» Ну що б, здавалося, слова: чи перейде бізнес на українську?

22 январь 2021, Пятница, 01:03

Ну що б, здавалося, слова: чи перейде бізнес на українську?

23 декабря 2020г.
0
ZakonMova02

Антоніна Славицька

Офіс Уповноваженого із захисту державної мови нагадує, що з 16 січня 2021 року, відповідно до статті 30 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», всі надавачі послуг, незалежно від форми власності, зобов'язані обслуговувати споживачів і надавати інформацію про товари і послуги державною мовою.

«У супермаркеті та в Інтернет-магазині, у кав'ярні, банку, на АЗС, в аптеці чи бібліотеці – обслуговування має бути українською. Лише на прохання клієнта його персональне обслуговування може здійснюватися іншою мовою», – нагадують в Уповноваженого. І принагідно надають адресу для скарг. А також попереджають потенційних порушників: штраф за повторне нехтування мовною політикою – від 300 до 400 прожиткових мінімумів, тобто від 5100 до 6800 грн.

Що говорить закон

25 квітня 2019 року парламент України ухвалив закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» під номером 5670-Д. За нього проголосували 278 депутатів.

Закон №5670-Д передбачає появу уповноваженого із захисту державної мови, якого призначає Кабінет міністрів на п'ять років. Омбудсмен не буде держслужбовцем, але ця посада за умовами оплати праці та соціального забезпечення прирівняна до посади міністра.

Нова інституція зобов'язана стежити за застосуванням української мови як державної в публічному просторі, оприлюднювати висновки про ознаки публічного приниження чи образи української мови в публічних виступах посадових осіб в Україні та представників іноземних держав, і звертатися в поліцію з відповідними скаргами.

Також вводиться Національна комісія зі стандартів державної мови, яка буде визначати рівень володіння державною мовою та видавати відповідні сертифікати для кандидатів на посади президента, депутатів, їхніх помічників, чиновників, суддів, адвокатів, нотаріусів, керівників навчальних закладів тощо.

Українська мова є обов'язковою в судах, кримінальних провадженнях, армії, органах державної влади і місцевого самоврядування, освітніх і наукових установах, лікарнях, на пошті, в сфері телекомунікаційних послуг. Це поширюється також і на документообіг в згаданих установах.

Зареєстровані в Україні друковані ЗМІ повинні видаватися державною мовою (допускається версія іншою мовою, але українське видання має друкуватися в кількості не менше 50% від загального обсягу). Державною мовою також повинні транслюватися теле- і радіопрограми (крім пісень, а щодо інформаційних продуктів для національних меншин передбачаються квоти) і звучати реклама.

Загальний обсяг української мови в ефірі має бути не менше 90%.

Віртуальні медіа за замовчуванням завантажуються українською, але можуть мати й іншомовні варіанти. Видавець зобов'язаний друкувати українською не менше 50% книг. У сфері обслуговування українська – обов'язкова. Але якщо клієнт просить обслуговувати його іншою мовою, яка є прийнятною для обох сторін – це прохання може бути виконане.

У Верховній Раді депутати зобов'язуються виступати державною мовою. На інших мовах в парламенті можуть виступати негромадяни України, але в стенограмі засідань їхні промови також подаються українською.

Порушення цього закону прирівнюється до адміністративного правопорушення і передбачає штраф, а повторне порушення протягом року може привести також до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Що вилучили із закону

Спочатку в тілі закону була прописана норма про мовних інспекторів. Передбачалося, що подібні контролери (а їх повинно було бути 27) отримають досить широкі повноваження, в їх числі – безперешкодний доступ до будь-яких, не пов’язаних із держтаємницею, документів. І не тільки до тих, що продукують чиновники, а й до паперів будь-яких юридичних осіб, в тому числі і політичних партій. Мовний інспектор наділявся правом проаналізувати будь-який документ на відповідність вимогам мовного законодавства.

Згодом цю норму вилучили. Один з авторів закону, представник «Народного фронту» Микола Княжицький, жорстко дискутував на цю тему з колегами з Блоку Порошенка. Та врешті-решт переважила позиція БПП.

«Використання репресивних методів примусу до вивчення і володіння українською мовою є неприпустимим для сходу, для півдня і південного сходу України (...). Ми будемо підтримувати цей великий законопроект – за умови, що з нього викинуть інспекторів, які будуть перевіряти рівень вивчення української мови, інші адміністративні методи примусу і додаткові умови, які не збігаються з рішеннями і рекомендаціями Венеціанської комісії», – відзначала тоді депутат БПП Ірина Луценко.

На що, власне, Княжицький відповів, що Україна не повинна надавати свій мовний закон «венеціанцям» на вичитку. Може, але не зобов'язана – на це її (України) добра воля. «Якби цей закон стосувався, наприклад, мов національних меншин, то Венеціанська комісія могла б на це зважати. Зараз же мова йде про використання державної мови, такі закони є в більшості європейських країн: Польщі, країнах Балтії, є навіть в Росії», – пояснював Княжицький.

До Венеціанської комісії я ще повернуся, але дещо пізніше.

Із закону була вилучена і декларація про те, що «державна мова не може бути перешкодою для розвитку і потреб мов національних меншин». Такою правкою залишилася задоволена націоналістка Ірина Фаріон. За її словами, ця фраза перекочувала з закону Ківалова-Колесніченка. Тим часом як державна мова не повинна «вибачатися» перед іншими мовами і обіцяти їм «не заважати».

Передбачалося, що закон вступить в силу після підписання його президентом країни, хоча для реалізації його норм надається певний перехідний період. Сфера обслуговування та Інтернет-видання повинні перебудуватися на українську протягом півтора років.

Театрам (для дубляжу) і книговидавцям дається 2 роки. Ще більше часу (для підготовки україномовних версій) отримують друковані ЗМІ: національні медіа мають 30 місяців, а регіональні – 60. Що стосується сфери освіти, то там перехідний період триватиме до 2023 року.

Отже, першими, для кого настав час переходити на українську мову, є підприємці зі сфери послуг.

Як «голосують» клієнти?

Не варто нагадувати, що бізнесу й так доводиться несолодко. По-перше, на дворі – коронавірус з усіма його наслідками, в тому числі й економічними. По-друге, українських підприємців «штормить» ще й через перманентні спроби фіскалізації їхнього бізнесу та накидання додаткових виплат. Примножувати проблеми штрафами за недотримання мовної політики – навряд чи добра ідея.

Це розуміють навіть у владній фракції – 28 депутатів переважно від «Слуги народу» (а така одностайність нині трапляється нечасто) під проводом Максима Бужанського зареєструвала законопроєкт №4528, який пропонує звільнити сферу обслуговування від обов’язковості української мови.

«Потрібно відмітити, що основними надавачами послуг у сфері обслуговування є малий та середній бізнес. У зв’язку з поширенням коронавірусу COVID-19 в Україні та світі, відбувається стрімке зниження економічної активності, знижуються обсяги виробництва, збільшується безробіття, що призводить до економічних втрат суб’єктами господарювання, зокрема, у сфері надання послуг.

Запровадження нових грошових стягнень під час поширення коронавірусу COVID-19 в Україні призведе до погіршення стану представників малого та середнього бізнесу в Україні», – говориться у пояснювальній записці до законопроєкту.

В ній же міститься й апеляція до точки зору Венеціанської комісії – тієї самої, котру колись закликав ігнорувати Микола Княжицький.

«Венеційська комісія у 2011 та 2017 роках підкреслила, що «використання та захист мов є і залишається в Україні складною та дуже делікатною проблемою, яка неодноразово ставала однією з основних тем у різних виборчих кампаніях і продовжує залишатися предметом дискусії – а іноді і напруженості – в українському суспільстві», і що «баланс між регіональною мовою та / або мовою національної меншини та захистом української мови як державної, включаючи специфічну ситуацію російської мови, продовжує залишатися серйозним викликом для влади України», – нагадують автори законопроєкту.

І якщо з економічним аспектом проблеми все більш-менш зрозуміло (варто залишити можливість клієнту самотужки обирати, за кого «голосувати» ногами та гаманцем), то про Венком хотілось би дещо зауважити окремо.

То ми в Європі чи поза нею?

Свого часу Венеціанська комісія рекомендувала Україні переглянути текст закону. При цьому – і це важливо – ніхто не заперечує того, що при напрацюванні тексту закону українськими парламентарями рухали найкращі наміри – закріпити позиції української мови як державної. Ніхто також не заперечує й законності такого підходу. Але далі починаються «але».

При впровадженні закону мали місце певні ретрографічні заходи. Це спеціальний термін, який має широке застосування, але в даному контексті йдеться про те, що відбулося звуження мовних прав національних меншин, котрі досі їм належали. Тобто стало гірше, ніж було. І саме проти цього, а не проти функціонування української мови як державної, і виступає Венеціанська комісія.

Так, у раніше прийнятому освітньому законодавстві з’явився розподіл мов меншин на три групи: офіційні мови ЄС (зрозуміло, що це – угорська, румунська, польська, болгарська), мови корінних народів (такий статус в Україні має лише кримськотатарська), а також «інші». Саме до «інших» мов була зарахована російська.

Такий підхід зберігається і у мовному законі. І Венеціанській комісії він не подобається, позаяк виглядає і алогічним, і дискримінаційним. Комісія вимагає переглянути подібну сегрегацію і стерти значні відмінності між можливостями, наданими носіям мов, котрі віднесені до трьох різних груп. Тут йдеться не про захист конкретно російської мови, а про захист принципу рівноправ’я.

Протекціоністські заходи для просування та вивчення державної мови нашими партнерами цілком вітаються. Не вітається натомість – відсутність балансу між таким просуванням і державною підтримкою інших мов в Україні. Включно із російською. Міра в усьому – це дуже важлива риса, котра має бути притаманною як особі, так і державі.

Є потреба, говорить Венком, ліквідувати законодавчу лакуну і ухвалити закон про національні меншини і про мови національних меншин. Тоді деякі дефініції будуть окреслені чіткіше. Але подібних документів наразі не існує, хоча, наприклад, йшлося про те, що проєкт закону «Про меншини» буде підготовлений, розглянутий та ухвалений не пізніше початку 2020 року. Цього, однак, не сталося.

А без визначень того, що таке меншина і що таке її мова, доволі складно оперувати мовним законом. Він захищає українську мову, але й одночасно перехиляє шальки терезів в її бік. Це некоректно з точки зору як демократії, так і конкретного застосування мовного закону.

До серця через гаманець

При цьому мовний закон є настільки детальним, що зарегульовує чимало питань і торкається сфер, які є приватними і не повинні потрапляти у поле увагу держави. Але навіть попри таку детальність чимало проблем залишаються нерозв’язаними.

Наприклад, у заключній частині закону йдеться про накладання адміністративних санкцій за навмисне спотворення української мови. Але про що саме йде мова? Не можна написати закон, наповнивши його малозрозумілими загалу і неприйнятними з точки зору юриспруденції словосполученнями. Якщо влада хоче виховати громадян законослухняними, їм треба дати гранично зрозумілі визначення того, що є правопорушенням.

При цьому не уточнюються й обсяги володіння мовою, а також покарання за її незнання. За таких умов може виникнути певна диспропорційність у стягненнях за правопорушення. Останні повинні мати недвозначну градацію. Але найкращим рішенням було б вилучення санкцій із закону або обмеження їх – у випадках, коли йдеться виключно про особливо серйозні порушення цього документу.

«Кримінальні положення закону повинні бути максимально чіткими та однозначними та передбачуваними у їх застосуванні. Чинний закон містить положення, які не відповідають цим стандартам... З огляду на вищезазначені зауваження, Комісія рекомендує законодавцю розглянути можливість скасування механізму подання скарг та санкцій, встановленого Законом, або принаймні обмежити його...», – говориться, зокрема, у висновках Венеціанської комісії.

Якщо знехтувати цією рекомендацією, Україна може готуватися до ряду позовів до ЄСПЛ, поданих громадянами, яких було покарано за недотримання мовного закону. Поки що така ймовірність існує лише в теорії, але вона існує.

Венеціанській комісії не сподобалися також надто жорсткі вимоги до мовного функціонування політичних партій, а також безкомпромісне очікування щодо володіння державною мовою від держслужбовців, які діють у екстрених випадках. Виняток було зроблено для медичних працівників, але в комісії вважають, що форс-мажор, коли виникає загроза життю чи здоров’ю громадян, не обмежується тільки медичною допомогою.

І мають рацію. Бо форс-мажор – це також і виклик служби газу, пожежників чи поліції. А от відвідини перукарні чи приватної крамниці не належать до виняткових обставин – і це правда. Але за умови високої самосвідомості громадян вони й самі не стануть ходити до закладів, де обслуговування не відповідає їхнім очікуванням, зокрема, й мовним.

От тільки як виховати цю саму свідомість? Штрафами та покараннями навряд чи стимулюється справжній патріотизм.

Читайте Резонанс в Facebook и подписывайтесь на наш канал в Telegramанто

зображення_viber_2020-07-02_09-15-38
Антоніна Славицька Народний депутат України, фракція "ОПОЗИЦІЙНА ПЛАТФОРМА - ЗА ЖИТТЯ", членкиня Комітету  з питань антикорупційної політики Верховної Ради України