Про це зазначив суддя Великої Палати Верховного Суду Дмитро Гудима на Пленумі ВС 12 лютого 2021 року, доповідаючи про діяльність робочої групи з розроблення стандартів структури судового рішення.
Про це повідомляє Резонанс 16 лютого із посиланням на прес-центр Судової влади України.
Він зауважив, що якість судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Таке обґрунтування, як у 2008 році написала Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11, слід готувати з особливою ретельністю, для того щоб воно відповідало очікуванням сторін та суспільства, які б сприймали ухвалене рішення як фактор відновлення суспільної гармонії.
30 листопада 2017 року на першому засіданні Пленум ВС прийняв постанову № 7, якою затвердив робочу групу зі стандартів структури судового рішення. До неї доєдналося багато суддів, що дало змогу напрацювати модельну структуру постанови ВС вже за два місяці роботи. Сьогодні її в тому чи іншому вигляді використовує більшість суддів ВС. Проте, за словами доповідача, роботу над удосконаленням структури судового рішення слід продовжувати.
Дмитро Гудима нагадав, що в жовтні 2018 року члени робочої групи ВС у рамках канадського проєкту підтримки судової реформи в Україні брали участь у конференції на тему «Проста мова у сучасні часи», а також мали нагоду познайомитися з розробниками навчального курсу з написання судових рішень для канадських суддів.
Серед проблем у написанні судових рішень тоді відзначали такі: неналежне впорядкування тексту, перенасичення юридичною термінологією, зокрема латиною, розтягнутий опис фактів і доказів без жодного контексту, надто довгі речення, надмірне цитування, часте дублювання фактів, виклад інформації за принципом «суть – наприкінці», висвітлення висновків суду без належного аналізу фактів та обґрунтування. Ці проблеми канадських судових рішень ідентифікували ще на початку 80-х років, і з того часу в Канаді взяли курс на усунення зазначених недоліків.
Дмитро Гудима зауважив, що доступним для читача є те судове рішення, яке насамперед добре структуроване. Тож у суддів виникла ідея удосконалити модельну структуру постанови ВС, і робоча група розробила відповідний навчальний тренінг. У вересні 2020 року його провели для помічників суддів ВС.
«Ми отримали цікаві та слушні міркування від слухачів і планували з листопада розпочати низку заходів для судів ВС», – розповів доповідач. Проте через карантинні обмеження довелося перенести їх на 2021 рік. Дмитро Гудима зазначив, що проведення таких семінарів із максимальним залученням суддів з усіх касаційних судів ВС дасть змогу всебічно обговорити означені проблеми та знайти шляхи їх вирішення. А надалі планується відповідний тренінг адаптувати для суддів апеляційних і місцевих судів.
Доповідач наголосив, що така структура судового рішення жодним чином не суперечить нормам процесуальних кодексів, які визначають форму і зміст судового рішення.
Заступник Голови ВС, голова Касаційного господарського суду у складі ВС Богдан Львов виступив із доповіддю «Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) ч. 3 ст. 22 Закону України від 2 червня 2005 року № 2633-М «Про теплопостачання» положенням ч. 4 ст. 13, частинам 1 та 4 ст. 41, ч. 2 ст. 61 Конституції України».
Він поінформував, що до ВС надійшло три відповідні звернення від суддів Господарського суду м. Києва. Частина 3 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» передбачає, що у разі якщо суб’єкту господарювання надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, такий суб’єкт стає правонаступником за борговими зобов’язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб’єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним). Ця норма була встановлена Законом України від 15 березня 2011 року № 4521-VI «Про внесення змін до статті 22 Закону України «Про теплопостачання». Судді Господарського суду м. Києва вважали, що вона не відповідає, зокрема, ч. 4 ст. 13 Конституції України, відповідно до якої держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки, та іншим зазначеним нормам Конституції України.
19 липня 2018 року Господарський суд м. Києва ухвалою у справі № 910/31608/15 залишив без задоволення заяву ПАТ «Київенерго» про заміну боржника його правонаступником КП «Київтеплоенерго». Суд зазначив, що основу норм про дію норм про договори у часі утворює принцип «рacta sunt servanda», відповідно, повинна виключатися зворотна дія нового законодавства, за винятком випадків, коли щодо цього є пряма вказівка в законі і вона пов’язується із включенням у закон імперативних правил. Тож суд уважав, що положення Закону України № 4521-VI від 15 березня 2012 року «Про внесення змін до статті 22 Закону України «Про теплопостачання» не містять положень про їх поширення на угоди, укладені до набрання таким законом сили, і заяву ПАТ «Київенерго» необхідно залишити без задоволення.
«Таким чином, господарський суд фактично прийняв рішення у справі без застосування норми, яку пропонує визнати неконституційною», – сказав Богдан Львов. Він також додав, що аналогічні мотиви наведені в судових рішеннях у двох інших справах. Водночас суддя зазначив, що підставою для постановлення ухвали став саме висновок про те, що ч. 3 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» не повинна застосовуватися у цій справі як така, що не має зворотної сили в часі, а не така, що суперечить Конституції України. З огляду на наведене, на думку доповідача, підстав для звернення до КСУ з порушеного питання не вбачається, і Пленум ВС підтримав таке рішення.
Суддя Касаційного господарського суду у складі ВС Віталій Уркевич доповів про звернення до КСУ з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) п. 12 ч. 2 ст. 8 Закону України від 18 січня 2018 року № 2269-VІІІ «Про приватизацію державного і комунального майна» положенням статей 41, 42 і 58 Конституції України. Відповідне подання до ВС надійшло від Північного апеляційного господарського суду.
Під час розгляду справи № 910/16514/18 за позовом фізичної особи до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях колегія суддів визнала, що зазначені положення закону суперечать приписам вказаних статей Конституції України, і застосувала положення останніх як норми прямої дії.
Доповідач нагадав, що п. 12 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» визначено, що покупцями об’єктів приватизації не можуть бути особи, які вже були стороною продажу об’єкта приватизації в Україні і з якими було розірвано договір купівлі-продажу об’єкта приватизації у зв’язку з порушенням з боку таких осіб, а також пов’язані з ними особи.
«Наведена норма закону жодним чином не порушує принцип верховенства права, вона спрямована на боротьбу з недоброчесними покупцями в ході приватизації», – зазначив Віталій Уркевич. Крім того, додав він, це положення є виправданим в аспекті залучення інвестицій і того, що ці об’єкти державної, комунальної власності мають отримати ефективного приватного власника.
У справі, яка розглядалася Північним господарським апеляційним судом, встановлено, що за результатами електронного аукціону 30 жовтня 2018 року позивач став переможцем електронних торгів по лоту об’єкта державної власності – пакета акцій розміром 25 % статутного капіталу ПрАТ «Бориспільське підприємство «Сортнасіннєовоч», про що був складений відповідний протокол. Однак надалі після перевірки відповідачем документів покупця об’єкта приватизації організатор аукціону – Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях – видав наказ про відмову у затвердженні вказаного протоколу. Підставою стало те, що переможець є особою, з якою у 2017 році були розірвані в судовому порядку угоди купівлі-продажу об’єкта приватизації у зв’язку з порушенням з боку цієї особи. На цій підставі переможець аукціону був визнаний особою, яка не має права бути покупцем.
«Вважаю, що посилання суддів Північного апеляційного господарського суду на наявність законних очікувань у такого покупця об’єкта приватизації є безпідставним. Адже Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна» набув чинності ще 7 березня 2018 року, а аукціон було проведено в жовтні того ж року. Отже, особа була обізнана з положеннями цього Закону, могла передбачити відповідні негативні наслідки щодо участі в цій процедурі», – сказав доповідач.
Крім того, за його словами, не заслуговує на увагу твердження суддів апеляційного господарського суду щодо того, що ці положення зазначеного Закону не відповідають вимогам ст. 42 Конституції України щодо права на підприємницьку діяльність. Адже безпосередньо ці приписи не забороняють здійснення підприємницької діяльності. Тому Віталій Уркевич зазначив, що підстав для внесення відповідного подання до КСУ не вбачається. Пленум ВС підтримав таке рішення.
До проєкту порядку денного Пленуму ВС також було включене питання «Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) абзацу п’ятого статті 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у частині визначення базового розміру посадового окладу судді положенням статті 6, частинам 1 і 2 статті 8, частини 2 статті 19, частинам 1 і 2 статті 55, статті 130 Конституції України».
При затвердженні порядку денного Пленум ВС вирішив відкласти розгляд цього питання, оскільки воно є юридично складним і потребує доопрацювання. Було зазначено, що до Пленуму з відповідним зверненням звернулася Асоціація розвитку суддівського самоврядування України і згідно з Регламентом Пленуму Голова ВС внесла це питання до проєкту порядку денного. Надалі до Пленуму надходили подібні колективні звернення від місцевих судів. При цьому предмет звернень був різний: деякі з них містили прохання звернутися до КСУ щодо конституційності відповідних норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», в інших ставилося питання про тлумачення цих норм Конституційним Судом України, а в деяких просили Пленум звернутися до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України з вимогою не порушувати гарантії суддівської незалежності. Під час опрацювання цього питання виникла юридична дискусія про те, яке саме звернення до КСУ має бути: про неконституційність згаданих норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» чи про їх тлумачення або інше звернення. Крім того, вже після формування порядку денного до Пленуму надходили нові відповідні звернення. Тож, аби сформувати чіткий предмет звернення до КСУ, його необхідно доопрацювати.
Інший аспект полягає в тому, що всі подання до Пленуму ВС стосувалися лише посадового окладу суддів місцевих судів. Натомість норма в зазначеному Законі поширюється і на суддів апеляційних судів та ВС, а також на прокурорів та державних службовців. Крім того, відповідне питання планується обговорити за з’їзді суддів у березні цього року. Тому важливо врахувати позицію органу суддівського самоврядування стосовно порушеного питання.
Читайте Резонанс в Facebook и подписывайтесь на наш канал в Telegram