Тиск на священиків РПЦ цілком може бути використаний як привід для провокацій. Але не менш важливо звернути увагу й на фінансово-юридичний бік відверто «передвиборчих гастролей» Петра Порошенка, в які сьогодні залучена вся державна машина. Лише одна цитата колишнього глави служби протоколу, дипломата Богдана Яременка: «Ось тут і виникає найбільша проблема з Петром Порошенком – 106-та стаття Конституції, жоден з 31-го пункту, які описують повноваження і функції президента, не надають йому право їздити країною, щоб демонструвати, показувати, оспівувати, молитися, інформувати про томос для Православної церкви в Україні. Тема релігії, духовного, культурного розвитку цілком поза компетенцією президента. Більше того, як посадова особа, яка має слідкувати за дотриманням Конституції України президент Порошенко в «томос-турі» не лише не дотримується конституційних норм про відокремлення церкви і держави, він дискримінує різні церкви і віруючих. […] Оскільки поїздки Україною президента Порошенка не виглядають законними, то всі видатки на їх організацію є незаконними теж. А відтак згадані тут мільйони чи десятки мільйонів гривень перетворюються на використані нецільовим способом кошти державного бюджету і вирішенням проблем одного громадянина України Петра Порошенка за рахунок решти громадян України. І робиться це для того, щоб громадянин Петро Порошенко міг, усунувшись від виконання обов’язків президента, займатися своєю виборчою кампанією. Що також є порушенням закону».
Втім, які претензії з приводу PR на гучних справах (у тому числі буквально на крові) ми можемо пред’являти іншим чиновникам і депутатам, якщо це улюблений хід не лише всіх попередніх влад, починаючи з радянської, а й чинного глави держави – плоть від плоті всіх них?
Це ж треба було додуматися: довести українських військових пенсіонерів до масових протестів під парламентом і навіть до спроби штурму будівлі уряду в Києві. І це в країні, що воює, в передвиборний рік! Масові акції військових пенсіонерів, що відбулися в січні й лютому, чомусь дружно не висвітлювали майже всі центральні ЗМІ – чи то ця тема випадково потонула у вирі більш гарячих подій, чи то працюють договірні «темники», за якими критикувати уряд зараз не можна навіть опоблоківським каналам.
Є інформація про те, що раніше Рубан без особливих проблем проробляв такі фокуси – і зброю провозив, і людей; і через офіційні пункти пропуску, і «кабанячими стежками». СБУ навіть анулювала рік тому пропуск Рубана на в’їзд в Україну з окупованої території! Але він продовжував їздити на той бік, де в нього багато якщо не друзів, то партнерів із числа лідерів бойовиків для дуже конструктивних переговорів на найрізноманітніші теми, включаючи звільнення заручників. І що ж – у відповідних спецслужбах цього не знали? Або знали, але дозволяли робити? Думали, що в них усе під контролем, що якщо вони стежать за Рубаном, то тримають руку на горлі змови?
Міхеіл Саакашвілі – просто джерело для мемів за мотивами радянських мультфільмів. З останніх – пригоди в міру вгодованого чоловіка в самому розквіті сил на київських дахах а-ля Карлсон. Напередодні ж він літав у якомусь вертольоті (може, навіть і в блакитному), а нам безкоштовно показували кіно. І ось він відлетів, але обіцяв повернутися. Звідки та як цього разу? Найпростіший спосіб – дістати з широких штанин голландський паспорт і прилетіти регулярним рейсом з Амстердама. Але це хіба що тільки задля того, щоб полоскотати нерви своєму однокашнику Петру Порошенку й заклятому другу Арсену Авакову. Адже в очах, можливо, хоч якоїсь частини своєї політичної пастви він би тоді втратив ореол мученика без грузинського й українського громадянства, зрадженого обома батьківщинами, бідного й нещасного громадянина світу, якому нікуди податися.
Максим Кречетов, для Слова і Діла Ця трагічна історія викликала хвилю людського гніву, яка в безтурботні святкові дні швидко досягла рівня невеликого (поки що?) Цунамі. Очевидно, що людьми рухає не лише прагнення до справедливості. А з’явився в людей і страх – система все-таки не пробачила Ірині своєї поразки, наздогнала й жорстоко вбила її. Система кругової поруки. І якщо тепер увімкнеться режим відчайдушного самозахисту великої кількості людей, то це може привести до стихійних «судів Лінча», про які вже давно говорять, – до колективних розправ над тими, хто вбиває нас поодинці. Путін – він десь там далеко, а внутрішній ворог, жорстокий і цинічний – ось він, живе поруч у палацах за височенними парканами.
Пропоную депутату прокоментувати слова Портнова й узагалі весь цей скандал. А заодне й ще один скандал, в якому фігурує нардеп, його дружина та керівники Мін’юсту: «Високопоставлене джерело (видання «Резонанс» – ред.) з правоохоронної системи розповідає, що в корупційному бізнесі з протидії законній екстрадиції з України злочинців із Казахстану, Узбекистану та Азербайджану, крім депутатів і представників неурядових організацій, задіяні й деякі працівники ЄСПЛ (там працює дружина одного з найбільш лютих захисників прав людини й лобіста). А також від 10 до 15 депутатів ПАРЄ, окремі українські судді й навіть деякі керівники Мін’юсту».
Недільну «спецоперацію» фахівці називають проявом безсилля МВС перед обличчям організованої злочинності та виправданою лише в одному випадку: якщо поліцейським вдалося таким, нехай і сумнівним з правової точки зору, чином зірвати якесь дуже важливе рішення криміналітету. Нічого про це поліція офіційно не повідомляє. Але де гарантія, що на наступних вихідних «авторитети» не зможуть знову зібратися, ухвалити потрібне рішення, а поліцейських послати подалі, як нещодавно в Ірпені?
Серед журналістів цього вівторка циркулювала й напівфантастична версія: Аміна Окуєва… жива! По-перше, ніхто не бачив і не зняв на відео тіло загиблої. Журналісти на місці подій не бачили «швидкої» й нібито навіть слідів крові не бачили (але я не можу стверджувати, що ніхто з журналістів їх не бачив – лише ті, з ким я особисто спілкувався). А потрібно це оперативникам нібито для «ловів на живця» групи кілерів. Тому заздалегідь і було оголошено про те, що пара відмовилася від охорони. Вдалося ж раніше піймати «на живця» викрадачів колишнього працівника ФСБ Іллі Богданова. Імовірність саме такого сценарію є. Хоч вона й не дуже велика. Напевно, дуже багатьом просто не хочеться вірити, що справжнього героя Аміну Окуєву дійсно вбили.
Мало хто з протестувальників задається питанням: які ж їхні лідери опоненти президента, якщо вони… члени фракції «Блоку Петра Порошенка»?! Ще один лідер – давній друг президента ще зі студентства Міхеіл Саакашвілі? Чи перестали вони бути насправді друзями, незважаючи на протистояння, яке розігрується на публіці – велике питання, але стаття не про це.
Зовсім негарно на тлі «мочилова» Муженка виглядають спроби депутатів від «Народного фронту» відбілити Ігоря Павловського. «Рот Авакова» Антон Геращенко заявив напередодні: «Я знаю генерала Павловського, я пам’ятаю його роль в обороні Маріуполя в 2014 році, в подіях під Дебальцевим. Це сміливий бойовий генерал, який був на передньому краю і тільки в 2016 році пішов на документальну паперову роботу». Одночасно смішно й гірко таке слухати.
Але заради справедливості треба відзначити, що біда не тільки з «реформами» в правоохоронних органах (особливо МВС), а й законодавці системно позбавляють слідчих інструментів і можливостей для роботи. Легендарний слідчий-«важняк» ГПУ Галина Климович напередодні написала у себе в Facebook: «У зв’язку з останніми змінами в КПК, пропоную ліквідувати досудове слідство як таке. Слідчий за новим КПК давно перетворений на статиста, а утримувати за бюджетні кошти цілу армію безправних і залежних від прокурора й суду статистів – невиправдана розкіш і дикість. Неможливо, бовдури, за шість місяців розслідувати (розкрити) злочин, скоєний в умовах неочевидності, особливо, коли є загибель багатьох людей!!! Не потрібно створювати ДБР (Державне бюро розслідувань – ред.), якщо у позбавленого процесуальної самостійності органу досудового слідства скоро залишиться тільки одна функція – внесення відомостей до ЄРДР!»