08 грудень 2024, Неділя, 14:58

«Законотворці» з Мінюсту (документи)

27 Вересня 2017г.

Міністерство юстиції України за визначенням повинно бути взірцем дотримання вимог закону. А як насправді?

Війна в Україні викликала необхідність проведення спеціальних експертних досліджень у специфічній воєнній сфері, насамперед, пов’язаних із бойовим застосуванням військ. Усім відомі кримінальні провадження по факту загибелі 49 військовослужбовців при падінні літака ІЛ-76 при заході на посадку у Луганському аеропорті, з розслідування подій під Іловайськом, Дебальцево та інші. Генпрокуратурой неодноразово повідомлялось, що по цих справах істину мають встановити саме висновки призначених військових експертиз. Але висновок експерта, як доказ по кримінальному провадженню, повинен бути законним і допустимим.

Проте, у 2014 році, коли в Україні відбувались активні бойові дії і сталися викладені вище трагічні події, ніякої військової експертизи чинним законодавством взагалі не було передбачено. Лише 18.03.2015 наказом Міністерства юстиції України № 767/5 запроваджено проведення нового виду судової експертизи за спеціальністю 16.1 – військові дослідження. Тобто, до березня 2015 року військової експертизи юридично не існувало. Що же тоді призначали військові прокурори при розслідуванні цих кримінальних проваджень і яку доказову силу мають ці висновки?

Якщо придивитись до процедури запровадження нових експертних спеціальностей, виявився цікавий нюанс, справжня законодавча пастка. Закон України «Про судову експертизу» та чинний Кримінальний процесуальний кодекс України встановлюють, що експертизу можуть виконати виключно судові експерти, якими можуть бути фахівці, що мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

Стаття 17 цього Закону чітко встановлює, що для присвоєння та позбавлення кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів створюються експертно-кваліфікаційні комісії при міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади, до сфери управління яких належать державні спеціалізовані установи, що здійснюють судово-експертну діяльність. До складу експертно-кваліфікаційних комісій входять найбільш досвідчені фахівці та науковці, які мають кваліфікацію судового експерта та стаж практичної роботи за спеціальністю не менше п'яти років. Серед них має бути не менше двох фахівців тієї експертної спеціальності і того класу, з яких комісія проводить атестацію, присвоює кваліфікацію судового експерта або кваліфікаційний клас, а також фахівець з процесуальних питань судової експертизи.

Тобто для присвоєння кваліфікації судового експерта з військових питань треба обов’язково мати не менше двох фахівців тієї експертної спеціальності і того класу. Але ж їх до цього не існувало взагалі!

Звідки ж в Україні з’явилось аж 10 атестованих у 2015-2017 роках судових експертів за спеціальністю «військові дослідження», якщо в Україні було неможливим виконати вимоги статті 17 Закону України «Про судову експертизу» і створити експертно-кваліфікаційну комісію з двома діючими не менше 5 років судовими експертами по спеціальності 16.1 – військові дослідження? Яким чином цим 10 особам було присвоєно кваліфікацію судового експерта по цій спеціальності? Чи є юридично бездоганними і допустимими, як доказ по кримінальному провадженні, зроблені цими експертами висновки?

Питань поки що більше, ніж відповідей. Мінюстом у 2015-2016 роках було створено два штатних експертних підрозділи з питань військових досліджень у Київському і Харківському науково-дослідних інститутах судових експертиз, що потребували значних додаткових витрат бюджетних коштів. Свіжеспечені експерти активно проводили військові експертизи по різних кримінальних провадженнях, в тому числі і по дуже важливих та резонансних, наприклад, як у справі відносно генерала Назарова. Оцінка цих висновків відноситься до компетенції слідства, прокурора та суду, нехай вони тим займаються по кожній справі, в якій є подібна експертиза.

Більше того, за експертизу по Іловайській справі, зміст якої нікому, крім обмеженого кола осіб, невідомий, троє експертів навіть нагороджені орденами «За заслуги» ІІІ ступеня.

Одним з тих, хто особисто стикнувся з висновками військових експертів, став Олег Животов, фаховий юрист, який багато років працював у військовій прокуратурі і СБУ. Будучи обуреним низькою якістю одного з висновків цих новоспечених військових експертів, він глибоко вивчив це питання і виявив, що присвоєння кваліфікації судових експертів зі спеціальності 16.1 – військові дослідження, зроблено з порушеннями вимог ст. 17 Закону України «Про судову експертиза», у зв’язку з чим звернувся до Міністра юстиції. З його дозволу публікую фотокопії його звернення та відповіді заступника Міністра юстиції.

Життя не стоїть на місці, технології вдосконалюються і можливості досліджень тих чи інших питань збільшуються. Безумовно потрібно запроваджувати нові види судових експертиз, в тому числі в військові дослідження. Проте, усе слід робити виключно у правовому полі. Військові дії в Україні і потреба у спеціальних військових знаннях під час розслідування кримінальних проваджень лише ткнули носом в прогалину українського законодавства.

А ця прогалина полягає в тому, що чинна редакція низки статей Закону України «Про судову експертизу», зокрема, статті 17, фактично унеможливлює запровадження нових видів експертиз, так як для присвоєння кваліфікації судового експерта з нових питань треба обов’язково мати не менше двох фахівців тієї експертної спеціальності і того класу зі стажем експертної роботи не менше 5 років. А де ж їх взяти, якщо до цього такої експертної спеціальності не існувало?

Довгі роки на це ніхто не звертав увагу, так як система і види судових експертиз були давно усталеними, не виникало явних потреб у створенні абсолютно нових видів експертних досліджень, таких, як військові. Але із виникненням потреби у запровадженні нового виду експертизи стала очевидною недосконалість чинного Закону України. Здавалось би, які проблеми у внесенні змін в Закон. Тим більше, протягом 2015-2016 років в цей Закон зміни вносились аж цілих 4 рази: 02.03.15, 02.07.15, 24.12.15, 06.12.16 року.

Але «великі юристи» з Міністерства юстиції, що прийшли на хвилі Революції Гідності, показали себе справжніми революціонерами. Для них неухильне право змінювати закони виключно прийняттям нових законів – це пережиток минулого. Прямо, як у відомому афоризмі Козьми Пруткова: «Якщо не можна, але дуже хочеться, то можна». Вони змінили його по-революційному - наказом Міністра юстиції України № 301/5 від 3.03.2015 року, яким затверджене Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів. Пункт 5 розділу ІІІ цього Положення повністю ігнорує усі обмеження, що містяться в статті 17 Закону України «Про судову експертизу». Міністру юстиції начхати, що його наказ суперечить Закону України.

І державну реєстрацію, яка полягає в контролі, чи відповідає нормативний акт Конституції і Законам України, цей наказ пройшов без жодної проблеми. По-іншому і не могло бути, адже державна реєстрація відбувається самим Міністерством юстиції. Хіба хтось з підлеглих скаже, що Самий Головний Юрист України П. Петренко, який підписав цей явно незаконний наказ, може помилитись!

Комусь може показатись, що це дрібниця, яка не заслуговує на увагу, є і більш важливі проблеми. Але в кримінальному судочинстві, де вирішується доля людей, не може бути дрібниць. Лише тоді судочинство буде справедливим, чого ми усі домагаємось.

Анатолій Маркевич Закінчив із відзнакою у 1982 році військово-юридичний факультет Військового Інституту. У 1982-1991 роках працював на різних посадах у військових прокуратурах Збройних Сил СРСР. У 1992-2005 роках - в системі військових прокуратур Генеральної прокуратури України. Пройшов службові сходинки від слідчого військової прокуратури гарнізону (армії) до заступника військового прокурора Центрального регіону України, полковник юстиції запасу, почесний працівник прокуратури України, ветеран прокуратури України. З 2006 року адвокат в м. Києві.