Кожен має право на власну правову позицію. Навіть хибну.
Утім одна справа, коли є свідоме переконання у її законності, а інша – намагатися обстоювати якісь ефемерні «громадські думки», які насправді у народу ніхто не запитував.
Зараз у ЗМІ розміщено публікації про те, що на посади призначають громадян, які підпадають під дію Закону України «Про очищення влади». Зокрема у цьому контексті я вже прочитав низку статей про Ігоря Проценка.
Його я знаю дуже багато років і можу охарактеризувати позитивно, як з професійного боку, так й з точки зору людських якостей.
Більш того додам, що у адміністративному суді, як у першій, так й у апеляційній інстанціях представляв його саме я. Тому він, крім іншого, ще й мій клієнт.
До речі, я брав участь у підготовці його звернення до Європейського суду з прав людини, яке було одне з перших з цього питання і вже майже два роки сплинуло з закінчення комунікації та очікує на остаточне вирішення.
ЛЮСТРАЦІЯ ПО-УКРАЇНСЬКИ: КСУ ЗНОВУ НЕ УХВАЛИВ РІШЕННЯ. МІН‘ЮСТ АНОНСУВАВ ЗАКОНОПРОЕКТ
Тому мені лише залишається констатувати, причому спираючись на рішення судів, які набрали законної сили, що в Україні черговий раз доведено наявність дискримінації.
Причому досить смішно кричати про захист «молодої демократії», як це люблять робити наші горе-активісти.
Задумайтесь. Наступного року виповниться 30 років з часу проголошення незалежності України. А тепер екстраполюємо це на минуле.
Отже, Фінляндія була визнана незалежною наприкінці 1917 року. Тобто у 1947 році хтось міг назвати цю країну «молодою демократією», що потребує «захисту» шляхом дискримінації певних категорій населення? За аналогічний проміжок часу вона пройшла великий шлях і була підкреслено демократичною країною.
Проте мене ще дивує той факт, що наші державні установи в кожному випадку цілком беззаперечного задоволення позовів щодо визнання незаконним звільнення у порядку люстрації, вперто звертаються до апеляційних судів, а потім і до Верховного Суду.
Державному органу за таку «принциповість» слід сплатити в середньому 10 тис. гривень судового збору.
Хоча й зрозуміло, що вони перекладаються фактично з однієї державної кишені до іншої, але чи слід використовувати кошти, що виділяються на фінансування установи на мету, що не має під собою жодного правового підґрунтя? Чи може знайти даним коштам розумніше застосування?
Скільки коштів сплачується на компенсацію втраченого заробітку за вимушених прогул! Це десятки мільйонів гривень!
То може час задуматися над тим, хто має компенсувати Україні ці втрати?
УКРАЇНСЬКА ЛЮСТРАЦІЯ: ХТО ВИНУВАТИЙ І ЩО РОБИТИ?
Я розумію, що колегіальне рішення, прийняте Верховною Радою України, залишається поза межами відповідальності. Це й вимога Конституції України та судова практика взагалі.
На якій підставі виконували його норми керівники державних установ?
Виконували суто за формальною ознакою щодо перебування у займаній посаді без пов’язування з питаннями «узурпації» та «порушення прав громадян». При цьому грубо порушуючи Конституцію України та міжнародні конвенції.
Хто і головне – де і за чиєї участі розробляв цей проект цього Закону? Чи не дотичні бува до цього іноземні органи? З якої країни?
Ми бачимо наслідки. Державі заподіяно величезних збитків і не лише матеріальних. Але нікого це не цікавить з посадовців. Усе як так й потрібно, хоча у нас «тягають» по слідчим кабінетам та судам за набагато менші суми збитків, які ще й далеко не завжди чимось доведено.
А Конституційний Суд України. Якби він не тягнув уже понад 5 років з вирішенням очевидної неконституційності норм Закону, то й не виникало б необхідності виплачувати заробіток з осені 2014 року.
Це лише зараз Федір Веніславський також визнав, що норми даного закону антиконституційні, а ще торік, за його словами, все було неоднозначно. Нарешті!
Та пам’ятати, що Конституція України і закріплені нею права – не порожні слова.
За час роботи адвокатом, та й на власному досвіді, він напевно переконався, що таке залишитися перед глухою стіною, коли людину не чують, а її права залишаються порожнім звуком. Коли на 26 аркушів скарги тобі відповідають на піваркуша, що все законно. А потім кажуть: «Вибачте».
Читайте Резонанс в Facebook и подписывайтесь на наш канал в Telegram
