Максим Кречетов, для Слова і Діла
«Методи забудуться, а результат залишиться», – заспокоюють самі себе та один одного прихильники відокремлення Православної церкви в Україні від РПЦ, які при цьому не мають симпатій до чинного президента. Томос про автокефалію ПЦУ – документ епохального масштабу й значення, але особливості його отримання, ба більше – «ритуальні танці» Петра Порошенка з томосом, його гастрольний тур країною з цим документом (в якому на століття вписане його ім'я) викликають у багатьох щонайменше подив. Так, скоро президентські вибори, але в нас же світська держава й передвиборчий PR на дуже чутливій релігійній темі – справа дуже ризикована (морального боку цього питання торкатися не будемо).
І все-таки Петру Олексійовичу варто подякувати за те, що посприяв отриманню Україною томосу. Такої політичної волі не було ані в президента Кравчука, ані в кума Порошенка – президента Ющенка. А ось Вселенський патріарх Варфоломій давно був готовий до того, щоб надати автокефалію українській Церкві. Не з особливої любові Константинопольського Престолу до духовної дочки – древньої Київської митрополії, а через його багаторічне геополітичне суперництво з РПЦ, і це потрібно усвідомлювати тим, хто з піною біля рота прославляє президента України так, ніби він мало не сам цей томос видав.
І Другий Рим (Константинополь), і самопроголошений «третій Рим» (Москва) добре володіють візантійськими політичними методами, тож «українське питання» могло б іще довгі роки залишатися за дужками рішень Священного Синоду Вселенського патріархату, адже РПЦ була першою за чисельністю, багатством і фактичним впливом у православному світі. Але РПЦ програла битву за Україну в той момент, коли її керівництво та ієрархи філії РПЦ – УПЦ – погодилися брати участь в агресії РФ проти України. Далеко не завжди справа обмежувалася лише промиванням священиками мізків прихожан отруйної «русскомирною» пропагандою: відомі кадри обстрілів бойовиками-терористами позицій наших військових із території церков, а також факти приховування військових злочинців (окупантів та їхніх пособників) у монастирях УПЦ Московського патріархату.
Отже, через активну участь РПЦ в гібридній війні проти України питання автокефалії нашої православної церкви було лише питанням часу й тієї форми, в якій ми могли цю автокефалію отримати. Два з половиною роки тому, коли в можливість швидкого набуття автокефалії практично ніхто в Україні не вірив, розглядався дещо інший сценарій відокремлення київської кафедри від московської, про що я писав докладно ще в 2016 році. В результаті, після втручання в процес особисто президента України, вибір був зроблений на користь того, що й було зроблено. Ось за це якраз історія Петра Порошенка не засудить – нам давно потрібно було обрубати пуповину від Росії, яка давно вже не була духовною, а в питанні церкви залежність від Москви перетворилася на батіг у руках Кремля, яким православних українців били по найболючішому місцю. Догралися.
І все б добре: в питанні автокефалії нашої Церкви збіглися інтереси Константинополя, кандидата на другий президентський термін Петра Порошенка, величезного числа українських православних, так і самої країни. Але навіщо ж президент особисто розмахує томосом у кожній області України при тому, що церква за Конституцією все-таки відокремлена від держави? І почався цей тур тоді, нагадаю, коли на документі навіть не було ще всіх необхідних підписів членів Синоду – томос довелося повертати до Стамбула для допідписання. І навіщо під час отримання томосу поруч із керівниками української держави (президентом і головою парламенту) та новоствореної Церкви позувала людина, скажімо так, із дуже сумнівною репутацією, яка, крім того, сповідує зовсім іншу релігію й не має жодного стосунку ані до керівництва країною, ані до набуття томосу? Здається, згадувати її ім'я немає сенсу – всі й так розуміють, про кого йдеться. Невже не можна було проявити охайність і педантичність у питанні того, хто позуватиме для історії з томосом в оточенні Вселенського патріарха, константинопольських ієрархів, предстоятеля ПЦУ, глави держави й парламенту?
Так, про безвіз уже давно всі забули – президентську кампанію на цьому не побудуєш. Армія давно не радує перемогами на Донбасі, про мовні квоти на ТБ і радіо також уже мало хто згадує, тож єдиним «цвяхом» передвиборчої кампанії Петра Порошенка міг бути лише томос. Але, здається, технологи Петра Олексійовича перестаралися: глава держави ще задовго до здобуття томосу почав говорити про це як про вже доконаний факт, тобто Петро Порошенко вже встиг втомити переможними реляціями з приводу автокефалії ще задовго до її реального фактичного набуття. А крім того, він спочатку говорив про це як про свою перемогу, хоча роль суспільства не можна було зводити до просто глядацької. Добре з цього приводу висловився авторитетний богослов Кирило Говорун (цитую мовою оригіналу): «Одним із ключових імпульсів до автокефального руху були Майдан і громадянське суспільство. Однак саме суспільство почало зароджуватися через протистояння з державою. Цей процес триває й нині, уже в часи постмайданної влади ... Нова Православна церква України – на розпутті. Зробити свій вибір на користь держави, яка справді доклала чимало зусиль до отримання томосу. Чи – на користь суспільства, яке дало початковий поштовх автокефалії. Яке рішення прийме об'єднана церква, я не знаю. Але перші сигнали, отримані нами, тривожні. Вони свідчать: поки що вибір робиться на користь держави. І цього треба уникнути в будь-який спосіб».
Деякі дуже радикальні політики на подив розважливо висловили свої докори чинному главі держави з приводу «томос-туру», з приводу обшуку людей (за допомогою службових собак) перед входом до храмів, де «виступав» президент України щодо набуття томосу (з демонстрацією самого історичного документа). Ось що, зокрема, написав нардеп Андрій Лозовой з приводу чергового «шоу» в Рівному: «Він (Порошенко – ред.) сам собі шкодить: міг здобути не лише рядочок в історії, а й другий термін. Однак, перетворюючи найбільшу перемогу українців за сотні роки на водевіль, лише відштовхує. Можна зайти в храм тихо, щиро, без камер, без охорони, без собак ... Той, хто щирий – йому не треба камери. Той, хто без камер – йому держава дорожча. Той, хто без охорони іде в церкву– не боїться нікого, крім Бога. Але щодо одного диякона московської церкви, який ще рік тому там причащався – це не про нього». Щоправда, це не знімає питання й до самого пана Лозового, який у декларації вказав колекцію із 72 ікон, а також хрест-енколпіон зі Святими мощами 13-го століття. Але те, що Петро Порошенко був активним парафіянином і навіть брав участь у службах у храмах УПЦ (МП) – це факт. Ба більше, його особистими друзями є найодіозніші ієрархи російської церкви в Україні. Тому також його захоплення в зв'язку з томосом не здаються щирими.
Те, які процеси сьогодні відбуваються в самій церкві, а також питання міжконфесійного спілкування в Україні (а кажучи прямо – конфлікти в зв'язку з переходом парафій РПЦ до ПЦУ) – це тема окремої статті. Тут лише зауважимо, що справа честі всієї державної машини не допустити провокацій і тим більше не форсувати ці процеси, адже ми балансуємо за півкроку до масштабного релігійного протистояння – Москва все робить для максимального розхитування ситуації і роздування конфлікту між українцями, які належать до різних конфесій.
Тиск на священиків РПЦ цілком може бути використаний як привід для провокацій. Але не менш важливо звернути увагу й на фінансово-юридичний бік відверто «передвиборчих гастролей» Петра Порошенка, в які сьогодні залучена вся державна машина. Лише одна цитата колишнього глави служби протоколу, дипломата Богдана Яременка: «Ось тут і виникає найбільша проблема з Петром Порошенком – 106-та стаття Конституції, жоден з 31-го пункту, які описують повноваження і функції президента, не надають йому право їздити країною, щоб демонструвати, показувати, оспівувати, молитися, інформувати про томос для Православної церкви в Україні. Тема релігії, духовного, культурного розвитку цілком поза компетенцією президента. Більше того, як посадова особа, яка має слідкувати за дотриманням Конституції України президент Порошенко в «томос-турі» не лише не дотримується конституційних норм про відокремлення церкви і держави, він дискримінує різні церкви і віруючих. […] Оскільки поїздки Україною президента Порошенка не виглядають законними, то всі видатки на їх організацію є незаконними теж. А відтак згадані тут мільйони чи десятки мільйонів гривень перетворюються на використані нецільовим способом кошти державного бюджету і вирішенням проблем одного громадянина України Петра Порошенка за рахунок решти громадян України. І робиться це для того, щоб громадянин Петро Порошенко міг, усунувшись від виконання обов’язків президента, займатися своєю виборчою кампанією. Що також є порушенням закону».
І все-таки: томос про автокефалію ПЦУ – це величезна перемога України, але не особисто Петра Порошенка й тим більше не самопроголошеного екс-патріарха Філарета – в цьому статусі його Константинополь не визнав, як відомо, а лише зняв анафему. До речі, не дуже популярна теза серед прихильників ПЦУ: це Константинополь зажадав, щоб Філарет не брав участі у виборах предстоятеля помісної української Церкви. Тому що, як свідчать історичні факти, саме особисті амбіції Філарета завадили канонічності набуття автокефалії українським православ'ям і в 1993 році, і за півкроку до цієї події в 2008 році, коли до Києва приїжджав Вселенський патріарх. Ну не може колишній претендент на патріарший престол РПЦ після смерті патріарха Пимена (а ще, кажуть, мало не полковник КДБ Михайло Денисенко – так звати Філарета) очолювати НОВУ Церква. Це, за словами учасників процесу, й було головною вимогою Константинополя, щоб надати автокефалію, та до того ж саме напередодні президентських виборів.
Там чудово розуміють, яку послугу зробили Петру Порошенку, вписавши до томосу (а значить, – і в історію) саме його ім'я, але й різке «схуднення» РПЦ на кілька тисяч парафій і поява нової великої помісної православної церкви, яка автоматично стає союзником Константинополя в православному світі – це велика перемога для патріарха Варфоломія, який вважав автокефалію ПЦУ своєю дуже важливою місією й навряд чи міг мріяти, що зможе відносно швидко втілити її в життя.
Чи дасть «томос-тур» шанс Петру Порошенку вийти до другого туру виборів разом із Тимошенко? Скоро побачимо. Обирати його за це президентом на другий термін навряд чи варто, але на слова подяки й рядок у підручниках історії він точно заслужив. Амінь.
