На цей блог надихнула мене інформація про розробку Міністерством юстиції України змін до Закону України «Про очищення влади».
Ті норми, що пропонуються «міністерством справедливості» (принаймні у їх викладенні в ЗМІ) мене відверто обурюють, про що я дуже коротко висловився на своїй сторінці у Facebook.
Лише трохи додам до сказаного.
В Україні поволі відбулося заміщення хоч й недосконалої, але демократії, на нічим не затьмарений контроль з боку сил, що вотуму довіри від народу ніколи не отримували.
Поволі до суспільної свідомості імплантувалася ідея необхідності широкого залучення до державного управління громадських організацій.
Для влади це здалося дуже привабливим і восени 2010 року відбулася формалізація даного процесу. Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 03.11.2010 № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики», якою затверджено Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики і Типове положення про громадську раду при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі державній адміністрації.
Саме цей момент я вважаю першим справжнім кроком відходу держави від монополії на владу та легітимізацію стороннього впливу.
ВЕЛИКА ТЕОРЕМА ФЕРМА ДЛЯ МІН‘ЮСТУ
Але перепрошую. Україна – республіка і в органи влади обираються громадяни шляхом голосування.
Народ у такий спосіб обирає Президента України та депутатів усіх рівнів, які користуючись делегованими їм більшістю людей повноваженнями, призначають Уряд, керівників центральних органів виконавчої влади, прокуратури, правоохоронних органів, а також встановлюють порядок призначення суддів.
У цьому й полягає сутність легітимності – конкретні посадовці призначають відповідних чиновників, правоохоронців і формують судову гілку влади, відповідаючи за свій вибір перед народом України.
Власне це підтверджено й Рішенням Конституційного Суду України 05.10.2005 № 6-рп/2005 де сказано, що влада народу є первинною, єдиною і невідчужуваною та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку, визначеному Конституцією та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України.
Хто ж такі представники громадськості? Члени організацій, що сформовані у кращому випадку однодумцями. Утім нерідко це щонайменше дуже контраверсійні особи за якими стоять закордонні бенефіціари.
Народ України їх не обирав, управлінських функцій не делегував. То чому органи влади мають ділитися з ними своїми повноваженнями?
Громадянин України, отримуючи офіційний статус чиновника, набуває від держави не лише права, а й низку не дуже зручних обов’язків. Зокрема публічного декларування своїх доходів.
Проте представники так званої громадськості обов’язками не перевантажені.
Більше того ми добре усі пам’ятаємо як нетривале закріплення на законодавчому рівні декларування доходів представників об’єднань, що нібито борються з корупцією, викликало дружний стогін усіх «демократичних», «проєвропейських» і «проукраїнських» кіл, як самі себе вони називають.
У АВАКОВА ЗГАДАЛИ ЗА ДЕКЛАРУВАННЯ ГРОМАДСЬКИМИ АКТИВІСТАМИ
По-суті потрібно чесно визнати, що народу України нав’язана через багаторічне промивання свідомості модель сприйняття цих груп, як нібито невід’ємної частини політичного та соціального ландшафту, що репрезентує громадську думку.
Насправді ж ми маємо добре зорганізовану, фінансовану та підтримувану ЗМІ групу, що за своєю внутрішньою згуртованістю та інкорпорованістю в різні інституції радше нагадує симбіоз масонської ложі та погромних гуртків з досить сектантським світосприйняттям.
З огляду на це я хочу дещо не погодитися з думкою Голомші М.Я., що присутність громадських рад у владних і правоохоронних органах була у 2014 році актуальною.
Звісно, громадські організації є різні, у тому числі й такі, що сформовані чесними людьми з державницькими переконаннями. Та чи вони правлять бал у політичному житті?
Насправді інструментом впливу є «громадськість», що «освячує» будь-які дії посадовців, а стосовно незручних особистостей виконує функцію «політкомісарів» чи навіть «тонтон макутів».
Відбувалося саме безмежне втручання, яке у тому числі очевидно використовувалося для того, щоб звільнити фахівців (того ж Голомшу М.Я.), а на їх місце підібрати потрібних персонажів.
Зараз уже всім думаючим людям зрозуміло, що люстрація та подальші конкурси за участі «активістів» від «громадянського суспільства» були звичайною маніпулятивною схемою, направленою на утримання влади.
Не потрібно дивуватися, чому на посади призначаються люди абсолютно далекі від правоохоронної діяльності та державного управління, що не мають ніяких досягнень у будь-яких сферах. Оте класичне: будки собачої не збудували.
Можна законом заборонити комуністичну ідеологію та цитування більшовицьких лідерів, але дуже ефективно використовувати механізми панування номенклатури з професійних революціонерів.
Раджу усім кому цікаво ознайомитися з відомою працею Михайла Восленського «Номенклатура». Просто замість професійних революціонерів ми маємо касту професійних громадських активістів, які утримують владу не через вибори, а шляхом тиску в ЗМІ, іноземного впливу тощо.
Саме у цій книзі досить чітко окреслено чому потрібні непрофесіонали. Мета – повна залежність призначених від волі та настрою керівника. Чим більший непрофесіонал – тим більше впевненість у його відданості, оскільки вибору як такого у відповідного персонажу не має. Його посада – це його благополуччя. Інакше він нікому не потрібен.
Тож інформація у ЗМІ про те, що чинний Міністр юстиції України хоче для фактичного продовження люстрації створити комісію до якої буде включено «представників громадськості» є продовженням того ж дійства.
Однак я впевнений, що настане час і буде задано серед іншого кілька простих взаємопов’язаних питань:
1. Як узгоджується залучення громадських організацій до відбору кандидатів на посади в органах виконавчої влади, прокуратури, державного контролю, правоохоронних органах і суду з частиною другою статті 5 Конституції України та вищевказаним Рішенням Конституційного Суду України, які передбачають, що народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування?
2. Якщо громадські організації згідно з частинами першою та п’ятою статті 36 Конституції України створюються для здійснення та захисту своїх прав і свобод та при цьому вони всі рівні перед законом, то чому в окремих законах передбачено певні нерівності за метою діяльності (наприклад, при формуванні ради при НАБУ), а також яке право мають члени цих організацій набувати повноважень щодо визначення обґрунтованості застосування люстраційних процедур?
3. Як заборона на зайняття посад у перелічених вище органах співвідноситься з положеннями частини другої статті 38 Конституції України, що гарантує кожному громадянину користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування?
Чекаємо на час відповідей.
