Олесь Мудрий
Останнім часом проблема підслідності у кримінальних провадженнях досягло своєї межі контрольованого хаосу і перетворилося на суцільний безлад.
Достатньо лише нашвидкоруч проглянути записи у ЗМІ про резонансні кримінальні провадження, затримання, повідомлення про підозри і руйнується будь-яка уявна схема розподілу компетенції між слідчими різних відомств.
Щодо народних депутатів та інших посадовців провадження також є у кожному відомстві, як і актуальні справи «мільйонники» та «мільярдники», якими може похвалитися кожен правоохоронний орган (не плутати з вироками у них).
Хто ж врешті решт відповідає за боротьбу з корупцією, конвертаторами та мінімізаторами у сфері податків, гральним бізнесом та контрабандою і чому система правоохоронних органів після усіх реформ залишається неефективною? У семи няньок дитя без нагляду чи кожен сторож краде те, що охороняє?!
Окреслю головні проблеми щодо розмежування повноважень правоохоронних органів, причини виникнення суперечностей, спорів про підслідність та можливі напрямки їх подолання.
Доволі часто у ЗМІ публікуючи досягнення у правоохоронній роботі застосовується формула: «оперативним підрозділом одного органу, спільно з слідчими другого органу або кількох органів, за процесуального керівництва прокуратури....»
І комбінації взаємодії слідчих і оперативних підрозділів поза межами відомств можуть бути абсолютно різноманітними, оскільки на відміну від слідчих, повноваження яких розмежовується у ст.216 КПК України з визначенням підслідності категорій справ за певними критеріями, аналогічне розмежування між оперативними підрозділами належним чином уненормовано.
Як наслідок, боротьбу з конвертаційними центрами (підвідомчість і підслідність податкової) можуть здійснювати навіть слідчі Нацполу з оперативним супроводженням СБУ, хоча ця сфера безпосередньо не відноситься до жодного з зазначених відомств.
Така практика формувалася роками через об’єктивні причини (кришування тими, до компетенції кого відноситься певна сфера) так і суб’єктивні (існування особистих зв’язків між слідчими і оперативними підрозділами, одержання оперативної інформації, наявність у розпорядженні людських і технічних ресурсів).
А відсутність чітких правил щодо визначення підслідності, неоднозначне тлумачення норм процесуального та матеріального права надає можливість формально дотриматися вимог законодавства та одночасно досягнути бажаної мети. Наприклад, по факту діяльність будь-якого конвертаційного центру спрямована на сприяння певним особам ухилитися від сплати податків, здійснити відмивання коштів шляхом їх переведення у готівку, завершення деяких форм зловживань і розкрадань.
Відтак, якщо виник намір «напасти» на конвертаційний центр, можуть використовуватися наступні схеми: слідчі податкової реєструють провадження за ст.212 КК (ухилення від сплати податків), слідчі Нацполу за ст.190 (шахрайство) або 366,358 (підробка документів), СБУ - фінансування тероризму, ДБР та НАБУ за ознаками службових злочинів щодо правоохоронців, які «кришують конверт».
Реалізації зазначених прийомів сприяє і ст.214 КПК, якою не встановлено жорстких умов щодо форми та змісту заяв або повідомлення про вчинення злочину, порядку її подачі.
Відтак, встановлені правоохоронцями «фактичні обставини справи» і кваліфікація залежать суто від фантазії слідчого або оперативного працівника, які втілюються в життя рапортом про виявлення ознак злочину, заявами від контрольованих фізичної особи чи громадської організації або через викид інформації в ЗМІ.
Це у свою чергу підвищує корупційні ризики під час використання слідчими та оперативними підрозділами своїх повноважень.
ВЕНЕДІКТОВІЙ ПОСКАРЖИЛИСЬ НА ПІДЛЕГЛИХ ІЗ ТУ ДБР У ПОЛТАВІ (ДОКУМЕНТ)
Невідповідність фактичних подій інформаціі, що стала підставою для початку розслідування зазвичай не стає предметом дослідження судом, через те, що справи цієї категорії і насамперед у сфері господарських відносин та службової діяльності або не доходять до суду або суд розглядає питання затвердження угоди без дослідження фактичних обставин справи, що сприяє ухиленню від судового контролю та пояснює відсутність чіткої і унормованоі судовоі практики.
Ухвалено кілька рішень, зміст яких зводиться до тези - порушення правоохоронним органом вимог про підслідність може мати наслідком визнання доказів недопустимими. Зазначена позиція у разі їі поширення може як сприяти чіткому розмежуванню компетенції між слідчими різних підрозділів, так і «руйнуванню» цілої низки резонансних кримінальних проваджень, розслідуваних з порушенням підслідності, що зараз перебувають на розгляді в судах.
У той же час, поряд з умисним зловживанням під час ухвалення рішення про внесення відомостей до ЄРДР та початок досудового розслідування і визначення підслідності, саме неоднозначне та суперечливе законодавство на мою думку є головною передумовою виникнення корупційних схем «кришування», одержання неправомірної вигоди, тиску на бізнес та сприяння в антиконкурентній боротьбі.
Ну як ще пояснити, що при суцільній завантаженості правоохоронних органів, постійних скаргах на «вал» справ і неможливість їх належного розслідування через брак слідчих і часу, у справах про злочини у сфері економіки між правоохоронцями точаться запеклі бої за додаткове навантаження та зайву роботу?
Зазвичай в уяві пересічного громадянина, юристів, які не спеціалізуються на питаннях кримінального права та процесу підслідність виглядає наступним чином: злочини проти життя, здоров’я, прав та свобод громадян, громадської безпеки та власності розслідуються нацполом, СБУ проти державності та пов’язані з національною безпекою, податкова - ухилення від сплати податків та пов’язані з ними, НАБУ корупційні злочини, ДБР проти високопосадовців, правоохоронців, суддів та військових.
Але таке уявлення доволі хибне.
Навіть поверхове ознайомлення з наведеними даними вказує на відсутність системного та логічного підходу законодавця до розмежування компетенції слідчих, що відбулось через відсутність програми реформування правоохоронної системи та розуміння кінцевої мети і ролі кожного з органів.
Законодавець визначив цілу сукупність критеріїв: стаття КК, суб’єкт злочину (особа, якою вчинено кримінальне правопорушення), розмір завданої шкоди, одержаної неправомірної вигоди, форма власності юридичної особи, пов’язанімть з іншими справами.
Простий приклад: Мери міст, голови рад, адміністрацій, їх підлеглі, у разі вчинення корупційних злочинів з розміром збитків або неправомірної вигоди до мільйону - підслідні слідчим Нацполу, більше мільйона - НАБУ.
Високопосадовці (перші особи держави, керівники органів центральної влади та їх заступники) - у разі вчинення розкрадань, службових зловживань - підслідні НАБУ, порушення державної таємниці у військовій сфері - СБУ, інших злочинів - ДБР.
Але такі прості випадки майже не трапляються. Способом вчинення розкрадань та службових зловживань доволі часто є службове підроблення (ст.366 КК), яке не підслідне НАБУ, а до складу груп (міністри, зазвичай, не беруть особисто кошти в руки) входять як службовці нижчого рангу, що може відносити корупційний злочин до підслідності ДБР або особа не уповноважена на виконання функцій держави, що є підслідністю Нацполу.
Розкрадання у оборонній сфері.
Вчинення розкрадань на суму понад мільйон гривень військовослужбовцями підслідне НАБУ, до мільйона або НАБУ або ДБР у залежності від звання, службовими особами Міністерства оборони, що не є військовослужбовцями - у залежності від рангу НАБУ або Нацпол, підрядниками - комерційними структурами - нацпол.
Тому і виникає питання можливості визначення альтернативної підслідності з правом розслідувати будь яке корупційне провадження тому органу, який його виявив.
При цьому прокурор процесуальний керівник наділений правом направити провадження за підслідністю а відповідно до ч. 5 ст. 218 КПК України спори про підслідність справ, віднесених до підслідності НАБУ може вирішити Генеральний прокурор.
Проте, навіть при такому підході існують суттєві ризики.
Загрозу для кримінального судочинства становлять випадки коли спір про підслідність не виникає, а згодом судом буде прийнято рішення, що через порушення вимог про підслідність усі зібрані докази є недопустимими і особу, вина якої буде доведено виправдає з цих підстав.
Іншою суттєвою загрозою є те, що у різних відомствах накопичилися провадження «двійники», предметом розслідування у який є одні й ті ж події, і інколи навіть з однією і тією ж кваліфікацією.
Такий стан речей надає можливість захисту через закриття одного провадження зруйнувати інше. Адже введена у вересні 2018 року до ст. 284 КПК України додаткова підстава, передбачена п. 9-1, надає можливість закрити кримінальне провадження якщо існує не скасована постанова слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження у іншому кримінальному провадженні, що розслідувалося з дотриманням вимог про підслідність.
На мою думку жорстка, безальтернативна прив’язка підслідності кримінальних правопорушень до конкретних органів досудового розслідування не сприятимемо ефективності та оперативності виявлення і розкриття злочинів, як і широка альтернативна підслідність, що стане підґрунтям для зловживань. Але невизначеність і суперечність правил щодо визначення підслідності з великою сукупністю критеріїв, за умов їх суттєвого впливу на оцінку судом доказів, є найгіршим варіантом.
За таких обставин вважаю більш ефективним підходом, коли:
- за слідчими Нацполу буде визначено підслідність у всіх провадженнях, що не підслідні слідчим інших відомств;
За слідчими податкової - ухилення віл сплати податків і пов’язані з вчиненням вказаного злочину, як способ його вчинення ст.ст. 366, 358 КК;
- за слідчими СБУ - злочини проти основ національної безпеки та додержання державної таємниці, з переліком конкретних статтей зазначених розділів КК;
- за детективами НАБУ - 364, 191, 368, 369 та ст.366, що була способом вчинення вказаних злочинів, вчинених першими керівниками держави, міністрами, їх заступниками, службовими особами, посади яких відносяться до категорії «А», особами, яким присвоєно генеральські звання та прирівняні до них;
- за слідчими ДБР - злочини вчинені особами рядового і начальницького складу органів, уповноважених на проведення оперативно-розшукової, розвідувальної та контррозвідувальної діяльності, дізнання та досудового розслідування, військовослужбовцями, прокурорами, суддями, службовими особами органів державної влади та місцевого самоврядування, посади яких віднесено до 1,2 категорії.
У разі вчинення особою кількох злочинів, підслідних слідчим різних відомств, підслідність визначається за найбільш тяжким злочином.
Така пропозиція не є остаточним варіантом а лише вказує на напрямок усунення суперечностей і протиріч. А розглядаючи питання у комплексі, необхідно також встановити додаткові процедурні вимоги до початку досудового розслідування і конкретизації органа, уповноваженого на прийняття та реестрацію заяв та повідомлень про злочини.
ПРОБЛЕМА ПІДСЛІДНОСТІ: ХОЛОДНИЦЬКИЙ ПООБІЦЯВ ПЕРЕЙТИ ВІД СЛІВ ДО СПРАВ