23 березень 2024, Субота, 21:32

Велика теорема Ферма для Мін‘юсту

10 Квітня 2020г.
МЮУ карикатура

Сподівання на здоровий глузд влади, перехід її з позицій підтримки агресивної меншості та підпорядкованості зовнішньому впливу все більше розвіюються, що також можна прослідкувати на прикладі люстрації, негативні наслідки якої та її саму не скасовано навіть вже після правової оцінки Європейського суду з прав людини.

І справа тут не в окремих персоналіях на кшталт міністра юстиції України, а в, так би мовити, владному тренді.

З огляду на це хочу підняти питання, яке, як мені здається, зробить ситуацію з політичним утиском громадянських прав «люстрованих» ще більш наочною.

Я свідомий того, що це уже жодним чином не змінить уподобань влади, але можливо дещо полегшить роботу тим, хто в майбутньому все ж таки захоче дати правову оцінку цим діям.

Хочу звернутися до терміну «узурпація влади», оскільки це наріжний камінь Закону України «Про очищення влади» та завивань поборників збереження політичного апартеїду.

Насамперед, слід сказати, що визначення поняття «узурпація влади» відсутнє не лише у Конституції та законах України, а й у будь-якому нормативно-правовому акті нашої держави.

З огляду на це та щоб не втомлювати читача посиланнями на словники та енциклопедії, звернуся до української версії Вікіпедії де мається таке визначення та похідне від нього. Отже, узурпація (від лат. usurpare – використовувати) – захоплення влади в монархії без законного права. Узурпація може відбуватися збройним шляхом або в результаті змови.

Термін може застосовуватися також для позначення неконституційного захоплення влади певним посадовцем чи групою посадовців у немонархічній державі, перевищення повноважень або привласнення собі чужих прав. Узурпатор (лат. uzurpator, від лат. usurpo – захоплюю) – це особа, що незаконно захопила у свої руки владу або присвоїла собі які-небудь чужі права на щось.

Тепер пропоную уважно прочитати частину другу статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Я не кажу про те, яким чином можна бездіяльністю здійснювати заходи?  Утім нічого дивного не має, якщо навіть школярів навчають, що 30,2 мінус 2,2 дорівнює 18, а Іван Грозний вів Ліванську війну проти Ліванського ордену.

Справа в іншому, а саме, що законодавець вважає узурпацією влади і в чому саме вона має полягати?

Якщо ми підемо найпростішим шляхом та будемо спробувати ототожнювати узурпацію влади з діями, спрямованими на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, то нам слід звернутися до диспозиції статті 109 Кримінального кодексу України.

Оскільки визначення цих дій не змінилося протягом 2010 – 2020 років, то буде набагато простіше оцінювати їх.

Склад злочину, передбаченого частиною першою статті 109 Кримінального кодексу України визначено наступним чином: дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій.

Тобто якщо ми відкидаємо дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу, чого зрозуміло не було a priori, то можемо розглядати лише питання захоплення державної влади.

Такий підхід узгоджується з численними коментарями до Кримінального кодексу України у різних авторських редакціях.

Утім саме визначення поняття «захоплення державної влади» ми знову ж таки не знайдемо у жодному з нормативно-правових актів України і на цю проблему вказували науковці ще задовго до 2010 року.

У наукових статтях легко відшукати різні точки зору на те, що вважати «захопленням державної влади», але питання в тому, що норми Закону України «Про очищення влади» призвели до конкретних негативних наслідків, визначених у тому числі й Європейським судом з прав людини, а не є предметом простого обговорення законопроекту на науковому диспуті чи у комітетах парламенту.

Якщо ми візьмемо за основу, скажімо так, події, пов’язані з Рішенням Конституційного Суду України від 30.00.2010 № 20-рп/2010 справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України), яким визнано неконституційним Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 № 2222-IV у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття, то зазначу, що імплементація його саме у відновленні попередньої редакції Основного Закону України відбулася не сама собою.

На моє переконання, de jure це сталося в момент голосування за Закон України від 01.02.2011№ 2952-VI «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів».

Саме в пункті 6 цього Закону закріплено такі норми: «розділ XV «Перехідні положення» доповнити пунктами 15 і 16 такого змісту:

«15. Чергові вибори до Верховної Ради України після відновлення положень Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року за Рішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 (v020p710-10) у справі про додержання процедури внесення змін до Конституції України проводяться в останню неділю жовтня 2012 року.

16. Чергові вибори Президента України після відновлення положень Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року за Рішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 (v020p710-10) у справі про додержання процедури внесення змін до Конституції України проводяться в останню неділю березня 2015 року».

До речі, пункти 15 і 16 досі є складовою частиною Конституції України!

Але ж за цей Закон проголосувало «За» 310 народних депутатів України серед яких Мустафа Джемілєв, Білозір О.В., Москаль Г.Г., Шемчук В.В., Чорновіл Т.В. та багато інших.

Тож дозвольте дізнатися, про яке захоплення влади може йти мова, якщо за такі рішення голосувала Верховна Рада України, а прийнята нею норма досі є невід’ємною частиною Конституції України?

Це вже більш схоже на розщеплення свідомості чи на політичне шахрайство.

Раз так, то потрібно не суддів Конституційного Суду України по допитам тягати, оскільки вони нічого не порушували, про що я вже раніше писав для Резонансу, а привернути увагу до інших осіб.

Утім народний депутат України відповідальності за голосування нести не може хоча б навіть з огляду на останні зміни до Конституції України, що мають безумовно у цьому випадку зворотну дію.

Ураховуючи це, застосований у Законі України «Про очищення влади» термін «узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем» взагалі позбавлений будь-якого юридичного сенсу, а є суто політичною декларацією.

Однак не потрібно сподіватися на те, що це комусь стане цікавим. У нас, повторюсь, 30,2 – 2,2 дорівнює не 28, а 18. Тому й Конституційний Суд України шість років слухає справу та не приймає жодного рішення, Верховна Рада України не цікавиться даною проблемою (за винятком небагатьох народних депутатів України), а Президент України, як гарант додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (частина друга статті 102 Конституції України про всяк випадок), не направляє до парламенту законопроекту про скасування цього Закону та політичної реабілітації осіб, що від нього постраждали.

Тому не дивною є й позиція міністра, який знаходить час посидіти на робочому столі чи під ним, але не знаходить його для того щоб фахово розібратися в усій абсурдності люстрації по-українські.

Проте впевнений, що ця стаття, як й багато інших, залишиться непрочитаною тими від кого реально залежить припинення обмеження прав громадян за ознаками перебування на посадах у період 2010 – 2014 років, тобто за політичними і професійними ознаками.

Тож залишаємося наодинці із проблемою. Та сподіваннями виключно на себе!

9
Олексій Бебель Аналітик «Kyivstratpro», адвокат, голова Адвокатського об’єднання «Бебель, Демура і партнери»