28 березень 2024, Четвер, 13:06

Українська люстрація дійшла до Страсбургу

22 Листопада 2016г.
France Russia Eu Court Rights Beslan

В Європейському суді з прав людини розпочали справу проти України. Позивачі – люстровані чиновники. Рішення у цій справі, метафорично висловлюючись, стане вироком не тільки псевдореформованій судовій системі, яка показала свою неспроможність захистити права українських громадян, а й лідерам політичної більшості, що так і не змогла виправдати сподівань виборців та виконати історичну місію з очищення влади.

На сьогоднішній день в ЄСПЛ є близько 11 позовів проти держави Україна від колишніх держслужбовців: три – прокурорських, шість – від податківців, одне подання від глави райдержадміністрації та ще одне – від адвокатського об’єднання. І це лише ті, про які нам достовірно відомо. Однак, до ЄСПЛ постійно надходять нові позови від різних осіб, які вважають, що держава порушила їхні права.

Перший позов до ЄСПЛ надійшов в кінці 2015-го року – від податківця з Чернігівщини. Проте тоді суд завернув справу через те, що позивач не вичерпав всіх національних можливостей – не пройшов національні суди апеляційної та касаційної інстанцій.

Виявилось, що він фізично цього не зміг зробити , адже його справа, як і низка інших, «зависла» на рівні першої інстанції – в окружному суді.

Колишнього заступника прокурора в Чернігівській області Олега Підгайного як і багатьох інших в прокуратурі звільнили в перші ж дні після дії Закону про люстрацію. За його словами, 60%  звільнених з прокуратури (це приблизно 800 призупинених проваджень) мають бажання відновитись на роботі. Всі ці люди подали позови в окружні суди.

Сам Підгайний, який судиться з державою вже в ЄСПЛ, розповідає, що у нього на руках є нові подання – три від прокурорів, одне – від працівника правоохоронних органів. Він запевняє, що кількість заявників ростиме в геометричній прогресії, і до Нового року їх буде щонайменше 20.

Правник розповів, що позивачі пройшли по всій судовій вертикалі. У результаті дійшли до Верховного Суду, який звернувся з конституційним поданням до Конституційного суду України – аби той розтлумачив конституційність Закону про люстрацію.

Але в Конституційному Суді ситуація взагалі сюрреалістична: суд став заручником ситуації. «Люстратори» при першій же нагоді зганяють під його стіни людей з плакатами, які відчайдушно захищають так званий процес люстрації в країні.

Звісно, судді хвилюються за себе – ніхто не хоче опинитись у сміттєвому баку. Тобто те, що справи люстрованих осіб ось уже як два роки ніким не розглядаються, загалом, влаштовує усіх.

Проте в Страсбурзі таке брутальне ігнорування прав людей не є нормою. Розуміючи, що українська влада свідомо створює перешкоди для розгляду цих справ, європейські судді прийняли дуже важливе рішення – в квітні 2016 було заявлено про допустимість прийняття до провадження першого позову від українських люстрованих чиновників. Фактично, це означає, що проти держави Україна розпочата справа.

Відповідно до рішення Суду позивачам в обов’язковому порядку держава має виплатити (зважаючи на практику ЄСПЛ у таких справах) від 5 до 8 тисяч євро моральної компенсації та поновити особу на роботі.

Насправді, суми компенсацій можуть бути колосальними, і виплачуватимуться ці мільйони з державної казни. Як кажуть в народі, – любиш кататись, люби і санчата возити. Щоправда, розраховуватимуться з «недолюстрованими» чиновниками будуть українські платники податків, а не головна люстраторка країни пані Козаченко, яка, до речі, уже офіційно звільнилась – вчасно вмила руки.

Нагадаю, що відповідно до Закону про очищення влади людей звільнили з посад за «календарною» ознакою. Лише через те, що працювали в певний період часу. Це те саме, що не брати жінок на роботу, бо на якомусь етапі свого життя їм доведеться піти в декретну відпустку. Або ж позбавити громадянства за те, що ти іншого віросповідання. А що тут дивного? Українські закони часто-густо позбавлені будь-якої логіки, однак це не заважає парламентарям їх ухвалювати. В результаті – отримуємо лавину незадоволених та постраждалих від такої законотворчості.

Всі прекрасно розуміють, що до Європейського суду з прав людини вітчизняні люстратори з плакатами не підуть. Там тиск на суд виключений. І з кожним прийнятим рішенням цінність висновку Конституційного суду України буде зменшуватись, оскільки рішення ЄСПЛ стануть частиною національного законодавства: згідно ст. 17 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» українські суди застосовують практику ЄСПЛ як джерело права.

І тут уже звично сховатись за ширмою популізму не вдасться. У випадку прийняття ЄСПЛ рішення на користь заявника, українська держава буде змушена не лише виплатити матеріальну компенсацію та поновити їх на роботі, а й зобов’язана усунути проблемні норми закону «Про очищення влади». Зокрема, може йтися про забезпечення індивідуальної відповідальності та реалізації права «люстрованих» на оскарження та доступ до усіх доказів.

Обов’язок щодо виконання рішень ЄСПЛ прямо встановлений положеннями ст. 46 Конвенції. Втілення рішень Суду ґрунтується на згоді Високих Договірних Сторін виконувати ухвали ЄСПЛ у будь-якій справі, де вони виступають стороною. І хоча сам Суд не має повноважень щодо виконання винесених ним рішень, він скеровує рішення до Комітету міністрів Ради Європи, що покликаний контролювати їхню реалізацію та забезпечувати виплату грошових компенсацій. Невиконання рішень ЄСПЛ тягне за собою міжнародно-правову відповідальність України та вкрай негативно відбивається на нашому іміджі як політичного та економічного партнера.

Отож, якщо в ідеологів люстрації залишилась хоч крапля стратегічного мислення, необхідно якомога швидше знайти спільну мову з люстрованими, виправляти весь той безлад, який за час масової «чистки неугодних» розвели. Інакше всі ті тисячі чиновників дуже скоро єдиною колоною підуть до ЄСПЛ. І тоді уже ніяким люстраторам не вдасться пояснити суть своєї дворічної роботи.

61937640 1114442378764033 8661034197877522432 N
Володимир Пилипенко Представник України у Венеціанській комісії (2013-2017 рр), народний депутат України VI-VII скликань, директор Українського центру суспільно-правових досліджень.