Загублений код нації або чому ми не Польща? - Резонанс - о коррупции, взятках, судьях, власти

11 июль 2020, Суббота, 07:27

взятка декларация ДТП в Харькове задержание в Иванковичах Мошенничество туроператоров НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця
[the_ad id='13999']

Загублений код нації або чому ми не Польща?

25 июня 2020г.
0

Ірина Дідковська

У таке навіть важко повірити, але – це варто нашої уваги для того, аби зрозуміти, чому багата ресурсами та талановитими людьми Україна за добробутом не може наздогнати навіть Польщу. Загублений код нації? Відсутність самоідентифікації та меншовартість усього українського?

Є собі таке мальовниче село на Київщині – Морозівка. Сучасне село. Як то кажуть – в тренді: велике, центр села навіть місту не поступиться. Й наче українське село, а от пристрасті щодо «українське-російське» у ньому вирують не перший рік. І це під час війни!

Дивно, що село, у якому народились справжні патріоти України – Юра Поправка (закатований на початку війни сепаратистами та кадировцями студент) та Денис Попович (заглиблий воїн-кіборг), розділилось щодо питань церковних. Так з часу отримання Томосу громада Морозівки прийняла рішення щодо переходу до Православної церкви України (ПЦУ).

І ось тут московський патріархат (РПЦвУ- раніш УПЦ Московського патріархату) перелякався. Як це – українці будуть ходити до храму українського??? Не бувати такому, бо де ж тоді проводити психологічні маніпуляції щодо меншовартості українців? «Руській мір» пішов далі - так при справлянні поминального служіння матері кіборга Дениса Поповича було відмовлено, оскільки «це братовбивці». Священник Миколай Брега діяв в кращих традиціях Московії.

Це саме той священник, який на початку підтримав рішення громади, а потім - побіг каятись через таке рішення й проситись назад до московського патріархату. Більш детально про це у репортажі:

Згодом через цього священника почались маніпуляції – наче й будівля церкви належить тільки московському патріархату. А тому- не можна по черзі проводити служіння, як то запропонували віруючі ПЦУ.

Як з’ясувалось згодом – будівля церкви належить селищній громаді, будувалась на кошти громади та пожертви. Тобто – вона є спільним надбанням УСІХ жителів села.

Згідно до ч.1 ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання.

Віруючі ПЦУ проводили служіння на вулиці, або в будинках місцевих жителів. Однак, це не логічно. З метою недопущення протистояння в громаді та реалізації своїх інтересів, проукраїнські віруючі попросили надати їм доступ принаймні до приміщення старої церкви.

Стара церква, що знаходиться поруч із новою, давно використовуються для зберігання усякого мотлоху. Й наче домовились. Але «наче».

Московський священник передумав – йому нема де зберігати усілякий мотлох. А вам церква потрібна? Та то ваша проблема! Ходіть до московської та не робіть мені клопоту або собі нову будуйте!

Маючи підтримку великої кількості жителів села та місцевих підприємців віруючі вирішили розпочати будівництво українського храму. Ця звістка неабияк збентежила священника «руського міра». І в кращих традиціях ФСБ селом почали ширитись інформаційні фейкі – дзвони нової церкви будуть шкодити здоров’ю дітей; біля церкви буде кладовище із короновірусом; в селі досить однієї церкви московського патріархату; а чому це їм надали землю підприємці у центрі??? Й багато, багато інших нісенітниць.

Як активно чинить супротив «руській мір»: що кістка в горлі йому відродження коду української нації, що починається в тому числі і з служіння українською мовою в українських церквах.

Далі події розгортались досить стрімко. Почались погрози щодо недопущення початку будівництва храму, - а це Освячення Хреста та проведення літургії. Довелось заручитись підтримкою поліції, ЗМІ та ветеранів АТО.

Літургію провели, провокацій не допустили. Однак, прихильники московського патріархату не хочуть мирно вирішити ситуацію, - перестрічаючи односельців єхидно запитують, чи бува їм не страшно ходити по темноті. «Руській мір» він такий – нав’язливий, хитрий, агресивний, загарбницький. Повзуча окупація – спочатку вони відбирають територію, потім мову, віру, а потім – роблять вас безвольними рабами. Побороти це можна лише єднанням українців та відновленням нашого коду нації.

Жителі села так і сказали – українську церкву в Морозівці вони побудують на законних підставах з дотриманням всіх нормативів і правил. І це навіть не обговорюється.

А ми, в свою чергу, будемо уважно слідкувати за подіями.

Ірина Дідковська Адвокат, членкиня Ради адвокатів міста Києва