«Моральні уроди, які схожі на достойних людей лише краватками», «гівнюки, які бояться гласності», «шмакодявки» та «дармоїди», «аморальні потвори» – це не просто набір образливих висловлювань, але словниковий запас, яким користуються окремі члени Громадської Ради Доброчесності по відношенню до представників судової системи.
Звичайно, що найбільш одіозним представником ГРД був Леонід Маслов, але йому у 2017 році довелося «добровільно» піти з ГРД, аби не наразитися на скандал, який підім’яв би під собою усю Раду. Цього активісти допустити аж ніяк не могли, тож і змусили свого колегу піти у невеличку «відпустку за свій рахунок», пообіцявши, що через півроку, коли всі все забудуть, вони візьмуть його назад. Що власне і сталося.
4 січня 2018 року на порталі «Цензор.Нет» з’являється дуже цікаве інтерв’ю під назвою «Молоді судді бачать, як ми “викручуємо руки” старим, тому не захочуть іти їхнім шляхом, – екс-член Громадської ради доброчесності Леонід Маслов». Інтерес до екс-члена виявився не випадковим з двох причин. По-перше, ГРД треба було конче ще раз зреагувати на законопроект №6593. Офіційна заява від ГРД щодо проекту звичайно була (про це читайте тут Коли хвіст крутить собакою, або Про удавану імпотентність ГРД), але ж посилити негативний висновок щодо нього у неформальний спосіб міг тільки Леонід Маслов, бо й за словом у кишеню не лізе, й говорить те, що думає, й членом ГРД вже не є… Хоча останнє, як виявилося зі слів самого Маслова аж ніяк не заважатиме йому втручатись у кар’єру суддів. По-друге, в ГРД ще раз хотіли нагадати про себе у міжнародних структурах, але вийшло не дуже добре. Але про все по порядку.
Страх та жах – ось мій життєвий шлях…
Про своє втручання у систему правосуддя Леонід Маслов розповідає з гордо піднятим «середнім пальцем», який він тиче усій судовій системі: «Цей законопроект вже називають моїм ім’ям: “Закон Маслова”. Приємно, бо про того пінчуковського холуя, що його придумав, взагалі нічого не відомо, а мене він в пояснювальній записці процитував: “простягнути вверх середній палець і сказати на адресу моральних уродів, які схожі на достойних людей лише краватками: “ІДІТЬ ВСІ В ДУПУ””. Що сказати про сам законопроект? Це очікуване обурення моральних уродів в краватках. Я б на їхньому місці теж образився. Ніхто цей законопроект серйозно не любіює, це просто така погроза, різновид реакції на гірку правду, яка, звісно, не в тому, куди йти, а в тому, де система правосуддя зараз знаходиться».
Принагідно нагадаємо, що розмови в такому дусі дуже притаманні Маслову, що, власне, й допомогло йому стати головним скандалістом ГРД свого часу.
Тож на всі ці чергові пасажі та вихваляння можна було б не дуже реагувати, та наступний уривок з розмови екс-члена ГРД Маслова є дуже показовим:
– Отже, зараз ви знову повернулися до ГРД. Чому?
– Я повернувся в іншій іпостасі. Як системний адміністратор порталу ГРД. Ця функція була за мною закріплена і раніше, я її не полишав. Але тепер я працюю вже не як волонтер. Мою роботу частково фінансує через грантові кошти ГО “Фундація Де Юре”. І, звісно, я продовжу допомагати оцінювати кандидатів до Верховного Суду, суддів апеляційних судів та судів нижчих інстанцій.
– Але ж, очевидно, ваша роль цим не обмежується. Деякі судді у неформальних бесідах заявляють, що якщо їм стане відомо про факти недоброчесності в роботі їхніх колег, то перший, кому вони про це повідомлять – це ви. То вас можна вважати “страхом і трепетом” Верховного Суду? І який реальний вплив на вже призначених суддів Ви маєте?
– Очевидно, що й після відбору я продовжуватиму пильно слідкувати за роботу всіх касаційних судів. І я відкритий до звернень як суддів, так і всіх громадян. Я надаватиму розголос фактам і корупційним проявам.
Виявляється, що членом ГРД можеш ти не бути, але у курсі всіх справ і досьє – залюбки!
Більше того, людина без повноважень, фактично технічний працівник веб-сайту ГРД, продовжить «допомагати оцінювати кандидатів до Верховного Суду, суддів апеляційних судів та судів нижчих інстанцій»! Це цікаво – як?
І чи не тому щодо окремих членів ГРД ось вже більше року нічого не видно й не чути, бо вони там фактично нічого не роблять, є ширмою, а «справжні справи» роблять ті, хто треба. Бо ж згадаймо, недарма ж «відсторонення» Маслова пов’язували не стільки з його лайкою та безпринципністю, скільки з тим, що саме через члена ГРД, прізвище якого починається на літеру «М», отримувались кошти у розмірі до 50 тис у.о. за «правильний висновок ГРД». А тепер виявляється, що й скандалу ніякого не було, а «пішов» Маслов виключно «через те, що публічне ставлення до членів ГРД було й залишається, як до бидла з вулиці».
До речі, щодо бидла. Не лише Леоніду Клавдійовичу, але й іншим – діючим та нетаємним – агентам ГРД інколи не завадить перечитувати власний Регламент, й зокрема, ст. 23 «Етичні стандарти», де чорним по білому написано: «Член Ради повинен діяти так, щоб формувати і підтримувати авторитет Ради» (частина 1), «Член Ради повинен підтримувати високий рівень культури спілкування» (частина 6), «Член Ради зобов’язаний уникати будь-яких ситуацій, які призводять до … дискредитації Ради, бути максимально відкритим перед громадськістю та вживати заходів для недопущення будь-яких сумнівів у своїй доброчесності» (частина 7).
Хоча це нагадування – радше волання у пустелі, бо члени ГРД навіть на рівні координаторів продовжують вести себе як оте саме бидло.
Яскраве підтвердження цьому нещодавно надав Віталій Титич, розмістивши пост на своїй сторінці у Фейсбук з коментарем: «Розпочали! Якщо вважаєте що суддя аморальна потвора – надсилайте інформацію ГРД, або мовчіть потім до скону».
Більше того, Віталій Титич відверто дивується, а до чого тут етика.
Але ж повернімося до «откровень Маслова».
Вочевидь, що журналіст «Цензору» часто ставила Леоніду ну дуже зручні запитання, чи то у силу власної прихильності до діяльності ГРД, чи то через харизму самого Маслова. Прослідкуйте самі за тональністю та легкими натяками, які «лягають на подальші відповіді» екс-члена ГРД: «Це індикатор того, що більшості новообраних суддів не потрібна реформована система?», «Якщо повернутися до взаємин ГРД та ВККС, у чому полягали основні протиріччя?», «Який реальний вплив на вже призначених суддів Ви маєте?», «Як оцінюєте законопроект 6593 про обмеження прав ГРД? Хто його лобіює?», «Під чиєю егідою робила дослідження Ковачева?». Тобто не просто запитання, але уточнення, на які у попередніх висловах співрозмовник навіть не натякав – хто лобіює, під чиєю егідою тощо. Дуже схоже на те, що запитання писалися або принаймні проговорювались задовго до самої бесіди.
І це дійсно було дуже потрібно ГРД, бо нещодавно вони вскочили у чергову халепу з неетичним присмаком.
Дізнатись про все – навіть з порушенням закону!
Справа в тому, що наприкінці 2017 року той самий Віталій Титич почав розсилати по судах дуже цікаві листи – фактично з вимогою надати усю конфіденційну інформацію про сотні служителів Феміди /ДОКУМЕНТИ
Як бачимо, отой скандальний допис Титича у Фейсбук із закликом «Звертаємось до небайдужих громадян, активістів та журналістів надсилати нам відповідну інформацію про цих служителів Феміди» був лише прикриттям та верхівкою айсбергу. При чому дуже грубим та неетичним прикриттям. Адже у самій новині “про аморальних потвор” відкрито писалося таке: «Вкотре наголошуємо, оскільки ми не отримуємо поштову кореспонденцію, то просимо контактувати з нами лише через сайт та електронну адресу [email protected]. У разі крайньої необхідності письмову кореспонденцію можна направляти на адресу адвокатського об’єднання “Віталій Титич і партнери” (вул. Волоська, 50/38)».
Тобто, іншими словами, взагалі ми так не робимо, але в разі крайньої необхідності – із задоволенням (й так, здається, члени ГРД діють у всьому). А ще член ГРД нічого собі так пропіарив власне адвокатське об’єднання із зазначенням адреси (тисячі перепостів у соцмережах, десятки тисяч переглядів на сайті ГРД).
Але етичність поведінки членів ГРД самих суддів вже давно не цікавить. Як зазначила нещодавно в одному зі ЗМІ Вікторія Кицюк, «надмірною увагою до своєї персони, напевно, жодного представника суддівського корпусу сьогодні не злякаєш. Питання в іншому: де межа такого «вивчення» і хто її може встановлювати? Чи може взагалі бути у судді «особиста територія», до якої доступ громадськості заборонений?» Проте Віталій Титич у своїх листах безапеляційно наполягає надати усі персональні дані щодо суддів… Здається, шановний адвокат про таку норму закону як «згода суб’єкта персональних даних на обробку даних» навіть не чув. Або чув, але як завжди – не дуже на неї зважав. Й де ті дані будуть оброблятись й зберігатись, ким вивчатись та розголошуватись – не відомо. А пам’ятаючи, як той самий Л. Маслов – навіть не член ГРД – збирається «допомагати оцінювати кандидатів до Верховного Суду, суддів апеляційних судів та судів нижчих інстанцій» та «надавати розголос фактам і корупційним проявам», то можна припустити, що всі ці персональні дані будуть передані кому слід, а інколи – ймовірно, й за кругленьку суму.
Тут, до речі, членам ГРД можна порекомендувати не лінуватись, а ще раз погортати Регламент, й дочитати до Розділу 5 «Правила роботи члена Громадської ради доброчесності». А там сказано, що «з метою збору інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради:
1) організовує пошук інформації на інформаційному порталі Ради, в інших джерелах в Інтернеті;
2) організовує пошук інформації у кореспонденції Ради;
3) організовує пошук інформації у відкритих державних реєстрах;
4) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також додаткові дії, які вважає необхідними».
Як бачимо – про жодний збір персональних даних суддів тут ані слова, й жодні зауваги до такого недолугого звороту як «додаткові дії, які вважає необхідними» тут є просто недоречними, бо в ГРД банально не виконали основну вимогу, визначену в законі – не створений структурний підрозділ або відповідальна особа, що організовує роботу, пов’язану із захистом персональних даних при їх обробці. А самому Віталію Титичу слід ввечері почитати Статтю 188-39 КУпАП «Порушення законодавства у сфері захисту персональних даних», згідно з якою недодержання встановленого законодавством про захист персональних даних порядку захисту персональних даних, що призвело до незаконного доступу до них або порушення прав суб’єкта персональних даних, тягне за собою накладення штрафу на громадян від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Хоча про що це ми? Адже члени ГРД завжди вважали себе вільними від будь-яких позовів до суду. Однак є для Громадської Ради Доброчесності загроза й побільше, аніж українськи суди та штрафи. Це – реакція міжнародної спільноти та позиція грантодавців. Бо ж не буде грантів – не буде й активістів.
Як активісти витрачають кошти європейських платників податків
Леонід Маслов вже напевне дуже жалкує про те, що в інтерв’ю так недоречно прохопився про те, що тепер його роботу оплачує фундація «Де Юре», де одним з керівників є його приятель та інший член ГРД Михайло Жернаков. До речі, не дуже зрозуміло, чому це ГО платить кошти системному адміністратору сайту ГРД, бо по-перше, допомога (робота?) Маслова щодо сайту ГРД й досі вказується як волонтерська й добровільна, по-друге, цікаво буде, чи задекларує Маслов свої доходи за цим видом діяльності, й по-третє, ГО «Фундація Де Юре» отримала грант від Посольства Чехії на програму «Участь громадян у процесі судової реформи» й до чого тут системний адміністратор сайту ГРД – питання ще те.
Але нехай з «ДеЮре» розбирається Посольство Чехії, їм, мабуть, видніше, куди гроші своїх платників податків витрачати.
Тим не менш, як бачимо з того ж інтерв’ю Маслова, на «міжнародну реакцію» ГРД реагує дуже болісно: «Великою ложкою дьогтю стала підстава, яку зробила ВККС з експертом Діаною Ковачевою. Вона проаналізувала наш регламент в старій редакції та порівняла з європейською практикою добору суддів. І після цього дійшла висновку, що наша практика не відповідає європейським стандартам. Але в Європі в принципі немає такої структури як ГРД. Ковачева, не проаналізувавши жодного нашого висновку, зробила доповідь не про нас, а про те, як воно в Європі». Ось такі вони стандарти роботи ГРД: брати гроші від Європи хочемо, а слухати –як це робиться у Європі – ні.
І до речі, щодо унікальності ГРД, то тут ті ж такі європейські експерти значно стриманіші: «Український досвід створення окремого зовнішнього органу замість надання мандату та залучення членів вже існуючих установ (ВККСУ, ВРП), які не є суддями, видається досить незвичним і становить ризик зменшення правової визначеності та ефективності процедури, хоча, імовірно, його можна пояснити та обґрунтувати тимчасовими винятковими обставинами та ситуацією в українській судовій системі». І це ж на скільки треба було допекти європейцям, щоб ті навіть у своїх рекомендаціях написали майже безапеляційно: «Слід звернути увагу на визначення вимог щодо підзвітності та відповідальності за неправомірні дії. Це дуже важливо, оскільки діяльність ГРД зачіпає питання дотримання прав людини (захист персональних даних, право на справедливі процедури, захист ділової репутації тощо» (дивись звіт Реди Молієне, вересень 2017 року).
Що ж стосується документів та рішень ГРД, то тут Маслов лукавить, бо були звіти про діяльність ГРД і в цьому напрямі. Так, 28 вересня 2017 року у м. Київ відбулася презентація проекту Звіту за результатами моніторингу діяльності Громадської ради доброчесності в контексті стандартів та рекомендацій Ради Європи. Захід було організовано спільно Всеукраїнською громадською організацією «Асоціація правників України» та проектом Ради Європи «Підтримка впровадженню судової реформи в Україні».
Але ж члени ГРД не були б членами ГРД, якби не використовували подвійні стандарти. Вони дуже голосно критикують звіт Ковачевої, але тихенько мовчать про звіт доктора Альберса, міжнародного експерта Програми USAID «Нове правосуддя». Бо ж не можна лаяти на руку, яка годує. Але й там наголошували про те, що «оскільки члени ГРД користуються конфіденційною інформацію про особи кандидатів (наприклад, інформацією, одержаною від НАБУ) або інформацію про доходи-статки кандидата, необхідно виробити політику захисту таких даних. Вона має врегульовувати такі питання, як зберігання даних про особу, рівень повноважень у частині доступу членів ГРД до тієї чи іншої інформації, засоби забезпечення безпеки даних про осіб кандидатів, процедури видалення даних про осіб, що використовувалися ГРД в ході аналізу справ кандидатів після завершення аналізу». Та не хочуть теє робити в ГРД, бо важко й відповідати доведеться, раптом щось станеться.
Більше того, Маслов взагалі заплутався, де і як працює ВККСУ, а як – члени ГРД, бо на його думку «у Європі також є зашкварені люди. Наприклад, я вважаю, що гроші, виділені експертам на написання модельних завдань для кандидатів у ВС, були примітивно розкрадені».
От не цінують в ГРД європейських платників податків та й все тут – зашквареними називають.
А й так, ледь не забули. Для усіляких там «моральних потвор та уродів» ще раз нагадаємо, що відповідно до Статті 3 Регламенту ГРД «Члени Ради поділяють такі цінності як гідність, справедливість, права людини, доброчесність, повага до незалежності суддів і керуються ними у своїй діяльності».
Ну це так, на всяк випадок, аби не забули…