Яка мета реформування прокуратури: створення незалежного та ефективного державного органу, чи легкокерованого підрозділу виконання забаганок влади?
Реформування органів прокуратури розпочалось ще до Революції Гідності, коли була проголосована у першому читанні, схвалена Венеційською комісією, нова редакція Закону України «Про прокуратуру». В подальшому цей проект був об’єднаний із альтернативним і остаточно схвалений у жовтні 2014 року. Цей Закон був революційним. Передбачав суттєве скорочення кількості прокурорів, створення органів прокурорського самоврядування, окремого органу з вирішення дисциплінарних питань, посилення незалежності прокурорів, закріплював порядок оплати праці прокурорів і їх пенсійного забезпечення, конкурсні умови зайняття адміністративних посад.
Вказаний Закон не всіма прокурорами був сприйнятий позитивно, особливо в частині скорочення чисельності прокурорів. Але факти свідчили, що ця міра є необхідною. Станом на початок 2014 року в органах прокуратури було понад 18 тисяч посад прокурорів і слідчих. Для порівняння у 90 роки ХХ сторіччя, кількість прокурорів і слідчих не перевищувала 9700 осіб.
Крім того, можливість появи дійсно незалежних прокурорів і прокуратури в цілому не всіх задовільнили в нашій країні, що стало підставою внесення змін до Закону і невиконання його положень щодо оплати праці і пенсійного забезпечення прокурорів.
Найбільшої шкоди, на мою думку, було завдано у травні 2016 року. Тоді з метою призначення Генеральним прокурором Луценко Ю.В., який не мав юридичної освіти, та надання йому можливості призначити на адміністративні посади потрібних йому, а не прокуратурі людей, було перенесено на рік початок діяльності обраних органів прокурорського самоврядування, які вже розпочали свою роботу. Саме тоді були внесені зміни, які передбачають можливість прийняття на роботу до Генеральної прокуратури і прокуратур областей юристів, які не мають стажу роботи в органах прокуратури, а лише мають стаж роботи у сфері права.
Такий підхід порушив головний принцип належної роботи будь-якої установи, коли сумлінне і ефективне виконання своїх обов’язків є гарантією зростання за кар’єрними сходами. В прокуратурі це замінилось на особисту відданість керівнику, оскільки саме від керівника, через встановлення розміру премії, які складали іноді більше 60% від рівня оплати праці прокурорів, залежав рівень заробітної плати. Це стало можливим через постійне втручання у незалежність прокурорів Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України шляхом обмеження рівня заробітних плат прокурорів, встановлених Законом України «Про прокуратуру», через регулювання питань оплати Постановою КМ України. Внаслідок цього керівники прокуратур отримали дієвий механізм тиску на підлеглих прокурорів, шляхом зменшення розміру премій.
Лише у 2019 році Конституційний суд України визнав порушенням Конституції втручання КМ України у питання оплати праці прокурорів.
Повна залежність підлеглих прокурорів від їхніх керівників дозволила вже через рік обрати нову Раду прокурорів, яка із органу захисту незалежності прокурорів перетворилась на постійно діючий орган виконання забаганок керівництва Генеральної прокуратури. Окремі члени попередньої Ради прокурорів, обрані у 2016 році, оскаржили своє відсторонення до суду, проте суд за 4 роки не спромігся прийняти за цим фактом будь-якого рішення.
Порядок формування Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (КДКП) не дозволив взяти її під контроль повністю і цей орган став більш-менш незалежним, хоча намагання тиснути на нього були через матеріальне забезпечення діяльності і преміювання членів КДКП.
За час керування прокуратурою Луценком Ю.В. штат апарату Генеральної прокуратури України суттєво збільшився - до 2082 осіб, суттєво перевищивши кількість, яка працювала в ГПУ до початку реформи.
Здійснювалось це не з метою покращення роботи, а для збільшення кількості посад керівників з метою забезпечення усіх «знайомих» робочими місцями.
Ще у 2015 році мною було підготовлено доповідну записку Генеральному прокурору України про необхідність оптимізації штату апарату Генеральної прокуратури України, копію якої у 2016 році я передав раднику Луценка Ю.В. пану Вітвицькому Б., але викладені в ній проблеми залишаються актуальними та невирішеними і до цього часу.
Доповідна до Головне управління кадрового забезпечення
Саме у такому стані прийняв органи прокуратури у серпні 2019 року Генеральний прокурор Рябошапка Р.Г., який і розпочав новий етап реформування.
Безумовно, на той момент реформування було потрібне. Необхідно було реально посилювати незалежність органів самоврядування прокуратури і самих прокурорів, привести Закон «Про прокуратуру» у відповідність до Конституції України, в яку були внесені зміни ще у 2016 році, розділити відповідальність у кримінальному провадженні слідчого і прокурора, надавши прокурору реальні повноваження впливу на слідчого при невиконанні останнім вимог КПК України, припинити втручання у незалежність прокурорів КМ України.
Проте ці проблеми не цікавили нового Генерального прокурора Рябошапку Р.Г. і він обрав такий самий шлях реформування, як і його попередник. Якщо уважно ознайомитись із законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19.09.2019, то стає зрозумілим, що головною метою автора було надати можливість звільнити усі адміністративні посади у прокуратурі і призначити на них потрібних, тобто своїх людей, без будь-яких конкурсних процедур, чим фактично узаконено «кумівство».
Кримінальне провадження за цим фактом, наскільки мені відомо, реєструвалось, проте його ніхто не розслідував, хоча факт набув значного суспільного розголосу.
Після прийняття Закону Рябошапка Р.Г. став діяти обережніше: потрібні особи призначались виконуючими обов’язки або йшли на атестацію. Про те, як вони отримували прохідні бали, у прокуратурі ходять легенди. В подальшому потрібні люди по одному, без конкуренції, проходили кадрові комісії і призначались на адміністративні посади.
Крім того, Закон передбачав зупинення діяльності КДКП, єдиного незалежного органу, який заважав порушувати Закон, проведення атестації усіх прокурорів, крім тих, яких керівництво без будь-яких конкурсних процедур вирішить призначити на керівні посади. Таким чином, у закон були включені корупційні норми, на що не звернув увагу ні відповідний комітет Верховної Ради, ні НАЗК. Крім того, цим Законом були включені дискримінаційні норми щодо звільнення прокурорів, Національна академія прокуратури України перетворювалась на Тренінговий центр прокурорів України та інше.
При цьому Закон України «Про прокуратуру» і КПК України, в частині повноважень прокурора, так і не були приведені у відповідність до Конституції України. В цілому новий Закону не вирішив жодної існуючої проблеми, а навпаки, створив багато нових, насамперед, суттєво посилив тиск на незалежність прокурорів усіх рівнів, поставивши їх у повну залежність від керівництва.
Ще на стадії існування законопроекту я передав свої зауваження до нього до Консультативної місії ЄС, депутатам від Слуги народу Неклюдову В.М. та ОПЗЖ Мамці Г.М., які є заступниками Голови профільного Комітету. Я зазначив, що прийняття Закону у такому вигляді призведе до порушення прав людини, оскарження незаконних рішень до суду і спричинення значних збитків держбюджету, проте на мої зауваження ніхто не звернув увагу.
ЗАУВАЖЕННЯ І ПРОПОЗИЦІЇ до проекту Закону України 1032
Розроблені підзаконні акти щодо проведення атестації ще більше погіршили ситуацію, вимагаючи написання усіма прокурорами заяви про проходження атестації з явно дискримінаційними умовами. В жодній країні Європи проведення такої атестації неможливо, оскільки встановлені умови є прямим порушенням Європейської Конвенції про права людини.
Атестація повинна була визначити спроможність прокурора виконувати свої обов’язки на високому рівні та надати оцінку його роботі. Запропонований реформаторами процес атестації складається з 4 етапів: тестування на знання законодавства, тестування на загальні здібності, практичне завдання і співбесіда. Чи можуть ці етапи визначити можливості прокурора виконувати роботу? На мою думку, ні.
Тести на знання законодавства складені так, що необхідно велику кількість норм законів знати на пам'ять. І таких тестових завдань було понад 6 тис. В реальній роботі, враховуючи як часто у нас змінюється законодавство, прокурор зобов’язаний перед прийняттям рішення ознайомитись із відповідною нормою в останній редакції, а тому знати її на пам'ять не має потреби. Прокурор повинен вміти застосовувати норми законодавства, а ці тести такі здібності не перевіряють. Без спеціальної підготовки діючий прокурор зможе набрати на цих тестах 50-60 балів, але для успішного проходження атестації треба більше, а тому необхідно спеціально готуватись, витрачаючи на це час. Простіше готуватись по спеціальним програмам, які вільно продаються в інтернеті і дозволяють за умов посиленої підготовки отримати результат понад 90 балів. Тому тестування на знання законодавства перевіряє не знання прокурора, а його готовність витрачати час і гроші на підготовку до тестування і дає можливість заробити спеціально створеним фірмам непоганий капітал на підготовці до тестування в усі державні структури.
Тестування на загальні здібності - це методика, що діагностує рівень розвитку загальних і спеціальних здібностей. Вона має визначати рівень розвитку навичок, які впливають на успішність професійної діяльності, а по факту реально перевіряється схильність до точних або гуманітарних наук. Що за допомогою такого тестування намагались визначити у діючих прокурорів не зрозуміло, адже таке тестування, на мій погляд, якщо і можна проводити, то при прийнятті на роботу і воно ніяк не може бути підставою для звільнення. Результат такого тестування залежить від ступеню втоми і психологічного стану в день тестування. Покращити результат також можна, купивши відповідні програми підготовки в інтернеті, оплативши послуги тренера і витративши на це значний час. Тому цей тест також перевіряє бажання і можливості прокурора готуватись до тестування і дає змогу відповідним фірмам непогано заробити на підготовці прокурорів до нього.
Крім того, результат тестувань залежить і від організаторів. При атестації прокурорів прокуратур обласного рівня обидва тести проводились в один день, що значно погіршило результати тестування на загальні здібності. А те в яких умовах прокурори очікували тестування (на вулиці, під сильним дощем по 4-5 годин, а потім в тісному приміщенні по 4 особи на метр квадратний в умовах пандемії) і проходили тестування до другої години ночі, взагалі може свідчити про катування і підлягає розслідуванню.
Ефективність двох останніх етапів залежить від компетенції членів атестаційних комісій, а численні рішення судів про поновлення прокурорів на посадах свідчать, що вона була недостатньою. Також рішення про не доброчесність прокурора може базуватись тільки на рішенні суду у кримінальному або адміністративному провадженні, а не на висновках комісії.
Також, такий процес атестації призвів до величезних збитків державі, які зростають щодня і суттєво перевищать суму коштів отриманих на проведення реформи від наших західних партнерів, а ефективність використання наданих коштів викликає обґрунтовані сумніви. Крім того значна кількість прокурорів зараз витрачають робочий час на участь в процесах щодо оскарження результатів атестації, де за вказівкою керівництва займають наперед програшну позицію.
Дуже яскраво характеризує «реформаторів», що розпочинали ці реформи останнє інтерв’ю Чумака В.В., яке він дав виданню Український Тиждень. Висловлені ним тези свідчать, що він – свого часу заступник Генерального прокурора та очільник однієї із кадрових комісій, взагалі не розуміє ролі і завдань прокурора і керівника прокуратури у кримінальному процесі. Фактично це інтерв’ю є явкою з повинною щодо прийняття незаконних рішень, які призвели до незаконного тримання осіб під вартою (по справі вбивства Шеремета).
А якщо додати, як призначався і перепризначався цей «прокурор» з метою переоформлення своєї пенсії, стає зрозумілим, що уся команда Рябошапки Р.Г. займалась вирішенням своїх особистих питань і піаром. А відповідати за таке реформування буде вся країна.
Слід зазначити, що при Венедіктовій І.В. частину зазначених недоліків намагалися виправити. Так, окремим прокурорам місцевих прокуратур дозволялось повторно пройти тестування на загальні здібності при негативному результаті, а атестаційним комісіям були доведені критерії визнання працівників недоброчесними, що значно зменшило кількість негативних рішень комісій.
Але головна проблема залишилась не вирішеною. У повній мірі стала використовуватись корупційна норма, закладена у Закон Рябошапкою Р.Г., про можливість призначення особи на адміністративну посаду без проходження атестації. З метою призначення своїх людей на посади в офісі Генерального прокурора України була проведена реорганізація, призначені після проходження атестації керівники виведені поза штат і приблизно на 25% найважливіших посад призначені особи, які взагалі не проходили атестацію, тобто «потрібні люди». При цьому звільнити на законних підставах виведених поза штат прокурорів не дозволяв закон і вони продовжували отримувати заробітну плату за старою посадою, іноді по півроку і більше.
Внаслідок таких дій витрати на заробітну плату суттєво збільшились. Поступово цих прокурорів перепризначали на нижчі посади.
Крім того, грубе порушення прав людини при проведені атестації прокурорів Генеральної прокуратури, використання дискримінаційного підходу при вирішенні питання про звільнення, бездоказового звинувачення в «недоброчесності», призвело до численних позовів до суду звільнених прокурорів з метою поновлення на посаді.
Венедіктова І.В., зайнявши посаду Генерального прокурора, не вжила заходів до виправлення цієї ситуації. При спілкуванні зі мною у травні 2020 року вона вказала, що залишить цю проблему наступнику. Як наслідок такої бездіяльності станом на 1 березня 2021 року судами прийнято 372 рішення про поновлення на роботі звільнених внаслідок атестації прокурорів. З них вже 76 рішень набуло чинності і при їх виконанні з бюджету стягується 94 млн.грн.
За березень додалось ще три десятки таких рішень.
В яких межах перевищить розрахувати неможливо, оскільки сума відшкодування зростає щодня. Ірина Валентинівна, звітуючи у Верховній Раді, вказала, що атестація завершена. Це не відповідає дійсності. Насправді цей час настане, коли буде виконано останнє рішення суду щодо незаконно звільнених прокурорів і виплачено у повному обсязі відповідні компенсації.
З метою зменшення можливості оскарження рішень про звільнення, частина працівників місцевих прокуратур, які не набрали прохідний бал на тестуванні загальних здібностей (близько 500 осіб) не звільнені і не призначені до нових прокуратур, а залишаються поза штатом з мінімальною оплатою праці. Їм обіцяна можливість перездачі відповідного етапу але не зараз, а через декілька місяців. Такий підхід взагалі нагадує «шулерство». Розуміючи, що у разі звільнення всі ці особи повернуться на посади за рішенням суду, керівництво ОГП вирішило створити умови прокурорам, за яких вони за власним бажанням звільняться з прокуратури. Крім того, враховуючи, що у разі незаконного звільнення розмір оплати за час вимушеного прогулу встановлюється виходячи з заробітної плати за останні 2 місяці перед звільненням, то таким чином і зменшується сума майбутнього відшкодування за рішенням суду.
Фактично катування продовжується. Єдиний вихід для таких прокурорів негайно звертатись до суду із скаргою на неналежний рівень оплати праці, який значно менше встановленого законом.
Також, на даний час, відповідно до оприлюдненої в ЗМІ інформації, Офіс Генерального прокурора розробляє законопроект, що зобов’яже прокурорів, які поновлюються за рішенням суду знову проходити атестацію, оскільки вона є обов’язковою для призначення на посаду. При цьому в ОГП забули, що значна частина керівників призначена на посади без атестації і при прийнятті такого закону виникнуть обґрунтовані сумніви в законності їх перебування на посадах.
Крім того, прокурори маючи уже досвід оскарження атестації до суду, повторно оскаржать незаконні рішення і отримають як відшкодування за несвоєчасне виконання судового рішення, так і чергову оплату за вимушений прогул. Відповідно виросте і сума збитків бюджету.
Найкраще характеризує результати реформи створення громіздкої, неповороткої, занадто бюрократизованої структури офісу ГПУ і на її подобі обласних прокуратур. Така структура не допомагає, а заважає працювати, насамперед, окружним прокуратурам, які виконують основний обсяг роботи.
Для порівняння, станом на 1 січня 2000 року в центральному офісі Генеральної прокуратури працював 581 працівник, з яких лише 371 посада прокурорів і слідчих. На час початку реформування, станом на 1 січня 2014 року по штату було 1733 посади, з яких 948 прокурорів і слідчих і 368 державних службовців, тобто у три рази більше, ніж було у 2000 році. Після 6 років реформування, суттєвого обмеження повноважень прокурорів, ліквідації слідства у прокуратурі, двох загальних скорочень, десятків оптимізацій і реорганізацій по штату в офісі ГПУ станом на 20.05.2020 рахувалось 1692 особи, тобто фактично стільки ж скільки і до початку реформи у 2014 році, а посад керівників ще і збільшилось.
Такі данні свідчать, що все реформування націлено на заміщення посад керівників «потрібними» людьми, а не на реальне покращення діяльності органів прокуратури. При цьому вже неодноразово проводився аудит Генеральної прокуратури відомою міжнародною компанією і його висновки мали б сприяти створенню дійсно ефективної структури, але цього не відбувається, тому що цілі реформи зовсім інші.
Також внаслідок реформування і звільнення багатьох прокурорів окружні прокуратури фактично вже не можуть забезпечувати виконання своїх обов’язків. В окремих з них заповнено лише третина вакансій. З метою вирішення цієї проблеми анонсовано проведення конкурсу на 454 посади в окружних прокуратурах і це при наявності тисяч позовів у судах і сотнях прокурорів поза штатом. Хотілось би нагадати керівництву ОГПУ, що на останні конкурси в місцеві прокуратури бажаючих було не багато і з метою забезпечення конкурсу – більше однієї особи на місце, строк прийому документів доводилось суттєво продовжувати.
А враховуючи останні «реформи» кількість бажаючих ще зменшиться. Тому виправити ситуацію швидко не вдасться і колапс прокуратури, насамперед окружних прокуратур, продовжиться. Вирішити частково цю проблему можливо шляхом повернення на місця прокурорів окружних прокуратур, відряджених до ОГП і обласних прокуратур, але тоді виникнуть проблеми в Офісі, оскільки не всі «відібрані» прокурори можуть належним чином виконувати свої обов’язки.
Іншим шляхом виправлення ситуації передбачається прийняття законопроекту №5158, підготовленого Комітетом з питань правоохоронної діяльності Верховної Ради.
Цей законопроект є намаганням хоч якимось чином «закрити дірки» в системі органів прокуратури, які виникли внаслідок непродуманого реформування. Цікаво, що одного з авторів цього законопроекту, пана В. Неклюдова, я попереджав про неминуче виникнення таких проблем ще у вересні 2019 року до прийняття закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», проте тоді він залишив мої зауваження без належної оцінки.
Законопроект спрямований на вирішення проблем, які створені реформуванням, а саме заповнення вакантних посад прокурорів в найкоротші строки стажистами без відповідного стажу роботи.
Цей законопроект не вирішить своєчасно усіх проблем, тому що прокурори потрібні вже сьогодні, а виконання передбачених умов призведе до появи перших стажистів не раніше, ніж через три–шість місяців. Крім того, стажист з першого дня роботи не зможе виконувати у повному обсязі свої обов’язки через відсутність досвіду, а перевантажені діючі прокурори не зможуть приділяти належну увагу допомозі стажистам.
Основною причиною стала зміна кримінального процесуального законодавства, внаслідок чого прокурори перестали бути помічниками і документи, які вони готують, не перевіряються керівниками до їх підписання. Саме через необхідність брати на себе відповідальність з першого дня роботи і відмовились від системи стажування та посад помічників прокурорів, перейшовши до системи спеціальної підготовки і тривалої практичної підготовки у прокуратурах. Схожі системи підготовки прокурорів існують у Франції, Польші та інших країнах Європи.
Крім того, судові процеси щодо поновлення на посадах незаконно звільнених прокурорів тривають і все більше звільнених суди поновлюють. Це може призвести до відсутності вакантних посад і необхідності звільнення стажистів, що повністю підірве довіру молоді до органів прокуратури. Тому цей законопроект не вирішить наявні проблеми, а тільки збільшить їх кількість.
Ще однією з причин появи такого законопроєкту є відсутність можливості проводити навчання кандидатів на посаду прокурора у зв’язку з перетворенням потужної установи - Національної академії прокуратури України, на недієздатний Тренінговий центр прокурорів у якому відсутні свої викладачі-тренери.
З інтерв’ю очільниці Тренінгового центру прокурорів України (далі ТЦПУ) пані Отраднової О. та інших його працівників вбачаються намагання переконати всіх, що центр є чимось зовсім іншим, ніж Академія. При цьому, на жаль, ніхто з них навіть не намагається розібратись, як працювала Академія і в чому ж насправді полягає її відмінність від Тренінгового центру.
Фактично після внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» у 2015 році Академія перестала бути вищим навчальним закладом і перетворилась на класичний тренінговий центр у розумінні наших західних партнерів. Зникли лекції у чистому вигляді, перетворившись на лекції-дискусії з обговорення проблемних питань діяльності прокурорів, круглі столи та практичні заняття спрямовувались на вирішення актуальних проблем. Більшість викладачів мали значний практичний досвід роботи в органах прокуратури, постійно співпрацювали з підрозділами Генеральної прокуратури і прокуратур областей, були добре обізнаними з проблемними питаннями, що виникають у прокурорській діяльності, судовою практикою, тощо і могли дати діючим прокурорам практичну пораду. До проведення занять а Академії залучались діючі прокурори, судді, адвокати, експерти, представники міжнародних організації. Викладачі запрошувались для проведення тренінгів до прокуратур областей за темами, які просили саме практичні працівники. Також в Академії, за сприяння наших західних партнерів, неодноразово проводились тренінги для тренерів і значна частина викладачів мала відповідні сертифікати.
Були і проблеми, оскільки окремі ректори, які не працювали в прокуратурі і не розуміли завдань Академії, намагались повернути статус вищого навчального закладу. Проте це не впливало на виконання основних функцій і завдань. Генеральній прокуратурі була запропонована нова система підвищення кваліфікації, за західним зразком, коли теми тренінгів пропонуються прокуратурами областей і місцевими прокуратурами, на підставі цих пропозицій розробляються відповідні тренінги і кожен прокурор сам обирає необхідний йому тренінг і приймає в ньому участь.
Прийнятий 19.09.2019 закон «Про першочергові заходи реформування органів прокуратури України» фактично змінив тільки назву установи, залишивши її завдання і функції незмінними, і відклавши на 2 роки проведення спеціальної підготовки. При збереженні основи тренерсько-викладацького складу (близько 40 осіб) нова установа готова була виконувати свої обов’язки.
Проте вже перші кроки нового керівництва ТЦПУ засвідчили, що реформою хочуть скористатись для дещо інших цілей, а підготовка прокурорів відходить на останній план. У статуті нової установи було передбачено надання різноманітних платних послуг: банних, пральних, готельних, видавничих, копіювальних, послуг хімчистки, перекладу, виготовлення сувенірної продукції, тощо і в їх кількості губилась основна функція – підвищення кваліфікації прокурорів. Проте ініціатори створення такої багатофункціональної установи швидко втратили довіру у нової очільниці ОГП і було призначено нову керівницю - пані Отраднову О. Але і вона не обізнана ні з практичною діяльністю, ні з питаннями підвищення кваліфікації прокурорів, оскільки все життя пропрацювала у класичному навчальному закладі. Отраднова О. продовжила запроваджувати в життя хибну ідею існування центру без своїх тренерів і всі найбільш кваліфіковані викладачі-тренери у червня 2020 року були звільненні. На мою думку, це було частково зроблено з метою приховання некомпетентності окремих нових тренерів, які залучаються для проведення тренінгів. Як і в Офісі, в тренінговий центр за невідомих критеріїв відбору була переведена частина працівників Академії та працевлаштовані нові особи, які стали називатися консультантами і експертами. При цьому від інших працівників Академії список вакантних посад ретельно приховувався. Призначення відбувались за знайомством.
Такий спосіб відбору швидко дав негативний результат. На звернення прокурорів областей про залучення працівників тренінгового центру до проведення занять в областях з питань прокурорської діяльності пані Отраднова О. надає відповіді, що ТЦПУ не спроможний провести такі заняття і власних тренерів центр не має. Як особи, що самі не вміють проводити заняття мають відбирати, готувати тренерів і оцінювати їх роботу залишається таємницею. Проте гроші на їх утримання виділяються з бюджету щомісячно.
Лише через рік роботи ТЦПУ, керівництво якого стверджує, що вони не є правонаступником Академії, використовуючи базу і матеріали Академії, до яких мають вільний доступ, спромігся розробити невеликий перелік тренінгів, які в більшості дублюють теми, розроблені в Академії, і запропонував їх прокурорам.
Безумовно, прокурори, які проходили навчання у ТЦПУ, обмінюються враженнями з колегами, знайомими. Так стає відомо про реальну діяльність центру, як кажуть, шило в мішку не сховаєш. Для прикладу, під час тренінгу на конкретне запитання прокурора була надана відповідь, що це питання не вивчалось і щоб отримати на нього відповідь треба проходити навчання на платних тренінгах поза межами Тренінгового центру. Інший випадок - замість передбаченого розкладом тренінга з питань проведення негласних (розшукових) дій проводилось заняття з питань етики. Вірогідно запланований тренер з певних причин не з’явився, а замінити його в ТЦПУ ніким, бо своїх тренерів немає. Зате є експерти, консультанти, начальники відділів та їх заступники, більшість з яких не має уявлення про проблеми практичної діяльності прокурора, але всі вони утримуються за рахунок бюджетних коштів, а деякі з них отримують ще й премії до 150%.
Фактично ТЦПУ за своїми функціями і завданнями є повним аналогом Національної академії прокуратури України у варіанті 2015 року і навіть кількість його штату не сильно відрізняється: 150 працівників в ТЦ проти 190 в Академії. Проте обраний шлях створення і функціонування без своїх постійних тренерів, на мою думку, не дозволяє центру належним чином виконувати функції, передбачені законом.
Державі потрібна дієва установа для здійснення підготовки і підвищення кваліфікацій прокурорів і думаю, що після переоцінки реформ вона стане схожа на колишню Академію, досвід роботи якої вивчали інші країни. Назва цієї установи не має значення. У такій установі, крім залучених тренерів, мають бути і професійні тренери, які працюють там на постійній основі, а також реально відряджені, на тривалий час, прокурори, які зможуть вивчати проблемні питання і готуватись до проведення тренінгів. Близько 30 колишніх викладачів-тренерів Академії подали позови про незаконне звільнення, є вже перші позитивні рішення, тому можливість швидко налагодити роботу центру ще не втрачена і прокурори зможуть отримувати відповіді на проблемні питання, які виникають під час практичної діяльності.
Реально оцінити результати реформування прокуратури можливо, якщо пригадати, що стало підставою для реформ. У пояснювальній записці до законопроекту щодо реформування органів прокуратури єдиною підставою було зазначено низький рівень довіри до органів прокуратури станом на лютий 2019 року. Про це вказала у своєму звіті у Верховній Раді і Венедіктова І.В.. У зв’язку з цим є доцільним порівняти рівень довіри до прокуратури після завершення реформування у березні 2021 року. Відповідно до досліджень Центру Разумкова у 2021 році довіряли органам прокуратури 2,7% громадян проти 2,1% у 2019 році, скоріше довіряли 14,6% (проти 14,5), скоріше не довіряли 37,9 (проти 35,6) і недовіряли 32,8 (проти 34,8). В цілому рівень довіри-недовіри склав у поточному році -53,4% проти -53,8% у 2019. Фактично всі зміни знаходяться в рамках статистичної похибки. Рівень довіри до самої Ірини Валентинівни склав лише 1,1% , а співвідношення довіри-недовіри -53,7%, що є найгіршим показником серед усіх керівників державних органів після Шмигаля, у якого -56%. Отримавши такі результати, говорити про завершення реформування і досягнення цілей, які ставились прийняттям закону про першочергові заходи реформування взагалі недоцільно.
І на останок, вже декілька місяців тривають розмови про можливу заміну Генерального прокурора. Це питання відноситься до компетенції Президента України і Верховної Ради України, та передбачити їхні рішення я не можу, не маю здібностей провидця. На жаль, на даний час частина прокурорів у процесах виглядає значно гірше від адвокатів через некомпетентність або відсутність досвіду. Єдина надія, що наступний Генеральний прокурор буде професійним прокурором, який отримав потрібний стаж саме у прокуратурі, що дозволить йому очистити від проблем ці «Авгієві конюшні», якими стали органи прокуратури після трьох останніх «реформаторів», і перетворити прокуратуру на дієвий державний орган.
Кістяк професійних прокурорів зберігається і вірю, що безповоротні наслідки ще не настали.
ЮРІЙ СЕВРУК: РЕФОРМА ПРОКУРАТУРИ НЕМОЖЛИВА БЕЗ РЕФОРМИ СУДУ
Читайте Резонанс у Facebook та підписуйтесь на наш канал у Telegram
