрунті службових відносин, але ступінь відповідальності різна в залежності від того, хто по службовому становищу з якого боку.

Звернемось до статистики. Довоєнний 2013-й рік – зареєстровано 93 кримінальних провадження. Більше половини з них, 52 – перевищення влади, тобто насильство начальників до підлеглих. Щоб підлеглі били начальників – всього 4 випадки. Усе решта – бійки між рівними.

2014-й рік, почалась війна. Зареєстровано 96 кримінальних проваджень. Дивно, що загальна кількість майже не змінилась. Але тішитись не слід, є дуже цікаве пояснення цього. Згадаємо, що у лютому 2014 року, щоб якомога скоріше звільнити засуджену Ю. Тимошенко, наші «державні уми» не придумали нічого краще за декриміналізацію злочину, за який її було засуджено. І ніхто не подумав, що автоматично були декриміналізовані випадки застосування насильства начальників над підлеглими в армії.

Але кого цікавив тоді правопорядок в армії, коли щось потрібно якомусь політику особисто. І закон під це можна перекроїти, не думаючи. Тому протягом 2014-го року начальники у військових колективах отримали можливість безкарно бити підлеглих, відповідна стаття з Кримінального кодексу зникла, а відповідно, немає і статистики по цьому виду нестатутних відносин. Проте, підлеглі в цьому році «відірвались» на своїх начальниках по повній! Насильницькі дії підлеглих щодо начальників зросли майже в 14 разів – до 54. Можна тільки припускати, що начальники відповідали підлеглим не менше, але це перестало бути військовим злочином і не відображене у статистичних даних.

У лютому 2015 року статтю в Кримінальний кодекс України, яка передбачала покарання за насильницькі дії начальників щодо підлеглих в армії, тихенько повернули і офіційна статистика стала більш об’єктивною. За 2015 рік зареєстровано 202 кримінальних провадження щодо нестатутних взаємин усіх видів. Зростання більше, ніж в 2 рази. 2016 рік - зафіксовано 186 кримінальних проваджень, 2017 – 160 випадків.

Як бачимо, офіційна статистика спростовує твердження командування, що під час бойових дій дідівщина зникає самі по собі. Ні, вона зросла більше, ніж удвічі. І це тільки ті випадки, що потрипили під реєстрацію. Навіть у мирні часи, при наполегливій боротьбі старої військової прокуратури із виявлення нестатутних відносин, вони мали великий відсоток латентності, тобто, прихованості від обліку і законного реагування.

Одна з причин – старі «совкові» критерії оцінки роботи командирів по «палках», тобто, облікованих у підрозділі злочинах. Ця «палочна дисципліна» примушувала і примушує зараз багатьох командирів приховувати такі факти, якщо вони без тяжких наслідків.

Ще одна причина – прокуратура за новим законом 2015 року позбавлена права проводити так звані загальнонаглядові перевірки військових підрозділів. А саме це було і є одним з основних засобів виявлення у військових підрозділах насильства.

Більшість випадків реєстрації кримінальних проваджень за фактами дідівщини  - це безпосереднє виявлення прокурором ознак злочину, а не повідомлення командування або постраждалої сторони.

Новопризначене керівництво військової прокуратури, яке не має ані досвіду роботи у військах, ані розуміння, які можуть бути страшні наслідки нестатутних відносин у військах, обмежилось лише наріканнями, що військові прокурори позбавлені права на проведення відповідних перевірок. Ця діяльність навіть без спроб відшукати і розробити нові форми боротьби із цими небезпечними злочинами, була фактично згорнута. До військової прокуратури і офіційної статистики доходять лише ті випадки, наслідки яких приховати просто неможливо.

Будемо об’єктивними, окремі командири самі своєю бездіяльністю часто заохочують «дідів» до насильства з мотивів, що ті таким чином вчать службі молодих і тоді офіцерам особисто менше треба працювати. А досить часто і самі застосовують «рукосуйство» до підлеглих.

Мало хто звернув увагу, що серед загиблих 14 лютого є офіцер, молодший лейтенант. Мислячого військового прокурора це мало би насторожити. Окремо розташований підрозділ, п‘ять солдатів та молодший командир. Двоє застрелили чотирьох, у тому числі й офіцера. Не виключно, що розправа з ним могла бути викликана тим, що він сам або приймав участь у дідівщині щодо стрільців, або поблажливо ставився до таких дій з боку інших, за що і поплатився життям. Відповіді на ці питання повинно дати ретельно проведене досудове розслідування.

На жаль, подібна поведінка офіцерів цілком можлива. Навіть цифри статистики підтверджують це. Протягом 2015-2017 років кількість зареєстрованих випадків насильства начальників щодо підлеглих постійно зростає: 2015 рік – 41, 2016 рік – 64, 2017 рік – 75. Напевно, щось не так із нашим офіцерським корпусом і молодшими командирами. І це потребує окремого аналізу і вивчення.

Ще трохи про латентність нестатутних взаємин і чому гнійник назрівав давно.

Особливо це стосується самих тяжких проявів, які призводять до вбивств або самогубств. А бойова обстановка лише додає можливостей маскування злочинів під наслідки бойових дій.

У повідомленнях про обставини трагедії поблизу Широкіно вказано, що винуватці готували знищення усіх слідів шляхом організації підриву місця події і його підпалу, але не довели задум до кінця.

Часу не вистачило або здібностей. Чи не наштовхує це на численні згадки про дуже сумнівні «самогубства» військовослужбовців в зоні бойових дій, сумнівні «нещасні випадки» із самопідривом або «необережним поводженням зі зброєю і боєприпасами»? Усе списувалось і списується на бойові дії, необережність самих загиблих, безвольність «самогубців». Можливо тому останнім часом кількість небойових втрат, в тому числі і самогубців, перевершує бойові втрати.

І, на жаль, командування часто само ратувало за такі офіційні пояснення випадків загибелі військовослужбовців. Їх ніхто не буде корити, що недопрацювали, і державі часто сім’ї загиблого платити не потрібно, якщо сам наклав на себе руки. Та сама совкова «палочна дисципліна», яка нікуди не поділась разом із закоснілим мисленням генералів, вихованих совком.

Величезна проблема ще і в тому, що усі такі вкрай сумнівні випадки загибелі військовослужбовців практично не розслідувались, справжні проблеми не викривались і не виявлялись, можливі винуватці загибелі військовослужбовців залишались непокараними. Безкарність породжує нові, ще більш страшні злочини. Ось ми і дочекались!

Усі вважають, що саме для цього була у 2014 році відновлена військова прокуратура і саме вона мала би усі випадки загибелі, самогубства військовослужбовців розслідувати, докопуватись до причин цих надзвичайних подій і притягати винних до кримінальної відповідальності. Проте, так не вважає Головний військовий прокурор А. Матіос та його команда. Це же дуже клопітка і важка робота, треба працювати на «нульовці», а не у тилу, вчитись методиці проведення цих розслідувань, вивчати військове законодавство, ретельно досліджувати взаємовідносини у військових колективах. Та й піаритись на таких справах не вдасться, не то, що на гарних картинках із затриманням глибоко в тилу цивільних дрібних хабарників. Відтак, нинішні військові прокурори спихнули значну частку дуже важливої своєї роботи на поліцію. І фактично втратили можливість впливу на ці процеси у військах.

Під формальним приводом, що це не військові, а загальнокримінальні злочини, розслідування усіх випадків нестатутних відносин військова прокуратура протягом трьох років покладає на поліцію. У тому числі, і випадки вбивств одним військовослужбовцем іншого за явних ознак службових мотивів цього.

Ну а слідчім поліції ні до чого виявляти і розслідувати нюанси взаємовідносин військовослужбовців. Вони і не навчені цьому.

Особливо це характерно для випадків сумнівних «самогубств» військовослужбовців. Поліція практично ніколи не розслідує належним чином обставини події. З попереднього досвіду можна сказати, що часто випадки загибелі військовослужбовців, навіть коли вони самі накладають на себе руки, пов’язані із «нестатутними» взаємовідносинами в підрозділах. Поліція ніколи глибоко не досліджує нюанси, вони їм не цікаві. Навіть якщо до самогубства призвела дідівщини, це залишається невикритим.

Слідство щодо жахливого розстрілу чотирьох військовослужбовців проводить знову поліція. Тому є сумніви, що будуть належно розслідувані мотиви і підстави цієї події, а головне – що будуть зроблені належні висновки як військовим керівництвом, так і керівниками держави щодо належної організації боротьби із дідівщино у військах. А враховуючи, що до початку роботи ДБР розслідувати злочини у військах фактично, крім поліції, нікому, слід замислитись і про те, хто і як буде боротися з усіма злочинами у військових формуваннях.

САМОГУБСТВА ЧИ ВБИВСТВА? РОЗСЛІДУВАННЯ НЕБОЙОВИХ ВТРАТ В АТО

Анатолій Маркевич Закінчив із відзнакою у 1982 році військово-юридичний факультет Військового Інституту. У 1982-1991 роках працював на різних посадах у військових прокуратурах Збройних Сил СРСР. У 1992-2005 роках - в системі військових прокуратур Генеральної прокуратури України. Пройшов службові сходинки від слідчого військової прокуратури гарнізону (армії) до заступника військового прокурора Центрального регіону України, полковник юстиції запасу, почесний працівник прокуратури України, ветеран прокуратури України. З 2006 року адвокат в м. Києві.