У цієї історії була і перша «серія»: коли я, як народний депутат України, намагалася з’ясувати, скільки коштів з державного бюджету України виділено на боротьбу із коронавірусом і як вони витрачаються. Нагадаю, що, за твердженням Мінфіну, «коронавірусний фонд» становив 64,7 млрд. гривень, з яких чимала частина пішла на потреби Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
КОВІД І ГРОШІ: НА ЩО УРЯД СПУСКАЄ МІЛЬЯРДИ?
Частина грошей також була перерахована міністерству соціальної політики, частина – міністерству охорони здоров’я (як на закупівлю медичного устаткування, так і на виплати медикам, які, одначе, отримали далеко не всі і далеко не в повному обсязі). Ще певна доля коштів була витрачена взагалі не за цільовим призначенням – зокрема, на ремонт доріг. На додачу до всього вище зазначеного скажу, що цифри, які фігурували в офіційних відповідях, отриманих мною, не збігалися з цифрами, які озвучували чиновники з високих трибун.
У цілому моя спроба звести «дебет із кредитом» залишила по собі стійке відчуття, що, по-перше, звітність нашими міністерствами та відомствами ведеться абияк, а, по-друге, цим «абияк» дуже легко маскувати зникнення сум з п’ятьма та шістьма нулями. Та й всієї правди – навіть у вигляді офіційної відповіді – не каже ніхто. Та все це, підкреслюю, стосувалося наших внутрішніх витрат. Тобто запозичень з державної скарбниці, за які уряд України не відповідає ні перед ким, за винятком українського ж народу.
Але річ у тім, що на боротьбу з коронавірусом в Україну надходять солідні суми й від міжнародних інституцій. З приводу них я також зробила запит до міністерства фінансів, і отримана мною відповідь мене буквально потрясла. І не у найкращому розумінні цього слова.
Епістола від Мінфіну складалася з двох частин. Перша її частина на шести аркушах перераховувала країни та / або організації, які перераховували в Україну фінансову допомогу. Зупинюся на деяких цифрах.
Так, від Міжнародного банку реконструкції та розвитку надійшла позика у розмірі 150 млн доларів, «з яких на боротьбу з коронавірусом до загального фонду державного бюджету 28 травня 2020 року спрямовано 50 млн доларів» (куди поділися ще 100 млн – з контексту відповіді не зрозуміло).
Але це був лише перший транш від МБРР. Був і другий – у 135 млн, з яких до фонду боротьби з коронавірусом, знову таки, надійшла лише частина позики, а саме 35 млн.
Все це зазначено у розділі відповіді Мінфіну під назвою «Міжнародні фінансові установи», де також детально розписано, з якими інституціями перемовини щодо надання допомоги тривають і по цей день. І суми, які запрошує Україна, вражають. Проте на них я зупинятися не стану, оскільки вони поки що не надійшли на рахунки нашої країни.
Наступна номінація – «Європейський Союз». Тут зазначається, що «Європейською Комісією 8 квітня цього року оголошено про виділення Україні безоплатної та безповоротної допомоги Європейського Союзу, загальна сума якої становить близько 190 млн євро та яка буде поділена на два пакети».
Далі йде Організація Об’єднаних Націй. Процитую інформацію з Мінфіну: «ООН надає Україні значну допомогу з протидії поширенню захворювання шляхом реалізації Плану гуманітарного реагування на пандемію COVID-19 в Україні (ПГР). Згідно з ПГР ООН, до кінця року на цілі попередження та боротьби із захворюванням в Україні ООН планує мобілізувати 165 млн доларів США». Що також є досить привабливою сумою.
Наступний надавач допомоги – Всесвітня організація охорони здоров’я. В її випадку йдеться про 39,72 млн доларів. Далі зазначені дрібніші внески. Зокрема, такі:
Міжнародна організація з міграції – 17,1 млн (в дужках вказано, що наша країна входить до числа найбільших отримувачів відповідної допомоги МОМ);
Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) – 66 ваучерів на суму від 192 до 2812 доларів для придбання онлайн необхідних медичних засобів. Все це багатство було направлено у конкретні медичні заклади. А загалом зазначається, що впродовж 2020 року ЮНІСЕФ планує мобілізувати для допомоги Україні 29,9 млн доларів;
Центральний фонд ООН з реагування на надзвичайні ситуації – 975 тисяч доларів;
Український гуманітарний фонд, який адмініструється Управлінням ООН з координації гуманітарних питань – 2 млн доларів;
Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ) – перерозподілив частину свого річного бюджету, призначеного для України (в цілому це 70 млн доларів), на боротьбу з коронавірусом. Конкретна сума від МКЧХ не уточнюється.
Нарешті, відповідь Мінфіну замикає перелік пожертв від окремих країн. В їхньому числі – Канада (500 тисяч доларів), Литва (40 тисяч євро), Німеччина (150 тисяч євро), Норвегія (16,5 млн норвезьких крон), США (15,5 млн доларів), Швейцарія (200 тисяч швейцарських франків).
Скажу чесно, що не стала конвертувати всі ці суми у гривню, рахувати та плюсувати. Це мало б сенс тоді, якби у другій частині відповіді Мінфіну був наведений інший стовпчик цифр – а саме звіт по витратах всіх пожертв та позик. Але оця «найсмачніша» частина якраз і була відсутня в принципі. Натомість було вказано, що уряд України здійснює координацію між собою, коханим, та інституціями Євросоюзу, державами-членами НАТО, ООН тощо.
Що ж до цільового (або нецільового) використання коштів, у Мінфіні відзначили, що під час опрацювання мого звернення це відомство не спромоглося отримати належні відповіді від міністерства охорони здоров’я та міністерства економіки. А відтак, мовляв, «кіна» не буде.
Себто я так і не дізнаюсь, на що пішли усі вище зазначені суми від закордонних жертводавців та спонсорів.
По суті, це називається «сказати все і не сказати нічого». Бо навіть не так важливо те, скільки ти заробляєш, як те, у який спосіб ти витрачаєш зароблене. Це, погодьмося, дуже багато говорить як про людину, так і про державу. Але якраз такою інформацією я й не володію. Як не володію і даними щодо того, які з зазначених видів допомоги надійшли в повному обсязі, а які – тільки очкуються, і як були витрачені оті 100+100 млн доларів від МБРР, які поглинув бюджет.
Мені відомо лише те, про що говорять відкриті джерела: наш найбільший кредитор, Міжнародний валютний фонд, не надто довіряє Україні і хоче отримати детальний звіт про її «коронавірусні» витрати. Даний пункт навіть записаний у гостро розкритикований багатьма «Лист про наміри», який підписала Україна та МВФ. Зазначу, що позитивним моментом цього листа є вимога, адресована Державній аудиторській службі – «провести перевірку цільового використання бюджетних коштів, спрямованих на боротьбу з коронавірусом».
Отаку умову, висунуту МВФ, я беззаперечно вітаю. Бо якщо у червні гроші з «коронавірусного» фонду йшли на ремонт доріг, то у липні Кабмін перенаправив 48 млн гривень на… проведення приватизації.
Мені, мабуть, як і контролерам з МВФ, доволі тяжко збагнути, яким чином приватизація дотична до боротьби з Covid-2019. Сподіваюсь, в уряду буде притомна відповідь. Аби лишень вона не виглядала так, як ті відповіді, які міністерства розсилають народним депутатам. Бо в цьому випадку Україна чекатиме на свій омріяний транш довго і, скоріше за все, безрезультатно.
Бо не всім до вподоби ті методи комунікації, які застосовує наше чиновництво. І є установи, здатні переконливо продемонструвати своє невдоволення. Щоправда, не факт, що навіть це змусить виконавчу владу відмовитися від тотальної брехні і не менш тотального розкрадання бюджетних коштів.
