Нещодавній корупційний футбольний скандал в Італії, який розслідувала прокуратура, завершився тим, що за завдану державі шкоду внаслідок корупційних діянь ТОП-клубами, в особі Футбольної Національної Федерації Італії та іншим футбольним союзам, були нараховані і виплачені (!) величезні штрафи - від «клубів-штрафників» (як юридичних осіб) так і суддів, футболістів, тренерів (як фізичних).
Інша справа, що кожен клуб ніс різну відповідальність, що призвело до затягування судового процесу стосовно розміру завданої шкоди.
На мій погляд, для нас цікавим є не стільки сама ситуація договірних матчів в нашій країні, скільки механізм регулювання і застосування норм права у боротьбі з корупцією нашими західними сусідами.
Наприклад, де в Україні зафіксована цивільна відповідальність спортивних юридичних осіб у корупційних діяннях?
Так, можна сперечатись щодо практичного застосування юридичної відповідальності у спорті, зокрема футболі, де клуби відстоюють свою репутацію і не повинні нести відповідальність за злочин фізичної особи, що дискредитує клуб. Однак, хотів би зауважити, що мова йде не про неправомірне звільнення працівника і навіть не про Кримінальну відповідальність за грубе порушення трудового законодавства, а про корупційні дії, що носять більш глобальні наслідки.
Аналізуючи, проект ЗУ №2213 «Про запобігання і протидію досягненню фіксованих (договірних) результатів та іншим корупційним правопорушенням у футболі» радував око той факт, що «цей Закон визначає основні засади запобігання і протидії корупції та встановлює відповідальність за її вчинення у футболі, з метою захисту прав і свобод фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави». Теза про інтереси держави мене більш гріє, оскільки тут чітко вказується потенційна шкода для держави, яка в якості грошових санкцій поповнить бюджет. Існує й інша сторона медалі: держава, якій також наноситься шкода в разі корупційних діянь клубів, адже майно використовується у вигляді земельних угідь, тренувальних баз, місць проживання, оздоровчих санаторіїв, що в концесії нарешті вже визнається інтересом держави!
На жаль, схильність вважати, футбольні клуби, власністю фізичних осіб, які начебто тільки й вкладають в розвиток свого клубу і тільки яким і заподіюється шкода стала вже необґрунтовано системною.
Нагадаю, що 15.04.2014 Проект даного Закону України було відкликано з незрозумілих причин.. Питання законодавчого регулювання до кінця не встановлено.
Кодекси: ККУ, КУпАП, ЗУ «Про засади запобігання і протидії корупції» не дають результату відшкодування без змін до Цивільного Кодексу у статті відшкодування, який би чітко визначив розміри шкоди як матеріальної так і моральної внаслідок корупційних діянь.
Вже неодноразово у попередніх публікаціях наголошував на тому, що внесення змін до Цивільного Кодексу стосовно заподіяної шкоди внаслідок корупційних діянь є найважливішим питанням у спорах про відшкодування збитків. Це стосується не тільки Проекту ЗУ №2213 «Про запобігання і протидію досягненню фіксованих (договірних) результатів та іншим корупційним правопорушенням у футболі», але і інших нормативних, потенційних законодавчих актів, яким би ці внесення змін розв’язали руки, спростили та максимально ясно допомогли в судових засіданнях визначити алгоритм відшкодування шкоди внаслідок корупційних діянь.
Колишній президент Професійної Футбольної Ліги Мілетій Бальчос, заявляв ще давно, на прикладі «начебто договірного матчу» між ФК «Оболонь» та ФК «Сталь», що про санкції говорити зарано, оскільки йде збір матеріалів відносно вказаної гри, які передаються у Комітет з этики та чесної гри Федерації Футболу України» , а потім в прокуратуру.
Виходить, що від висновку вищевказаного Комітету залежала (де-юре) доля клубів? На якій підставі «Комітет», всупереч своїх повноважень може виносити санкції та висновки кримінальної та цивільної відповідальності?
Тільки суд України, суд в Лозані УЄФА компетентний в прийнятті тих чи інших рішень, які несуть за собою кримінальну та цивільну відповідальність.
Про це детальніше - далі.
Нагадаю, що згідно редакції вже діючого ККУ від 16.10.12 року, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276 - 279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Тобто, висловивши певну підозру в корупції експертом футбольної програми - особа є автоматично суб’єктом, однак факти не вносяться в ЄРДР.
Існує і етична сторона розгляду таких справ. Правоохоронні органи мають повне право в будь-який час, наприклад, за 4 тури до закінчення Прем’єр Ліги викликати на допит футболіста як підозрюваного, свідка, тим самим психологічно та морально створить певний тиск на гравців перед відповідальним матчем.
Чи потрібно це робити в за місяць до закінчення чемпіонату? Чи є в цьому умисл чи неформальний тиск? Ці дії потрібно проговорювати ФФУ та САП спільно.
Що стосується нормативної регламентації питань відшкодування шкоди, завданої корупційними правопорушеннями, то вона передбачена у положеннях Цивільної конвенції про боротьбу з корупцією, ратифікованої Законом України від 16.03.2005 року. Так, стаття 3 Конвенції передбачає, що кожна Сторона передбачає у своєму внутрішньому законодавстві для осіб, яким заподіяно шкоду внаслідок корупційних дій, право на порушення судової справи з метою отримання повної компенсації за заподіяну шкоду.
Така компенсація може охоплювати матеріальні збитки, втрачену вигоду та немайнову шкоду.
Стаття 4 наголошує, що кожна Сторона передбачає у своєму внутрішньому законодавстві такі умови компенсації заподіяної шкоди:
1) вчинення відповідачем особисто або з його дозволу корупційної дії чи невжиття ним розумних заходів для запобігання вчиненню корупційної дії;
2) заподіяння шкоди позивачу;
3) наявність причинного зв'язку між корупційною дією (бездіяльністю) та заподіяною шкодою. Кожна Сторона передбачає у своєму внутрішньому законодавстві групову відповідальність для випадків, коли у заподіянні шкоди внаслідок однієї і тієї самої корупційної дії є винними декілька відповідачів.
Говорячи про відшкодування шкоди, завданої внаслідок корупційних правопорушень, хотів би привернути увагу фахівців до усвідомлення такого факту, що відшкодувати завдану шкоду, у досліджуваних відносинах, у тому числі в повному обсязі – як про це говорить Закон та ЦК України досить важко. Складність виникає при розумінні обсягу моральної шкоди, оскільки ЦК України не встановлює ні верхньої, ні нижньої межі такого відшкодування. Зважаючи на це, доцільно було б говорити не про відшкодування шкоди, а про мінімізацію шкідливих наслідків, завданих корупційними правопорушеннями.
Дуже б хотілось, щоб Законопроект №2213 «Про запобігання і протидію досягненню фіксованих (договірних) результатів та іншим корупційним правопорушенням у футболі», який звісно потребує значного доопрацювання, був діючим та почав втілювати свою антикорупційну функцію вже зараз, адже ст. 9 цього Закону визначає заходами запобігання: встановлення обмеження на володіння або керівництво більш як одним футбольним клубом, який бере участь у змаганнях під егідою ФФУ, для колективу будь-якої юридичної особи або фізичної особи, включаючи холдинги і дочірні компанії.
Під даний пункт підпадав ФК «Кривбасс» та ФК «Дніпро», де президент першої команди офіційно заявляв, що фінансування клубу здійснює президент ФК «Дніпро» пан Коломойський. Президент ФК «Шахтар» Р. Ахметов, компанія якого приватизувала «Завод Ілліча», на базі якого функціонує та із бюджету якого фінансується команда «Іллічівець» також є власником обох клубів. І таких прикладів безліч.
Один із обговорюваних скандалів у футболі, пов'язаний трансферами футболістів, стався в Румунії, де понад 6 голів румунських клубів були засуджені до ув'язнення від 3 до 8 років. Більше 10 трансферів періоду з 1999 по 2005 роки були проведені з порушенням закону. Так, відомо, що тут фігурував і український трансфер і з одним українським клубом, де в документах ціну за футболіста занизили вдвічі. Вже зараз є декілька сторін, що претендують на відшкодування шкоди внаслідок цього трансферу, але самого футболіста там немає.
На жаль, коли ми говоримо про корупцію в спорті, у більшості людей виникають асоціації тільки з футболом. Однак, інші спортивні галузі, які і так страшно занедбані, ще й страшно корумповані.
Так, 3 вересня 2012 року державна комісія з перевірки правопорушень при Державному комітеті спорту та молоді України почала своє розслідування у нібито корупційних діяннях тренера збірної команди України з атлетики Олександр Апайчев за начебто списання коштів бюджетних на Збори в Росії, яких не існувало. Дуже дивно, щоб тренер мав доступ до фінансування збірної та мав керівні адміністративні функції. Федерація легкої атлетики назвала наклепом звинувачення у подібній корупції. Однак фігуранти заявили, що ніколи не отримували бюджетних коштів для проведення спортивних змагань та навчань і, тим більше, для підготовки команди збірної України. Призупинення діяльності роботи тренера, наклеп і інші протиправні дії, оскільки рішення суду немає, а звинувачення на адресу «підозрюваної» особи лунають від посадових осіб, тягне на позов до суду про відновлення ділової репутації та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, внаслідок корупційних звинувачень міністерства молоді й спорту, до якого не менше питань з цього приводу.
Яскравим прикладом корупції в спорті в Україні, була ситуація у травні 2012 року напередодні літньої Олімпіади в Лондоні, де під час журналістського розслідування каналу BBC , Генсек НОК України Володимир Геращенко продавав 100 білетів за 8 тис.фунтів начебто покупцеві на «чорному ринку». Саме зловживання службовим становищем, корупційні дії та порушення репутації НОК України перед міжнародними партнерами на рівні держав є приводом до порушення кримінальної справи та відшкодуванню шкоди як матеріальної так і моральної НОК України. Нагадаю, що Закон Великої Британії «Про Лондонські олімпійські та параолімпійські ігри» продаж білетів на «черному ринку» розцінюється як кримінальний злочин, де передбачений штраф до 20 тис.фунтів стерлінгів.
Ситуація в українському хокеї також потребує серйозного втручання. В провадженні однієї юридичної компанії знаходиться позов українського хокеїста до його агента, який без його відома та за домовленістю з російським хокейним клубом підписав за хокеїста контракт, чим наніс значну шкоду як хокеїсту так і клубу, з яким у нього був діючий контракт. Цікаво, що саме спортивні агенти є за довіреністю особами, які ведуть переговори з потенційним роботодавцем хокеїста, де всі фінансові питання прописуються у договорі. Ціна в даній ситуації була також значно занижена, агент отримав свою комісію, втік в Росію, а хокеїст перетворився рабом нового клубу.
Найприкрішим для мене особисто є факт того, що наявність футбольних агентів в Україні, а точніше монополія відомих 2 осіб – це корозія футболу України. Підписуючи нікчемні договори з молодими футболістами, які не орієнтуються в контенті договору, агенти все частіше гальмують трансфери в інші клуби та чемпіонати за кордоном. Самі ж футболісти бояться агентів, щоб ті не вплинули на їх подальшу кар’єру та працевлаштування. Гравці не бачать взагалі договору, не мають в себе другого екземпляру, а що стало в Україні нонсенсом – так це шахрайство від агентів.
Випадки, коли агент видає гравця як свого, а він є вільним, як такий, трапляються все частіше і частіше навіть у Вищій Лізі.
Оскарження в суді та вивчення договору/відносин футболіста та його агента – це можливість чесного професійного майбутнього! І саме захист спортсменів від неправомірних дій агентів повинна пропагувати ФФУ.
«НАКАЗАНО ЗНИЩИТИ»: МІНОБОРОНИ ОГОЛОСИЛО ВІЙНУ СТРІЛЕЦЬКОМУ СПОРТУ
