» Особливості процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях у сфері оборони

31 октябрь 2020, Суббота, 10:02

Особливості процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях у сфері оборони

8 октября 2020г.
0
120036305_2724265451148273_4004715637461436482_n

Віталій Вдовитченко, Військовий прокурор Західного регіону України

Тези доповіді на науково-практичній конференції «ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ОБОРОНИ УКРАЇНИ»: ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КЕРІВНИЦТВА ДОСУДОВИМ РОЗСЛІДУВАННЯМ У КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕННЯХ У СФЕРІ ОБОРОНИ

Si vis pacem, para bellum (якщо ви хочете миру, готуйтеся до війни) – відомий латинський вислів.

З 2014 року у нашій країні фактично триває неоголошена війна, частина нашої території є окупованою Російською Федерацією.

В умовах збройного конфлікту на перший план висувається завдання із забезпечення захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, що є найважливішими функціями держави. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України (далі – ЗС України).

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом (ст. 17 Конституції України).

Успішність захисту національних інтересів України значною мірою залежить від ефективності діяльності правоохоронних органів.

Належне забезпечення законності та правопорядку у сфері оборони є головною метою правоохоронної діяльності на цьому напрямку.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка, серед іншого, здійснює організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку, у тому числі і у сфері оборони.

Останні роки можна охарактеризувати як період розвитку та можливого занепаду діяльності військових прокуратур.

Ліквідація військових прокуратур у 2012 році суттєво вплинула на ефективність виконання завдань під час проведення антитерористичної операції на першочерговому етапі, а отже, і на ефективність виконання покладених завдань системи органів прокуратури в цілому.

Як показав нам досвід подій 2014 року правоохоронна система держави виявилась неготовою для роботи в умовах особливого періоду. Різке збільшення чисельності ЗС України та інших військових формувань, внаслідок приведення їх до штатів військового часу, комплектування їх за рахунок особового складу призваного за мобілізацією, переміщення великої кількості військових частин зі штатним озброєнням до місць виконання бойових задач, реальні бойові дії, тощо призвели до різкого росту рівня злочинності у секторі оборони, що є закономірним.

Натомість система військової юстиції була фактично зруйнована. Військова служба правопорядку у ЗС України права на проведення досудового розслідування та оперативно-розшукової діяльності не мала, працівники територіальних правоохоронних органів (МВС, СБ України тощо) у специфіці правоохоронної діяльності у сфері оборони не орієнтувались, а спеціалізована прокуратура з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в силу недостатньої штатної чисельності та укомплектованості цивільним персоналом не могла ефективно виконувати передбачені Законом функції в умовах бойових дій.

Як наслідок, це вкрай негативно відобразилось на попередженні та розкритті злочинів, якості досудового розслідування, а також призвело до уникнення винними особами відповідальності за вчинене.

По сьогоднішній день військовою прокуратурою операції Об’єднаних сил (далі – ООС) здійснюється процесуальне керівництво у багатьох кримінальних провадженнях, які внаслідок неналежного розслідування на першочерговому етапі (не проведення огляду місця події через бойові дії, не вилучення необхідних речових доказів та ін.) так і не можливо розкрити.

Очевидно вищевказані події були рушійною силою для відновлення у 2014 році діяльності військових прокуратур, що дозволило у взаємодії із іншими правоохоронними органами значно підвищити ефективність процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях у сфері оборони. Однак, зміна політичної еліти в державі тягне за собою і перегляд ідеологічних засад функціонування державних інституцій.

Вересень 2019 року став черговим етапом у літописі діяльності військових прокуратур, Верховною Радою України внесені зміни до Закону України «Про прокуратуру» чим ліквідовано військові прокуратури.

Станом на серпень 2020 року остаточне рішення про подальшу долю вказаної інституції не прийняте. Безперечною є помилковість зазначеного рішення, перш за все через не врахування законодавцем специфіки правоохоронної діяльності у сфері оборони.

Цілком слушними були і зауваження Головного науково-експертного управління від 05.09.2019 у висновку до проекту Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», фахівці якого зазначали, що не можна погодитись із пропозицією законопроекту щодо ліквідації системи військових прокуратур (зміни до статей 7, 8, 15, 27, 39, 41, 51, 81 Закону України «Про прокуратуру»). Така позиція Головного управління обумовлена тим, що, хоча військові прокурати виконують загальні функції органів прокуратури, військові прокуратури здійснюють це у специфічній, воєнній сфері правовідносин, якою є сфера життєдіяльності держави, що об’єктивно необхідна для забезпечення її динамічного, стійкого і безпечного розвитку, в якій зайнята велика кількість спеціально підготовлених(тих, хто має стосунок до військової сфери) людей і яка передбачає у своєму функціонуванні використання державою в потенційній або реалізованій формі воєнної міцності держави та регулюється засобами воєнної політики на основі воєнно-доктринальних установок і визначеної нормативно-правової бази, що має особливе значення в умовах окупації частини території України і проведення ООС на сході країни.

Тоді як у зв’язку з ліквідацією військових прокуратур буде зруйнована система підготовки військових прокурорів з певним рівнем знань військового законодавства і військової специфіки (озброєння та бойова техніка, порядок користування військовим майном, порядок підлеглості, стратегія і тактика військових дій тощо), що може призвести до зниження якості досудового слідства у певних категоріях справ та рівня захисту прав і свобод військовослужбовців, а також державних і громадських інтересів у сфері оборони держави.

Можливість у разі потреби створювати спеціалізовані прокуратури (як це пропонується у законопроекті) не вирішить цього питання через брак кадрів із відповідною підготовкою у сфері військового права [1].

Отож, при вирішенні питання про ліквідацію військових прокуратур законодавцем не враховано того, що процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у секторі національної безпеки і оборони має свою специфіку, а особливо коли така діяльність здійснюється у зоні проведення бойових дій.

На наш погляд, можна виділити правові, криміналістичні та організаційні основи процесуального керівництва досудовим розслідуванням у сфері оборони.

Під правовими основами необхідно розуміти комплекс законодавчих змін здійснених для покращення діяльності правоохоронних органів у особливий період (зміни до відповідних законів, статутів кодексів, тощо), які дають можливість удосконалити діяльність правоохоронних органів у оборонній сфері, спрощення процесуальних аспектів досудового розслідування, посилення кримінальної відповідальності за злочини вчинені в бойовій обстановці чи в умовах особливого періоду тощо.

До криміналістичних основ слід віднести особливості розслідування певних видів злочинів.

Розслідування злочинів вчинених військовослужбовцями і у мирний час має свою специфіку та потребує від слідчих, прокурорів певних знань необхідних для їх розкриття.

Однак, під час ведення бойових дій методика розслідування певних видів злочинів набуває ще більш складного характеру, що пов’язано із специфічною обстановкою їх розслідування, яку необхідно враховувати слідчим та прокурорам.

Так, С. В. Маліков у своїй праці слушно виділяє у районах збройного конфлікту військово-стратегічну та військово-тактичну обстановку розслідування. До військово-стратегічної обстановки розслідування відноситься уся сукупність факторів та умов військової (бойової) обстановки, що склалася у районах збройного конфлікту та тих, які впливають на організацію розслідування злочинів в цілому, а до військово-тактичної обстановки розслідування – тільки ті умови, певної бойової обстановки, які здійснюють безпосередній вплив на проведення окремих слідчих дій, та які відрізняються в залежності від видів бойових дій (наступ, оборона, відступ). [2, с. 237]. Окрім того, слідчий, прокурор з урахування вищевказаної обстановки повинен володіти спеціальними знаннями та відповідними засобами для розслідування зазначеної категорії злочинів.

Таким чином слідчі, прокурори при розслідуванні (процесуальному керівництві) злочинів вчинених в умовах збройного конфлікту повинні постійно підтримувати свій фаховий рівень розслідування відповідних видів злочинів у бойовій обстановці.

На жаль, розвитку військово-польової криміналістики у нашій юридичній науці ще недостатньо приділено уваги та ця дисципліна потребує наукового переосмислення з урахуванням досвіду діяльності військових прокуратур та слідчих підрозділів відповідних правоохоронних органів у зоні проведення ООС (АТО).

І нарешті вкрай важливими для прокурора є організаційні основи процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері оборони, оскільки прокурор в силу ст. 36 Кримінального процесуального кодексу України, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням має ряд процесуальних повноважень та фактично несе повну відповідальність за досудове розслідування від його початку до завершення, а у випадку скерування обвинувального акту до суду для розгляду по суті підтримує публічне обвинувачення.

Як слушно зазначають М. С. Туркот, О. М. Толочко, Г. О. Ганова при визначенні алгоритму процесуального керівництва в умовах антитерористичної операції (АТО) необхідно керуватись поняттям процесуального керівництва як комплексу процесуальних і організаційних заходів, які здійснюються прокурором – процесуальним керівником і спрямовані на виконання представниками сторони обвинувачення у межах своєї компетенції завдань кримінального провадження.

При цьому потрібно враховувати, що процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях про злочини проти порядку проходження або несення військової служби – це законний та ефективний засіб спрямування прокурором за допомогою наданих йому процесуальних повноважень перебігу процедури досудового розслідування на досудовому провадженні.

Отже, окрім суто процесуальних повноважень на військового прокурора лягає ще ряд питань пов’язаних із забезпечення належної організації досудового розслідування, що мають свою особливу специфіку у зоні бойових дій[3,с. 155].

Особливої важливості ці питання набувають коли військовій прокуратурі в силу певної оперативно-стратегічної (оперативно-тактичної) обстановки, що склалася у зоні бойових дій необхідно переміщуватись разом із військами.

Належну увагу слід приділити забезпеченню прокурорських працівників транспортними засобами, засобами індивідуального захисту, зброєю та боєприпасами.

Важливим є також налагодження взаємодії із командуванням військових формувань та представниками інших правоохоронних органів, які знаходяться у зоні відповідальності прокуратури, що дозволить своєчасно отримувати інформацію про злочини та події, а також забезпечувати виїзд слідчих та прокурорів на місце події з урахуванням конкретної обстановки у зоні бойових дій.

На жаль, існує ряд проблемних питань, які не сприяють процесуальному керівництву досудовим розслідуванням у цій сфері. Так, незважаючи на стан війни у якому перебуває наша держава шостий рік, законодавець так і не прийшов до необхідності формування дієвої системи військової юстиції.

Єдиного слідчого органу (військова поліція, відповідні слідчі підрозділи ДБР тощо), працівники яких мали б статус військовослужбовців так і не створено. Це призводить до того, що злочини вчинені військовослужбовцями розслідують слідчі ДБР (злочини проти встановленого порядку несення військової служби та злочини скоєні працівниками правоохоронних органів) та слідчі Національної поліції (інші загальнокримінальні злочини).

Такий принцип розподілу підслідності ускладнює належну координацію прокурором роботи органів досудового розслідування. Військовому прокурору при здійсненні процесуальних обов’язків доводиться контактувати із слідчими багатьох органів досудового розслідування ДБР та поліції, організовувати їх виїзди на місце події, а також розслідування ними злочинів. Виникають труднощі із виїздом таких слідчих для роботи в зону бойових дій, оскільки слідчі цих органів є цивільними особами та не зобов’язані працювати із ризиком для життя, натомість військовим прокурорам доводиться самостійно виконувати ті чи інші слідчі дії.

Ще одним, не менш важливим проблемним питанням, є відсутність відповідної підготовки у слідчих, які розслідують злочини вчинені військовослужбовцями. Вони не знають методики розслідування військових злочинів та не орієнтуються у особливостях розслідування злочинів у бойовій обстановці, особливостях організації повсякденної діяльності військ, тактиці дій підрозділів, характеристиках та особливості експлуатації основних зразків озброєння та військової техніки тощо.

Зазначені прогалини поки ще компенсуються за рахунок фахового рівня військових прокурорів, які мають спеціальну підготовку та досвід процесуального керівництва у відповідних категоріях кримінальних проваджень. Однак, реалізація законодавчих змін та звільнення військових прокурорів з військової служби неминуче призведе до відтоку кваліфікованих кадрів та зниження якості процесуального керівництва досудового розслідування у кримінальних правопорушеннях у сфері оборони.

Проблемним є також питання відсутності спеціалізованих військових судів, або хоча б спеціалізованих суддів, які б розглядали по суті обвинувальні акти щодо військовослужбовців, а також протоколи про скоєння ними адміністративних правопорушень та виконували б функцію щодо захисту прав і свобод військовослужбовців шляхом можливості розгляду їх скарг на незаконні дії військового командування.

Відсутність в Україні військових судів, тим більше в умовах військового конфлікту, віддаляє правосуддя від військовослужбовців та не сприяє належному захисту їх законних прав та інтересів.

На даний час діяльність судів загальної юрисдикції відбувається без врахування особливостей дислокації ЗС України та інших військових формувань, а також специфіки їх діяльності. Розгляд справ постійно затягується, учасники судового процесу постійно відриваються від виконання службових обов’язків, що не сприяє належному підтриманню військової дисципліни.

Отже ситуація із реформуванням правоохоронних органів, військової прокуратури та загалом системи військовою юстиції в Україні є невтішною. Вітчизняна практика такого реформування не лише не враховує зарубіжний досвід функціонування цих інститутів, але і власний досвід, напрацьований протягом років незалежності та з урахуванням бойових дій на Сході України.

Важко уявити як недосконала система (якщо більш точно – відсутність будь-якої системи) зможе злагоджено працювати у випадку ведення активних бойових дій та постійного переміщення великої кількості військ, важко спрогнозувати про можливість забезпечення процесуального керівництва у кримінальних провадженнях та здійснення правосуддя у таких надскладних умовах.

Відповідь існує, але така відповідь породжує закономірне запитання – невже гіркий досвід 2014 року нічому не навчив?

Список використаної літератури:

1. Висновок головного науково-експертного управління від 05.09.2019 до проекту Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (Дата звернення 10.08.2020)

2. Маликов С. В. Расследование преступлений в районах вооруженного конфликта: монография. Москва, 2004.421 с.

3. Організація діяльності прокурора у надзвичайних ситуаціях : наук.-практ. посіб. / О. І. Богатирьова, Г. О. Ганова, А. П. Горзов, О. О. Долгий, І. В. Європіна; Ген. прокуратура України, Нац. акад. прокуратури України. Київ : Нац. акад. прокуратури України, 2016. 343 c

СИСТЕМА ВІЙСЬКОВОЇ ЮСТИЦІЇ У СВІТІ ТА В УКРАЇНІ: АНАЛІЗ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РЕФОРМУВАННЯ

Читайте Резонанс у Facebook та підписуйтесь на наш канал у Telegram

WhatsApp Image 2020-10-08 at 17.14.40
Віталій Вдовитченко Керівник Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону України