«Невстановлена слідством особа» - Резонанс - о коррупции, взятках, судьях, власти

08 июль 2020, Среда, 03:29

взятка декларация ДТП в Харькове задержание в Иванковичах Мошенничество туроператоров НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця

«Невстановлена слідством особа»

1 июня 2020г.

Володомир Бойко, "Naspravdi.Today"

22 травня 2020 року слідчі Головного слідчого управління Національної поліції повідомили трьом підозрюваним – Андрію Антоненку, Юлії Кузьменко та Яні Дугарь – про завершення досудового розслідування в кримінальному провадженні за фактом вбивства російського журналіста Павла Шеремета. Напередодні їм був вручений змінений текст підозри, який, очевидно, ляже в основу обвинувального акта, що попрямує до суду.

За півроку з моменту вручення першого варіанту підозри (а це трапилось 12 грудня 2019 року) слідство так і не здобуло прямих доказів того, що саме ці особи 20 липня 2016 року підірвали автомобіль власниці «Української правди» Альони Притули, за кермом якого перебував її коханець Павло Шеремет – ведучий російськомовного «Радио Вести», що належало збіглому в Росію екс-міністру доходів і зборів Олександру Клименку. Натомість змінилась загальна версія злочину.

Якщо в грудні 2019-го тодішній генпрокурор Руслан Рябошапка та його перший заступник Віталій Касько (вони по черзі очолювали групу прокурорів у цьому провадженні й керували досудовим розслідуванням з вересня 2019 року до початку березня 2020-го) організатором злочину оголосили Антоненка, який, «захопившись ультранаціоналістичними ідеями, культивуючи велич арійської раси, прагнучи зробити свої погляди об’єктом уваги громадськості, перебуваючи на території проведення АТО, з числа волонтерів та осіб, які пройшли військову підготовку в складі добровольчих батальйонів та мають навики поводження з вогнепальною зброєю і вибуховими речовинами, вирішив створити організовану групу, щоб в її складі скоїти вбивство журналіста і радіоведучого Шеремета Павла Григоровича», то тепер, після звільнення Рябошапки та Каська з органів прокуратури, Антоненко став простим виконавцем. Натомість у справі з’явились загадкові «невстановлені особи», які «діючи з ряду особистих мотивів, вирішили створити вкрай резонансну подію з метою подальшої провокації численних акцій протесту». Ці особи організували вбивство Шеремета та залучили до виконання злочину Андрія Антоненка, Яну Дугарь та Юлію Кузьменко. При цьому – залучили на безоплатній (!) основі й навіть не пояснили виконавцям, з якою метою закладається вибухівка (бо інакше повідомлення про підозру містило б посилання на пункти 6 і 11 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України).

Другий варіант підозри, складений під орудою заступника генерального прокурора Ігоря Мустеци (він керує розслідуванням з 23 квітня 2020 року) виглядає вже трохи більш правдоподібно, ніж перший, але й у цьому випадку справа «не встоїть» у суді, оскільки мотив злочину підлягає обов’язковому доказуванню стороною обвинувачення, а посилання на «невстановлену слідством особу», яка безоплатно найняла підозрюваних для вчинення безпричинного вбивства, не можуть бути серйозно сприйняті ані судом, ані суспільством. І, до речі, саме тому до призначення Рябошапки генеральним прокурором прокурори Генеральної прокуратури України відмовлялись погоджувати повідомлення про підозру тому ж Антоненку, хоча про його можливу причетність до вбивства Шеремета слідчі Головного слідчого управління Нацполіції проінформували Генпрокуратуру ще в липні 2018 року.

Наступного разу активність у «справі Шеремета» слідчі стали проявляти навесні 2019 року, знову пропонуючи оголосити Антоненка організатором вбивства, але прокурори знову відмовили, оскільки були відсутні не тільки прямі докази, але й будь-які логічні пояснення мотивів.

Ситуація докорінно змінилась у вересні 2019 року, коли на чолі Генеральної прокуратури України опинився випускник Міжнародного соломонового університету. Оскільки прокурори відмовлялись погоджувати повідомлення про підозру Антоненку, Кузменко та Дугарь, Рябошапка під оплески професійних «громадських активістів» розігнав групу прокурорів, які впродовж трьох років здійснювали процесуальне керівництво в цьому провадженні, і запропонував начальникові Управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Генеральної прокуратури України Олександру Лукашенку самому підписати підозри, пообіцявши, що за це він не буде звільнений, як його колишні підлеглі. Лукашенко погодився, Рябошапка переніс йому атестацію з 11 на 19 грудня 2019 року, але після того, як підозри були 12 грудня підписані, Лукашенко все одно позбувся посади.

Таку активність Рябошапки в «справі Шеремета» пояснити нескладно – Руслану Георгійовичу дуже хотілось допомогти міністру внутрішніх справ Арсену Авакову зберегти обличчя перед президентом Зеленським, який під час передвиборної кампанії дорікав Петру Порошенку нерозкритим вбивством Шеремета. Тепер Володимир Зеленський вирішив продемонструвати успіхи свого правління й став вимагати від Авакова знайти вбивць російського журналіста. А Арсен Борисович побоявся розкрити очі монаршої особи й не став розповідати Володимиру Олександровичу, що з 7 листопада 2015 року Міністерство внутрішніх справ не є органом досудового розслідування, жодний міністр (у тому числі – міністр внутрішніх справ) не може не тільки впливати на слідство в конкретних кримінальних провадженнях, а навіть знайомитись з матеріалами справ, і що з 20 листопада 2012 року досудовим розслідуванням в країні керує, взагалі-то, прокуратура.

Рябошапка також не став пояснювати Арбітру Нації зміст Конституції України та Кримінального процесуального кодексу, натомість 12 грудня 2019 року провів разом із Зеленським та Аваковим прес-конференцію, на якій не лише оголосив Антоненка організатором вбивства Шеремета, а Кузьменко й Дугарь його спільниками, а навіть приписав співучасть у злочині подружжю Інні та Владиславу Грищенкам, що були арештовані в зовсім іншому кримінальному провадженні (підготовці до вбивства підприємця з Івано-Франківської області).

На що розраховував Аваков, коли разом з Рябошапкою та Зеленським влаштовував прес-конференцію на тему розкриття вбивства Шеремета при тому, що ані переконливі докази, ані мотив злочину слідство назвати не могло? Невже всесильний міністр наказав слідчим Головного слідчого управління Нацполіції, до яких він не має жодного відношення й на яких, згідно з законом, ніяк не впливає, схопити перших-ліпших людей та відправити їх за ґрати? – Напевно, ні. Напевно, Аваков точно знав, що вбивство журналіста організували  високопоставлені співробітники Служби безпеки України, використавши агентуру Департаменту контррозвідки СБУ, завербовану на ідейно-політичній основі. І тому розрахунок був на те, що або переляканий лейтенант Баканов домалює в «справі Шеремета» статтю 258 КК України («терористичний акт») і умовить генерального прокурора змінити підслідність та направити цю справу для розслідування (а, точніше, для фальсифікації та поховання) – як це було зроблено з кримінальним провадженням за фактом вбивства беззбройної людини позаштатним негласним співробітником Департаменту захисту національної державності СБУ Сергієм Стерненком. Або підозрювані, урешті-решт, «розколяться» та розкажуть під протокол про свої службові та позаслужбові відносини зі співробітниками 5-го управління Департаменту контррозвідки СБУ.

Нащадки Азефа

Те, що Антоненко, Кузьменко, Дугарь, а також подружжя Грищенків (які так і не стали підозрюваними в «справі Шеремета»), є негласними позаштатними співробітниками ДКР СБУ досвідченій людині видно неозброєним оком, а слово «агент» написано в них на лобах величезними літерами – інакше б вони просто не змогли потрапити в зону бойових дій, займатись волонтерством та іншою суспільно-корисною працею. Тому перше, що мало б зробити слідство (якби в Україні був би справжній генеральний прокурор) – це, отримавши ухвалу слідчого судді та заручившись підтримкою спецпідрозділу «Корд», провести виїмку агентурних справ в Департаменті контррозвідки, з’ясувати, завдання якого характеру виконували ці агенти й предметно допитати їхніх кураторів, поновивши кожну годину життя агентів у той час, коли був підірваний автомобіль власниці «Української правди». Бо, можливо, підозрювані взагалі непричетні до вбивства, а, можливо, причетні, однак виконували завдання, не знаючи, що, кому й навіщо вони підкладають у авто.

Виїмка документів в СБУ є тим більше актуальною для слідства, що на день загибелі Шеремета за ним вели візуальне спостереження, щонайменше, два екіпажи Департаменту оперативного документування СБУ, а зразу ж після його смерті СБУ безслідно вилучила записи з камер відеоспостереження в районі скоєння злочину.

Але оскільки в Україні генерального прокурора немає з 1998 року (а те, що є, назвати словом «прокурор» язик не повертається), то 30 січня 2020 року Нацполіція (очевидно, з санкції Авакова) через блогера та активіста Андрія Портнова оприлюднила матеріал внутрішньокамерної розробки – телефонну розмову Владислава Грищенка зі своїм куратором з ДКР СБУ. Те, що Портнов не розумів, що саме він публікує, видно хоча б з того, що блогер та активіст іменує цей запис «перехопленням» (ніякого перехоплення сигналу не було й бути не могло; насправді в камеру СІЗО Грищенку через «насідку» був переданий спеціально споряджений телефон, який записував і пересилав «куди слідує» звук з мікрофона та динаміка), а співрозмовника Грищенка в одному місці іменує співробітником 1 відділу 4 управління ДКР, а в іншому – співробітником 1 відділу 5 управління ДКР, що, як кажуть у Одесі, дві великі різниці:

1 лютого 2020 року точно в такий спосіб, через Портнова, Аваков «зливає» телефонну розмову між Юлією Кузьменко та її подругою, дружиною співробітника 5 управління ДКР, у ході якої дами обговорюють чутки про розформування цього підрозділу Контори:

А вже 10 лютого 2020 року заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко, який розкриває будь-який злочин по фотографії впродовж 15 хвилин, розповів у інтерв’ю, що зв’язки підозрюваних зі спецслужбою вже доведені: «Це не «можливі зв’язки», а цілком конкретні. Це їхні контакти та їхнє спілкування, яке було далеким від дружнього. Це більш ніж дружнє спілкування дає слідству підстави вважати, що необхідно перевіряти більше 10 співробітників СБУ на предмет їхньої спільної діяльності. Що зараз і проводиться». Щоправда, в який спосіб йде ця перевірка, Геращенко, який не має й мати не може жодного відношення до розслідування будь-якого кримінального провадження, не пояснив. А, головне, не пояснив, навіщо Службі безпеки України було організовувати вбивство Шеремета? І, взагалі, хіба можуть співробітники СБУ, яка є правоохоронним органом, займатись протиправною діяльністю? – Куди ж дивиться лейтенант Баканов?

А, між тим, лейтенанту Баканову мало б бути достеменно відомо, чим займається очолюваний ним «правоохоронний орган». Принаймні, за два тижні після призначення керівника ТОВ «Студія 95 квартал» першим заступником голови СБУ Іван Геннадійович прийняв одного народного депутата України, який запропонував призначити службове розслідування злочинної діяльності СБУ, залишивши тов. лейтенанту записку, яка була підготовлена автором цих рядків і розпочиналась наступним абзацем:

«Упродовж останніх 5 років Служба безпеки України, передусім – Департамент захисту національної державності та Департамент контррозвідки,  проводили активні операції, зокрема з метою компрометації політичних опонентів чинного на той час Президента України. Серед найвідоміших операцій – організація вибухів у Харкові в лютому 2015 року, організація масових заворушень під Верховною Радою із загибеллю 4 бійців Національної гвардії України в серпні 2015 року, «замах» на генерального прокурора України В.Шокіна в листопаді 2015 року, , ліквідація в грудні 2015 року диверсійно-розвідувальної групи ГУР МО на конспіративній квартирі ГРУ МО в Оболонському районі Києва, «замах» на вбивство російського журналіста А.Бабченка на ін. Попри те, що, за наявною інформацією, наразі знищені оперативні документи та агентурні справи, що свідчать про роль СБУ в цих подіях, є можливість встановити істину шляхом проведення службового розслідування».

Але лейтенант Баканов виявився ще дурнішим, ніж це здавалось на перший погляд, і замість призначення службового розслідування обмежився тим, що наприкінці серпня 2019 року перевів начальника Департаменту контррозвідки Олексія Петрова на посаду начальника Управління СБУ в Кіровоградській області. При цьому таке пониження в посаді було пов’язано не з причетністю Петрова до організації кривавих провокацій, а лише через оприлюднення інформації про обставини приватизації ним службової квартири в центрі Києва площею 170 кв. м. та наявності в родичів Петрова будинку в котеджному містечку під Києвом та трьох будинків у курортному селищі Санжійка неподалік Одеси.

А, між тим, службове розслідування мало б розпочатись з перевірки діяльності того самого 5 управління ДКР, що фігурує в записах, оприлюднених блогером і активістом Портновим. Цей підрозділ був створений тоді ще полковником Петровим – колишнім (у 2010 – 2012 роках) заступником начальника Управління Головного управління СБУ в Києві та Київській області, що здійснював «контррозвідувальний захист інтересів держави» по лінії державного підприємства «Укрспирт». І першим питанням, на яке мало відповісти службове розслідування, стало б з’ясування причин, з яких Олексій Геннадійович у 2012 році полишив цю високодохідну роботу й за два роки по тому, побувавши на посадах офіцера діючого резерву в НАК «Укренерго» та Міністерстві регіонального розвитку та будівництва, опинився в Центрі спеціальних операцій «А» на посаді заступника начальника «шайтанбату» – 6-го управління ЦСО «А», очолюваного тим самим Валерієм Шайтановим, що був затриманий співробітниками все того ж 5 управління ДКР СБУ 14 квітня 2020 року за підозрою в державній зраді та роботі на спецслужби Російської Федерації.

Люди брешуть, що з посади заступника начальника Управління КЗЕ ГУ СБУ в м. Києві та Київській області Петров був виведений у розпорядження після того, як його, начебто, задокументували на отримання хабаря від Павла Борулька в розмірі 2 млн. Але службове розслідування Баканов проводити не став й походженням нерухомості в родичів Петрова не зацікавився. Точно так Баканов не став перевіряти інформацію про можливу причетність Шайтанова, його заступника Петрова та тодішнього начальника ЦСО «А» Геннадія Кузнецова (якого два рази виганяли з СБУ з вчинення корупційних проступків і який був засуджений вироком Печерського райсуду в 2011 році, а нині представляє Україну в Мінській тристоронній контактній групі) до організації нелегальних поставок спирту на окуповану територію з метою забезпечення безперебійної роботи лікеро-горілчаних заводів у Донецьку та Луганську.

Як тут не згадати викрадення 19 грудня 2014 з лікарні директора «Укрспирту» Михайла Лабутіна людьми в камуфляжній формі з шевронами МВС України, що називали себе бійцями батальйону Збройних Сил «Айдар» (напевно, яка була форма під рукою, ту й вдягнули).

Пізніше, у серпні 2018 року, Лабутін з-за кордону дав інтерв’ю, в якому розповів, що, насправді, вивезли його співробітники Служби безпеки України: «Це було в чистому вигляді викрадення. Що відбувалось зразу після цього я розповідати зараз не буду. Скажу лише, що всі ці чотири роки мені регулярно погрожували, у тому числі вказуючи, що в Україні в мене батьки, родина, діти. А в подальшому, коли вони розповідали, що, начебто, мене розшукують, а я вже опинився за кордоном, силовики весь цей час прекрасно знали, де я знаходжусь. Просто в них не стояло завдання розслідувати кримінальну справу. Були тільки наміри отримати від мене гроші».  

Трохи пізніше, набравшись бойового досвіду на лінії розмежування (пам’ятаєте історію, як 21 березня 2015 року у Волновасі помічник народного депутата Андрія Денисенка Денис Гордєєв застрелив офіцера СБУ Віктора Мандзика, з яким не поділив гроші від контрабанди горілки?), Олексій Петров став ініціатором створення отого самого 5 управління ДКР, яке він очолював на момент загибелі Шеремета. Офіційно управління створювалось для проведення руками агентури вбивств і диверсій на непідконтрольній території, а неофіційно, як і вся Служба безпеки України, займалось створенням і обслуговуванням кримінальних бізнесових схем та влаштуванням кривавих провокацій.

«Невстановлена слідством особа» (закінчення)»

Чи, дійсно, Андрій Антоненко, Яна Дугарь та Юлія Кузьменко причетні до вбивства російського журналіста Павла Шеремета, нескладно перевірити шляхом службового розслідування, проведеного керівництвом Служби безпеки України. Ти більше це стосується подружжя Інни та Владислава Грищенків, яких слідство спочатку оголосило виконавцями підриву автомобіля власниці «Української правди» (міністр внутрішніх справ Аваков навіть заявив, що на решту підозрюваних слідство вийшло через те, що Шеремета підірвали пекельною машинкою, аналогічною тій, яку виготовив Грищенко для вбивства з Івано-Франківської області), але потім залишило лише в статусі свідків. Усі фігуранти є позаштатними негласними співробітниками 5 управління Департаменту контррозвідки СБУ, який у 2016 році очолював нинішній голова Закарпатської обласної державної адміністрації і яке було створено саме для проведення терористичних актів та вбивств.

Взагалі-то терористичні акти руками «добровільних помічників» 5 управління ДКР мало проводити на непідконтрольних територіях Донецької та Луганської областей. Але є чимало свідчень, що основна діяльність «п’ятірки» була спрямована на забезпечення бізнес-інтересів керівництва Департаменту контррозвідки – достатньо пригадати вбивство колишнього виконувача обов’язків директора підприємства «Укрспирт» Віктора Панкова, замах на заступника директора «Укрспирту» Ігоря Ільчишина, підрив у Києві автомобіля кримського забудовника Германа Гайдука, які приписують Олексію Петрову та його компаньйону Олександру Покладу (колишньому міліціонеру, який прибився до 5 управління ДКР СБУ, де зажив славу організатора кривавих провокацій). Одначе керівник ТОВ «Квартал 95» Іванушка Баканов, якому волелюбний український народ 3 червня 2019 року доручив керувати Службою безпеки України, напевно, досі «обмиває» погони лейтенанта, а, відтак, уяви не має, чим, насправді, займаються його підлеглі та звідкіля в них беруться багатомільйонні (у доларовому обчисленні) статки.

Тож, з огляду на повну професійну нікчемність нинішнього голови СБУ, спробуємо самі розібратись, як головний контррозвідник України потрапив «на гачок» Комітету державної безпеки Республіки Білорусь, на якому компроматі  Олексія Петрова вербувала російська розвідка й чому власниця «Української правди» Альона Притула після зустрічі з генеральним, прости господи, прокурором Юрієм Луценком перестала вимагати, щоби справу про вбивство Павла Шеремета розслідувала Служба безпеки України.

Аферист на аферисті

5 управління ДКР СБУ Олексій Геннадійович Петров очолив у складний для себе момент – коли він був змушений переховуватись у зоні АТО від слідчих Генеральної прокуратури України, що намагались отримати взірці його голосу для проведення фоноскопічної експертизи.

За часи злочинного режиму Олексій Геннадійович обіймав непильну, але високодохідну посаду заступника начальника Управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Головного управління СБУ в Києві та Київській області. Об’єктом його професійного інтересу було, насамперед, державне підприємство «Укрспирт», де Петров контролював (напевно, безплатно) кожну «ліву» цистерну спирту, вироблену під патронатом Олексія Чеботарьова – знаменитого «Чеби», вихідця з кримінального угруповання «Прища», який до сьогоднішнього дня продовжує контролювати (кажуть, разом з Петровим) нелегальне виробництво спирту в Україні. Щоправда, на відміну від Петрова, «Чеба» змушений розвивати спиртову галузь Неньки з території Російської Федерації, оскільки оголошений у розшук через причетність до викрадення в січні 2014 року Ігоря Луценка та Юрія Вербицького.

У 2012 році Петрову довелось покинути СБУ: наступні два роки він протирав штани на посадах офіцера діючого резерву в НАК «Укренерго» та Міністерстві регіонального розвитку та будівництва. Причиною став чималий скандал, що вибухнув після того, як банкір-аферист Павло Борулько заявив, що він передав Олексію Петрову гроші за закриття кримінальної справи №600, яка розслідувалась у Головному слідчому управлінні СБУ. При цьому ще одним посередником мав виступити нинішній директор Національного антикорупційного бюро України (а на той час – керівник адвокатської компанії «Юридичні гарантії») Артем Ситник.

Історики майбутнього зі здивуванням вивчатимуть біографію видатного українського афериста першого десятиліття ХХІ століття Павла Вікторовича Борулька. Народився Борулько в Костянтинівці, що на Донеччині, у 1975 році, наприкінці 80-х його батько став директором Науково-виробничого об’єднання «Костянтинівський склоробний завод» (цей завод родина Борульків у 90-х рока довела до банкрутства), а дядя – Віталій Лобас – з 1996 до 2005 року був заступником голови Донецької обласної державної адміністрації.

Пригод у житті Павла Борулька вистачило б на кілька детективів. З початку 2000 років він разом з Едуардом Прутником (колишній «гаманець» Януковича), Павлом Климцем (горілка «Олімп», у квітні 2019 року Климець був арештований у Росії по обвинуваченню в даванні хабаря) та Сергієм Кириченком (голова наглядової ради «Автокразбанку», вбитий у 2003 році в під’їзді власного  будинку на замовлення Олександр Шепелєва) кинувся в банківський бізнес. У послужному списку Борулька – розкрадання коштів «Інтерконтинентбанку», афери з використанням кореспондентських рахунків банків «Європейський», «Славутич» і «Володимирський», причетність разом з Шепелєвим до вбивства полковника міліції Романа Єрохіна, який відкривав конвертаційні центри під патронатом тодішнього міністра внутрішніх справі Юрія Луценка, виведення через «Автокразбанк» 875 млн. доларів шляхом оплати фіктивних векселів, розкрадання рефінансування, виділеного Нацбанком для банків «Європейський» і «Національний стандарт», замах на вбивство голови спостережної ради «Фінансового Союз Банку» Дмитра Фоменка. Але всі витівки сходили Борульку з рук, оскільки його тодішня дружина Алла Миколаївна була близькою подругою дружини й доньки генерального прокурора України Олександра Медведька (сам Борулько неодноразово заявляв, що одружений на племінниці Медведька).

Одначе після призначення 4 листопада 2010 року Віктора Пшонки генеральним прокурором України Фортуна повернулась до Борулька задом: були підняті кримінальні справи, у яких він фігурував, а Головне слідче управління СБУ стало активно розслідувати справу №600, порушену за фактом розкрадання Борульком і Шепелєвим коштів стабілізаційного кредиту Нацбанку в сумі 315 млн. грн. І тоді Борулько в жовтні 2011 року уклав від імені своєї дружини договір про надання правової допомоги з адвокатською компанією «Юридичні гарантії», засновником якої є Юрій Гайсинський, а молодшим партнером і керівником на той час був екс-начальник слідчого відділу прокуратури Київської області Артем Ситник. Вибір адвокатів не був випадковим – на посаді начальника ГСУ СБУ, що розслідувало справу №600, з березня 2010 року перебував давній соратник Гайсинського, колишній заступник прокурора Київської області Іван Дерев’янко, якому Борулько через Гайсинського та Ситника сподівався передати хабар за закриття справи.

Але Борулько не врахував, що Гайсинський та Медведько є заклятими ворогами й ніяких неформальних послуг «чоловікові племінниці» колишнього прокурора Гайсинський робити не стане. Тоді Борулько вийшов – начебто, через Ситника – на заступника начальника управління ГУ СБУ в Києві та Київській області Петрова й спробував передати хабар через нього. Принаймні, як стверджував сам Борулько, у такий спосіб у листопаді 2011 року Петров отримав 2 млн. доларів через банківську депозитну скриньку в банку «Радикал». Але куди ці гроші поділись – невідомо. Принаймні, у Центральне управління СБУ вони не потрапили, тож не гріх припустити, що гроші опинились у кишенях Петрова та Ситника.

У грудні 2011 року суд виніс постанову про арешт Борулька, але на той час Павло Вікторович вже був у Білорусі разом зі своєю коханкою Наталією Ричковою, під охороною Комітету Державної безпеки Республіки Білорусь, куди він передав аудіозапис своєї розмови з Олексієм Петровим, заявивши, що Петров вимагав у нього гроші. Негайно по тому начальник Департаменту контррозвідки СБУ Володимир Бік відправив у Білорусь групу офіцерів на чолі з Воротнюком для доставлення Борулька в Україну (у групу включили навіть начальника сектору автотранспортного забезпечення Головного управління військової контррозвідки СБУ Кіндрася), але зустрітись з аферистом вони змогли тільки в приміщенні Управління Комітету державної безпеки по Гомельській області, де, зрозуміло, впіймали облизня.

Також безрезультатними були переговори з білоруською стороною, які проводила група прокурорів Генпрокуратури України на чолі з начальником Головного управління військових прокуратур ГПУ Юрієм Війтєвим. Тому генеральний прокурор України Віктор Пшонка, урешті-решт, розпорядився відмовити у відкритті кримінального провадження за заявою Борулька про вимагання в нього грошей, але скомпрометованого Петрова з СБУ вигнали.

А далі в Україні змінилась влада й у липні 2014 року до Генеральної прокуратури України звернулась в інтересах Борулька – тільки не смійтесь – народний депутат України Ірина Степанівна Луценко, яка передала в ГПУ заяву Борулька про вимагання в нього грошей та лазерний диск з записом розмови між Борульком і Петровим. 30 липня 2014 року було зареєстроване кримінальне провадження №42014000000000701 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, у ході якого був допитаний Олексій Петров. Зрозуміло, що Олексій Геннадійович сказав, що знати не знає ніякого Борулька, але слідчі відправили відеозапис допиту Петрова на фоноскопічну експертизу для порівняння з тим аудіозаписом, який передала Ірина Степанівна. Втім, експертиза показала лише, що запис «Борулько-Петров» є цілісним і не піддавався монтажу, що ж стосується ідентифікації голосів, то експерт попрохав надати додаткові взірці через сторонні звуки (шум, голос слідчого тощо) під час допиту Петрова. Процитую довідку по справі, яка була складена в липні 2018 року, вже коли Петров обіймав посаду начальника Департаменту контррозвідки СБУ:

«З метою з’ясування питання чи належить голос на аудіозаписі з назвою «Борулько – с Петровым с СБУ» свідку Петрову О.Г., призначено та проведено судову фоноскопічну експертизу. Відповідно до висновку експерта № 19/18-99Ф від 18.03.2015 вирішити питання чи є на аудіозаписі у файлі з назвою «Борулько – с Петровым с СБУ» голос Петрова Олексія Геннадійовича, та які фрази йому належать не виявилось можливим в частині встановлення наявності в аудіозаписі у файлі з назвою «Борулько – с Петровым с СБУ» голосу Петрова Олексія Геннадійовича. Крім того з метою з’ясування питань чи є цілісними розмови на аудіозаписах з назвами «Борулько –  разговор с Гайсинским» та «Борулько – с Петровым с СБУ», призначено та проведено судову фоноскопічну експертизу.   Відповідно до висновку експерта № 19/13-94 від 21.11.2014 розмови на аудіозаписах з назвами «Борулько –  разговор с Гайсинским» та «Борулько – с Петровым с СБУ», які містяться на оптичному диску, є цілісними.

Допитаний як свідок заступник завідувача лабораторії досліджень у сфері інформаційних технологій Київського НДЕКЦ МВС України Журавель В.В. показав, що в період з 2012 по липень 2015 перебував на посаді начальника відділу комп’ютерно-технічної експертизи, експертизи відео та звукозапису лабораторії криміналістичної експертизи ДНД ЕКЦ. У березні 2015 року на підставі постанови слідчого ГПУ Безщасного Ю.М. ним проведено фоноскопічну експертизу у кримінальному провадженні 42014000000000701. У постанові слідчого про призначення експертизи, до якої були долучені диск для лазерних систем зчитування та відеокасета, на вирішення експерту були поставлені питання, чи був на наданому експерту аудіозапису голос Петрова О.Г. та якщо так, які фрази йому належали. На наданому слідчим диску містився аудіо файл під назвою «Борулько – с Петровим СБУ», на наданій відеокасеті зафіксовано відеозапис у вигляді допиту свідка Петрова О.Г.

У ході проведення експертизи, у зв’язку з неможливістю відповісти на питання слідчого на підставі наданих матеріалів Журавлем В.В. направлено клопотання про надання нового зразка голосу та мовлення особи Петрова О.Г. У відповідь надійшов лист про тимчасову неможливість виконання зазначених вимог, у зв’язку з чим експертизу проведено по наявним матеріалам.

За результатами проведення експертизи відповісти на запитання слідчого не виявилось можливим. Головними факторами стали низька якість аудіо запису, наявність технічних завад та спотворень мовлення дикторів, а саме: стороні шуми, стуки та мовлення осіб, які не були учасниками розмови. За результатами проведення експертизи складено висновок експерта № 19/18-99Ф від 18.03.2015.

На даний час Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф.М.С. Бокаріуса проводиться фоноскопічна експертиза вищевказаних записів розмов. Результати очікуються на кінець травня 2019 року».

Досудове розслідування в кримінальному провадженні №42014000000000701 від 30 липня 2014 року аж ніяк на завадило Олексію Геннадійовичу зробити блискучу кар’єру. Щоби повернутись до лав СБУ він навесні 2014 року влаштувався в Центр спеціальних операцій «А» на посаду заступника начальника «шайтанбату» – 6-го управління ЦСО «А», очолюваного тим самим Валерієм Шайтановим, що був затриманий співробітниками Департаменту контррозвідки СБУ 14 квітня 2020 року за підозрою в державній зраді та роботі на спецслужби Російської Федерації. На той час, в умовах загального хаосу, спричиненого початком російської агресії, «Альфа» була задіяна в АТО й туди набирали всіх – сліпих, кульгавих і скомпрометованих. Але перебування в зоні АТО дало можливість Петрову тривалий час не з’являтись на виклики слідчого Генеральної прокуратури України, який намагався відібрати в нього експериментальні взірці голосу.

Чим займався Петров у АТО встановити не важко – достатньо поцікавитись, чи працювали лікеро-горілчані заводи на окупованій території: заводи працювали безперебійно. Виникає запитання – а з якої сировини ці заводи лили горілку, враховуючи, що власних спиртових заводів на Донбасі немає, а Росія в 2014-2015 роках туди не поставляла ані літра спирту? Відповідь очевидна – горілку в ДНР/ЛНР виробляли з «лівого» спирту державного підприємства «Укрспирт», який постачався через лінію розмежування, що охоронялась славними правнуками Дзержинського.

Одночасно з ініціативи Петрова в Департаменті контррозвідки СБУ було створено 5-те управління для проведення диверсій і терактів «у тилу ворога». Навіщо потрібні ті диверсії й теракти ніхто замислюватись не став – президенту Порошенку ідея сподобалась й Петров був призначений начальником цього управління, після чого почалась вербовка агентури по всій Україні – на кшталт подружжя Грищенків, які нині перебувають у СІЗО за спробу підірвати автомобіль підприємця в Івано-Франківську і які з тюремної камери обговорювали з підозрюваними у вбивстві Шеремета подробиці справи.

Але не забували підлеглі тодішнього голови СБУ Василя Грицака й про свій гаманець. Ось як про досвід спілкування з людьми Петрова розповідав колишній директор «Укрспирту» Михайло Лабутін:

Наприкінці 2015 року на мене вийшли люди з контррозвідки, які виставили мені як переговірника людину на прізвище Лисогір. Це, дійсно, дуже цікавий персонаж. При цьому, як він, так і його куратор з Департаменту контррозвідки СБУ – пан Олександр Поклад. Раніше Поклад був співробітником міліції, потім став адвокатом, пізніше – проходив по справі про кілька замовних вбивств у Кременчуці, а потім став «суперпотужним контррозвідником».

Коли Ви спілкувались з «переговорниками», Ви розуміли, хто вони такі?

Звісно. Як під час розмови з Лисогором і Покладом, так і з іншими людьми

Колишній боєць «Азова» Сергій Сановський в серії інтерв’ю різним блогерам і виданням розповідав, що під керівництвом Лисогора в СБУ формувались «ескадрони смерті», які займались здійсненням незаконних спецоперацій. Начебто на рахунку цих груп кілька гучних злочинів, що були здійснені в Україні, зокрема вбивств. При цьому вище керівництво держави, начебто, покровительствує цим загонам.

У Лисогора, дійсно, є своя група, він виконував дуже багато різних речей.

Він має відношення до схованки зброї, знайденої на Подолі влітку 2016 року в гаражі, власника якого знайшли повішеним?

Той чоловік, який повісився, а, скоріш за все, його повісили, – це водій Лисогора. У ЗМІ історія цієї схованки вивалилась «по-лівому». Туди приїздив на місце Поклад, регулювати ці питання, щоби зам’яти історію.

Яка була тема Вашого спілкування з Лисогором і контррозвідниками в Молдові?

Від мене вимагали дати їм 2 мільйони доларів і тоді мої проблеми будуть вирішені, а я зможу повернутись.

Почекайте, спочатку Ви говорили, що Вам виставили рахунок на десятки мільйонів, а в підсумку запросили лише два?

Ті претензії стосувались усіх, а тут – тільки співробітників СБУ. Усі інші «розсмоктались» на той момент. Але я розумів, що все це чистий обман, до того ж у мене не було таких грошей. Я нічого не крав і давати нічого не збирався. Тоді пішли інші пропозиції.

Про що?

Ну, якщо немає грошей, то давайте щось придумаємо. Почали вести розмови про необхідність надання допомоги СБУ. Наприклад, прохали налагодити для контррозвідки схему з виробництва спирту всередині «Укрспирту», мотивуючи це тим, що вони проводять масу різних спецоперацій, а в бюджеті грошей на це не виділялось.

Погодились?

Далі розмов ця справа не пішла. Та й ці завдання вони розв’язали без мене, самі. На сьогодні ні для кого не секрет, що «Укрспирт» контролюється контррозвідкою СБУ. Подивіться хоча б на людей, які там працюють. І що там відбувається. При цьому на сьогоднішній день усе «ліве» виробництво знаходиться в руках Чеботарьова, з людьми якого я за один стіл ніколи б не сів.

Ви кажете, що на спиртових потоках сьогодні сидить контррозвідка СБУ з одного боку, а «лівак» – за Чеботарьовим. А як же ж Іванчук, прізвище якого Ви називали в 2015 році, коли говорили про «смотрящіх» за галуззю?

Іванчука сьогодні вже там немає. Але глобальні розкладки з того часу не скажу, щоби сильно змінились. Це всі ті люди, які влаштували мої неприємності.

Назвете їхні прізвища?

Це ті, хто контролює процеси в спиртовій галузі. З самого початку це були Іванчук, Яценюк, Шокін. А на сьогодні замість них встав з одного боку Аваков, а з іншого – контррозвідка СБУ. Розстановка сил така: вони зараз між собою ділять те, що вони заробляють з «чорного» за допомогою Чеботарьова, плюс хочуть за копійки приватизувати «Укрспирт».

Власне, Олександра Поклада, який фігурує в інтерв’ю Лабутіна, та Олексія Петрова джерела в СБУ й називають людьми, що організували підрив автомобіля журналіста. У лютому 2017 року, вже після вбивства Шеремета, Петров пішов на підвищення й очолив Департамент контррозвідки СБУ, уславившись гучними провокаціями на кшталт «справи Савченко-Рубана» чи імітації вбивства колишнього російського журналіста, а нині – актора при СБУ Аркадія Бабченка.

Що ж стосується 5 управління ДКР, то його керівниками стали довірені особи Петрова: Роман Червінський – начальником управління, Олександр Поклад і Максим Пропов – заступниками начальника управління.

Історія однієї провокації: як генерал-майор Петров за допомогою агентури ДКР СБУ висмоктував з пальця “справу Савченко-Рубана”

Інформацію про причетність Петрова та Поклада до вбивства Шеремета можна було б перевірити шляхом службового розслідування, яке лейтенанту Баканову пропонували призначити ще в червні 2019 року. Зараз, напевно, щось перевіряти вже пізно – у квітні 2020 року Поклад з метою кар’єрного зростання організував арешт Шайтанова, під орудою якого Петров ховався від фоноскопічної експертизи, та підкинув Баканову через начальника Головного управління внутрішньої безпеки СБУ Андрія Наумова трохи компромату на Червінського й Петрова. У результаті Петров був взагалі звільнений з лав СБУ і тепер очолює Закарпатську обласну державну адміністрацію, Червінський подався в Головне управління розвідки Міноборони, а Поклад очолив 5 управління.

Шпигунські війни

Після вбивства свого співмешканця Альона Притула та її адвокат Андрій Мамалига наробили чимало галасу, вимагаючи, щоби підрив автомобіля Шеремета був перекваліфікований на «терористичний акт», а розслідуванням зайнялась Служба безпеки України. Не хочу обговорювати постать адвоката Мамалиги й ті справи, які він веде (проводити паралелі між захисником і клієнтом – річ невдячна, хоча наявність серед його клієнтури такої персони як Станіслав Краснов наводить на певні роздуми), але ніяких ознак терористичного акту в умисному вбивстві Шеремета немає. Тож виникає запитання – хто й для чого напоумив власницю «Української правди» вимагати передачу справи в СБУ, де її б розслідували точно так, як і «справу Савченко-Рубана», «вбивство Бабченка» чи «замах на Шокіна»?

І ще нюанс: крики про «терористичний акт» Притула припинила після зустрічі з генеральним, прости господи, прокурором Юрієм Луценком, дружина якого в 2014 році передала в Генеральну прокуратуру України аудіозапис розмови між Борульком і Петровим. А, відтак, Юрій Віталійович достеменно знав, що в КДБ Республіки Білорусь є вбивчий компромат на Олексія Геннадійовича і, напевно, пояснив Притулі, чому не варто змінювати підслідність і передавати справу про вбивство Шеремета для розслідування в Службу безпеки України.

Між іншим, під час проживання в Білорусі Борулько одружився вдруге, змінив прізвище на Ричков й, попри оголошення в розшук, намагався в 2014 році балотуватись до Верховної Ради України, для чого заднім числом зареєструвався в окупованій Феодосії. Але ця спроба здобути депутатську недоторканність була такою ж невдалою, як і попередня в 2012 році.

У той час як Петров ховався від слідчого, щоби не давати експериментальний взірець свого голосу для фоноскопічної експертизи, Борулько разом з усім наявним компроматом перебрався в Москву, де влився в групу Владислава Суркова – помічника президента Путіна, що відповідав за формування російсько-українських відносин та був куратором так званих ДНР і ЛНР. Про діяльність Борулька на цих теренах можна розповідати довго, а ще краще – допитати з цього приводу його компаньйона Шепелєва, який був викрадений в Росії, доставлений в Україну й з переламаною щелепою опинився в слідчому ізоляторі.

Виникає запитання – чи використали спецслужби Росії та Білорусі той компромат, який надав їм Борулько, зокрема стосовно Ситника й Петрова? Можна не сумніватись, що використали й шантажували як одного, так і другого (подібні можливості для вербовочних підходів спецслужби ніколи не залишають без уваги).

Наступне запитання – яким чином іноземні спецслужби шантажували Петрова? Може, вони обіцяли, що аудіозапис з розмовою між ним і Борульком передадуть генеральному прокурору України або голові СБУ? – Таке навіть смішно припускати, бо генеральний прокурор або голова СБУ самі готові продати будь-яку державну таємницю. Інша річ – це розмістити компромат на блозі Шеремета на «Українській правді». При тому, що Павло ніколи ніякого відношення до журналістських розслідувань не мав і лише працював ведучим на «Радио Вести», він охоче публікував усіляку «заказуху» на блозі УП, не переймаючись ані перевіркою фактажу, ані моральними докорами (варто лише пригадати участь Шеремета в кампанії по відбілювання соратника Пшонки – президента Торгово-промислової палати України Геннадія Чижикова).

Якщо припустити, що Шеремету, який перед загибеллю літав у Москву на переговори з давнім приятелем Борулька Олександром Клименком, передали для оприлюднення матеріали щодо високих відносин між Борульком і Петровим, то можна пояснити не тільки зустріч Шеремета з громадянином «Боцманом», себто Сергієм Коротких, за кілька годин до смерті під наглядом екіпажів зовнішнього спостереження Департаменту оперативного документування СБУ. Стає зрозумілим і мотив вбивства – показати колегам з КДБ Республіки Білорусь, що буває з тими, кого намагаються використати для шантажу начальника 5 управління Департаменту контррозвідки Служби безпеки України.

Володимир Бойко Журналіст