Цензор.НЕТ поспілкувався із заступником голови Офісу президента Андрієм Смирновим про резонансні справи Сергія Стерненка та Олега Татарова, а також дізнався, яку судову реформу готує влада.
23 лютого одеського активіста Сергія Стерненка засудили до семи років в’язниці у справі про викрадення депутата Сергія Щербича. Таке рішення ухвалив суддя Приморського районного суду Одеси Віктор Попревич. Ця подія сколихнула українське суспільство. Люди почали масово виходити на акції протесту у різних містах України. У столиці зібралися ввечері того ж дня на Банковій. Мирний мітинг перетворився на силове протистояння із поліцейськими та військовослужбовцями Нацгвардії. В результаті – постраждалі з обох боків, 24 затриманих активісти (яких згодом відпустили). У цей час на своєму робочому місці був і заступник голови Офісу президента Андрій Смирнов. Він в ОП зараз відповідає не лише за судову реформу, а й, як ми з’ясували під час розмови, за комунікацію із частиною правоохоронних органів. Чому – читайте далі.
"ПРЕЗИДЕНТ ЧИ ОП НЕ МОЖУТЬ ПІДМІНЯТИ СОБОЮ СУД"
- Цей мітинг не є пересічною подією. Під Офісом президента було багато людей, сутички із правоохоронцями. У вас не виникало бажання вийти до мітингувальників та поспілкуватися?
- Акція була анонсована як мирна. Уже після того, як я передивився новини та відео з місця її проведення, побачив досить негативну реакцію на присутність поліції та військовослужбовців Нацгвардії. Для мене залишається відкритим питанням, чому частина правоохоронців були у повному екіпіруванні. Яка у цьому була необхідність? Адже люди вийшли на мирну акцію, хочуть донести свою позицію щодо рішення по Сергію Стерненку. Такі мітинги переслідують одну просту мету: привернути увагу влади на ту чи іншу подію та отримати на неї зворотний зв'язок.
- Де цей зворотний зв'язок? Де реакція?
- Тут треба говорити про базову цивілізаційну річ: про те, якою взагалі може бути очікувана реакція, чи може президент висловлювати її щодо рішення суду? У будь-якій розвинутій країні суд – ознака цивілізації. Президент чи ОП не можуть підміняти його собою. Оскільки йдеться про рішення першої інстанції, яке ще не пройшло апеляційний контроль (тобто не набуло законної сили), зарано будь-що коментувати. Судовий процес відкритий, змагальний. Якщо судді першої інстанції неправильно оцінили докази сторін, то я більше, аніж переконаний, що суд апеляційної інстанції обов’язково дасть цьому оцінку. Хто повинен надати вичерпні відповіді людям, які приходять до ОП щодо цієї ситуації? Має бути чітка та зрозуміла комунікаційна політика від сторони, яка підтримувала державне обвинувачення - прокуратури. Саме вони мусять пояснити причинно-наслідковий зв'язок між обвинувальним актом і рішенням, яке прийняв суд, для того, щоб у громадян не виникало питань стосовно неправильної чи неповної оцінки доказів судом. Прокурори повинні показати, на чому ґрунтувалося обвинувачення в суді. Про це потрібно просто говорити. Я ще раз наголошую: президент і Офіс президента не можуть підміняти собою суд…
- Підміняти не можуть. Але можуть відреагувати. Мітингувальники прийшли саме до президента.
- Яку реакцію очікують від президента? Поговорімо суто юридичною мовою: якою вона може бути? Оцінка рішення суду? Це не юридичний документ. У цьому питанні потрібно бути достатньо обережним, щоб не видавалося тиском на суд та правоохоронні органи. Хочу для прикладу навести ситуацію, яка останнім часом відбувається у Польщі, яка є членом Євросоюзу. Два роки тому владою була ініційована судова реформа, ключова суть якої полягала в тому, щоб наділити саме президента правом звільняти суддів своїм рішенням. Європейський Союз уже прямо погрожує, що виключить Польщу зі свого складу саме через це. ЄС наполягає на тому, що ані президент, ані законодавча чи виконавча влада не є апеляційною інстанцією суду, не можуть і не мають права тиснути на суддів у будь-який спосіб. Тому тут важливо зрозуміти, яку реакцію може дати президент. Ще раз звертаю увагу: це рішення першої інстанції. Попереду апеляція. Процес максимально відкритий. Працюють адвокати, прокурори. Коли апеляційний суд перевірить законність та обґрунтованість вироку, можна буде говорити про якусь принаймні публічну реакцію щодо сприйняття (або ні) рішення суду. Але все одно вона буде особистою. У президента немає процесуальних інструментів, як у прокуратури. Він не носить мантію, не виносить судові рішення. Тому я вважаю, що реакція на цьому етапі була б передчасною.
- Але раніше Зеленський реагував на важливі події. Наприклад, прийшов на брифінг по справі Павла Шеремета.
- Цей брифінг ініціювало Міністерство внутрішніх справ, як орган досудового розслідування. Президента запросили. Тоді МВС показало: розкрили цей резонансний злочин. Йшлося не про рішення суду.
- Я роблю акцент не на рішенні суду, а на резонансі. Зеленський досить часто комунікує із суспільством через відеозвернення, реагуючи на різні події. А по справі Стерненка мовчить.
- Я і не заперечую, що президент може відреагувати на яку завгодно подію в державі. Але треба розуміти наслідки. Повторюся: рішення суду першої інстанції не набрало законної сили, тому будь-яка офіційна реакція президента на нього буде сприйнята ніяк інакше, аніж тиск як на суд апеляційної інстанції, так і на сторону обвинувачення. Думаю, в країні уже немає людей, які за останні 3-4 дні принаймні не дізналися прізвище Стерненко. Цією справою зараз цікавляться. Буде більш ніж достатньо суспільної уваги та контролю, щоб апеляційний суд без тиску та політичних гасел прийняв законне та справедливе рішення.
Давайте говорити і про те, що останнім часом усі мирні акції громадян політики намагаються використати на свою користь. Наприклад, відкриваємо Фейсбук і бачимо допис мера Львова, який пише, що людину засудили за те, що вона скористалася своїм правом на самозахист. Це говорить про те, що Садовий навіть не відслідковував, що відбувається. Тому що вирок був у іншій справі – про викрадення людини! Таких прикладів, коли політики намагаються підняти рішення суду на свої політичні гасла, чимало. Але потрібно пам’ятати: чим менше політики у судових процесах, тим ми на крок ближче до нормальної цивілізації.
Я також читав тези про те, що викликає сумніви доброчесність судді, який виніс вирок. А чому їх не було під час усього судового процесу? Справа розглядалася п’ять років. Чому за цей час не виникало питання по судді? Що заважало стороні захисту (яка, до речі, на моє переконання, змішує адвокатську діяльність із політичною) раніше порушити цю тему? Хочу нагадати: місяць тому Сергію змінили запобіжний захід – відпустили на поруки народного депутата (від фракції "Голос" Романа Лозинського. – О.М.). У світосприйнятті тих, хто оцінює будь-яке рішення суду через власну емоцію, це хороша новина. Чому так сталося? У КПКУ написано, що людина не може перебувати під домашнім арештом понад пів року. Суд виконав вимогу закону, що сприйняли із позитивом. Але ж питання доброчесності суддів не виникало ж, правда?
Зараз культивується нова теза про те, що суспільство вимагає від суду апеляційної інстанції доброчесних суддів, яким довіряє. Супер! Я погоджуюся! Я за те, щоб кожен суддя в Україні був доброчесним. Повірте, у нас вистачає мерзотників серед тих, хто носить мантії. Із цим треба ефективно боротися. Нагадаю, що у період повноважень п’ятого президента України (Петра Порошенка. – О.М.) була проведена "рішуча судова реформа". Усі судді країни публічно були піддані кваліфікаційному оцінюванню через призму їхньої доброчесності, відповідності займаній посаді, моральним, професійним та іншим якостям. У тому числі і той суддя, який виніс вирок по Стерненку. Може, слід про це згадати Петру Олексійовичу, який захищає активістів?!
Так от, повертаючись до апеляції. Навіть не уявляю, хто там може слухати цю справу. Я навіть прізвищ не знаю тих, хто працює в Одеському апеляційному суді. А суспільство вимагає доброчесних суддів. За логікою, вони там усі такі, бо пройшли кваліфікаційне оцінювання.
Однак, якщо дивитися ширше, то країні потрібна судова реформа заради результату, а не заради угамування особистих емоцій та поділу на хороших і поганих. Будь-який суддя, який ухвалює рішення у справі, буде для однієї сторони хорошим, для другої – поганим. Не можна мислити так категорично. Інакше ми скотимося до первісного ладу.
- Тут не зайвим буде зазначити, що ви відповідаєте за судову реформу вже півтора року… Та й у активістів питання не лише щодо доброчесності судді та його моральних якостей загалом через те, що він був донецьким сталіністом. Багато спеціалістів говорять, що в самому слідстві та вироку були вельми спірні висновки, які ґрунтувалися лише на непрямих доказах. Так, сам факт викрадення встановлений тільки зі свідчень потерпілого. Крім того, слідство не встановило умисел скоєння злочину, а щоб пред'явити умисел за статтею 187 - розбій, Стерненка звинуватили у крадіжці 330 гривень. І про це заявив сам потерпілий, а ніяких інших доказів крадіжки будь-яких цінностей немає.
- Особисто я не знайомий із матеріалами справи. Я бачив у засобах масової інформації оприлюднений обвинувальний акт. Наприкінці цього документа є перелік експертиз, якими підтверджувалися докази, здобуті прокурорами. Я не суд і не можу давати їм оцінку. Але саме в повноті зібрання доказової бази й полягає робота сторони обвинувачення, щоб після рішень судів була побудована грамотна комунікаційна політика. Тобто у разі виникнення обурення суспільства, вона могла продемонструвати: Дивіться, доказ один, два, п’ять, десять, ось експертиза – перша, друга чи сьома. Незалежно від прізвища підсудного.
Повторюся: ми знаємо лише фабулу справи. Якщо, орієнтуючись на отриману інформацію, допустити, що у нас стане нормою викрадення людини через те, що вона сповідує іншу ідеологію, утримання її у підвалі, проведення над нею якихось експериментів, то ми скотимося в прірву Середньовіччя. Тоді країна перестане існувати. Я не знаю природу конфлікту Сергія із потерпілим. Я взагалі їх обох не знаю. Я лише прошу суспільство дочекатися повноцінного розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
- Стерненко заявив, що на суддю тиснули Генеральний прокурор Ірина Венедіктова та ваш колега Олег Татаров. Це досить серйозні звинувачення…
- А він не пояснив, у який спосіб тиснули? Він був свідком таких подій? Певне, уже можна прописувати у якомусь із кодексів цей інструмент, про який говорить Сергій Стерненко –право сторони заявити про тиск на суддю із тих підстав, що їй стало про це відомо від невстановленого джерела. Звичайно, я іронізую. Ця заява Стерненка – це, як на мене, зрозуміла емоція, яка не підкріплена доказами. Така стратегія захисту. Як адвокат я прекрасно розумію, що відбувається.
- Татаров, якого згадував Стерненко, сам фігурує у кримінальній справі. В.о. керівника САП Максим Грищук підписав йому підозру. Детективи НАБУ отримали право проводити обшуки в ОП. Вони були?
- Наскільки мені відомо, обшуки в Офісі президента не проводилися.
- Татаров ходить на роботу?
- Сьогодні (25 лютого. – О.М.) бачив.
- Спілкувалися?
- Лише з робочих питань.
- А про цю кримінальну справу коли-небудь говорили?
- Я взагалі уникаю спілкування про цю справу. Нещодавно були внесені зміни у розпорядження щодо розподілу обов’язків. Питання взаємодії із НАБУ, САП, органами прокуратури, СБУ передоручили мені. Тому для уникнення у діях Татарова потенційного можливого конфлікту інтересів ми не обговорюємо обставини цього кейсу.
- Ви випередили моє запитання щодо можливого конфлікту інтересів. Народний депутат з "Голосу" Ярослав Юрчишин звертає увагу, що Татаров відповідає за реформу правоохоронних органів, тому якраз має можливість впливати на слідство проти нього. Як ви стверджуєте, зараз це не його сфера відповідальності. Але він працює! Чому на час розслідування не самоусунеться, щоб, так би мовити, "відбілити своє чесне ім’я" та потім у разі успіху повернутися? Взяв би, наприклад, відпустку.
- Питання, чому він не напише клопотання про відсторонення на час проведення досудового розслідування, слід поставити самому Олегові. Це особисте та індивідуальне ставлення до обставин справи. Він неодноразово під будівлею суду робив заяви про те, що доведе свою невинуватість. Стратегію самозахисту людина обирає самостійно.
- Але складається враження, що Татаров продовжує розставляти своїх людей на посади у правоохоронних органах. Як нам стало відомо, начальником Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань призначено Олександра Удовиченка, який пов'язаний із колишнім керівником цієї структури Романом Трубою. А саме ДБР має право розслідувати справи проти НАБУ, із директором якого, як відомо, у Татарова публічне протистояння. Конфлікт інтересів, чи не так?
- Про призначення Удовиченка я знаю. Тут усе просто: він потрапив на посаду за результатами конкурсу.
- Справа по Татарову теж має чималий резонанс у суспільстві. Досі люди не розуміють, чому його не відсторонили від роботи на час слідства? Чим він такий цінний та незамінний? Таке враження, що без нього Офіс президента просто не може працювати.
- Я розумію вашу іронію. Але зазначу, що Офіс президента може працювати, а незамінних людей не буває. Якщо дивитися на цю справу саме через призму публічних та доступних загалу аргументів, які озвучувало НАБУ, їх претензії можуть викликати питання. Зрештою я б не хотів коментувати цей кейс. Чим усе завершиться, ми поки не знаємо. Зараз важко давати оцінку.
- Тоді спробуємо оцінити дії Венедіктової. Вона передала справу від НАБУ до СБУ, що викликає питання, починаючи від підслідності, закінчуючи способом дій, коли рішення приймаються вночі.
- У мене немає відповіді, чому це відбувалося вночі. Але що стосується обставин зміни органу досудового слідства, то Офіс генерального прокурора виконав рішення суду.
- Директор НАБУ Артем Ситник в інтерв’ю головному редактору нашого видання Юрію Бутусову заявив, що по справі Татарова була низка брутальних втручань у роботу НАБУ з боку Офісу генпрокурора та влади, чого ще ніколи не було. Ви маєте, що йому відповісти?
- Хороше питання. Я уважно прочитав інтерв’ю Артема. Це більше слова політика, аніж керівника правоохоронного органу. Переконаний, що емоції з усіх сторін лише заважають нормальній роботі.
- Також Ситник заявив, що Зеленський вже понад рік не проводить наради в ОП з керівниками правоохоронних органів по гучних справах. Або проводить, але без НАБУ. Що з цього правда?
- Нічого. Нагадую, що президент не має жодної процесуальної функції. Робочі зустрічі з керівниками окремих правоохоронних органів щодо забезпечення питань державної безпеки, звісно ж, відбуваються.
- Татаров отримав звання Заслуженого юриста від Януковича під час Майдану, виправдовував тодішнього міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка і розказував, що "майданівці" самі в себе стріляли. Ви ж тоді надавали юридичні послуги протестувальникам. Тобто були із Татаровим по різні сторони барикад…
- Це нормальний перебіг життя, що сім років тому Татаров служив у органах правопорядку, а ми працювали по інший бік барикад. На момент подій кінця 2013 – початку 2014 років у моєї групи адвокатів виник реальний "розрив шаблонів", чому людей за перевезення покришок відправляють до слідчих ізоляторів. Тому ми їздили по судах і захищали цих громадян. Знаєте, декілька днів тому "Правий сектор" анонсував акцію, заявивши, що вони хочуть почистити Офіс президента від "п’ятої колони Кремля". Там було згадано і моє прізвище. Цинізм цієї історії полягає в тому, що я був адвокатом та офіційним представником у ЦВК під час президентських виборів Дмитра Яроша, який кілька років тому очолював ПС. Скажу вам більше: через рішення суду я його прописав у себе в квартирі, щоб він міг проголосувати у Києві (бо вирішив це в останній момент). Так от про це забули. Чому? Натомість згадують, що я встиг побувати ще адвокатом одіозних бізнесменів, політиків Лукаш, Єфремова. Хоча усім відомо, що згідно з законом адвоката не можна ототожнювати із його клієнтами. Але не у нас. В Україні ототожнення є національною рисою.
Скажу вам більше: мої документи на Заслуженого юриста лежать в ОП з 2016 року. Але я ним так і не став. Погодьтеся, дивно бути причетним до відзначення самого себе почесним званням (посміхається. – О.М.).
- Завершуючи тему, запитаю вас як юриста, що ви в цілому думаєте про цю справу? Наприклад, Грищук в інтерв’ю одному із телеканалів назвав її "процесуальним трешем".
- Я не можу оперувати такими тезами, як Грищук. Більше того, я переконаний, що і прокурор, достеменно знаючи про існування рішення суду, яке зобов’язує передати конкретну справу до іншого органу досудового розслідування, не може називати це "процесуальним трешем". Чому не сказав судовий чи судово-процесуальний "треш"?! Є рішення суду, не скасоване вищою інстанцією? Так. Його треба виконувати.
Знаєте, що заважає усім правоохоронним органам збудувати достойний форпост захисту громадян та запровадити прозорий механізм своєї діяльності задля уникнення усіляких "атак" від суспільства? Політика. Я дуже добре ставлюся до Грищука. Просто часто у заявах керівників та працівників правоохоронних структур відчувається яскравий політичний присмак.
""ФРОНТМЕНАМИ" СУДОВОЇ РЕФОРМИ МАЮТЬ БУТИ ВРУ І ВРП"
- Зараз ви очолюєте робочу групу з питань розвитку законодавства про організацію судової влади Комісії з питань правової реформи. На якій стадії робота над змінами до законодавства? Чи є взагалі консенсус між усіма учасниками процесу?
- Так. Складний консенсус, але він є. Тому що в усіх залучених до реформування системи судоустрою сторін існує своє бачення так званої карти "дорожнього руху". Поговорімо про фундаментальну річ: незалежній Україні – 30 років. Увесь цей час вона живе судовою реформою. Кожен президент, який приходить до влади, займається цим питанням. Ніхто не сперечається, що вона потрібна. Але яка? Після рішення суду по Стерненку озвучені численні політичні та суспільні заяви про те, що судова реформа назріла та перезріла. Попросіть депутатів парламенту, нехай вони назвуть перші три кроки по реформуванню судів, внаслідок чого з’явився би той український суд, якому довіряють громадяни. Будуть популістичні заяви: ми хочемо швидку, якісну реформу, а також вигнати "зашкварених суддів". Повірте, усі цього хочуть. Я теж! Звичайно, треба позбутися тих мерзотників, які своїми судовими рішеннями продають інтереси держави, наприклад, коли за безцінь забирається державне майно, коли немає можливості стягнути банальний штраф з монополіста за рішенням Антимонопольного комітету. Ми знаємо чимало подібних історій.
Зараз продовжують свою роботу Комісія з питань правової реформи при президенті і наша група, яка займається питаннями судоустрою. Найближчим часом буде представлена стратегія судової реформи на 3-4 роки. Вона буде охоплювати ключові питання судової реформи, серед яких удосконалення діяльності Вищої ради правосуддя, запуск суду інтелектуальної власності, суду присяжних і так далі. Для мене стратегія – це "дорожня карта". Але її потрібно буде наповнювати реальними та конкретними кроками. Це фундаментальна робота, яка не робиться за тиждень чи місяць.
Спитайте мене, хто має бути "фронтменами" судової реформи, і я відповім: Верховна Рада і Вища рада правосуддя. Спочатку парламент мусить приймати якісні закони, якими регулювати усі аспекти діяльності суддів, прописати норми у різних кодексах таким чином, щоб обидві сторони процесу не зловживали своїми правами. Треба змінювати "правила гри". Законодавство України, насамперед процесуальне, "зґвалтоване та переґвалтоване у неприродний спосіб" більше, аніж 300 співучасниками в залі парламенту впродовж останніх 30 років. Тому Верховна Рада повинна виправити ситуацію. Другий суб’єкт – ВРП, має працювати над вдосконаленням своєї практики по дисциплінарних провадженнях щодо суддів, які, м’яко кажучи, підривають авторитет судової влади.
Я вам наведу приклад, який стосується рішень судів загальної юрисдикції щодо притягнення до адміністративної відповідальності людей за кермом у стані алкогольного сп’яніння. Там просто жесть! Законом встановлено граничний термін – три місяці для притягнення до адміністративної відповідальності. Коли протокол "заходить" в суд, справа не розглядається у цей встановлений строк. Тому порушник звільняється від адмінвідповідальності. Приймаються дуже дивні рішення, коли людей відпускають на поруки трудових колективів, але клопотання від них до суду не надходять. Такі історії численні! Я в цій ситуації зважаю на таке: якщо людина, яку зупинили працівники поліції та запропонували пройти алкотест, починає ліпити із себе великого адвоката чи пропонує відвести її у приватну клініку для здачі аналізу крові, треба виходити з презумпції винуватості такої особи. Тому вона має понести адміністративну відповідальність. Що роблять окремі судді? Вони знаходять у протоколі поліцейських якусь маленьку неточність і апелюють до того, що документ складений неякісно - пропущена якась цифра, поганий почерк чи ще щось. Це не може бути реабілітуючою обставиною для порушника! Такі речі треба жорстко припиняти. Якщо у суддів є претензія до почерку інспектора, пропущеної коми або інші вади зору, треба "лікувати". Хоча питання не тільки до суддів. Поліцейські теж мають не забувати прийти на засідання суду для розгляду протоколу. Із розладами пам’яті теж потрібно щось робити.
Взагалі скажу так: без ефективної реакції Вищої ради правосуддя "кіна не буде" (посміхається. – О.М.).
- Так чому уже зараз ВРП цим не займається?
- Вищу раду правосуддя треба трішки "струсити". Ми внесли до парламенту законопроєкт, яким хочемо передбачити механізми перевірки членів ВРП на доброчесність. Це питання зафіксовано у Меморандумі із Міжнародним валютним фондом. Воно дискусійне. ВРП була і залишається органом із конституційним статусом. Одна спроба виправити ситуацію вже не пройшла конституційний контроль у КСУ. Більше того, отримала негативний висновок Венеційської комісії. Була заява Комітету Міністрів ЄС. Тому питання по Вищій раді правосуддя прямо зараз є відкритим. Масштаб проблеми ми розуміємо. Знаємо, із яким темпом треба рухатися. Хочемо зробити більш автономною службу дисциплінарних інспекторів при Вищій раді правосуддя, щоб виключити їхню залежність від членів ВРП і надати можливість самостійно збирати усю необхідну доказову базу по суддях. У нас попереду довгий шлях взаєморозуміння з приводу того, що судова влада і ВРП мають бути незалежними абсолютно від усіх – президента, парламенту, уряду, громадських активістів, правоохоронних органів та міжнародних радників.
- Керівництво Верховного Суду відкрито говорить про те, що судова реформа стала перманентним явищем, а через постійні зміни законодавства судді перебувають у стресовому стані. Що, відповідно, впливає на якість судочинства.
- Я погоджуюсь із цим твердженням. Щодня судді приходять на роботу, а їм як мінімум із п’яти джерел анонсують судову реформу. Хто матиме мотивацію працювати, якщо не буде хоч якогось уявлення про своє майбутнє?! Це велика системна проблема. Тому я і говорю, що судова реформа повинна бути заради результату, а не самого процесу реформування і спроб комусь сподобатися. Треба встановити чіткі та зрозумілі "правила гри" для судової гілки влади. Знаєте, що помітив? Деякі політики намагаються уникати слова "влада" і говорять: судова система. Добре. Але ж ви не артикулюєте тезами: реформування законодавчої чи виконавчої системи. Давайте не забувати, що це теж гілки влади. Судова. Вона прописана в Конституції. Нам кожного разу міжнародні партнери говорять про необхідність невтручання саме у судову гілку влади. І саме із цим їхнім твердженням ми сильно погоджуємося.
- До речі, про міжнародних партнерів. Чи правда, що МВФ тисне на президента, щоб судова реформа була проведена якнайшвидше, а судова влада - максимально перезавантажена?
- МВФ не вимагає максимально перезавантажити суди. Він спонукає нас до якомога швидшого корегування діяльності Вищої Ради правосуддя. Чим ми і займаємося.
Я дуже часто спілкуюся із представниками МВФ. Дивіться, восени 2019 року парламент прийняв закон, який мав перезавантажити ВРП. Тут можна провести таку аналогію: уявіть, що ми взяли лопату та пішли копати, але згодом виявилося, що це не лопата, а граблі. Бо Венеційська комісія документ розкритикувала, КСУ визнав його неконституційним, а Комітет Міністрів ЄС взагалі сказав, що ми "з'їхали з глузду". Так от, якщо ми уже з’ясували, що у нас є граблі, то під час другої спроби це, як мінімум, має бути враховано, як максимум – ми повинні не допустити, щоб наступити на них ще раз.
- 25 листопада ви надіслали лист у ВРП з проханням повідомити позицію щодо врегулювання ситуації довкола діяльності Окружного адміністративного суду Києва. За місяць отримали відповідь, де здебільшого були відписки та посилання на закони. Що було далі?
- Цей лист був зумовлений електронною петицією, яка набрала достатню кількість голосів. Я б не назвав відповідь ВРП відпискою. В країні півтора року відсутній орган кваліфікаційного добору суддів (ВККС), який міг би швидко відібрати суддів у "новий" Окружний адміністративний суд Києва. Кількість судових спорів, які проходять через ОАСК, - приблизно 30 тисяч на рік. Питання реформи ОАСК слід вирішувати, коли в країні стабільно працюють всі механізми конкурсних і кваліфікаційних відборів нових суддів. Президент пішов іншим шляхом – ми запропонували Верховній Раді ухвалити закон, яким передали б із виключної підсудності ОАСК певну категорію спорів до Верховного Суду. Більше того, такий сценарій так само передбачений у Меморандумі з МВФ. Йдеться про те, що судові спори, в яких стороною є органи державної влади та державні регулятори, розглядаються в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду як суді першої інстанції, а у Великій Палаті ВС – як в суді апеляційної. Отже, питання усіх резонансних справ, які розглядаються ОАСК, пропонується вирішувати на зовсім іншому рівні.
Читайте Резонанс у Facebook та підписуйтесь на наш канал у Telegram