Олеся Мирошниченко, Резонанс
Коли у Європарламенті заявляють, що їх «непокоїть незакінченість українських реформ у судовій сфері та боротьбі з корупцією», в цьому є щось принизливе, бо іншими словами це означає таке: Ми знаємо, що у вас всі крадуть, і ви за це нікого не наказуєте. Ми не будемо з вами співпрацювати». І це не меседж для «злочинної влади Януковича», це – заяви у вересні 2017 року, тобто на четвертий рік оновленої влади й активної роботи різного роду громадських діячів, яких так і називають «активісти». От тільки результатів боротьби з корупцією як не було, так і немає. Більше того, насправді вирішити проблему корупції однією лише правовою реформою не вдасться апріорі, бо поточні правові реформи часто є лише нагромадженням нових законів на величезному пострадянському масиві. А антикорупційна реформа, окрім нових законів та судів, вимагає перш за все тривалих зусиль, витримки, системної роботи та культури чесності. Чого, на жаль, в нашому суспільстві все ще замало. Про все це в розмові Резонансу із з відомим адвокатом Олексієм Шевчуком.
В ЗМІ все частіше лунають думки, що ніякої боротьби з корупцією насправді немає…
Це цілком очевидно, бо усі показники так званих активістів – дуті. Дивіться самі: вони створюють сайти, на яких навіть потім не оновлюють новини, й де немає ані слова про їх «розслідування». Вони ніде не працюють, інколи навіть офіційно залишаються безробітними. Вони не бажають отримувати якісну профільну освіту, натомість 2 місяці відвідують антикорупційні курси у Університетах Великих реформ. А потім починають робити те, що називається «відмивати бабло». Ці "активні громадяни" з усіляких там Transparency, Центрів протидії чогось комусь, Дитячих антикорупційних штабів стають звичайними аферистами, які замість нормальної роботи бігають скрізь і кричать, що навколо корупція. І за це отримують гранти «на розвиток реформ в Україні». Або проводять антикорупційні уроки в школах. Або надягають карнавальні маски – й бігають під судами. І це ще в кращому випадку, коли потрібно зробити так, «аби у донорів не було жодних зауважень до кожної витраченої копійки». Адже саме так нещодавно заявив Віталій Шабунін, коли його просто запитали про те, які ж саме дії були проведені за грантом про повернення коштів Лазаренко в Україну. Бо кошті так і не повернуті – а грант в розмірі десятків тисяч доларів вже давно витрачений. А буває ж і гірше – коли організовують напади на суддів в їх кабінетах, палять шини, трощать меблі та обладнання.
Це вже якась «махновщина»...
Навіть гірше. Бо вірус «активістів» перекинувся на державну владу. Й тепер всіх гнобить банда Нестора Махно в погонах, в кабінетах. Я як адвокат вже неодноразово стикався з тим, як правові «гопники» в шкіряних куртках (бренди яких змінюються з року в рік) і барсеткою в руках плюють на норми кодексу. Слідчі вже не використовують інших звернень до адвокатів – як «зщезни», «випарись», «щоб я тебе тут не бачив». Прокурори несуть до суду обвинувальні висновки, яких навіть не читали. Суддів залякали настільки, що вони підписують те, що їм приносять прокурори без жодних заперечень. А активісти утворили безліч Громадських рад, які збираються лише тоді, коли треба прийти з мегафоном під суд і завадити винести рішення по якійсь конкретній справі. Громадські активісти діють на комерційній основі та цинічно використовують патріотичні гасла для прикриття злочинних дій. І справжня мета таких акцій далека від тієї, яку вони озвучують. Адже насамперед це одержання вигоди шляхом тиску на суддів для отримання «замовного» результату. Пікети та плакати, гучномовці, палаючі шини, сміттєві баки та зеленка, демонстрація гранат, сльозогінний газ, коктейлі Молотова, пошкодження майна суду, посягання на життя, здоров’я суддів та їхніх близьких родичів — далеко не повний перелік заходів, що використовуються для тиску на суд. Не нехтують вони й публікаціями замовних статей. Хоч як сумно, це — реалії українського судочинства, які свідчать про низький рівень безпеки суддів. І наслідки цілком очевидні: загроза життю та здоров’ю суддів і членів їхніх сімей, втручання в здійснення правосуддя, що ставить під сумнів незалежність і неупередженість суду. В нас зараз відбувається велика вакханальна імітація боротьби з корупцією, але аж ніяк не сама боротьба.
Ви можете навести конкретні приклади?
Звичайно. Як відомо, кохання живе три роки, от рівно на стільки вистачило з 2014 року цих активних нероб без освіти, щоб вони почали відверто палитися та проявляти подвійні стандарти. Лише за останні декілька місяців ми були свідками того, як член правління Transparency Віталій Касько починає захищати корупціонерів, які завдали збитки державі разом з чиновниками з Міноборони на суму 149 млн грн. Центр протидії корупції Шабуніна звинувачується у податкових махінаціях, а сам Шабунін стає учасником кримінального провадження у справі про побиття журналіста. Алкоголь та жага до влади відверто знищує лідера Автомайдану Сергія Хаджинова, який п’яним трощить МАФи на Подолі. Активіст-фотограф, учасник усіх можливих Громадських Рад Роман Маселко підробляє адвокатом нечесних суддів і за гонорари підписує висновки про доброчесність. Координатор ГРД Віталій Титич стає адвокатом прокурора С.Горбатюка і схиляє суддів давати викривальні покази проти себе самих. Список провалів цих активістів лише за осінь 2017 року можна продовжувати й продовжувати. Але всіх їх об’єднує одне: більшість з них навіть не має уявлення про побудову та функціонування державних інституцій, відсутність юридичної освіти не дає можливості навіть збагнути яку дурню вони інколи пропагують.
Вибачте, але ж серед активістів є навіть колишні судді. Їх важко звинуватити у відсутності юридичної освіти.
Важко, але вони не можуть відмовитися від тренду «звідусіль – зрада!» й тому «вибірково» забувають про свої юридичні знання, коли це потрібно. Сьогодні вкрай важко знайти активного українця, який би не знав, що в країні відбувається судова реформа. Нещодавно Вища рада правосуддя ухвалила рішення про рекомендацію Президентові України призначити перших 111 суддів нового Верховного Суду. Але для того, щоб Верховний Суд запрацював, Верховна Рада України мала ухвалити новий процесуальний закон – процесуальні кодекси, що враховують нову структуру судової системи України, в яких реалізовано загальні підходи, що існують в європейському праві та відповідають викликам часу. Але активісти закликали цього не робити. Причина – не у безпрецедентному обсязі та значенні цих законодавчих змін. І, як це б прикро не звучало — причина і не у бажанні зробити судовий процес кращим та оптимальнішим, не у вдосконаленні судівництва. Причина проста – довше залишатися у центрі подій. І тоді навіть колишні судді, а нині активісти (наприклад Михайло Жернаков) починають писати незрозумілу маячню. Наприклад, про те, що в кодексах прописано правило, за якими судді будуть таємно вирішувати усі справи, заборонивши вхід усім зацікавленим. Але законопроектом лише передбачалося, що особи, які бажають бути присутніми у судовому засіданні, допускаються до зали судових засідань за наявності вільних місць до початку судового засідання або під час перерви. Вказане правило, в першу чергу, має на меті визначити лише часовий відрізок, протягом якого будь-яка особа може зайти до зали судового засідання. Вочевидь, це є розумним правилом, яке потрібно, щоб правосуддя здійснювалося без затримок на наведення порядку в залі судового засідання. Словосполучення “за наявності вільних місць”, на якому пан Михайло намагається спекулювати, не має жодного стосунку до обмеження прав та свобод громадян. Є очевидним, що зали судового засідання не є безрозмірними та можуть вмістити лише певну кількість глядачів, які стоячи чи сидячи змогли б бути присутніми під час судового засідання, а тому вказана норма має на меті збалансування інтересів учасників справи та інших осіб, які мають бажання бути присутніми в судовому засіданні. При цьому, кількість таких глядачів має бути в межах розумного, з тим, щоб не дозволити перетворити судовий процес на фарс, коли глядачі можуть знаходитись, наприклад, поруч із суддею або навіть за його спиною, унеможливити переривання ходу судового засідання або іншим чином перешкодити захисту прав осіб, які за таким захистом звернулись. В іншому випадку, усе це свідчитиме про очевидний та беззаперечний тиск на суддю, що виключає можливість досягнення головної мети правосуддя – забезпеченню справедливості судового розгляду.
А адвокати, які є серед активістів?
На жаль, ані досвід адвоката, ані юридичні знання не заважають активістам у їх «нечесній» роботі. Наприклад, у ГРД була усталена та сформована практика подання до ВККС висновків про невідповідність кандидатів до Верховного Суду критеріям професійної етики та доброчесності за умови отримання таким кандидатом службового житла, його приватизації та подальшого відчуження такого третім особам на підставі цивільно-правових угод. Разом з цим, кандидат Бондаренко С.І,, маючи всі підстави для отримання аналогічного висновку про свою невідповідність критерію професійної етики та доброчесності внаслідок таких само дій, не тільки уникнув отримання негативного висновку, а навіть отримав від ГРД позитивну інформацію щодо себе, яка й була подана до ВККС до співбесіди. Більшого підтвердження подвійних стандартів у роботі ГРД й представити важко, бо «потрібних» суддів активісти тягнули до ВСУ просто «за вуха», а «зайвим» – відразу палки в колеса. Та й, як на мене, цим адвокатам-активістам взагалі наплювати на своїх колег. Коли нещодавно детектив НАБУ побив у СІЗО адвоката Аліну Самарець, жоден з членів РГК не став так вже сильно перейматись цією проблемою. Мовляв, ми будемо тримати це на контролі. Можливо. Якщо не забудемо. Та й поготів.
До речі, щодо судової реформи. Активісти також активно критикували так звану поправку Лозового про зменшення строків розслідування справ. Ваша думка?
Поправка Лозового має суто юридичний підтекст. Сама по собі поправка є прогресивною. Вона зменшить зловживання зі сторони правоохоронців, і нарешті акціонерне товариство “Правоохоронна система” перестане здійснювати комерційні послуги для приватних осіб. З іншого боку, ще треба подивитись, як поправка буде реалізовуватися на практиці. Сама по собі імплементація норми прямо в текст кодексу може бути заблокованою через те, що поправка є трохи сирою і вона не пов’язана з іншими нормами. Хочеться сподіватися, що її можна відкоригувати, і вона буде жити. Принаймні, протягом кількох місяців над нею мають попрацювати юристи. Адже на сьогодні 80% правоохоронної системи комерціаліазовано. І до речі, так вважаю не один я, ініші адвокати також впевнені, що поправка Лозового до КПКУ заблокує можливість маніпуляцій з ЄРДР. А злочини Майдану вже мали б бути доведені до суди ще рік тому, а не волати тепер, що «все пропало».
Чи зможе Україна, на вашу думку, вислизнути з цієї пастки суцільного критиканства?
Зробити це буде нелегко. Бо в нас не лише країна невдоволених критиків. Але й держава службовців, яким наплювати на будь-яку критику. Головне – не можна критикувати «активістів», бо вони роблять піар тим само «корупціонерам». І для цього вхід до «касти активних» робиться дуже ретельно. Яскравий приклад – це нинішній склад Ради громадського контролю при НАБУ. 10 з 15 членів Ради громадського контролю НАБУ – підприємці. Один - з членів Ради - безробітний, а інший - студент. Цікаво, які такі дуже важливі "консультативні" послуги вони надають? І хто ж їх клієнти? Хоч якось дотичними до права є лише 7 осіб з 15, а адвокатів взагалі тільки 4... І тоді про яку професійну боротьбу з корупцією ми говоримо? Політична заангажованість цих «активістів» просто фантастична, бо з «Демальянсом» Найєма та Лещенко пов’язані відразу половина складу Ради - Марчук, Пересоляк, Романюков, Янченко, Маселко, Устименко, Хаджинов. Середній вік цих активістів 31 рік, серед них три дівчинки від 25 до 28 років, та декілька студентів (від 20 до 24 років). І всі вони вже працюють аналітиками. Але це ті експерти, які щось розповідають без наведення фактів, статистики та відсутності глибокої академічної підготовки, у яких завжди напоготові є декілька хльостких, але милих вуху середньостатистичного обивателя рецептів на всі випадки життя. Щось мені видається, що й слово «аналітик» скоро так само знеціниться, як і «активіст». Проблема наших громадян і читачів Фейсбук в тому, що ніхто абсолютно не хоче вникати в суть того, що відбувається і думає що хтось буде робити за вас. Але й активісти теж цього робити не хочуть і не будуть. Їм це просто не потрібно. Вам не подобається, що немає сміттєвого бака? Берете ручку, папір, і пишіть в організацію, яка експлуатує будинок і місцевому депутату, дізнаєтеся скільки витрачено з фонду і вимагаєте поставити бак? Не відповіли ? Адміністративна відповідальність. Знову пишіть і головне доводите до кінця, а не написав і забув. Будьте системними ...
А як бути із закликами європейських інституцій про посилення боротьби з корупцією?
В Україні не працює формула "ми - Європа і нам все дасть держава", та й там ніхто нічого нікому не дає. Кожна країна індивідуальна. Підняв жопу і гарувати. Працювати для того, щоб трава була навколо будинку-висотки. Працювати 24 години на добу до упаду, до втрати сил! Ось воно громадянське суспільство! Будуй, працюй і вкладай в те, де ти кожен день ходиш своїми ногами... Справа в тому, що всі ці реформи нічим не відрізняються від експериментів в лабораторіях, де так само потрібно передбачити, яким чином піде розвиток, чи який буде вплив того чи іншого вірусу або ліків. Має бути концепція, що спільно розроблена громадськими активістами, народними депутатами, профільними міністерствами. Має бути встановлена чітка відповідальність за невиконання плану по підготовці цієї концепції. Після цього має бути чітко визначений той, хто має імплементувати цю концепцію. Має бути чітко визначений план по впровадженню. Наприклад, Програма розвитку до 2020 року, з чіткими строками і відповідальністю. І саме тут громадське суспільство/активісти мають контролювати і бити в баки біля ВРУ, якщо не виконується те, що вони спільно підписали. А не просто сліпо вимагати. Бо в нас як: від одних вимагаємо реформ, гроші ідуть іншим, і вся ця модель не працює. Це нагадує вакханалію по розпилюванню державних коштів. Ось і вся ситуація сьогодні щодо боротьби з корупцією. Я вже неодноразово піднімав питання законодавчої неврегульованості інституту громадського контролю. І як це не дивно, але як представник адвокатури, я все ще вірю, що антикорупційна реформа на сьогоднішній день не буде провалена і депутати приймуть закони, які дозволять долучати до діяльності Громадських Рад справжніх патріотів, а не нечистоплотних людей. А поки ми шукаємо професіоналів там, де немає ніяких професіоналів. І через це боляче і страшно.