09 грудень 2024, Понеділок, 03:00

Витівки прокуратури з процесуальними строками

25 Жовтня 2017г.

Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року запровадив багато позитивних новел, проте, по деяких питаннях викликає критичні зауваження практикуючих юристів. Недостатньо чітке регламентування окремих процедур призводить до кардинальних відмінностей в їх тлумаченні сторонами кримінального процесу. Особливо це стосується болючого для слідства і прокуратури питання процесуальних строків.

Стикнувся з цікавою ситуацією в кримінальному процесі, точки зору на яку обвинувачення і захисту є протилежними, що породжує конфліктні ситуації у багатьох справах. Йдеться про обчислення процесуальних строків в разі повернення судом прокурору обвинувального акту згідно ст. 314 КПК України.

Згідно ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.3 КПК України досудове розслідування починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР і закінчується його закриттям або направленням до суду обвинувального акта.

Стаття 113 КПК України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов’язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії.

Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу. Аналіз наведених правових норм дозволяє стверджувати, що доки обвинувальний акт не буде складений і направлений до суду, триває стадія досудового розслідування.

Проте, відсутність в кримінальному процесуальному кодексі чіткої регламентації порядку обчислення процесуальних строків після повернення судом прокурору обвинувального акту призвела до того, що переважна більшість прокурорів дуже своєрідно це тлумачить. Приклад з практики.

Суд повернув прокурору обвинувальний акт у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 286 КК України. Ухвала суду прокурором не оскаржувалась, так як порушення були очевидними. Та і з доказами вини обвинуваченої виявилось досить погано, тому прокурор плекав надію умовити обвинувачену на укладення угоди з потерпілим, що для нього було би найкращим виходом. Або хотів дочекатись прийняття закону про амністію, під дію якого обвинувачена точно попадала, так як має неповнолітню дитину.

Проте, обвинувачена категорично заперечувала свою вину у ДТП, так як небезпідставно вважає винуватцем «потерпілого», колишнього працівника ДАІ, який сам порушив правила дорожнього руху і створив аварійну ситуацію. Прокурор вирішив узяти її на виснаження і довгий час тримав кримінальне провадження в себе, сподіваючись, що обвинувачена змінить свою позицію. Новий обвинувальний акт до суду був направлений майже через 4 місяці після повернення судом обвинувального акту без будь яких продовжень строку досудового розслідування. Та й це він зробив лише після того, як обвинувачена письмово стала вимагати повідомити її про прийняте процесуальне рішення.

На підготовчому судовому засіданні по розгляду повторного обвинувального акту захист заявив клопотання про його повернення прокурору у зв’язку з тим, що він не може бути визнаний належним процесуальним документом, так як складений поза межами законного строку досудового розслідування, а також іншими його невідповідностями вимогам ст. 291 ч. 2 КПК України. Суд задовільнив це клопотання і вдруге повернув обвинувальний акт прокурору. Той ухвалу суду знову не оскаржував. Після повторного повернення судом обвинувального акту прокурор знову тривалий час тримав кримінальне провадження в себе, не приймаючи по ньому ніякого рішення. На неодноразові письмові клопотання про закриття кримінального провадження він взагалі не відповідав.

Бездіяльність прокурора була оскаржена до суду, проте, суд не побачив належних підстав для відкриття провадження по скарзі. Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що ч. 1 ст. 303 КПК України містить визначений перелік випадків, коли рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, і зазначене в скарзі клопотання про припинення бездіяльності та зобов’язання уповноваженого прокурора вчинити дії на усунення порушень у кримінальному провадженні, не віднесено до переліку таких рішень (дій чи бездіяльності).

Проте, слід зазначити, що апеляційна інстанція в подібних випадках часто стає на сторону захисту, спираючись на конституційні права громадянина і загальні засаді кримінального процесуального законодавства, що є позитивною практикою.

Решті решт прокурор склав новий обвинувальний акт ще через 5 місяців після повернення судом попереднього обвинувального акту. Загальний строк досудового розслідування, на думку захисту, без урахування часу перебування в суді складає вже більше 10 місяців, проте, ніяких продовжень строку за цей час не було. А ч.2 ст. 219 КПК встановлює, що загальний строк досудового розслідування не може перевищувати шести місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості. На заперечення, що обвинувальний акт є неналежним процесуальним документом, так як складений за межами встановлених строків досудового розслідування, прокуратура займає позицію, що після повернення судом прокурору обвинувального акту будь яких обмежень строків прокурору на складання обвинувального акту і направлення його до суду не існує.

За старим КПК процедура вивчення і затвердження прокурором обвинувального висновку, направлення справи до суду, обчислення строків після повернення справи судом для додаткового розслідування була детально регламентована і тому не давала можливостей для різного їх тлумачення сторонами процесу. Ці строки для слідчих і прокурорів завжди були палицею над головою і багато хто відчув удари цієї палиці по темені.

Новій КПК 2012 року виписаний так, що строки з палиці перетворились на щось розмите і ефемерне, втратили своє значення засобу контролю за слідством і прокурором. Не зовсім чітке регламентування новим КПК порядку обчислення строків при поверненні судом обвинувального акту прокурору породжує кардинально різне його розуміння обвинуваченням і захистом, що породжує зловживання правами і порушення прав обвинувачених та підозрюваних на розумність строків досудового розслідування і судового розгляду.

Надій, що нинішнє керівництво Генеральної прокуратури України буде намагатись навести порядок в цьому питанні і дасть роз’яснення підпорядкованим прокурорам, які обмежили би їх права, мало. Така правова невизначеність на руку прокуратурі і вона відверто чинить опір тому, щоб їй встановлювались будь які обмеження в строках. Тим більше, що суди все частіше використовують своє право повернути прокурору обвинувальні акти на підставі ст. 314 КПК України. Це примушує прокурорів витрачати більше часу на вивчення матеріалів кримінальних проваджень і уважніше ставитись до складання обвинувальних актів. А часу на це буває обмаль.

Адвокати теж трохи розслабились з новим КПК і часто не звертають уваги на строки досудового розслідування. Проте, останнім часом це питання стало привертати все більше їх уваги і суперечки щодо строків все частіше виносяться на оцінку суду. Все більше судів займають принципову позицію і підтримують позицію захисту в питаннях обчислення строків досудового розслідування в разі повернення судом прокурору обвинувального акту. Цікавою є мотивація рішення, наведеного Бориспільським міськрайонним судом Київської області.

Ще більш жорстку і принципову позицію в цьому питанні зайняв Красноармійський міськрайонний суд Донецької області, який визначив недотримання прокурором вимог КПК щодо строків досудового розслідування та прийняття процесуальних рішень, як основну підставу для повернення прокурору обвинувального акту.

Уявляється, що розповсюдження цієї судової практики сприяє більш уважному ставленню органів слідства, прокуратури і суду до прав підозрюваних і обвинувачених на судовий захист протягом розумних строків.

Також це спонукає адвокатів більш уважно ставитись до питань строків досудового розслідування і більш активно реагувати на випадки їх порушення. Решті решт, і обвинувачення, і захист повинні розуміти, що самим важливих для усіх є дотримання прав людини, само з чого і треба виходити.

ПРО БЕЗЦІННИЙ ВНЕСОК АНДРІЯ ПАРУБІЯ ДО КПК УКРАЇНИ

Анатолій Маркевич Закінчив із відзнакою у 1982 році військово-юридичний факультет Військового Інституту. У 1982-1991 роках працював на різних посадах у військових прокуратурах Збройних Сил СРСР. У 1992-2005 роках - в системі військових прокуратур Генеральної прокуратури України. Пройшов службові сходинки від слідчого військової прокуратури гарнізону (армії) до заступника військового прокурора Центрального регіону України, полковник юстиції запасу, почесний працівник прокуратури України, ветеран прокуратури України. З 2006 року адвокат в м. Києві.