Адвокатська спільнота сьогодні перебуває в ступорі. Адже цілком зрозуміло, що держава створила такі умови, де їхні права брутально нівелюються.
Апофеозом всього цього безладу стала поведінка Генпрокурора Юрія Луценка, який обізвав адвоката "с*кою неправославною". Прекрасна характеристика. А основне – дуже фахова. Чи не так?
Я не хочу і не буду обговорювати минуле людини, до якої звертався Луценко. Бог йому суддя. Суть проблеми полягає зовсім в іншому.
В першу чергу, генпрокурор опустив до рівня нижче плінтуса адвокатську професію!
Така поведінка є неприпустимою. Якось геть не по-православному.
Це має бути для всіх сигналом – ми живемо в державі, яка за своєю суттю є не правовою.
Засуджувати та не любити окремих персон - право кожного. Але ніхто не в праві порушувати закон. Особливо люди, які займають ключові державні посади. Адже саме вони мають бути еталоном доброчесності. Є суд. Там потрібно з’ясовувати істину. А словесні перестрілки перед телекамерами – це чистої води популізм, який не має нічого спільного із правосуддям.
За 15 років адвокатського стажу не пам’ятаю випадку, коли генпрокурор публічно обзивав адвоката. Це означає лише одне – він відчуває безкарність. Кинув індульгенцію для нижчих прокурорських ланок. Мовляв, робіть, що хочете. Вседозволеність - знову в тренді. Дожились.
Задумаймось тепер, чи варто було обирати на посаду такого рівня людину без належної освіти, яка поняття не має, що таке закон і як він діє.
Очевидно, що симбіоз безкарності та непрофесійності може вилитись в катастрофу для країни. Думаю, якраз час висловити свою позицію Раді адвокатів України. Не було жодної реакції. І це дивує.
Якщо й надалі зберігатимемо мовчання, то за таким же принципом «приниження та вказування місця» чинитиме кожен районний прокурор. Це той момент, коли ти розумієш, що безкарність в країні стає нормою, а адвокатська честь та безпека – пустим словом.
Не захистимо сьогодні, завтра – буде пізно.
