Мудрими були стародавні китайці, які говорили, що не дай нам Бог жити в епоху змін.
Першим і нестерпним бажанням тих, хто дорвався до влади, є жага щось реформувати. Вони свято вірять, що є мудрішими за попередників і саме їх реформи принесуть усім щастя.
Самими багатостраждальними є правоохоронна і судова системи держави. Як вже їх не реформували! І так, і сяк, і зверху, і знизу. А вони, негідники, незважаючи на усі реформування, худо-бідно, але продовжують працювати. Та й ще інколи і на самих владоможців замахуються.
Тоді владоможці дійшли висновку, що юристів, які працюють у цих органах, слід вдавити ще у колисці. Себто – на першому етапі їх підготовки.
Тому вирішили докорінно реформувати усю систему юридичної освіти. Розмови про це тривають давно і концепцій реформування було вже безліч. 6 листопада на сторінці Комітету з питань науки, освіти та інновацій сайту Верховної Ради України оприлюднений черговий проект концепції розвитку юридичної освіти.
Проблемою, яка потребує розв’язання, в ньому визначена «невідповідність змісту юридичної освіти і якості підготовки в правничих школах сучасним вимогам ринку праці та викликам, що стоять перед сучасним демократичним суспільством, глобальним тенденціям розвитку та завданням професійної діяльності правників у різних сферах.»
Гарно і, нібито, правильно написано. Проте, ця концепція вже викликала вкрай негативну думку наукової спільноти.
Звернення представників академічних кіл з приводу проекту концепції викладене на високому теоретичному рівні. Але давайте торкнемося не загальнотеоретичних, а конкретних життєвих питань.
Однією з новел пропонується припинення підготовки фахівців із спеціальності «Міжнародне право», залишивши єдину спеціальність - «Право». Будуть, так би мовити, готувати за однією програмою універсальних майстрів на усі руки.
Колись підписався на розсилки сайтів пошуку роботи за юридичними спеціальностями. Час від часу пробігаю очами ці сторінки, щоб тримати ніс по вітру – кого же шукають роботодавці на ринку праці та скільки пропонують за ці послуги.
Що дивно - багатьом роботодавцям потрібні юристи із спеціалізацією саме у міжнародному комерційному та податковому праві. Та й ще із знанням на хорошому рівні англійської мови. Пропозиції таким фахівцям займають на ринку праці 20 – 25 % від загальної кількості. Їм пропонуються зарплати значно вищі, ніж іншим юристам, знання яких планується використовувати, так би мовити, всередині України.
Тоді виникає непорозуміння, який же ринок праці досліджували автори цього останнього проекту концепції розвитку юридичної освіти. Адже основною проблемою, яку закликана вирішити ця концепція, є те, щоб вона відповідала «сучасним вимогам ринку праці». А той ринок праці, що є в Україні, буквально кричить, що йому не вистачає саме правників із спеціалізацією у міжнародному праві.
І це логічно, адже українські фірми в останні роки орієнтуються саме на міжнародний ринок. Тому їм потрібний юридичний супровід саме таких фахівців, та й ще із знанням іноземних мов. Україна від такої торгівлі тільки економічно виграє. Невже автори нової концепції розвитку юридичної освіти цього не розуміють? Чи вони живуть не в Україні або не її інтересами?
Другий не менш важливий ракурс необхідності більш активного та глибокого вивчення та дослідження українськими правниками міжнародного права пов'язаний з тим, що Україна вже сьомий рік перебуває у стані міжнародного збройного конфлікту. Одним з розділів міжнародного права є право війни і військових конфліктів.
Перші роки війни в України наочно продемонстрували абсолютну неготовність як правової системи держави, так і юридичної науки застосовувати на практиці правила і норми міжнародних правових норм, що регулюють правила ведення війн.
Не випадково Міжнародний кримінальний суд почав вивчення обставин військового конфлікту в Україні не за ініціативою українських уповноважених органів влади, а за заявою і документами, поданими тодішньою депутаткою Сейму Польщі Малгожатою Госевською. Це просто сором для України, який усі мовчки проковтнули. В Україні було і є правників тьма тьмуща, а саме відповідних фахівців міжнародного права – ні. А зараз автори проекту концепції пропонують взагалі ліквідувати підготовку таких спеціалістів.
Триває сьомий рік війни, а Україна і досі не спромоглась імплементувати норми міжнародного гуманітарного права в кримінальний кодекс України та інші нормативні акти. Саме цей розділ кримінального кодексу України перебуває на «совковому» рівні і часто не дозволяє Україні повною мірою використовувати міжнародні механізми впливу на агресора. Законопроект щодо імплементації міжнародних норм гуманітарного права у кодекс було зареєстровано у Верховній Раді лише у грудні 2019 року!
Через п’ять з половиною років після початку бойових дій! Коли його буде прийнято, важко навіть прогнозувати. Напевно, коли конфлікт закінчиться.
Лише в останні 2-3 роки активізувалась науково-дослідна діяльність у вивченні норм міжнародного права, пов’язаних з війнами і військовими конфліктами. Скореговані навчальні програми з вивчення норм міжнародного права.
І на фоні цього розумники з Верховної Ради пропонують припинити в Україні підготовку правників по спеціальності «Міжнародне право»?! В усьому світі вітається спеціалізація фахівців.
Тому, уявляється, чергові непродумані і не прораховані до кінця пропозиції ліквідувати підготовку в Україні правників із спеціалізацією у міжнародному праві є точкою зору одного або невеликої групи правників-політиків. І є великі сумніви, що ці пропозиції не шкодять майбутньому держави.
Так само із пропозиціями ліквідувати заочну підготовку юристів.
Слушними є висловлювання, що часто заочне навчання – це як їсти скибку хлібу, нюхаючи аромат чужого шашлику. Але це справедливо не для усіх спеціальностей і у випадках, коли здобувач вищої освіти не працює за фахом, по якому навчається.
Таких прикладів немало. Один з них – така відома постать, як А. Матіос. За першою основною освітою він є диригентом, а юридичну освіту отримав, як другу, до того же – заочно. Причому, під час навчання ніде в дотичній до юриспруденції галузі не працював. Взагалі не вдалось знайти відомостей, чи працював він десь у той час. Лише після отримання диплому про вишу юридичну освіту він почав роботу на юридичних посадах і йому вдалося дорости аж до заступника генерального прокурора.
Щоправда, відсутність глибоких фундаментальних теоретичних знань завжди давала себе знати. Він допускав такі юридичні ляпи, що інколи виникав сумнів – чи вивчав він право взагалі. В решті решт його недостатня юридична фаховість сприяла його падінню з гори влади.
Проте, за майже 40 років роботи в юридичній сфері зустрічав багато справжніх фахівців, які здобули юридичну освіту заочно, часто як другу вищу освіту. Найчастіше вони під час отримання заочно вищої юридичної освіти працювали на технічних або допоміжних посадах в судах, прокуратурі, інших органах юстиції. Тому вони більш свідомо і якісно підходили до вивчення права, так як у своїй роботі стикались з його практичним застосуванням, а відтак більш глибоко вивчали теорію. Згодом з них виросли висококласні фахівці і багато з них зараз займають високі посади в судових і правоохоронних органах, є поважними практикуючими юристами або науковцями.
У Національній поліції України давньою і сталою є практика, коли особи після отримання диплому бакалавра їдуть працювати на слідчі або оперативні посади. А потім під час роботи заочно закінчують вищу освіту в Академії МВС до магістерського рівня. Ця система апробована часом і виправдовує себе.
Можна звернути увагу і на системі відбору суддів в Україні. Багато кандидатів у судді отримали юридичну освіту заочно, працюючи на посадах помічників суддів або секретарів судових засідань. І багато в чому ці кандидати на голову вищі від тих, хто навчався стаціонарно. Вони мають вже достатній практичний досвід і отримують достатню теоретичну юридичну підготовку.
Тому безапеляційна пропозиція проекту концепції розвитку юридичної освіти зовсім ліквідувати заочну юридичну освіту також представляється не зовсім продуманою і обґрунтованою.
Взагалі до реформування вищої освіти слід підходити виважено, щоб разом з брудною водою не виплеснути і дитину.
Один зі свіжих прикладів дурнуватого реформування вищої юридичної освіти є у системі прокуратури. За ініціативою колишнього генерального прокурора Р. Рябошапки та його команди Національна академія прокуратури України у 2020 році була ліквідована і перетворена у Тренінговий центр прокурорів.
Нещодавно на очі попалась фотокопія наступного листа. Не схоже, щоб це було фейком, але зміст листа спочатку наштовхнув на таку думку. Настільки він демонстрував безглуздість реформи.
Директор Тренінгового центру зізнається, що центр не має фахівців, щоб забезпечити його участь у семінарі по програмі підвищення професійної кваліфікації прокурорів однієї з прокуратур з питання, елементарного для практичної прокурорської діяльності. Та й ще просить дозволити присутність працівника центру, щоб вона повчилась у практиків.
Так хто кого навчає, тренує і чию кваліфікацію підвищує після блискучого та швидкого докорінного реформування спеціалізованої прокурорської юридичної освіти? Було би смішно, як би не було так гірко. Мільйони державних коштів було витрачено на створення і розвиток академії прокуратури, яка навіть отримала статус Національної. І однією непродуманою реформою усе це – коту під хвіст.
Так само і з проектом концепції розвитку юридичної освіти. Уявляється, що навіть назва неправильна. Це концепція не розвитку, а гноблення того, що здобуто багатьма роками важкої і наполегливої праці сотень і сотень визнаних правників.
Якщо в когось із новоявлених реформаторів виник реформаторський свербіж, спробуйте його спочатку заспокоїти, почухавши там, де свербить, пальцями. Але і при цьому слід користуватись мозком, щоб не роздерти до крові і болю. Тим більше слід користуватись мозком, пропонуючи реформи цілих галузей науки та освіти в масштабах держави.
Читайте Резонанс у Facebook та підписуйтесь на наш канал у Telegram.
