Посаду міністра оборони України Анатолій Степанович обіймав лише два з половиною роки – з лютого 2005 по грудень 2007 – і, напевно, вкрав не так вже й багато в порівнянні з наступниками. Але символом корупції у військовій сфері народний епос зробив саме Гриценка. Причина такої популярності, напевно, полягає в особистих якостях екс-міністра, найбільш відомою рисою характеру якого є нездатність керувати й повна підпорядкованість своїй дружині. Більш того – навіть красти Анатолій Степанович до пуття не навчився, а тому, як тільки посів 4 лютого 2005 року крісло міністра оборони України, то негайно взяв у заступники для виконання делікатних доручень такого собі В’ячеслава Кредісова, який незадовго до того був спійманий працівниками СБУ з пачкою мічених стодоларових банкнот і щойно вийшов з Лук’янівського слідчого ізолятора на підписку про невиїзд. Саме руками Кредісова міністр Гриценко й розпродавав військове майно.
Голова ВККСУ Сергій Козьяков працював радником Міністра оборони Анатолія Гриценко, та є засновником “Благодійного Фонду сприяння газети “Дзеркало Тижня”, хоча зазначена інформація не відображена в його декларації.
“Вільне плавання” ЛПЗ завершилося трагічно. Врятувати завод у ключові для приватизації ЛПЗ 2005-2009 роки мало б Міноборони, яке тоді очолював Анатолій Гриценко. Оборонне відомство мало би тримати завод у державній орбіті завдяки хоча б мінімальним держзамовленням. Але на користь Жванії та інших акціонерів ЛПЗ цього не відбувалося.
Через два місяці Україна буде відмічати неоднозначний ювілей – десять років як Міноборони на чолі з Анатолієм Гриценком та згодом очолюваний ним профільний комітет ВР нанесли черговий удар по обороноздатності держави. Вони прийняли рішення зняти з озброєння єдиний на той час вид важкої ракетної зброї – оперативно-тактичні ракетні комплекси (ОТРК) “Ельбрус” російської розробки та виробництва Казахстану. Ліквідація проходила на військовому арсеналі Калинівка Вінницької області та завершилася на початку осені 2010 року.
Дмитро Снєгирьов розповів про оборудки із майном Дніпровського військового шпиталю, який був відчуджений комерційним структурам, а потім опинився у власності банку країни-агресора. “Крім того, у Дніпрі знищили стратегічне державне підприємство “НД Технологічний інститут трубної промисловості” із виробництва напрямних для систем залпового вогню “Град”, “Ураган” та “Смерч”. У Вінниці, у військовій частині А0215 у 2017 році уклали угоду на 52 млн гривень щодо ремонту літака АН-26, який у 2015 році був “оживлений” коштом благодійного фонду “Крила Феніксу” та за безпосередньої участі ДП “Антонов”. Вимагаю від органів прокуратури розпочати перевірки по кожному факту” – заявив Д. Снєгирьов.
Михаил Бобровский, для Резонанса В это трудно поверить, но ещё не всё имущество времён СССР у нас успели «распилить» в прямом и переносном смысле. Именно в Украине базировалось одно из самых больших авиационных соединений военно-транспортной авиации в Европе: сотни бортов! Невзирая на войну и обещания правительства вкладывать деньги в вооружение армии, сегодня продолжают разворовывать некогда крупнейшее государственное предприятие «Украинскую авиационную транспортную компанию». Вернее, уже заканчивают, поскольку «УАТК» переживает стадию банкротства.