Коли я чую те, що Міхеіл Саакашвілі говорить про реформи в Україні й, зокрема, про судову реформу, то я втішаю себе тим, що балаканина цього «реформатора» – лише прикриття для його справжньої діяльності. А справжня діяльність Міхо полягає у тому, аби допомагати українській еліті встановлювати зв’язки із Заходом. Чи, точніше, навпаки: допомагати Заходу (оскільки домінує тут він) шукати своїх контрагентів в Україні та здійснювати з їхньою допомогою вплив.
Бо серйозно ставитися до того, що показує на своїх презентаціях Саакашвілі, просто неможливо. А якщо це все таки серйозно, то це справжня катастрофа.
Головний лейтмотив Саакашвілі – це скорочення одиниць судової системи. Скорочення як таке давно вже стало ідеєю фікс чинної влади. Ми вже проходили «урізання» міністерств в рамках переформатування виконавчої вертикалі та зменшення кількості районів України як елемент адміністративної реформи. Тепер вирішено скорочувати суди.
Саакашвілі пропонує ліквідувати адміністративні, господарські та загальні суди, а натомість створити окружний центр правосуддя. Загалом із 764 судів має залишитися 200, «куди доступ буде полегшено і процедура буде набагато швидшою й прозорішою». «Крім того – мати Вищий адміністративний суд, куди громадяни будуть звертатися щодо рішень державних органів; Вищий антикорупційний суд, Вищий Суд із питань інтелектуальної власності», – заявив Саакашвілі.
Ідея, в принципі, не нова. Не так радикально, як про це говорить Саакашвілі, але ліквідовувати суди почали ще на екваторі президентства Петра Порошенка. За тодішньою реформою, Верховний Суд (без України) було визнано єдиною касаційною інстанцією. Це означало, що всі існуючі на той момент Вищі суди ліквідуються, а касаційні справи, які в них розглядаються, перенаправляються на робочі столи до новообраних суддів Верховного Суду.
Порошенка попереджали: йдеться про 50-70 тисяч касацій. Навіть за умови формування 100% складу суду, на кожного суддю буде розподілено понад 580 касаційних скарг. А якщо суд буде заповнений тільки наполовину, кількість справ перевищить тисячу.
І це не рахуючи нових справ, які будуть надходити в регулярному режимі. З таким навантаженням робота вищої судової інстанції може бути надовго заблокована і відкриється широке поле для зловживань через довільне визначення черговості розгляду «завислих» справ.
ОЛЕКСІЙ МАЛОВАЦЬКИЙ: СУДОВА СИСТЕМА ПОТРЕБУЄ ЕВОЛЮЦІЇ, А НЕ РЕВОЛЮЦІЇ
Але обивателю завжди подобається, коли хтось скорочує чиновницькій апарат. Оскільки останній, на загальне переконання, лише паразитує на «пересічних громадянах». Тому, в принципі, ідея Саакашвілі може сподобатися багатьом. Бо мало хто здатен зрозуміти просту річ: менше судів не означає менше справ. Менше судів означає більше навантаження на одного суддю. І більші черги за правосуддям.
Наступний пункт, про який говорить Саакашвілі, це – потреба у тому, аби прибрати «множинність» системи контролю судів: ліквідувати Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів та Державну судову адміністрацію, натомість — створити єдиний орган судового контролю. Цей орган матиме такі функції: 1) добір та переатестація судів, 2) розгляд дисциплінарних справ за скаргами на суддів, 3) моніторинг суддівської доброчесності, 4) забезпечення фінансової незалежності судів.
Гадаю, що почувши про подібний намір Саакашвілі, чисельні активісти та «євроінтегратори» вже мусять готувати для нього аутодафе. Адже, за їхніми уявленнями, в усі вище перераховані органи мають так чи інакше бути імплантовані закордонні експерти, чи то пак контролери.
Президент Зеленський наражається нині на жорстку критику активістів за те, що надумав придбати з цієї матриці один-єдиний елемент.
Згідно із законопроектом №3711, який вніс на розгляд Верховної Ради президент, з судової реформи вилучається згадка про комісію з питань доброчесності та етики, яка могла впливати на Вищу раду правосуддя. Особам, які заробляють на життя «активізмом», дуже не сподобалось випадіння з системи судочинства цієї ланки, адже комісія з доброчесності та етики мала бути сформована із іноземних «експертів».
А тут на тобі! – Саакашвілі йде значно далі й обстоює ідею ліквідації всієї контролюючої надбудови. Як до цього ставляться у грантівських колах? Наразі це невідомо. Хоча, можливо, згаданий Міхеілом єдиний орган судового контролю – це також проект під грант? Тобто тут ми маємо справу не з реформою, а з перерозподілом грошових потоків, які течуть з Заходу.
ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ: РОБОТА НАД ПОМИЛКАМИ АБО НОВІ ПОМИЛКИ?
Іще одна новація із грузинським присмаком – так зване «альтернативне правосуддя». Йдеться про створення інститутів третейського суду та застосування медіації.
Даруйте, а як же суди присяжних – про них вже не згадують взагалі? В Конституції України, прийнятій у 1996 році, прописано інститут суду присяжних, який, однак, по-справжньому не запрацював аж дотепер. Бо, починаючи з 1996 року, положення про суд присяжних ретельно фіксується у кожній новій редакції закону «Про судоустрій і статус суддів». Але я так розумію, що подібні нюанси Саакашвілі не хвилюють взагалі.
Віддає данину Саакашвілі і віянням останнього часу – проголошеному президентом курсу на діджиталізацію. На додачу до «держави в смартфоні» він хоче впровадити і «суд в смартфоні». Передбачається, що така програма займатиметься автоматичним розподілом справ, дозволить подавати позов онлайн, так само онлайн оплатити судовий збір чи передати докази, а також отримувати копії судових рішень. Втім, як саме це має працювати на практиці — Саакашвілі не пояснює.
Воно й не дивно. Бо вже існуючий досвід доводить, що це не працюватиме ніяк.
Мені здається, що, навіть переживши епоху Порошенка з його виписаними з-за кордону «фахівцями» та «реформаторами», Україна ще ніколи не знала такого сорому, не стикалася із такою сумішшю цинізму та непрофесіоналізму. Нам потрібен «маленький суперсуд», каже Саакашвілі. Насправді ні – нам потрібен маленький супермозок, аби хоч трохи думати перед тим, як випускати на публіку подібних персонажів.
А з приводу проведених Саакашвілі реформ Міхеілу Ніколозовичу хотілось би поставити лише одне запитання. Та судова система Грузії, яка нині висуває своєму блудному сину ряд підозр, вона – відреформована чи ні? І якщо відреформована, то чи справедливо звинувачують Саакашвілі на його батьківщині у скоєнні ряду злочинів?
Вочевидь, ні. Грузинська реформа провалилася – і це екс-президент країни визнає в своєму інтерв’ю Ксенії Собчак. Він же додає принагідно, що для того, аби в системі грузинського правосуддя щось змінилося, треба зробити те, «що в Україні зробили з урядом – запросити туди іноземців», а саме – «англійських чи американських суддів», уточнює Саакашвілі.
То чи не для цього, бува, і з’явився в нашому політичному паноптикумі такий персонаж, як Міхо? Щоб закріпити й без того наявну підпорядкованість України Заходу ще й ламанням через коліно її судової системи і наводненням країни представниками іноземної Феміди?
У нас вже багато що віддано на відкуп американським чи європейським кураторам, але судова система поки була осторонь подібної капітуляції. Очевидно, прийшов час здати і її. А такий трагікомічний персонаж, як Саакашвілі, підведе під це завдання відповідну базу. Ще й заробить на цьому грошей, а відтак поїде далі – шукати іншу колонію. Ми ж лишимося із тим, що маємо на сьогоднішній день. Зруйнованою державністю, контролем з-закордону і запроданістю наших владців іноземним ляльководам.
КИДОК ПО-ОДЕССКИ: ВМЕСТО «ОТКРЫТОЙ ТАМОЖНИ» — РАЗБИТОЕ КОРЫТО
Читайте Резонанс у Facebook та підписуйтесь на наш канал у Telegram.
