Живемо в досить не простий час: і війна на Сході, і економічна розруха, і безробіття, і низький рівень соціальної захищеності, і напружена політична ситуація. Але, ще гірше, це відвертий правовий нігілізм, ігнорування законів, в тому числі і з боку влади, як виконавчої та законодавчої, так і судової. Про це я говорю, як правник, як правоохоронець в минулому, бо аналізую останні 4-ри роки, як стан злочинності в державі і протидії їй, так і ситуацію із дотриманням прав і свобод громадян під час досудового розслідування, в чому вважаю себе достатньо професійним експертом.
В усі минулі роки я презентував свої дослідження на круглих столах, науково-практичних конференціях, але в цьому році це не вдалось реалізувати із-за карантину. Тому, вибачте, змушений проінформувати про результати своїх досліджень по відеотрансляції.
Тепер по суті проблеми.
Протягом останніх 6 років, так званого, «реформування» органів правопорядку та прокуратури в Україні за ініціативою та під прискіпливим контролем зі сторони європейських структур та посольства США явно прослідковується не тільки погіршення криміногенної ситуації в нашій державі, а і зростання випадків порушення правоохоронними органами конституційних прав і свобод наших громадян. На превеликий жаль, таке стало можливим і по тій причині, що завдяки зовнішньому тиску іноземних держав, в т.ч. і через своїх дипломатичних представників та фінансування ззовні, так званих, «антикорупціонерів» за цей час вдалося нав’язати довірливим українцям оманливу громадську позицію, при якій, замість вимог суспільства щодо ретельної перевірки в ході досудового розслідування заяв і повідомлень про злочини, в т.ч. і корупційні, пошуку, збирання, закріплення, перевірки та належної оцінки відповідних доказів вини чи невинуватості осіб в порядку, передбаченому КПК України, фактично у практику діяльності наших органів правопорядку і прокуратури були впроваджені не конституційні підходи щодо визнання людини винною у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення, ще задовго до винесення обвинувального вироку суду, тим більше, який би виступив у законну силу! Зокрема, їм вдалось нав’язати нашим співвітчизникам думку і про те, що якщо відносно конкретної особи зареєстрували кримінальне провадження, або таку особу затримали чи висунули їй підозру, а тим більше - обрали відносно неї винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, то це вже однозначно, без будь-яких сумнівів, свідчить про вчинення такою людиною злочину! І головне, що спростувати таку оманливу і шкідливу ідеологію в нашій державі сьогодні нікому, бо прокуратура ще з 2014 року свідомо і умисно була позбавлена правозахисних функцій та всіх наглядових повноважень за дотриманням законів під час проведення досудового розслідування, а необґрунтовано розширений судовий контроль на цій стадії процесу на практиці виявився чисто формальним в силу різних причин. А головним негативним наслідком стало те, що названі вище обставини сформували у слідчих, прокурорів, оперативних працівників та їх керівників почуття вседозволеності і безкарності, а тому призвело неминуче до масового порушення прав і свобод громадян.
Такий висновок можна зробити із проведеного мною, вже в котрий раз, відповідного аналізу за 2019 рік, чого, на жаль, ніхто із правоохоронних органів не робить останні 6-ть років!!!
Так, аналізуючи з цього приводу, хоча б коротко, роботу слідчих органів прокуратури, включаючи і військову прокуратуру, необхідно зазначити, що в минулому році ними закінчено розслідуванням майже втричі менше кримінальних проваджень (4 081), чим у позаминулому 2018 році, та складає всього 15,3% від кількості розслідуваних ними протягом року. Але, головним є не стільки невелика їх кількість, що можна пояснити хоча б позбавленням органів прокуратури функції досудового розслідування, а та обставина, що майже 80% (3 239) із них були закриті за реабілітуючими підставами (відсутність події, складу злочину та відсутність достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати), що в сукупності із іншими чинниками може свідчити про допущені в них порушення прав громадян.
Про суттєве погіршення протягом останніх років стану дотримання конституційних прав і свобод громадян в діяльності слідчих прокуратури свідчить також і 80 виправданих в 2019 році судами осіб у розслідуваних ними кримінальних провадженнях, що значно більше у порівнянні із усіма 6-ма попередніми роками, причому цей негативний показник невпинно зростав щорічно, а по зрівнянню із тим же 2013 роком (2 особи) він виріс у 40 разів!!!
Тобто, навіть приведені статдані дають достатні підстави стверджувати про суттєве погіршення роботи слідчих органів прокуратури на цьому напрямку діяльності, про що, на жаль, обидва передостанніх Генпрокурори чомусь не хотіли прозвітувати перед суспільством.
Ще гірший стан дотримання прав громадян в діяльності слідчих Національної поліції України.
Так, протягом 2019 року в їх провадженні знаходилось 2 101 223 кримінальних проваджень, що більше, в т.ч. і значно, ніж у попередні роки (наприклад, у тому ж 2014 році було майже набагато менше – 1 566 763).
За минулий рік слідчими поліції закінчено розслідуванням 779 425 проваджень, або всього 37%, з повторно закінченими, що значно менше ніж у 2013 - 2017 роках, із яких, зверніть увагу, абсолютну більшість– 658 156, або 85%, було закрито за реабілітуючими підставами, що теж може свідчити про порушення ними конституційних прав і свобод громадян.
Але інші дані про це більш переконливі, бо слідчими поліції в минулому році без дозволу слідчого судді було затримано 14 071 особу, що також значно більше порівняно з попередніми 2013-2017 роками, із яких в подальшому було звільнено з-під варти 6 905 осіб, тобто, фактично половину, що також значно більше, в т. ч. і майже втричі, ніж у минулі роки! При цьому, зверніть увагу, майже 3 000 осіб були звільнені у зв’язку з відмовою суду в обранні виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а 3 264 осіб - безпосередньо прокурором (чи слідчим) взагалі без застосування будь-якого запобіжного заходу! Більше скажу: майже 800 були звільнені слідчими і прокурорами з під варти за не підтвердженням підозри у вчиненні злочину, що є беззаперечною кількістю громадян, які були незаконно притягнуті слідчими поліції до кримінальної відповідальності і незаконно позбавлені волі, що значно більше чим у 2016 - 2018 роках, а по зрівнянню із 2015 роком – майже в 12 разів (68), а в порівнянні з 2013 і 2014 роками - майже в 72 і навіть 114 разів (відповідно, 11 і 7 осіб)!!! Тому і виникає закономірне запитання: хіба на це беззаконня не повинні звертати увагу керівники Нацполіції МВС і прокуратури?! Але, вони про це мовчать.
До цієї фактично визнаної слідчими поліції і прокурорами кількості незаконно притягнутих в минулому році громадян до кримінальної відповідальності (797) треба додати і 382 особи, які були виправдані судами в минулому році у провадженнях слідчих поліції, що теж значно більше чим у минулих роках, а по зрівнянню із тим же дореволюційним 2013 роком – майже в чотири рази (106)!!! До того, ж треба врахувати, що 72 особи із них незаконно трималися під вартою, що також більше, в т.ч. і значно, чим у попередні роки, а по зрівнянню із тим же 2013 роком (20) – у 3,6 разів !!!
Таким чином, якщо скласти навіть офіційно визнаних 797 незаконно затриманих та 382 виправданих судами осіб, то загальна кількість незаконно позбавлених волі та незаконно притягнутих в минулому році слідчими Нацполіції до кримінальної відповідальності складає, як мінімум, 1 179 громадян, що дійсно вражає! І це при тому, що в статзвітах навмисно приховані дані про кількість підозрюваних, відносно яких провадження були закриті на стадії досудового розслідування за відсутності події і складу злочину або недостатності доказів їх вини. Бо якби ці дані окремо були зазначені у статзвітах, то ситуація із дотриманням прав і свобод громадян була б ще більш загрозливою. Але, будь-яких пояснень з цього приводу чомусь не дають суспільству ні Міністр внутрішніх справ, ні його надмірно балакучий заступник! Не прозвітували про це і не пояснили суспільству причин цього відвертого беззаконня і наші два попередніх Генеральні прокурори, хоча це не заважало їм піаритись, абсолютно недоречно і безпідставно по інших подіях!
Не набагато краща була ситуація в минулому році із дотриманням конституційних прав та свобод громадян і в роботі слідчих Служби безпеки України.
Так, із наявних за весь рік у слідчих СБУ 10 523 кримінальних проваджень закінчено розслідуванням лише 3 059 проваджень (або 29%), з яких 60% проваджень (1 877) було закрито за відсутністю складу та події злочину чи в зв’язку з відсутністю достатніх доказів вини у вчиненні злочину, що, наприклад, у вісім разів більше, чим у тому ж 2017 році (234), що також беззаперечно може свідчити про допущені ними порушення конституційних прав і свобод громадян.
Додатковим свідченням цього негативу в діяльності слідчих СБУ є і той факт, що ними у 2019 році без ухвали слідчого судді було затримано 304 особи, з яких в подальшому було звільнено з-під варти більше половини (188 осіб), в т.ч. 70 підозрюваних - через відмову суду в обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що теж в рази більше ніж у попередні роки. До цього потрібно додати і виправдання судами в минулому році 6 осіб у провадженнях слідчих СБУ, що теж, в основному, більше чим у попередні роки.
В рамках дослідження стану дотримання конституційних прав і свобод громадян я намагався проаналізувати і роботу детективів НАБУ та прокурорів САП, особливо враховуючи, що з моменту їх створення протягом більш 5-х років вони з цього приводу ніким ніколи не перевірялися і перед суспільством ні разу про це не звітували, так як являються повністю безконтрольними з боку української держави і суспільства.
Зокрема, мені вдалося з’ясувати, що в минулому році детективами завершено досудове розслідування лише у 419 кримінальних провадженнях, або всього у 20,7 % від тих, які ними розслідувались, абсолютну більшість із яких - 350 (тобто, майже 85%) детективами і наглядовими прокурорами було закрито за відсутності складу та події злочину, чи в зв’язку з відсутністю достатніх доказів вини у вчиненні злочину!
До цього треба доповнити і той факт, що детективами НАБУ без ухвали слідчого судді було затримано 44 особи, які всі, зверніть увагу, в подальшому були звільнені з-під варти,з них, зокрема, 3 – у зв’язку із закінченням установленого законом строку затримання, що взагалі є ганьба, та 18 – через відмову суду в обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. На жаль, з інформації, наданої НАБУ, не видно, на якій підставі і ким саме були звільнені з-під варти інші 23 затримані особи і чи були вони в подальшому притягнуті до кримінальної відповідальності, що не дає можливості більш точно встановити кількість осіб, чиї права були порушені детективами та прокурорами під час проведення досудового розслідування. Не вдалося мені отримати від них і дані про кількість підозрюваних, відносно яких провадження були закриті на стадії досудового розслідування за недоведеністю вини. Це додатково свідчить про повну неприйнятність нині діючого закону про НАБУ як в нинішній редакції, так і в оприлюднених недавно пропозиціях про внесення змін до нього щодо подальшого посилення зовнішнього контролю за його діяльністю, але, знову ж таки, зовнішнього, з боку іноземних держав!
Підводячи підсумки про кількость громадян, незаконно притягнутих органами досудового розслідування та прокурорами до кримінальної відповідальності, хочу зазначити, що навіть оприлюднена мною цифра є явно заниженою і не тільки шляхом відвертого приховування цих даних при складанні статзвітів, а і шляхом навмисного свідомого направлення до суду обвинувальних актів в яких не зібрано достатньо доказів вини підозрюваних, надіючись на вже так звиклу тяганину при їх розгляді в судах, де з кожним роком залишки нерозглянутих справ тільки збільшуються по різних причинах.
На підтвердження своїх критичних висновків пропоную звернути увагу і на практику застосування в минулому році до підозрюваних виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Так, за статистичними даними, підкреслюю, Судової адміністрації України до судів першої інстанції слідчими і прокурорами в 2019 році було подано 44 384 клопотання про взяття підозрюваних під варту, що значно більше, чим у попередні 2014 – 2017 роки, а по зрівнянню із тим же 2013 роком – навіть в два рази (21 612)! Причому, зусилля слідчих і прокурорів по застосуванню саме виняткового запобіжного заходу до ще не визнаних винними у вчиненні злочину громадян щорічно тільки зростають! І не дивно, бо судами задоволено 15 774 таких клопотань, тобто, приблизно 40%, а відмовлено у задоволенні лише 5 713 таких клопотань, що становить всього 15,7%!!! Про який тоді судовий контроль за додержанням прав і свобод громадян на досудовому розслідуванні можна говорити?! Про те, наскільки це питання болюче, свідчить навіть звіт про виконану роботу так розрекламованого і нав’язаного нам із зовні Вищого антикорупційного суду, який відверто ухилився від інформування суспільства про кількість задоволених ним таких клопотань, обмежившись лише повідомленням про кількість розглянутих (118).
В той же час, на фоні цього беззаконня в частині позбавлення підозрюваних свободи слідчими і прокурорами в минулому році подано до судів першої інстанції всього 438 клопотань про застосування застави, кількість яких, навпаки, щорічно тільки зменшується (якщо для зрівняння взяти той же 2013 рік, то майже втричі - 1 404)!!!
І все це відбувається по тій причині, що слідчі і прокурори таким чином намагаються приховати своє невміння збирати, перевіряти і оцінювати докази вини підозрюваних, тим більше, що припиняти, попереджувати таке беззаконня в сфері кримінального судочинства сьогодні нікому. І це при тому, що я вже стільки років намагаюсь переконати як можновладців, так і суспільство в тому, що міра запобіжного заходу не повинна перетворюватися на окремий вид покарання, а повинна залишатися лише виключним процесуальним засобом забезпечення виконання підозрюваним, вину якого у вчиненні злочину потрібно ще довести, покладених на нього процесуальних обов’язків!!!
Ще одним із показових прикладів відвертого наступу держави в лиці нинішніх правоохоронних органів на права і свободи громадян на стадії досудового розслідування є стабільна слідча і прокурорська практика проведення протягом останніх років в Україні масових необґрунтованих обшуків.
Так, протягом 2019 року до судів надійшло більше 95-ти тисяч (95 441) таких клопотань, що значно більше, ніж, наприклад, у 2013-2016 роки, з яких судами задоволено 69 712 клопотання, тобто 73%! Тобто, слідчі прокурори і слідчі судді відверто ігнорують ту обставину, що обшук, одночасно з виправданістю мети його проведення для цілей досудового розслідування, завжди невідривно перетинається з втручанням в особисте життя особи, тим більше, тих громадян, процесуальний статус яких на той момент навіть ще не визначено.
А хіба не теж саме можна сказати про практику отримання слідчими і прокурорами дозволів суду на тимчасовий доступ до речей і документів? Ви тільки вникніть у такі статдані. У 2019 році із одержаних від слідчих і прокурорів 227 132 таких клопотань, що є майже стабільним високим показником у всі попередні 6-ть років, судами задоволено, 195 726 клопотань, тобто, майже 90%, що беззаперечно свідчить про абсолютну відсутність, як такого, судового контролю за дотриманням закону при проведенні такої процесуальної дії. Вже навіть дійшло до того, що такі ухвали слідчих суддів дослівно, навіть з аналогічними граматичними помилками, скопійовували із клопотань слідчих та прокурорів! Тому, вважаю за необхідне якнайшвидше внести зміни в КПК і надати слідчим повноваження проводити такі процесуальні дії лише з дозволу прокурора, щоб не витрачати зайвого часу.
Досить показовою в цьому плані є і практика накладення слідчими і прокурорами арештів на майно, кількість клопотань про що до суду також з року в рік тільки зростає.
Так, у 2019 році до судів першої інстанції слідчими та прокурорами було направлено 83 453 таких клопотань, що також значно більше, т.ч. і в чотири і навіть в п’ять разів, ніж в попередні роки, із яких суддями подавляючу (66 857) теж було задоволено, що, відповідно, теж значно більше, в т. ч. і в кілька разів, ніж у попередні роки!
І що характерно при такій відвертій поблажливості, з боку слідчих суддів органи досудового розслідування разом із прокурорами, навпаки, з кожним роком все менше і менше направляють до судів обвинувальних актів!
Ще однією з надзвичайно важливих проблем, пов’язаних із дотриманням конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, є практика нинішніх вже «реформованих» органів досудового розслідування і прокуратури по застосуванню негласних слідчих (розшукових) дій, так званих, НСРД. Так, кількість звернень слідчих і прокурорів до судів з приводу отримання дозволів на проведення таких заходів, а це, в першу чергу, прослуховування телефонів, візуальне спостереження, проникнення і таємне обстеження житла, аудіо та відео контроль місця чи особи та інші, з кожним роком також критично зростає і становила в 2017 році більше 150 тисяч! На превеликий жаль, щоб приховати цю загрозливу тенденцію, Судова адміністрація України з того року скоротила свою статистичну звітність, допускаю, що за змовою із органами правопорядку, приховавши таким чином від суспільства статдані про надання судами дозволів на застосування негласних слідчих (розшукових) дій. Так як таких даних, на жаль, не передбачено і в звітах нинішнього Офісу Генерального прокурора, мною був направлений відповідний запит до Генерального прокурора з проханням надати потрібну статистичну інформацію.
З одержаної відповіді вбачається, що за 2019 рік прокурорами було погоджено 57 802 клопотань слідчих (прокуратури, поліції, ДФС, СБУ, ДБР, НАБУ), а відмовлено у погодженні всього 2 220 клопотань (тобто, абсолютно мізерної кількості). Тобто, ви самі пересвідчились, про який нагляд з боку прокурорів за негласними та іншими слідчими діями можна вести мову. Аналогічна ситуація і в судах, де слідчими суддями задоволено 64 811 таких клопотань слідчих і прокурорів, а відмовлено всього у 4 954 клопотаннях, тобто, теж в зовсім невеликій кількості. І не дивно, бо той же так розпіарений нашими зовнішніми «партнерами» Вищий антикорупційний суд задоволив також майже 90 % таких клопотань!!! Це теж в сукупності ставить під сумнів так званий «судовий контроль». В той же час, після проведення дозволених судами НСРД прокурорами прийнято рішень про розсекречення у встановленому законом порядку та долучено до матеріалів кримінальних проваджень в якості доказів винуватості підозрюваних всього 19 737 (або 30,4%) матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій, що також додатково підтверджує грубе порушення прав і свобод громадян, в приватне життя подавляючої більшості із яких правоохоронці з дозволу прокурорів і суддів втручались абсолютно безпідставно!
Але, найбільш непрофесійно та з грубим порушенням вимог Конституції України в цьому плані діяли, на жаль, слідчі новоствореного ДБР разом із своїми наглядовими прокурорами: із 7 901 задоволених слідчими суддями клопотань розсекречено і використано в кримінальному провадженні в якості доказів лише 928 матеріалів НСРД, тобто, всього 11,7%(!), а також слідчі поліції із своїми прокурорами: із 48 589 задоволених слідчими суддями клопотань розсекречено і використано як докази у справах лише 14 404 матеріалів, що складає всього 29,2%!
Про те, що це є небезпечною для суспільства тенденцією, свідчать і відмовні відписки на мої аналогічні запитання про надання такої інформації, НАБУ, НПУ, СБУ та ДФС в яких необгрунтовано було зазначено, що така інформація ними не узагальнюється, не систематизується та, начебто, належить до інформації з обмеженим доступом, що є відвертою неправдою.
Таким чином, викладені вище тривожні для суспільства дані - це лише мінімум того, що відбувається в Україні в останні роки із неправомірним втручанням держави в особисте життя громадян, бо в дійсності, як вам відомо, НСРД нерідко проводяться без будь-якого дозволу слідчих суддів та без погодження наглядових прокурорів, як уповноваженими службовими особами органів правопорядку, так і далеко не правоохоронними органами. Візьміть події хоча б останнього року, коли спочатку в службових приміщеннях новоствореного ДБР, в т.ч. і в кабінеті його директора, були виявлені підслуховуючі пристрої; далі все суспільство тішилось аудіозаписами із кабінету Директора ДБР та з його телефонних розмов; потім – в ЗМІ практично тиражувалися численні аудіозаписи із службового кабінету Премєр-Міністра України О.Гончарука; потім обговорювались такі ж відео і записані аудіорозмови з участю брата Голови Офісу Президента України і т.д. Вилучались підслуховуючі пристрої і в службовому кабінеті заступника Генерального прокурора А.Стрижевської. А чого тільки вартують нинішні зовсім недавні події, коли вже стали доступними для суспільства надзвичайно секретні електронні розмови Президента України П. Порошенка із Віце-президентом США Джо Байденом. І все це, звертаю увагу, відбувається безкарно, не дивлячись на неодноразові вказівки і завдання Президента В.Зеленського, бо сьогодні мабуть відсутня не тільки політична воля покласти край цьому протиправному втручанню в діяльність державних діячів, але, і немає справжніх фахівців в органах досудового розслідування та прокуратури, здатних попереджати, а тим більше викрити і притягувати всіх винних у вчиненні цих кримінальних правопорушень до встановленої законом відповідальності. Доповню ці причини і відсутністю відповідних наглядових повноважень у прокурорів, які в минулому могли провести таку перевірку в короткі терміни і встановити всіх винних осіб та вжити необхідних заходів по недопущенню подібного в майбутньому.
І насамкінець. Я категорично впевнений і тому продовжую наголошувати на тому, що наведені мною критичні показники в частині дотримання конституційних прав і свобод громадян є наслідком нав’язаних ззовні та безграмотних, так званих, «реформ» правоохоронних органів, прокуратури та суду, які проводяться в нашій країні вже протягом майже 6 років, але, лише шкодять як правам, свободам та інтересам наших громадян, так і всій державі. Цим аналізом вже в котрий раз хотілося достукатись і до нової влади і закликати її якнайшвидше припинити подальше руйнування органів досудового розслідування, прокуратури і суду та, тим самим, забезпечити дотримання конституційних прав і свобод громадян. Свої конкретні пропозиції щодо негайного вжиття заходів по удосконаленню правоохоронної діяльності я направляв Президенту України, главі його Офісу, Генеральному прокурору та голові профільного Комітету парламенту, але, мені здалося, що вони, може за виключенням І Венедиктової, на них взагалі не зреагували.
Підводячи коротко підсумки даних аналітичних досліджень, можна з упевненістю констатувати, що:
1) Кожного року в середньому на 15% більше до суду подається прокурорами та слідчими клопотань про обрання виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в той час, коли та ж застава судами стала обиратись майже в тричі рідше.
2) Щорічно слідчі судді погоджують майже 80% клопотань про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів, що може свідчити про поверховий контроль з боку суду за дотриманням прав і свобод громадян.
3) Кожного року на 10% збільшується кількість накладених судами арештів на майно на стадії досудового розслідування, що теж підриває довіру до якості судового контролю за дотриманням прав і свобод громадян.
4) Замість створення необхідних умов-підстав для захисту конституційних прав і свобод громадян, судова адміністрація України в 2017 році змінила свою статистичну звітність з метою повністю приховати статистику щодо наданих судами дозволів на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, що неминуче буде сприяти подальшим зловживанням слідчих і прокурорів, пов’язаним із неправомірним втручанням в особисте життя громадян, вину яких ще не доведено в судовому порядку і не підтверджено обвинувальним вироком суду.
5) На бездіяльність слідчого і прокурора в 2019 році громадяни скаржились у 6 разів більше, ніж у 2013 році, і ця статистика з кожним роком зростає, але, належних висновків з цього приводу ніхто в державі не робить, а тому беззаконня, безвідповідальність та безкарність зі сторони органів правопорядку лише «процвітають» попри розмови про «реформи».
6) З кожним роком все менше і менше обвинувальних актів по кримінальним провадженням направляється слідчими і прокурорами до суду.
7) Натомість, залишки нерозглянутих обвинувальних актів в судах збільшуються кожного року в середньому на 20%.
Читайте Резонанс у Facebook та підписуйтесь на наш канал у Telegram
