Венеціанська комісія надала висновок щодо законопроекту № 4533 «Про конституційну процедуру». Нашим критикам щось сподобалося, а щось – ні. І попри те, що у вітчизняних експертів є певні зауваження щодо цього документу, вони лежать зовсім в іншій площині, аніж зауваження Венеціанки. Бо останні сконцентровані довкола наявності / відсутності у роботі Конституційного Суду «міжнародного компоненту».
Оця фраза – дослівна. А вся цитата звучить так: «Що найбільш важливо, законопроект не містить положень про нову систему конкурсного відбору суддів з міжнародним компонентом, як рекомендовано в терміновому висновку. Хоча цю систему призначення не потрібно включати до законопроекту, поправка до статті 11-тої закону про Конституційний Суд має бути видалена, а поточні вакансії в Конституційному Суді повинні заповнюватися тільки після поліпшення системи призначень».
Давайте розбиратися, про що йде мова.
Наразі Конституційний Суд в Україні діє на підставі двох актів – самої Конституції та закону про КСУ. Остання його редакція датована 2017 роком (підписана тодішнім президентом України Петром Порошенком), проте правки вносились і у 2018-му, і у 2020-му. І в свій час ця редакція отримала схвальний висновок тієї ж Венеціанської комісії.
Закон цей є, він існує так само, як і Конституція, стаття 153-тя котрої говорить про те, що «Порядок організації та діяльності Конституційного Суду України, статус суддів Суду, підстави і порядок звернення до Суду, процедура розгляду ним справ і виконання рішень Суду визначаються Конституцією України та законом».
Проте на додачу до Конституції та закону про КСУ пропонується ухвалити ще один законопроект (згадуваний № 4533), який би регулював діяльність цього органу. Чи потрібен нам ще й такий окремий закон? Питання дискусійне. Тим паче, що цей законопроект певним чином складається з повторів та переспівів вже наявних положень і норм. В системі законодавства України закріпився підхід, за яким особлива процесуальна діяльність судових та правоохоронних органів при розгляді ними справ регулюється спеціальними процесуальними законодавчими актами. І оскільки правові завдання КСУ та характер його діяльності при вирішенні питань є значно подібними до судочинства, необхідні процедурні правила в принципі можуть бути виписані в окремому законі.
Водночас, науково-експертне управління Апарату Верховної Ради щодо проекту закону № 4533 говорить наступне: «Положення проекту викладені таким чином, що предмет його правового регулювання не можливо чітко відмежувати від предмету правового регулювання Закону України «Про Конституційний Суд України». Про це, зокрема, свідчить те, що у проекті частково відтворюються приписи Закону».
Проте йдемо далі. Законопроект № 4533, попри значний масив повторень, все ж містить і ряд новацій. Новації ці були схвалені Венеціанською комісією. Тож у висновках її йдеться про таке:
«У законопроекті про конституційну процедуру враховані рекомендації комісії в її терміновому висновку про реформу Конституційного Суду і внесено значну кількість поліпшень. Основні нововведення були внесені в галузі подачі конституційних скарг, гласності конституційного провадження, формування сенатів і колегій та розподілу справ, доступу до матеріалів справи, дисциплінарної відповідальності суддів і внутрішнього функціонування Конституційного Суду», – говориться у висновку.
Так, дійсно, законопроект вводить автоматизовану систему управління документами, яка забезпечує відкритий доступ до матеріалів справ і використовується для формування сенатів, колегій і призначення суддів-доповідачів. Із такою системою суддям не загрожує перешкоджання з боку судді-доповідача або голови при складанні порядку денного суду.
Наступний момент, який також імпонує Венеціанській комісії: законопроект покращує доступ заявників до Суду за допомогою різних засобів (електронні скарги та онлайн-спілкування, встановлення терміну для усунення недоліків у скарзі, відшкодування витрат, компенсація за невиправдані затримки). Позитивним є і те, зазначає «Венеціанка», що кворум КСУ зменшується, якщо один або два судді заявляють про самовідведення.
Нарешті, Венеціанська комісія вітає, що рішення сенату про скасування будь-якого положення закону має бути підтверджено Великою палатою, і що Суд обмежений рамками звернення або скарги. «Відповідно до рекомендацій Комісії законопроект №4533 також розглядає необхідність надання достатніх і послідовних аргументів на користь рішень Суду», – говориться у висновках ВК.
Це, так би мовити, новини під грифом «схвалення». А тепер про ряд моментів, які цього схвалення з боку «венеціанців» не знайшли.
По-перше, ВК запропонувала певного роду економію – часу та ресурсів. «З точки зору економії процедури, розгляд конституційних скарг, під час яких сенат знаходить неконституційне положення закону, має бути передано на розгляд Великої палати, тільки якщо президент або парламент запитують таку передачу», – говориться у висновках Комісії.
По-друге, Венеціанка пропонує інший підхід до покарання суддів, що завинили недотриманням правил гри. «Щодо дисциплінарного провадження, то замість виконавчої влади ініціатива порушити дисциплінарне провадження повинна бути передана в Національне агентство з боротьби з корупцією в межах його компетенції», – вважають у Венеціанській комісії.
Третій пункт, який викликав незадоволення Венеціанської комісії, вже викладений мною вище. Це – відсутність «міжнародного компоненту» при конкурсному відборі суддів. Венеціанська комісія слово в слово повторює тези, які раніше звучали з вуст послів Великої сімки та наших доморощених активістів: Україна просто не здатна на самостійний поступ. Хтось з-за кордону неодмінно має направляти, контролювати, обмежувати своєю присутністю та опікою нашу державу.
Хоча сама постановка питання про те, що якщо в організації конкурсу не беруть участь іноземці, то це вже не конкурс, видається і дивною, і дикою. Виходить, що прозорість та чесність при відборі суддів можлива винятково за умови залученості до процесу чужоземних рефері, а інакше – ніяк. Власне, такий підхід до справи і називають зовнішнім тиском. Втім, сама Венеціанська комісія думає, звісно, інакше.
Цілком очевидно, що обговорення експертів ВК змісту положень законопроекту не з експертним середовищем спеціалістів в сфері конституційного права, а з «representatives the international community and NGOs», тобто активістами, які монополізували діяльність неурядових організацій в сфері реформи судів, а так само й з міжнародниками обумовило й відповідні подекуди дивні висновки Комісії.
І ще один момент. Днями президент Володимир Зеленський заявив, що протягом трьох років повністю завершить судову реформу в Україні. Про це він сказав під час зустрічі з президенткою Європейського банку реконструкції і розвитку Оділь Рено-Бассо. «Судова реформа – серед найскладніших викликів, але протягом трьох років ми повністю її завершимо і створимо прозору, ефективну судову систему в Україні», – пообіцяв глава держави.
Якщо Зеленський говорить про те, що він щось завершить, то у нього є переконання, що він щось розпочав. Та багато хто не розуміє до кінця архітектуру президентського замислу в сфері суддівського реформування. Певні зміни у законодавстві, що ухвалювалися протягом останніх років, є скоріш точковими, а не системними.
Але особливого хаосу до того, що у нас зроблено, додають постійні намагання Заходу зліпити таку модель правосуддя, яка управлялася би ним самим. А це ще більше все ускладнює та відтерміновує той момент, коли суддівська система справді запрацює по-новому.
Бо із власним хаосом ми ще дамо собі раду, а от з потребою повсякчас зважати на думку наших партнерів та намагатися їм сподобатися – навряд. Просто сили, час та ресурси витрачаються не на те, що треба. Та чи є від цього якась практична користь для громадян України
Читайте Резонанс у Facebook та підписуйтесь на наш канал у Telegram
