Є лише один законний спосіб звільнити директора Національного антикорупційного бюро України – це провести аудит НАБУ, заявляє глава цього відомства Артем Ситник.
«Щодо оцінки Антикорупційного бюро, то є механізм аудиту, передбачений законом. Він чомусь жодного разу не був реалізований. Усе в нас якісь позачергові сесії проводяться, вносяться зміни до законів, але ніхто не хоче реально подивитися, що там (тобто в НАБУ) відбувається», – заявив Ситник на брифінгу не далі як у серпні цього року.
«Є дуже проста відповідь на це все – реальних приводів для того, щоб мене притягнути до відповідальності, немає, тобто немає реальних приводів для того, щоб провести аудит. А це єдиний законний спосіб на сьогодні, щоб звільнити керівника Антикорупційного бюро, якщо цей аудит буде негативним. І це можливість ініціювати питання в парламенті», – вів він далі. І додав, що «аудит чомусь ніхто не хоче проводити». «Якщо в нас так усе погано, чом би його не провести?», – іронічно цікавився Ситник.
Однак все це чергова маніпуляція.
По-перше, щонайменше один аудит, зокрема, стосовно ефективності використання бюджетних коштів Бюро, – вже ж був проведений. Але це, мабуть, і все, що можна сказати вголос про цей аудит, позаяк результати його… засекречені, а їх розголошення передбачає відповідальність.
Голова Рахункової палати чомусь не може надати для оприлюднення навіть узагальнені висновки щодо цього аудиту. Дослівно про це Валерій Пацкан пише так: «З метою недопущення витоку відомостей з обмеженим доступом, які містяться у Звіті про результати аудиту ефективності використання бюджетних коштів, виділених на забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро, Рахунковою палатою вживаються належні заходи. За підсумками проведеної роботи будуть вчинені відповідні дії та Вас поінформовано додатково».
Дуже шкода, що Рахункова палата так ретельно – ніби величезну державну таємницю, розголошення якої знищить Україну – оберігає фінансові секрети відомства пана Ситника. Не лише мені, але й багатьом моїм колегам (як у парламенті, так і поза ним) було б дуже цікаво дізнатись щодо «ефективності використання ним бюджетних коштів».
По-друге, слід зауважити, що у законі про Національне антикорупційне бюро йдеться про аудит іншого ґатунку – про оцінку ефективності діяльності НАБУ, його операційної та інституційної незалежності. Саме такий аудит дає підстави (в разі негативних висновків) для звільнення голови НАБУ. На перший погляд, у законодавстві все логічно: для оцінювання роботи НАБУ вибірково перевіряють хід кримінальних проваджень, досудове розслідування у яких здійснювалося Національним бюро та було завершено.
Але на практиці процедура аудиту, виписана у законі, є абсолютно недієвою та мертвонародженою.
Адже питань щодо механізму здійснення такої перевірки – чимало. Якщо мова йде про аудит справ, по яким завершене досудове розслідування, то, виходить, що аудитор перевірятиме справи, які вже розглядає суд? Але який процесуальний статус за КПК матимуть ось такі аудитори? Ніякого. Незрозумілими є і правові наслідки для розгляду справ у суді у разі виявлення аудиторами тих чи інших порушень. Перевірку справ НАБУ фактично здійснює суд, або погоджуючись із доводами органу досудового розслідування, або ні.
Вочевидь, замість подібних аудитів, які навряд чи будуть колись проведені, краще передбачити реальний механізм притягнення керівництва НАБУ до дисциплінарної відповідальності. Бо на сьогодні він фактично відсутній. Хоча керівництво САП на відміну від керівництва НАБУ до відповідальності притягнути можна.
Наступний момент. За законом, щороку аудит НАБУ має проводити комісія зовнішнього контролю у складі трьох членів. По одному з цих членів призначає президент України, Верховна Рада та Кабінет міністрів. Передбачається, що це будуть фахові «контролери» – з числа осіб, які мають значний досвід роботи в органах досудового розслідування, прокуратури, судах за кордоном, володіють необхідними знаннями, а також мають бездоганну ділову репутацію.
Але річ у тім, що призначення аудиторів НАБУ президентом і ВРУ взагалі суперечить Конституції, адже закон не може розширяти конституційні повноваження глави держави і парламенту.
До того ж, єдиний раз, коли аудиторів вдалося призначити, оцінку діяльності НАБУ знов-таки не провели. Екс-глава Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський, який був скерований на посаду члена комісії за квотою президента, склав із себе ці повноваження.
«Для початку роботи аудиторів необхідно узгодити низку документів, положень, затвердити процедури та визначити бюджет процесу. Верховна Рада України це ігнорує. Це унеможливило виконання тієї роботи, яку я вважав важливою і почесною в рамках чинного законодавства», – зазначав тоді Жебрівський. І певна логіка в цьому є.
Законодавчі ж спроби змінити алгоритм перевірки також були. Однак з метою не полегшити, а ще більш ускладнити процедуру аудиту НАБУ, а відтак і унеможливити звільнення його глави. Тобто зробити Ситника та всіх його наступників не тільки вічними, але й недоторканими главами цього відомства.
Наприклад, якщо чинний закон про НАБУ вимагає проведення аудиту раз на рік, то співавтори законопроекту №2714 (який наразі не розглянутий Верховною Радою) пропонували робити це не частіше, аніж раз на два роки. Були у документі й процедурні зміни, а не лише часові.
Так, зокрема, законопроект пропонував формувати комісію «на підставі пропозицій донорів, які представляють Україну міжнародну технічну допомогу в сфері запобігання та протидії корупції».
Одним словом, і аудит НАБУ хотіли віддати на відкуп нашим закордонним партнерам, а точніше – контролерам України і мало чи не її наглядачам. Погодьтесь, дуже оригінально. Детальніше зупинятися на цьому законопроекті я не стану, а згадала його для того, аби підкреслити: керівництву НАБУ чудово відомо як про те, що депутати зацікавлені у перевірці відомства, як і про шалену протидію спробам її здійснити.
Однак повертаючись до початку моєї статті. Як вже зазначено, фінансовий аудит НАБУ проведено було. Але про його результати достеменно знає хіба що пан Пацкан, який, вочевидь, має своє власні причини напускати туману в цій історії. Рахункова палата безпідставно засекретила свій звіт, і, щоб з ним ознайомитися, треба мати доступ до держаної таємниці. Але, навіть ознайомившись із ним, зміст документу не можна поширювати, інакше це буде порушенням закону.
Скажу лише, що ніколи не думала, що після ухвалення законів про імпічмент президенту і про скасування депутатської недоторканності, в країні залишиться одна людина і одна посада, обґрунтовано підібратися до якої є цілковито неможливим. І ця людина – аж ніяк не глава держави. А всього лише очільник одного з декількох антикорупційних відомств. Маленький, але зарозумілий «цар» цілком відокремленого від законів України «царства».
Але можливо з цією «монархією» слід зав’язувати? Адже Україна – все ж парламентська республіка, а незалежність НАБУ, про яку нам так люблять розказувати, – це аж ніяк не безконтрольність.
Читайте Резонанс у Facebook та підписуйтесь на наш канал у Telegram.
