СТАТЬИ - Резонанс - о коррупции, взятках, судьях, власти

11 декабрь 2019, Среда, 15:53

взятка декларация ДТП в Харькове задержание в Иванковичах Мошенничество туроператоров НАБУ Нацполиция происшествия прокуратура СБУ Укрзализныця
11 декабря 2019

У мережі можна знайти проект Трудового кодексу підготовлений Кабінетом Міністрів України, який чомусь назвали закон «Про працю».<br />
Автори напевно не можуть зрозуміти, що закон регулює суспільні відносини, а регулювання процесу праці це спадщина від радянської доктрини трудового права. Завданням трудового законодавства є регулювання трудових і тісно пов’язаних з ними відносин, з метою збалансування прав та інтересів працівників і роботодавців із врахуванням того моменту, що працівник потребують посиленої охорони як сторона менш захищена у трудових відносинах.<br />
Перше враження:<br />
а) проєкт готувався поспіхом без систематизації;<br />
б) частина положень просто переписані з чинного КЗПП;<br />
в) це не кодифікований акт, закон з максимумом норм, які відсилають до законодавства або трудового чи колективного договору.<br />
Дивує позиція авторів, що до регулювання зазначеного закону вони віднесли лише індивідуальне трудове право і про колективні відносини вони не згадують. Хоча в нормах, які повинні регулювати робочий час, час відпочинку, оплату праці дуже багато відсилань до колективного договору. У той же час порядок його прийняття і регулювання залишається поза межами зазначеного закону. Цікаво, що на усіх працівників поширюються лише положення колективного договору в частині оплати праці, тривалості робочого часу, часу відпочинку, охорони праці, а також гарантій і компенсацій, що надаються відповідно до законодавства. Усі інші положення поширюються на усіх працівників лише в порядку передбаченому колективним договором, а виходячи із системного тлумачення прикінцевих положень лише на членів профспілки.<br />
У проєкті відсутні згадки про локальні нормативно-правові акти, які приймаються роботодавцем самостійно або за погодженням з представниками працівників. Однак автори дуже часто відносять регулювання тих чи інших відносин до сфери колективного і трудового договору. Це свідчить про те, що автори (чи замовники?) абсолютну більшість відносин передають на колективно-договірне і індивідуально-договірне регулювання. У той же час слабкість в суспільстві інституцій соціального діалогу, а також повне усунення профспілок від регулювання трудових відносин свідчить про можливість повної залежності працівників від роботодавця, а також послаблення охорони їхніх прав. Проєктом передбачається, що працівник можуть мати своїх представників, однак порядок обрання та їхні права не урегульовані. Єдине їхнє право це можливість консультацій з роботодавцем з питань робочого часу, часу відпочинку у тому числі відпусток і заробітної плати. Зрозуміло, що відповідальності за непроведення консультацій із представниками не передбачається. Навіть на національному рівні при формуванні мінімального розміру заробітної плати мова йде про не про профспілки, а про представників працівників.<br />
Скасовується згода профспілки на звільнення працівників в усіх випадках. Із представниками проводяться консультації при процедурах правонаступництва. У прикінцевих положеннях передбачено втрату чинності закону “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”.<br />
Конституцією України передбачено право працюючих на об’єднання у професійні спілки, тож скасування відповідного закону суперечить ст. 22 та 36 Конституції України.<br />
Проєкт надає широкі повноваження роботодавцю стосовно встановлення режиму робочого часу, встановлення додаткових відпусток. Окремо слід звернути увагу на застосування так званої нефіксованої праці. Трудовий договір з нефіксованим робочим часом – це особлива форма трудового договору, відповідно до якого обов’язок працівника виконувати роботу виникає виключно за умови надання роботодавцем доступної роботи, без гарантій того, що така робота буде надаватися постійно. Тобто ви уклали трудовий договір, але чи будете і коли працювати залежить виключно від роботодавця. Роботодавець може укладати такі трудові договори в кількості до 1/10 загальної кількості трудових договорів. Тобто десята частина працівників в кабальній залежності від роботодавця і від бажання (небажання) надати їм роботу.<br />
Також роботодавець не обмежений у своєму праві звільняти працівників. Проєкт не визначатиме процедуру звільнення з роботи. Ці питання сторони мають погоджувати у трудовому чи колективному договорах. Стосовно підстав у проєкті записали наступне «Роботодавець має право з власної ініціативи розірвати трудовий договір з працівником. Про рішення розірвати трудовий договір роботодавець повинен письмово або зазначеними у трудовому договорі засобами електронного зв’язку повідомити працівника у визначені законом строки». «У разі відмови працівника підписувати додаткову угоду, що передбачає розірвання трудового договору на цій підставі, трудовий договір розривається роботодавцем в односторонньому порядку шляхом надання працівнику в спосіб, визначений трудовим договором, або рекомендованим листом із повідомленням про вручення інформації про розірвання трудового договору».<br />
Для чого думати про підставу припинення трудового договору, якщо достатньо повідомити про це працівника і все!!!<br />
Як бачимо автори (чи замовники?) застосували модель відмови від централізованого регулювання, максимального регулювання трудових відносин трудовим договором. Чи це призведе до посилення напруги в суспільстві?

211 0

10 декабря 2019

Утім, «силові вправи» на очах керівника ВСП наслідили у Єдиному державному реєстрі судових рішень. «У ході досудового розслідування встановлено, що згідно з вказаною заявою, керівник Військової служби правопорядку Збройних Сил України ОСОБА_2 застосував нестатутні заходи впливу щодо ОСОБА_1 та перевищив свої службові повноваження шляхом неодноразового притягнення останньої до дисциплінарної відповідальності», — зазначено в ухвалі Печерського райсуду від 17 липня 2019 року.

 

178 0

9 декабря 2019

Артем Ситник: Для ефективної роботи необхідно завершити формування законодавства, яке стосується функціонування окремих органів (Прокуратура, Бюро фінансових розслідувань, СБУ, ДБР). Зокрема, потрібно правильно провести розмежування їх повноважень щоб правоохоронну систему більше не розхитувало та провести ревізію кримінального процесуального законодавства на предмет виключення тих норм, які штучно створені для ускладнення процесу. Для цього повинні бути залучені наукові експертні кола та представники тих правоохоронних органів які застосовують ці норми на практиці. Це справді складний процес, але реальний.

 

132 0


5 декабря 2019

<em>Володимир Бойко, <a href=»https://volodymyrboyko.com/» rel=»home» data-mce-href=»https://volodymyrboyko.com/»>Бойко-інформ</a></em><em>У Сполучених Штатах буяє шторм «Україногейту», Палата представників Конгресу проводить слухання на предмет можливого імпічменту Дональда Трампа, «демократи» обвинувачують президента-республіканця в тому, що він тиснув на Україну з метою примусити українську прокуратуру розслідувати витівки екс-віце-президента Джо Байдена та його сина Гантера, а державний секретар Майк Помпео закликає провести розслідування проти України через підозри щодо втручання в президентські вибори в США в 2016 році.</em>Під втручанням у вибори колишній директор ЦРУ має на увазі так звану «справу про чорну бухгалтерію Партії Регіонів», інспіровану в травні 2016 року директором Національного антикорупційного бюро України Артемом Ситником за участю тодішнього першого заступника голови СБУ Віктора Трепака (нині – заступник генерального прокурора), народного депутата Сергія Лещенка, адвоката Віталія Каська (нині – перший заступник генерального прокурора) під керівництвом представниці ФБР в Україні Карен Грінавей.Знайшовши в 2015 році в нетрях Служби безпеки України папери, які були винесені з підпаленого 18 лютого 2014 року офісу Партії Регіонів, співробітники американської спецслужби (не є секретом, що вони почуваються в будинку Центрального управління СБУ як вдома й мають там навіть кабінети для роботи) виявили записи про те, що американському громадянину Полу Манафорту передавались чималі суми – йшлося про мільйони доларів за піар-супровід Партії Регіонів. Це була «чорна бухгалтерія», де касир записував кому й для чого видавав готівку. Окрім Манафорта гроші видавались Інтернет-виданню «Українська правда», народним депутатам і державним службовцям. За отримання грошей для передачі Манафорту розписався народний депутат Євгеній Геллер.Звісно, ці записи не мали жодної доказової сили й офіційно обвинуватити того ж Манафорта в тому, що він, отримуючи гроші з «чорної каси» президента Януковича, не сплачував податки в себе на батьківщині неможливо. Але в березні 2016 року Манафорт очолив виборчий штаб кандидата в президенти США Дональда Трампа і його одіозна постать стала прекрасною мішенню для компрометації самого Трампа.Втім, якби записи з «чорної бухгалтерії Партії Регіонів» використали опоненти Трампа зі штабу Гілларі Клінтон, це була б нормально політична боротьба. Але перешкодити Трампу здобути перемогу на виборах вирішили американські державні службовці, зокрема заступник голови Місії США в Україні Джордж Кент і представник ФБР в Україні Карен Грінавей. Причому, зробили вони це руками українських агентів, робота яких оплачувалась американськими платниками податків. А саме: у травні 2016 року Грінавей передала записи з «чорної бухгалтерії Партії Регіонів» директору НАБУ Артему Ситнику з наказом опублікувати їх на офіційному сайті НАБУ та офіційно підтвердити американським журналістам, що НАБУ розслідує обставини можливого отримання Манафортом грошей від екс-президента Януковича. А Кент доручив роздмухати галас у пресі, передусім американський, народному депутату Сергію Лещенку, першому заступникові голови СБУ Віктору Трепаку (який вже був позбавлений посади начальника Головного управління «К» СБУ через позаслужбові контакти з американським посольством) і адвокату Віталію Каську, якому ще в лютому 2016 року довелось звільнитись з посади заступника генерального прокурора України через те, що він був викритий у шахрайському привласненні державної квартири. Після того, як Ситник розмістив витяги на з «чорної бухгалтерії» на сайті НАБУ, зробив кілька гучних заяв і передав ці записи для публікації в The New York Times, офіційно підтвердивши їх автентичність, Манафорт покинув штаб Трампа й лише чудом Гілларі Клінтом на стала президентом США – настільки відчутим був цей удар по репутації її опонента.Хоча записи з «чорної бухгалтерії Партії Регіонів» не можуть вважатись юридично значимим доказом, ніхто в Україні не сумнівається, що ці записи є справжніми й містять інформацію про реальні нелегальні виплати, які здійснювались в оточенні президента Януковича. Але з точки зору американського законодавства найголовніше значення має мета, з якою Грінавей та Кент поширили через Ситника інформацію про оборудки Манафорта – з метою притягнути Манафорта до відповідальності чи задля того, щоби допомогти Гілларі Клінтом перемогти на виборах Дональда Трампа. Зрозуміло, що для розслідування діяльності Манафорта агенту ФБР не треба було звертатись до Ситника з наказом (а НАБУ повністю підпорядковано посольству США й саме там приймаються всі важливі процесуальні рішення) оприлюднювати «чорну бухгалтерію» – до речі, таке оприлюднення грубо порушує законодавство України. Тим більше, якби Грінавей і Кент хотіли б припинити незаконну діяльність громадян США на території України, вони б не стали попереджати Ситника та керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назара Холодницького, що оприлюднювати треба лише записи стосовно Манафорта й ні в якому випадку не поширювати інформацію про отримання грошей від українських олігархів ще одним американцем – активістом Демократичної партії Грегорі Крейгом, який за часи президентства Януковича також надавав послуги українській владі.Тому в разі, якщо виявиться, що Грінавей, Кент, Ситник, Трепак, Лещенко та Касько роздмухували скандал навколо Манафорта з метою скомпрометувати Трампа, це буде вважатись втручанням у вибори з усіма сумними для фігурантів наслідками. Тож пропозиція Майка Помпео провести таке розслідування є цілком слушною. Але якщо розслідування розпочнеться, то в американських політиків усохне мозок від спроби розібратись в українських інтригах, де в один суцільний клубок сплелись «справа Манафорта» й елітний відпочинок директора НАБУ за чужий кошт, корупційні афери заступника директора НАБУ Анатолія Новака і провокація, вчинена Ситником і Грінавей проти народного депутата Борислава Розенблата, кримінальне провадження щодо розкрадання стабілізаційного кредиту керівництвом VAB-Банку та вбивство в Києві в 2004 році англійця Кірана Доунза.<strong>Красиве життя директора НАБУ</strong>14 березня 2019 року народний депутат України Борислав Розенблат на своїй сторінці у Фейсбуці розмістив аудіозапис, де персонаж з голосом директора Національного антикорупційного бюро України Артема Ситника розповідав якомусь Миколі, що він у ході виборів президента США в 2016 році допомагав Гілларі Клінтон.<span contentEditable=»false» style=»border: none; overflow: hidden;» data-mce-object=»iframe» class=»mce-preview-object mce-object-iframe» data-mce-p-allowfullscreen=»allowfullscreen» data-mce-p-scrolling=»no» data-mce-p-frameborder=»0″ data-mce-p-src=»https://www.facebook.com/plugins/video.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fboryslav.rozenblat%2Fvideos%2F2301343333249593%2F&show_text=0&width=476″><iframe src=»https://www.facebook.com/plugins/video.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fboryslav.rozenblat%2Fvideos%2F2301343333249593%2F&show_text=0&width=476″ allowfullscreen=»allowfullscreen» style=»border: none; overflow: hidden;» width=»476″ height=»476″ frameborder=»0″></iframe><span class=»mce-shim»></span></span>«Я ж йому тоже, ну, не йому, а Гілларі помагав же ж…Трамп він же ж як. У нього внутрєнні питання домінують над зовнішніми, а в Гілларі все як би, це із тих політиків, що вони гегемонія в Америці і в світі. Для нас це як би лучше, а для американців лучше те, що Трамп робить… Там якраз Гілларі чого програла. Я ж коли чорну бухгалтерію розслідував, ми ж оприлюднили дані Манафорта, якого посадили. Манафорт це ж був керівником штабу Трампа. Я ж тоді цей, тривалий час, в том числі за те, що була чорна бухгалтерія».Невдовзі з’ясувалось, що цей запис було зроблено під час святкування Нового 2019 року в мисливському господарстві «Поліське-Сарни» поруч з містечком Сарни Рівненської області, і що директор НАБУ регулярно там розважався за чужий рахунок, випиваючи та з’їдаючи вишукані страви на чималі суми. А одного разу він розбив два квадроцикли загальною вартістю 17 тисяч доларів США, при цьому все це оплачував отой самий Микола, якому Ситник розповідав про те, як він допомагав Гілларі, публікуючи записи про Манафорта з «чорної бухгалтерії Партії Регіонів».<a href=»http://resonance.ua/v-radi-zvinuvachuyut-sitnika-u-politich/» data-mce-href=»http://resonance.ua/v-radi-zvinuvachuyut-sitnika-u-politich/»>СИТНИКА ЗВИНУВАЧУЮТЬ У ЗЛОВЖИВАННЯХ НА КОРИСТЬ КЛІНТОН</a>Треба сказати, що мисливське господарство «Поліське-Сарни» належить досить колоритним людям: його співзасновником є Андрій Акіменко, відомий як права рука й бізнес-партнер кримінального авторитета «Чеби», себто Олексія Чеботарьова – «спиртового короля», що перебуває в розшуку за підозрою в організації викрадення та катування громадських активістів Ігоря Луценка й Юрія Вербицького в січні 2014 року. А оплачував розваги Артема Ситника мешканець Рівного Микола Надейко, засуджений 26 грудня 2005 року Апеляційним судом м.Києва до 9 років позбавлення волі за звіряче вбивство громадянина Великої Британії Кірана Доунза, який проживав у Києві на вулиці Михайлівській, 24-а. Надейко працював у цього британця водієм і разом з двома подільниками 10 листопада 2004 року увірвався в квартиру свого роботодавця та примусив його відкрити сейф, у якому зберігались 15 тис. доларів, а також забрав два мобільних телефони, коштовний годинник, куртку та автомобіль «Ленд-Ровер». Після чого британця, про всяк випадок, задушили.Відбувши 6 років за ґратами, Надейко був звільнений у 2010 році постановою Маневицького районного суду Вінницької області від 28 грудня 2010 року, який замінив Надейку позбавлення волі на більш м’яке покарання – виправні роботи за місцем роботи засудженого на строк 2 роки з відрахуванням в дохід держави 20% заробітку щомісяця. І невдовзі, 17 червня 2011 року, колишній водій для відбуття покарання влаштовується на роботу в ТОВ «Пирятинський делікатес», що входить у імперію Олега Бахматюка. Причому, на яку посаду – заступником директора з питань безпеки підприємства! А 29 листопада 2017 року Надейко з непогашеною судимістю переходить на роботу в інше підприємство Бахматюка – ТзОВ «Аграрний Холдинг Авангард», радником голови Наглядової ради Наталії Василюк, яка одночасно очолювала Наглядову раду належного Бахматюку VAB-Банку і, як не складно здогадатись, у дівоцтві носила прізвище Бахматюк. Бо Наталія Романівна Василюк є рідною сестрою Олега Романовича Бахматюка.Для повноти картини залишається лише назвати прізвище людини, яка впродовж багатьох років забезпечує охорону всіх підприємств Олега Бахматюка та особисту охорону магната і яка взяла на роботу засудженого за розбій Надейка, щоби він носив сумки за гостями Бахматюка та оплачував коштом сестри Бахматюка їхній відпочинок. Це – друг дитинства Бахматюка Анатолій Миколайович Новак, який є заступником директора НАБУ і який свою охоронну фірму ТОВ «С.І.Г.-Безпека» (код ЄДРПОУ 35866997) оформив на свою дружину Одажиу Катерину Іванівну, а свою охоронну фірму «Бар’єр. Безпека Бізнесу» (код ЄРДРПУ 33882743) оформив на свого брата Новака Юрія Миколайович, позаяк не має права офіційно займатись бізнесом. Саме ці охоронні структури Новака вже багато років захищають Бахматюка та його бізнес.Також не зайвим буде пояснити, з якого дива сестра Бахматюка Наталія Василюк оплачувала регулярні п’янки директора НАБУ Артема Ситника, його заступника Анатолія Новака та керівника Головного підрозділу детективів НАБУ Андрія Калужинського в мисливському господарстві «Поліське-Сарни». Річ у тім, що в жовтні 2017 року Головне управління Національної поліції України розпочало досудове розслідування в кримінальному провадженні, зареєстрованому в зв’язку з розкраданням у 2014 році 1,2 млрд. грн. стабілізаційного кредиту, виділеному Національним банком України тому самому VAB-Банку, головою Наглядової ради якого була Наталія Василюк. Анатолій Новак, який зобов’язаний Бахматюку всією своєю кар’єрою (саме Бахматюк, до речі, познайомив Новака з Петром Порошенком, якого Новак охороняв у 2014 році під час президентських виборів, та з Василем Грицаком, який у 2015 році очолив Службу безпеки України й рекомендував Новака на роботу в НАБУ) відвів Бахматюка до Ситника й питання було вирішено: Ситник забрав кримінальне провадження щодо розкрадання стабілізаційного кредиту з Національної поліції до НАБУ й віддав своєму другу та куму Андрію Калужинському «на поховання».У січні 2017 року ця кримінальна справа зникла в нетрях НАБУ, натомість Бахматюк не тільки віддячив за це дзвінкою монетою Ситнику, Новаку й Калужинському, але й приставив до них свого співробітника (точніше, співробітника своєї сестри, з яким Бахматюка познайомив Новак у кабінеті Ситника) Миколу Надейка. А вже Надейко оплачував розваги цієї трійці, зокрема – святкування Нового 2019 Року в мисливському господарстві «Поліське-Сарни».<strong>Страшна помста (майже за Гоголем)</strong>Важко навіть уявити, яку бурю емоцій Ситник пережив, коли довідався, що підслуховуючу апаратуру в приміщеннях мисливського господарства «Поліське-Сарни» встановив його заступник Андрій Новак на прохання голови СБУ Василя Грицака, а Микола Надейко дав у Генеральній прокуратурі України свідчення, що саме він оплачував розваги, вишукані страви та розбиті квадроцикли замість директора НАБУ. Щоправда, підслуховування проводилось незаконно, без санкції суду, але в СБУ елементарно легалізували ці записи, оприлюднивши їх через народного депутата Розенблата – заклятого ворога Ситника, який свого часу став жертвою провокації з боку НАБУ. Як пояснив Розенблат, флешку з аудіофайлом розмови йому, начебто, хтось приніс у приймальню. Після цього слідчі Генеральної прокуратури офіційно обшукали приміщення мисливського господарства й офіційно вилучили «невідомо ким» встановлений диктофон з оригінальним записом.За підсумками спецоперації учасники були нагороджені. Генеральний прокурор Юрій Луценко своєю постановою змінив підслідність справи щодо розкрадання керівництвом VAB-Банку стабілізаційного кредиту, забрав її з НАБУ, де справа не розслідувалась, і передав у Національну поліцію, де справа була взагалі закрита. А що стосується Миколи Надейка, то Р<a href=»http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/85836906?fbclid=IwAR2RX8j6TWvrhREU8Abc-s3vqzd_KbEqqU-kU2bT0B1h2MCIY2G0BZqe-yk» data-mce-href=»http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/85836906?fbclid=IwAR2RX8j6TWvrhREU8Abc-s3vqzd_KbEqqU-kU2bT0B1h2MCIY2G0BZqe-yk»>івненський міський суд ухвалою № 569/10210/19 від 31 травня 2019 року</a> достроково погасив його судимість. До речі, Надейко звернувся до суду з таким клопотанням 13 березня 2013 року, у день, коли Розенблат чудовим чином знайшов флешку з записом голосу директора НАБУ.Те, що Ситник на завдання посольства США втручався у президентські вибори в США та публікував витяги з «чорної бухгалтерії Партії Регіонів», з точки зору українського законодавства складу правопорушення не містить. Інша річ – це відпочинок за чужий рахунок. Ситник зобов’язаний був задекларувати грошові подарунки, отримані від Надейка. А позаяк директор НАБУ цього не зробив, щодо нього в Національній поліції України був складений протокол про вчинення корупційного правопорушення й <a href=»http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84083205″ data-mce-href=»http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84083205″>Сарненський районний суд 6 вересня 2019 року визнав Ситника корупціонером</a>.Треба сказати, що на момент цієї публікації постанова суду ще не вступила в законну силу: директор НАБУ подав апеляцію, яка не розглянута через спробу Ситник шантажувати голову Рівненського апеляційного суду Олега Полюховича. Річ у тім, що Полюхович у 2015 році був викритий НАБУ в отриманні хабаря, переданого йому головою Здолбунівського районного суду від адвоката за скасування заочного рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області про позбавлення батьківства. У ході розслідування кримінального провадження № 52015000000000011 в Полюховича в службовому кабінеті та вдома за адресою: м.Рівне, вул. Чорновола В’ячеслава, 44, кв. 67 <a href=»http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56291073″ data-mce-href=»http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56291073″>детективами НАБУ був проведений обшук</a>.Досудове розслідування в цьому кримінальному провадженні завершено в березні 2016 року й справа направлена до суду. Але в обвинувальний акт прізвище Полюховича не потрапило й про підозру йому не повідомлялось – Ситник завбачливо вивів голову Рівненського апеляційного суду зі справи. І тепер Полюхович мав відпрацювати – він прийняв до розгляду апеляційну скаргу Ситника, провів 8 жовтня 2019 року перше засідання й викликав на 22 листопада 2019 року для допиту свідка Надейка, щоби потім скасувати постанову Сарненського районного суду й адміністративне провадження відносно Ситника закрити. Але невдовзі Олег Іванович уважно почитав наші публікації й 22 листопада взяв самовідвід саме через те, що є фігурантом кримінальної справи, розслідуваної НАБУ. Тож тепер апеляцію буде розглядати інший суддя.І тоді Артем Ситник, обурений зрадою заступника, перейшов у наступ. Передусім він попрохав свого друга Руслана Рябошапку, який на той час став генеральним прокурором замість Юрія Луценка, скасувати постанову про закриття кримінального провадження щодо банку Бахматюка й направити справу назад у НАБУ. Як наслідок, Бахматюк був оголошений у розшук, а його сестрі Наталії Василюк та іншим банкірам, причетним до розкрадання стабілізаційного кредиту, повідомлено про підозру.З цього приводу Бахматюк дав інтерв’ю виданню «Страна.ua», запевняючи, що Ситник не мав ані юридичного, ані морального права розслідувати це провадження, оскільки має місце явний конфлікт інтересів – Сарненський районний суд визнав директора НАБУ корупціонером на підставі свідчень Миколи Надейка, співробітника Наталії Василюк, яка оплачувала відпочинок Ситника:«Усе будується, – пояснив Бахматюк, – фактично, на його свідченнях. У будь-якій цивілізованій країні такий збіг свідчить про наявність конфлікту інтересів, про що прекрасно знав генпрокурор Рябошапка, коли вони незаконно передавали справу Ситнику. І те, що він коїть – це особиста помста мені за свідчення Надейка. До речі, я з цим Надейком познайомився в будинку НАБУ в присутності Ситника та його заступника Новака. І вважаю його гарним хлопцем, якого Ситник тупо підставив».Наступною жертвою став найближчий друг і кум Новака – заступник начальника Київської митниці Сергій Тупальський. Новак і Тупальський є земляками, обидва родом з села Малий Мидськ, що на Рівненщині, разом навчались у школі, разом служили в прикордонних військах. У 2012 році Новак очолив Київське відділення Міжнародної асоціації ветеранів підрозділів антитерору «Альфа», у раду якого ввів Тупальського, а в переліку спонсорів асоціації стала значитись митно-брокерська компанія «Тріумф-СВ», заснована в 2010 році Сергієм Тупальським та його братом Олександром. Саме через Тупальського Ситнику передавали хабарі знамениті українські контрабандисти, наприклад, Вадим Альперін, а сам Тупальський не раз брав участь у провокаціях НАБУ. Зокрема, він керував «активістами», які на завдання Ситника та 2-го секретаря посольства Великої Британії в Україні Патріка Торкінґтона у березні 2017 року блокували Солом’янський районний суд Києва, вимагаючи арешту екс-голови Державної фіскальної служби Романа Насірова.З тим, щоби примусити Новака звільнитись з посади заступника директора НАБУ, Ситник наказав затримати не тільки Тупальського, але й Альперіна. Тобто, по-суті, контрабандист Альперін постраждав через Гілларі Клінтон. Втім, як тільки Новак звільниться (кажуть, Ситник домовився з Офісом Президента України, що Новаку буде запропонована посада заступника директора Державного бюро розслідувань – аби він тільки пішов з НАБУ), Тупальський, Альперін і Бахматюк зможуть перевести дух. Тим більше, що жити на саму зарплатню директор НАБУ не звик і, напевно, продовжить брати гроші в Альперіна.Що ж стосується розслідування втручання України в президентські вибори США в 2016 році, то Ситник не варто турбуватись з цього приводу. Бо навряд слідчі Міністерства юстиції США чи навіть сам Майк Помпео зможуть осягнути усю ту «боротьбу з корупцією», яка вирує в Україні під недреманим оком американського посольства.<a href=»http://resonance.ua/dbr-rozpochalo-slidstvo-shhodo-imovirno/» data-mce-href=»http://resonance.ua/dbr-rozpochalo-slidstvo-shhodo-imovirno/»>ДБР РОЗПОЧАЛО СЛІДСТВО ЩОДО ІМОВІРНОГО ВТРУЧАННЯ СИТНИКА У ВИБОРИ ПРЕЗИДЕНТА США</a>

494 0

3 декабря 2019

Гіркі уроки 2014 року, які нинішнє керівництво Генеральної прокуратури вважає за краще не бачити: Крим. Майже суцільне і поголовне зрадництво міліції, прокурорських працівників, суддів. Правоохоронна і судова системи перестали виконувати свої функції по захисту державності. Ніякого опору так званим «народним дружинам», «козакам» нікім не чинилось.Донбас. Після початку активних бойових дій на території Донецької та Луганської областей відбувся колапс правоохоронної діяльності.Частина територіальної міліції, прокурорів і суддів відразу перейшли на бік сепаратистів, частина просто поклали заяви про звільнення і не побажали виконувати свої функції, коли поряд рвуться снаряди і літають кулі.Залишились одиниці, які практично не впливали на стан правопорядку і злочинності. Особливо це було відчутним у військових формуваннях, які масово перекидали туди з інших регіонів України.Військові суди були розформовані у 2010 році, а військова прокуратура – у 2012. Підтримувати правопорядок у військах в зоні бойових дій виявилось просто нікому. Повна безкарність розбещує. Особливо під час війни.І понеслось!! Лише кілька прикладів, що творилось там у 2014 — 2015 роках.Знайшли військовослужбовця з кульовими пораненнями голови – висновок – самогубство. А те, що в голову і шию попало аж 5 куль – та то нічого, <strong>все одно поліція вважала це самогубством.</strong>Цитую батьків: «Спустя год и 9 месяцев после гибели экспертиза подтвердила очевидное: 30-летний Евгений Л. не расстреливал себя очередями из автомата. Да еще с расстояния не менее 2-х метров. Его убили 1 июля 2014 года. Перед смертью еще и пытали. Тело было изуродовано, на лице застыл отпечаток чьей-то подошвы. И сделали это не террористы, и не российские военные. В палатке были только украинские военнослужащие. Когда мы его раздели перед похоронами, увидели порезы и ожоги. Зубы были выбиты, глаз вдавлен, сломан нос.»Першій висновок поліції – самогубство. <strong>Рішення скасовано, винні так і не знайдені.</strong><a href=»http://resonance.ua/shhe-raz-pro-rozsliduvannya-neboyovikh-vt/» data-mce-href=»http://resonance.ua/shhe-raz-pro-rozsliduvannya-neboyovikh-vt/»>ЩЕ РАЗ ПРО РОЗСЛІДУВАННЯ НЕБОЙОВИХ ВТРАТ ЗСУ</a>28.03.2015 року інший військовослужбовець був виявлений у палатці мертвим, із зав’язаними позаду руками, зв’язаними ногами, прив’язаними до стійкий палатки, з кляпом у роті, заклеєним зверху липкою стрічкою. На тілі експертом були виявлені тілесні ушкодження, спричинені незадовго до смерті. Згідно висновку експерта причина смерті – гостра коронарна недостатність на тлі алкогольного сп’яніння. Через 3 місяці слідчим поліції кримінальне провадження було закрито «за відсутності події кримінального правопорушення». Серце же не витримало. <strong>Це рішення неодноразово скасовувалось. Батьки подали заяву про бездіяльність влади України до ЄСПЛ</strong>.Військовослужбовець Роман Г. загинув у бліндажі від вибуху гранати в районі груді та животу. Перша офіційна версія – самогубство. Поліцію не засмутило, що Роман Г. до цього виступав проти незаконного пропуску вантажів і йому погрожували. Не засмутило навіть те, що граната, що зірвалась, була не з того підрозділу, а дві гранати самого Романа виявились цілими. <strong>Винних немає</strong>.Численні добровольчі формування на той час взагалі опинились за межами юридичної системи. По факту вони були, а юридично – їх, нібито, і не існувало. По усіх аспектах, у тому числі і кримінально-правовому. Переважна більшість добровольців героїчно воювали. Але не є секретом, що були ще і звичайні озброєні банди, які під час бойових дій рядились під добровольців, але займались звичайним розбоєм. <strong>Більшість випадків списано на війну і не розслідувалось.</strong><p>Раптом виявилось, що в системі кримінальної юстиції нема кому фіксувати вчинення міжнародних гуманітарних злочинів та актів агресії. Наприклад – артилерійських обстрілів, в тому числі з території Росії, обстрілів мирного населення. Або застосування зразків озброєння, які є тільки в російській армії, що могло би бути доказом російської агресії.</p>Протягом 2014-2015 років це робили волонтери, переважно з міжнародних організацій або за їхні кошти. Навіть заяву про міжнародні гуманітарні злочини під час бойових дій у Донбасі в Міжнародний кримінальний суд підготовлено і подано не Україною, а віце-маршалом Сему Польщі Малгожатою Госевською на підставі зібраних волонтерами матеріалів. Україна почала подавати додаткові матеріали лише майже через рік після того.Яскравий приклад – <a href=»http://resonance.ua/naslidki-neprofesiynosti/» data-mce-href=»http://resonance.ua/naslidki-neprofesiynosti/»>засудження італійським судом українського військовослужбовця Віталія Марківа</a>. Цьому сприяло те, що обставини загибелі у 2014 році італійського журналіста Андреа Рокеллі в Україні просто ніхто не розслідував. Лише коли у 2017 році затримали в Італії Марківа, почалось якесь розслідування. Точніше, його імітація. Звичайно, італійський суд результати цього розслідування відмовився брати до уваги.<a href=»http://resonance.ua/naslidki-neprofesiynosti/» data-mce-href=»http://resonance.ua/naslidki-neprofesiynosti/»>НАСЛІДКИ НЕПРОФЕСІЙНОСТІ</a>Це лише декілька прикладів, а їх сотні, якщо не тисячі. Усі вони є наслідком того, що в Україні в ці роки фактично була знищена військова кримінальна юстиція, а загальна система цивільної кримінальної юстиції держави виявилась абсолютно не готовою працювати в умовах війни.При цьому правовому безладі у Донбасі було вирішено у 2014 році негайно відновити військові прокуратури. Але і це робилось настільки поспіхово, що цю роботу доручили не фахівцю, а пройдисвіту від юстиції, який взагалі не розумів, чим і як повинна була займатись військова прокуратура під час бойових дій.Шляхом тривалих спроб і помилок створена ним система хоч і повільно, але почала наводити правопорядок у військових формуваннях. Військові прокуратури гарнізонів, регіонів і головна військова прокуратура складали більш менш пристосований до військової структури держави механізм виконання прокурорських функцій в боротьбі із злочинністю у військах.Нові керівники Генпрокуратури, як практично і усі їх попередники, мають нестримну жагу реформувати прокуратуру. І як це було усі 28 років незалежності України, реформування прокуратури насамперед починається з військової прокуратури – того підрозділу, якого ніхто з керівників не знав і не розумів. По недосвідченості в прокурорській роботі нинішнім керівникам хіба Ю. Луценко дає фору.<p>Під надуманими ними самими лозунгом, ніби то, «залежності військової прокуратури» від командування, та її, ніби то, «подвійного підпорядкування» керівники Генпрокуратури пішли далі усіх – вирішили не тільки позбавити працівників військових прокуратур статусу військових, а взагалі зруйнувати цю систему, яка пройшла випробовування часом і довела свою потрібність під час війни.</p>У Законі, прийнятому 19.09.2019 року, викладено цей їх намір завуальовано: «У разі потреби рішенням Генерального прокурора можуть утворюватися спеціалізовані прокуратури на правах структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора, на правах обласних прокуратур, на правах підрозділу обласної прокуратури, на правах окружних прокуратур, на правах підрозділу окружної прокуратури.»Ніби то, логічним було би Головну військову прокуратуру переформувати в спеціалізовану прокуратуру «на правах структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора», нинішні військові прокуратури регіонів – в спеціалізовані прокуратури «на правах обласних прокуратур», військові прокуратури гарнізонів – в спеціалізовані прокуратури «на правах окружних прокуратур».Ці прокуратури вже існують, мають обладнані приміщення, засоби зв’язку, транспорт, оргтехніку. Укомплектування та утримання їх за 5 минулих років коштувало державі сотні мільйонів гривень. Але яка економія, коли надано можливість експериментувати на державному рівні! Україна же багата, давайте усе спочатку зруйнуємо!Під час своїх виступів Р. Рябошапка і призначений головним військовим прокурором В. Чумак неодноразово заявляли про те, що військові прокуратури будуть замінені спеціалізованими прокуратурами, укомплектованими цивільними працівниками.<span contentEditable=»false» data-mce-object=»iframe» class=»mce-preview-object mce-object-iframe» data-mce-p-allowfullscreen=»allowfullscreen» data-mce-p-frameborder=»0″ data-mce-p-src=»https://www.youtube.com/embed/Y5ncbcCT0d0″><iframe src=»https://www.youtube.com/embed/Y5ncbcCT0d0″ allowfullscreen=»allowfullscreen» width=»560″ height=»315″ frameborder=»0″></iframe><span class=»mce-shim»></span></span>Можливо, вони не мали умислу на обман суспільства, але тоді просто не уявляли, в що саме вони будуть реформувати військову прокуратуру.<p>Блукали в думках, як їжачки в тумані.</p>27.11.2019 року під час засідання Комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності справжні наміри керівників генпрокуратури <a href=»https://www.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_t=rec&id=261799&fp=10″ data-mce-href=»https://www.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_t=rec&id=261799&fp=10″>були продемонстровані наочно.</a>Насправді ніяких спеціалізованих прокуратур, які виконували би прокурорські функції у військах, не передбачається.В Офісі Генерального прокурора планується створити невеличке Управління, а в прокуратурах областей – відділи по 7-10 прокурорів. І саме ці відділи обласних прокуратур будуть виконувати основну роботу з прокурорського нагляду за розслідуванням злочинів у військових формуваннях на території областей. А це включає в себе, насамперед, процесуальне керівництво цими розслідуваннями, участь по цих кримінальних провадженнях в судах під час досудового розслідування і підтримання по цих справах публічного обвинувачення.Тобто, цей відділ обласної прокуратури фактично повинен виконувати функції, які зазвичай виконують прокурори первинного ланцюжка – окружних прокуратур, розташованих в райцентрах і містах області.Якщо розглянути, наприклад, Донецьку область, то відстань від Маріуполя, де знаходиться прокуратура Донецької області, до кордонів зони обслуговування, де досить щільно дислоковані військові підрозділи, сягає 200-250 км. Піднаглядні слідчі Територіального управління ДБР в м. Краматорську перебуватимуть на відстані 250 км. Під контролем України перебуває повністю або частково 13 районів Донецької області, тому при розгляді будь яких питань суддями цих районних судів прокурорам відділу обласної прокуратури буде необхідно постійно їздити в ці суди.<p>Виникають великі сумніви, що в прокуратурі знайдеться багато бажаючих працювати у відділах прокуратур областей, які будуть займатись прокурорським наглядом за розслідуванням правопорушень у військах.</p>З урахуванням обсягів роботи і того, що їм доведеться дуже значну частину робочого часу мотатись між різними судами або місцем розташування слідчих підрозділів поліції або ДБР, цим прокурорам доведеться забути про відпочинок, вихідні, сім’ю. Їх робота передбачається переважно на колесах. Зараз ці відділи ще можна буде укомплектувати з тих колишніх військових прокурорів, хто залишиться після «трьох кіл пекла», як дехто називає нинішнє тестування.Але згодом виникне проблема подальшого доукомплектування. Стаття 27 Закону України «Про прокуратуру» передбачає для прокурора обласної прокуратури стаж роботи в галузі права не менше 3-х років.Можу навангувати вже зараз, що в разі сформування у 2020 році в обласних прокуратурах таких відділів по нагляду за розслідуванням правопорушень у військах їх працівники будуть шукати щонайменшу можливість переведення в інші відділи обласної прокуратури, а нове поповнення з тих, хто пропрацює 3 і більше роки, знайти буде дуже важко. Ці відділи заздалегідь приречені на некомплект кадрів і невелике бажання працювати в них. Вони будуть місцем заслання не самих кращих.Не розуміти цих сумних реалій майбутньої роботи подібних відділів можуть тільки керівники, які не мають жодного уявлення, як насправді працює прокуратура знизу — доверху.Схоже, Р.Рябошапка і В.Чумак відносяться саме до таких, якщо планують впроваджувати цю надуману і відірвану від реального життя схему.Для якісної і відданої роботи в працівника повинен бути стимул. Значно більший обсяг роботи з постійними роз’їздами за однакову з іншими прокурорами обласної прокуратури, які мають менший обсяг роботи, зарплатню, та й ще ризик перебування поблизу району бойових дій – це не може стати належним стимулом. І з окружних прокуратур у ці відділи навряд чи знайдеться багато бажаючих. Одна справа – пересуватись максиму в межах району, а частіше в межах одного населеного пункту до поліції або суду. Більша на 10 % зарплата у відділі по нагляду за розслідуванням правопорушень у військах обласної прокуратури не компенсує роз’їзний характер роботи.І це – для позиційних бойових дій, коли немає активного переміщення військ, як своїх, так і противника.<p>А в разі ескалації бойових дій як саме планують Р.Рябошапка і В.Чумак створювати спеціалізовані прокуратури «на правах обласних і окружних прокуратур», як це передбачено чинним Законом?</p>На пустому місці, без матеріальної бази, а головне – без підготовлених кадрів це — звичайна волюнтаристська заява, яка не має нічого спільного з реальністю.Укомплектувати спеціалізовані прокуратури можна буде виключно цивільними кадрами. А трудове право цивільних осіб передбачає виключно власне бажання працівника йти працювати в спеціалізовану прокуратуру.Сумнівно, що коли знову почнеться стрільба, такі бажаючі знайдуться в достатній кількості.Тому ці ідеї керівників Генеральної прокуратури із реорганізації військової прокуратури є відірваним від життя теоретичним маревом осіб, які просто не уявляють собі, як слід організовувати прокурорську роботу на місцях, тим більше в умовах ескалації бойових дій.<p>Так далеко в руйнуванні обороноздатності держави керівники прокуратури не заходили навіть за часів Януковича.</p>Відтак, Україна, на жаль, не може вважати себе убезпеченою від ще одного правового вакууму в боротьбі зі злочинністю в зоні бойових дій в разі їх активізації.Описане на початку цієї статті може повторитись і в ще більш жахливих формах. Бо до керівництва прокуратурою прийшли теоретики, які до цього жодного дня не працювали в ній, не мають навіть елементарного розуміння способів і засобів виконання прокуратурою своїх функцій у військових формуваннях, тим більше під час активних бойових дій, організації цієї роботи.Біда України останнього десятиріччя — непрофесійність керівних кадрів. І цей процес, на жаль, триває.<a href=»http://resonance.ua/tugodumi-z-viyskovoi-prokuraturi/» data-mce-href=»http://resonance.ua/tugodumi-z-viyskovoi-prokuraturi/»>ТУГОДУМИ З ВІЙСЬКОВОЇ ПРОКУРАТУРИ</a>

0

2 декабря 2019

У сучасному світі домогтися цілковитого суверенітету та повної незалежності від впливу потужних світових гравців досить важко.Тож недивно, що такі визначення як «капіталістичний центр», «периферія» та «країни не цікаві для експлуатації» давно стали нормою оцінки суверенності держави, оскільки поняття «наддержава», «розвинута держава», «держава, що розвивається» не відповідають повною мірою сучасному стану справ.Причини перебування держав у тому чи іншому кластері звичайно дуже відмінні, але все ж таки реальне життя показує, що багато чого залежить від позиції внутрішніх еліт, які можуть або обпертися на внутрішні сили держави, або ж навпаки – зайняти позицію компрадорської адміністрації.Останній варіант розвитку можна легко прослідкувати на прикладі численних режимів багатьох країн Латинської Америки та Африки, які слухняно виконували забаганки іноземних урядів та компаній.Як результат – відставання та регрес.Якщо перефразувати відомі слова Льва Толстого з роману «Анна Каренина», то можна з певним допуском сказати, що усі успішні країни добивалися цього по-своєму, а неуспішні країни ставали такими однаково.З 90-их років в Україні поступово і неочевидно для погляду більшості проводилася тиха і методична робота, розрахована на десятиріччя. Я б назвав її: завоювання майбутнього.Офіційно ж вона називається створення відкритого суспільства та громадянського суспільства з мінімізацією державних функцій, а фактично їх зведення до сторожа приватної власності та в окремих випадках – регулятора.Проте все ж таки було б цікаво дізнатися які саме ідеї вкладаються в поняття «відкрите суспільство»?Чи не зведеться ця відкритість до приблизно такої формули: ми вам – сировину та зерно, а ви нам – високотехнологічні товари; ми вам – капітали у ваші банки, а ви нам – кредити під гарний відсоток; ми вам – трудових мігрантів, ви нам – управління органами влади та ключовими секторами економіки.Насправді чи не пора вже ставити питання, як колись було зроблено Іваном Дзюбою у його роботі «Інтернаціоналізм чи русифікація?», а на сьогодні приблизно так: «Відкрите суспільство чи поглинання держави?».При цьому я не хотів би концентруватися на конкретних персоналіях, оскільки мені здається, що тому й демонізуються певні особи, щоб саме на їх адресу й було каналізовано суспільну критику.На мій погляд радше слід говорити про існування світової номенклатури, розчиненої у суспільстві та без чітких кордонів.Саме вона в Україні та на Заході сформувала дуже ефективну систему маніпуляції суспільною думкою у межах якої усе, що не було б зроблено і яким би не був реальний результат роботи представників «ліберальних» кіл, буде проголошено «прогресивними кроками», «початком реформ» чи їх «поглибленням», а репресивні дії (починаючи від шельмування у ЗМІ, звільнення з роботи і аж до ув’язнення) щодо противників цих ідей однозначно отримають назви «боротьби з популізмом», «захистом молодої демократії» або ще краще – «посиленням боротьби з корупцією».Я вже писав для <strong>Резонансу</strong> про діяльність громадської організації «<a href=»http://resonance.ua/dlya-kogo-zakoni-ne-pisani/» data-mce-href=»http://resonance.ua/dlya-kogo-zakoni-ne-pisani/»>Громадський люстраційний комітет»</a>.<a href=»http://resonance.ua/dlya-kogo-zakoni-ne-pisani/» data-mce-href=»http://resonance.ua/dlya-kogo-zakoni-ne-pisani/»>ДЛЯ КОГО ЗАКОНИ НЕ ПИСАНІ</a><em>Зараз хочу поговорити про Центр економічної стратегії дослідження якого привернули мою увагу.</em>На <a href=»https://ces.org.ua» data-mce-href=»https://ces.org.ua»>його офіційному сайті вказано</a>, що він є неурядовим дослідницьким центром з питань економічної політики, заснованим у травні 2015 року.<a href=»https://ces.org.ua/our-sources-of-funding/» data-mce-href=»https://ces.org.ua/our-sources-of-funding/»>Обсяги та джерела фінансування Центру</a> також відкрито опубліковано на цьому сайті.За ці роки Центром підготовлено багато аналітичних записок, але я зупинюся лише на кількох з тих, що прямо чи опосередковано дотичні до питань правоохоронної діяльності та судочинства.Зокрема 12.07.2018 складено аналітичну записку «<a href=»https://ces.org.ua/state-enterprise-corruption/» data-mce-href=»https://ces.org.ua/state-enterprise-corruption/»>Як подолати корупцію на державних підприємствах?</a>», що значною мірою базується на інформації Національного антикорупційного бюро України та інших даних, опублікованих у відкритих джерелах.Для мене звісно не має нічого нового у тих схемах привласнення державних коштів, що наводяться за даними НАБУ. Зацікавили мене висновки як можна зруйнувати ці схеми.У аналітичній записці дано однозначний висновок: «Найефективнішим способом боротьби з корупцією на державних підприємствах є їх приватизація». Отак просто!Далі цю ж ідею не лише інкорпоровано до аналітичного звіту від 05.12.2018 «<a href=»https://ces.org.ua/ua-how-much-does-the-budget-lose-due-to-the-lack-of-good-governance/» data-mce-href=»https://ces.org.ua/ua-how-much-does-the-budget-lose-due-to-the-lack-of-good-governance/»>Скільки втрачає бюджет на неефективному управлінні країною? Дослідження галузевих прикладів</a>», а й дещо розширено.Так вказано, що залучення іноземних інвесторів сприяє максимізації загального позитивного ефекту від приватизації підприємств.Оскільки ж приватизація рухається повільно, то потрібен тиск з боку засобів масової інформації, активістів/неурядових організацій та міжнародних фінансових установ!А тепер звернімося до аналітичної записки від 26.09.2019 «<a href=»https://ces.org.ua/anti-corruption/» data-mce-href=»https://ces.org.ua/anti-corruption/»>Як врятувати антикорупційну реформу в Україні (базуючись на досвіді Румунії)?</a>» , авторами якої є Олександр Лємєнов, Євген Крапивін та Ірина Шиба.Про досвід роботи антикорупційних органів у Румунії з цієї записки дізнатися можна дійсно багато цікавого, чого не скажеш про розділ, що стосується діяльності НАБУ і САП, який на мій погляд більш схожий на огляд преси.Проте є висновки, що потребують предметного розбору.Напевно всі знають, а хто досі не знає, то скажу, що НАБУ розміщено на території Солом’янського району міста Києва і до створення Вищого антикорупційного суду клопотання детективів Національного антикорупційного бюро України розглядав Солом’янський районний суд міста Києва. Лише він.Утім на сторінці 19 аналітичної записки вказано дослівно наступне: «Судова система показала не лише неспроможність розглядати справи топ-корупціонерів швидко і неупереджено, а й намагання чинити утиски на суддів, які об’єктивно здійснювали розгляда клопотань НАБУ як слідчі судді. Так Вища рада правосуддя (ВРП) – орган суддівського врядування наділений повноваженнями забезпечувати незалежність, професійність та неупередженість суддів, наклала ряд дисциплінарних стягнень на суддів, що стали відомі через свою антикорупційну діяльність33».Усе б може й нічого, але як помітив читач у кінці стоїть посилання – цифра 33. А що ж то за приклад?Наведу повністю і його: «33 e.g. <a href=»https://www.pravda.com.ua/columns/2018/04/9/7177073/» data-mce-href=»https://www.pravda.com.ua/columns/2018/04/9/7177073/»>суддя-викривач Лариса Гольник</a> в свій час відмовилась від неправомірної вигоди та повідомила про тиск на неї, щоб змусити її ухвалити рішення на користь мери міста Полтави».Стривайте, а який стосунок має цей факт до роботи Солом’янського районного суду міста Києва?Варто ж лише натиснути на це посилання щоб дізнатися, що питання стосується конфлікту, що виник більш ніж за 300 кілометрів від столиці, між суддею Октябрського районного суду міста Полтави, колишнім міським головою та головою цього ж суду.Наступний цікавий момент є на сторінці 20, де вказано: «…на Антикорупційний суд покладається чимало сподівань. Проте, винесення вироків одразу після його створення очікувати не доведеться. Адже ВАС буде розглядати всі справи, що перебували у провадженні інших судів, з початку. Проте, окремих зрушень можна буде очікувати від слідчих суддів, які розглядатимуть клопотання НАБУ щодо проведення слідчих дій».Тобто до цього Солом’янський районний суд міста Києва масово не погоджував клопотання детективів на проведення обшуків, накладення арештів на майно тощо? Щось я таких фактів не пам’ятаю.Далі. Сторінка 21: «Сумнівний склад» Касаційного Кримінального Суду у складі Верховного Суду є серйозною загрозою для ефективності антикорупційної реформи. Також існує ризик маніпуляції в роботу суду через його апарат».Я правда не знаю, що означає «ризик маніпуляції в роботу суду через його апарат», але захоплююся широкими сміливими висновками фахівців про «сумнівний склад» частини Верховного Суду!Та далі «дісталося» не лише Верховному Суду. Читаємо: «Ще однією загрозою для антикорупційних ініціатив може стати склад Конституційного суду України (КСУ). 26 лютого 2019 року Конституційний суд визнав неконституційною статтю 368-2 Кримінального кодексу, яка передбачала притягнення до відповідальності за незаконне збагачення34. Представники країн великої сімки, Антикорупційної ініціативи ЄС в Україні та Світовий банк заявили про необґрунтованість такого рішення. В той же час, представники громадянського суспільства заявили про можливий політичний тиск на КСУ з боку політичних сил. Справа в тому, що всупереч вимог Конституції судді Конституційного судді продовжують обиратись за «політичними» квотами без реальних конкурсів. Згідно Регламенту Верховної ради кандидат на посаду судді за квотою Парламенту може бути номінованим лише за поданням народного депутата. Експерти закликають Парламент змінити цю практику, запровадивши належні конкурсні процедури.35»Що ж то за експерти закликають? Натискаємо посилання і читаємо, що це публікація від 13.03.2019 Реанімаційного пакету реформ, який вказує, що необхідно суддів Конституційного Суду України призначати на конкурсі із залученням міжнародних експертів.От де вона істина в останній інстанції!Але найбільш красномовним є один абзац висновку аналітичної записки (сторінка 23): «Тиск з боку інституцій ЄС та МВФ показали свої результати в утворенні антикорупційних інституцій. Так, вимога створити незалежний антикорупційний суд була прямо закладена як передумова отримання Україною наступного траншу. В той же час, коли участь міжнародних експертів була визнана виправданою при формуванні інституцій, їх втручання в процес роботи цих органів часто критикується як порушення суверенітету чи загроза незалежності інституцій. Зниження довіри до інституцій, чи порушення іншого вагомого показника – може стати передумовою для винесенням нових вимог. В Україні, проте, вони виконуватимуться лише підкріплені фінансовою підтримкою».Коротко і ясно.

545 0

2 декабря 2019

<em>Павло Богуцький, <a href=»https://ukrainepravo.com» data-mce-href=»https://ukrainepravo.com»>Українське право</a></em><em>Історія прокуратури України віддзеркалює історію держави. Від перших паростків незалежності до конституційного оформлення у системі правосуддя і далі – у невідомість, яка породжена сучасними змінами до закону, такими далекими від закладених в основу прагнень бути демократичним, європейським інститутом законності.</em>Хтось із невідомих причин вирішив, що прокуратура може формуватися з випадкових і далеких від особливостей прокурорської діяльності осіб. Хтось і чомусь вирішив, що прокуратуру можуть очолювати ті, хто має віддалене уявлення про прокурорську діяльність, хто не розуміє особливостей формування цього державного органу, який має завдання забезпечити дотримання законів під час досудового розслідування, здійснення оперативно-розшукової діяльності, обмеження свободи людини, кваліфіковано підтримувати державне обвинувачення.Більш того – у певний період розвитку прокуратури і держави чомусь було вирішено, що очолювати прокуратуру може людина, яка не має юридичної освіти та уявлення про прокуратуру якої походить від викривленого ставлення до цього органу, як особи, яка притягувалася до кримінальної відповідальності та була позбавлена волі. Відтак, унаслідок експериментів, що проводяться насамперед над керівним складом, прокуратуру упродовж нетривалого часу перетворили у відверто політичний інститут, і ця тенденція продовжується, незважаючи на декларації про зворотне.Останні зміни до законодавства про прокуратуру, окрім знищення демократичних засад прокурорського самоврядування, попрання норм трудового законодавства, утворили усі підстави для розбалансованості системи прокуратури за рахунок суттєвого посилення залежності кадрового складу прокуратури від адміністративного тиску керівництва.<p>Концентрація адміністративних повноважень в органах прокуратури – це неприхований шлях до політизації прокурорської діяльності, до перетворення прокурорів у виконавців, залежних не від закону, хоча декларується інше, а від волі і рішень керівників.</p>Ситуація, що склалася, сприймається у суспільстві виключно через призму результатів діяльності прокуратури. Розуміння організаційних та функціональних особливостей діяльності прокуратури залишається справою фахівців, до думки яких дослухаються лише у випадку проблем, про які сьогодні засвідчують саме результати роботи.Повернемося до часів «реформування» прокуратури у 2015-2018 р.р.Гучні заяви про злам прокуратури часів НКВД – це для суспільства, для виправдання бездіяльності та неприхованих схем політичної корупції. Насправді відбувалося заповнення органів прокуратури справами і провадженнями, де вирішувалися далеко не питання поновлення і дотримання законності, а питання політики та економіки, питання власного збагачення через визначення вартості «квитків» на відпущення протиправної поведінки. Більш шкідливої діяльності для інституту забезпечення законності важко віднайти за винятком повної політичної замовленої прокурорської діяльності, де визначаються винні особи ще до відкриття кримінальних проваджень і здійснюється неприкритий тиск з метою отримання необхідного судового рішення.Чи потрібна така прокуратура суспільству? Відповідь очевидна.Залишається чи не найважливішим питання якості прокурорського складу. Тут виявляється важливим не лише знання законодавства та уміння його застосовувати на практиці. Відомо чимало випадків відсутності і знань, і досвіду прокурорських працівників, у зв’язку з чим виникає закономірно питання щодо широко розрекламованих конкурсів.Важливим є прокурорське сумління. Коли і до якої міри втрачено таке сумління сьогодні важко встановити. Проте саме відсутність прокурорського сумління залишається вразливим для ефективності прокурорської діяльності та стає приводом для будь-яких реформаторських дій, у тому числі і до призначення керівників без освіти і досвіду, до наповнення прокуратури юристами, практикою яких було вирішення тих чи інших схем у бізнесі, в отриманні за будь-яку ціну необхідних рішень у правоохоронних органах, у судах тощо.Стан і особливості національної юридичної практики відомі, а тому твердження про те, що в органи прокуратури прийдуть нові обличчя, які відразу відновлять законність, упровадять у практику доброчесність і непідкупність, – це для тих, хто не розуміє сутності проблеми.Зміни у прокуратурі можливі, і такі зміни мають походити перш за все від керівників вищої та середньої ланок. Лише так – відхід від замовленої діяльності, від політизованості, від підбору кадрів за командним принципом, де визначальним є особиста відданість і готовність виконати будь-яку вказівку.<p>У реформуванні прокуратури має вийти на перше місце закон, його знання, розуміння та уміння застосовувати на практиці без будь-яких політичних чи корпоративних інтересів.</p>Прокуратура – важливий та унікальний інститут держави, який прокладає місток від людини, від правоохоронних органів до суду, до винесення судом рішень, на які сподівається як окрема людина, так і суспільство. Нерозуміння цього, ігнорування соціального призначення прокуратури, привнесення у прокурорську діяльність не лише інших підходів, але й навіть окремих ознак таких підходів – призводить до знищення системи прокурорської діяльності, що є вірною ознакою знищення усього державного механізму.<strong>Саме тому таким тривожним є руйнування під час нинішньої реформаторської діяльності системи військової прокуратури, коли – за словами про бажання удосконалити – вчиняються дії, які напряму спричиняють шкоду національній безпеці у воєнній сфері.</strong>Чи таким шляхом і чи у такому напрямі необхідно рухатися?Відповідь на це питання має своє обґрунтування, яке полягає саме у тому, що без ефективної прокуратури втрачається можливість забезпечити найважливіші національні інтереси, досягти стану національної безпеки. Ось у цьому напрямі і маємо рухатись – до безпеки людини, до національної безпеки, де воєнна безпека постає однією з основних проблем, яку не розуміють – чи не бажають розуміти – неофіти прокурорських реформ.<a href=»http://resonance.ua/oleksiy-baganec-chi-zmozhe-ninishniy-och/» data-mce-href=»http://resonance.ua/oleksiy-baganec-chi-zmozhe-ninishniy-och/»>ОЛЕКСІЙ БАГАНЕЦЬ: ЧИ ЗМОЖЕ НИНІШНІЙ ОЧІЛЬНИК ГПУ СТАТИ НАЙУСПІШНІШИМ ГЕНЕРАЛЬНИМ ПРОКУРОРОМ?</a>

168 0

26 ноября 2019

З якого «переляку» і на якій підставі в складі конкурсних комісій ГПУ повинні перебувати, так звані, представники від міжнародних неурядових організацій, проектів міжнародної — технічної допомоги та тим більше дипломатичних місій? Кого вони в дійсності представляють і в чиїх інтересах діють?

0

23 ноября 2019

Із огляду на те, що Росія після розпаду СРСР офіційно не засудила злочини сталінського режиму, а за президентства Володимира Путіна розпочалася інформаційна кампанія реабілітації Йосипа Сталіна, українські громадяни мають формальні підстави позиватися до Кремля щодо компенсації матеріальної й моральної шкоди, завданої їхнім рідним сталінським режимом у 1932–1933 роках. Таку думку висловив Радіо Свобода колишній заступник генерального прокурора, представник сторони обвинувачення в судовому доведенні факту геноциду проти українського народу Микола Голомша.

297 0

22 ноября 2019

Чи зможе нинішній очільник ГПУ стати найуспішнішим Генеральним прокурором, якщо так зване «очищення» прокуратури відбувається із грубим порушенням прав людини і громадянина?! Над цим питанням <a href=»http://www.baganets.com/blogs-baganets/chi-zmozhe-nin-shn-i-och-lnik-generalno-.html?fbclid=IwAR3k4hRX9wSgOK07xYxUWJWcLxG2vDssFThKsCiJ0WMyYn_bL_gV9HVqFn4″ data-mce-href=»http://www.baganets.com/blogs-baganets/chi-zmozhe-nin-shn-i-och-lnik-generalno-.html?fbclid=IwAR3k4hRX9wSgOK07xYxUWJWcLxG2vDssFThKsCiJ0WMyYn_bL_gV9HVqFn4″>розмірковує у своєму блозі адвокат</a>, правозахисник та колишній заступник Генпрокурора України Олексій Баганець.Про це пише <strong>Резонанс</strong> 22 листопада 2019 року.- Чим далі я слухаю виступи Руслана Георгійовича, то ще більше переконуюся (і не тільки, до речі, я), що і він випадкова людина на цій високій посаді. Ну хіба міг професійний Генеральний прокурор заявити про те, що ні поліція, ні ДБР, а саме прокурори відповідають у нашій державі за стан справ у боротьбі зі злочинністю?! Звичайно, що ні. В черговий раз заявляю, у мене немає будь-яких намірів образити його. Навпаки, я бажаю йому успіхів, нехай вивчає уважно всі зауваження і претензії до його діяльності, робить відповідні висновки і може йому поталанить переконати скептиків з приводу помилковості його призначення на дану посаду. Але ,вибачте, поки що я таких зусиль з його боку не бачу. Візьміть хоча б <a href=»https://lb.ua/news/2019/11/05/441431_ruslan_ryaboshapka_suspilstvo.html» data-mce-href=»https://lb.ua/news/2019/11/05/441431_ruslan_ryaboshapka_suspilstvo.html»>його останні «одкровення» інтернет-газеті «Лівий берег</a>», де він наговорив такого, що ще раз переконує мене в тому, що не можна ні в якому разі призначати на таку посаду не професійних прокурорів, а тим більше, висуванців чи політичних партій, тим більше – провладних, особистих друзів, партнерів по бізнесу чи кумів діючих на той час президентів України, — зазначив Баганець. — Ну хіба може Генеральний прокурор, нехай і новопризначений, голосно заявляти про те, що, начебто, у багатьох прокурорів є свої «наставники» (а хіба це погано із точки зору підвищення їх професійної майстерності), чи навіть «власники» і «куратори», які їх спрямовують (правда, не уточнив куди саме) і навіть утримують? А головне, що, за його ж твердженням, саме ці міфічні «особи» і критикують «реформу» прокуратури, яку запустив нинішній Президент. Такі заяви я особисто сприймаю як маячню, як якусь хворобливу уяву людини, яка взагалі не орієнтується в тому середовищі, куди вона випадково потрапила.»Слідуючим припущенням, а може навіть і відвертою фантазією нового Генпрокурора», за словами заслуженого юриста України, «є його теза про те, що частина прокурорів не погодилася на умови такої переатестації із-за боязні проходити перевірку на доброчесність. Якби це заявив хтось із «грантоїдів», наприклад, член, так званого, Центру протидії корупції, діяльність якого щедро фінансується із-за кордону, можна було б не звертати на це уваги. Але, таке, вибачте, «ляпнув» сам Генеральний прокурор, який вже в іншому інтерв’ю навпаки наполягав на дотриманні саме Конституції України, норми якої є прямої дії і що саме ними потрібно керуватися, а не діючим законом, якщо вони протирічить Основному Закону держави».- Визнаю, що я теж є прихильником розширення владних повноважень Генерального прокурора і керівників обласних (регіональних) прокуратур, виходячи, перш за все, із мотивів оперативного прийняття ними кадрових рішень. Але, те, що відбувається і буде в найближчому майбутньому відбуватися із, так званою, атестацією працюючих прокурорів, я категорично проти. В тому числі, я не підтримую норми Положення, затвердженого Наказом нового Генерального прокурора, про те, що вирішення питання про проходження атестації прокурорів буде контролювати комісія в складі 6-осіб, троє із яких не є прокурорами і тому незрозуміло, завдяки яким своїм знанням, професійному або життєвому досвіду вони можуть правильно визначити того, хто успішно пройшов атестацію на предмет придатності для подальшої роботи в прокуратурі, а хто ні. Не пояснив він журналістам і як вийти із ситуації, коли під час такого голосування половина членів комісії буде «за», а половина — «проти». Незрозуміло, також, на підставі яких критеріїв він (чи хтось інший) підбирав цих сторонніх членів комісії, тобто не із середовища прокурорів. І це при тому, що раніше, після створення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, та ж Венеціанська комісія висловлювала невдоволення таким підходам, вимагаючи, щоб в таких комісіях більшість складали саме прокурори, що є гарантією незалежності прокуратури. Саме визначення нинішнім Генеральним прокурором необхідних якостей у таких непрофесійних членів конкурсної комісії прозвучало теж не переконливо, бо він назвав лише компетентність та відсутність сумнівів щодо доброчесності. З приводу першої оцінки, то вона повністю вигадана (пропоную перевірити таких членів комісії), а другу він визначив, виходячи із мінімуму «публічної критики», — пише Баганець.На його думку, «не зовсім зрозуміло для багатьох експертів, також, із яких саме джерел своєї діяльності НАБУ буде надавати такій комісії інформацію негативного характеру відносно прокурорів, які будуть проходити співбесіду, враховуючи, що дослідчі перевірки органами досудового розслідування тепер не проводяться, а матеріали оперативно-розшукових справ і кримінальних проваджень не підлягають розголошенню. М’яко кажучи, мені здалося, що Генеральний прокурор обманув журналістів і в тому, що він, начебто, завчасно визначав прохідний бал за результатами тестування на загальні здібності (93), хоча всім відомо, що в Положенні бал за проходження цього другого етапу атестації заздалегідь не встановлювався. Не був щирим Руслан Георгійович і коли пояснював процедуру виконання прокурором на засіданні комісій практичних завдань, бо не уточнив, хто ці завдання розробляв, чи будуть вони стосуватися виконання прокурором саме конституційних своїх повноважень, чи знову будуть з’ясовувати у прокурорів про те, скільки білка міститься в 100 грамах яловичини. Не зміг він пояснити журналістам і з приводу відсутності загального балу за результатами проходження прокурорами всіх етапів атестації. Більше того, Генеральний прокурор намагався переконати журналістів, що закон (щодо реформи прокуратури ), який серед невідкладних рекомендував прийняти Президент України, є чинним, доки Конституційним судом він не визнаний неконституційним (тут він протирічив сам собі, бо, пояснюючи, наприклад, розбіжності Конституції і законів України, що регламентують порядок зняття недоторканості із народних депутатів, він стверджував зворотнє). До речі, він свідомо також ухилявся від пояснень неконституційності не тільки самого закону щодо «реформування» прокуратури, а і його власних Наказу та Положення про порядок проходження атестації».Також Баганець ще раз акцентував, що <a href=»http://resonance.ua/chi-zilie-r-ryaboshapka-spravi-po-maydan/» data-mce-href=»http://resonance.ua/chi-zilie-r-ryaboshapka-spravi-po-maydan/»>намагання очорнити Сергія Горбатюка також «не додало йому авторитету» новому очільнику ГПУ</a>.- Ну хіба не є очевидним наміром раз і на завжди «похоронити» ці справи, висунуті останнім — пропозиції очолити, так званий, «департамент», по здійсненню процесуального керівництва у провадженнях, пов’язаних із подіями 2013-2014 років (ви тільки зверніть увагу, як його вже називає сам Р.Рябошапка), адвокату родин загиблих Євгенії Закревській? Хіба не повинен був знати Генеральний прокурор вимоги статті 77 КПК України, у відповідності до якої прокурор (нехай і тільки, що призначений) не має права брати участь у кримінальних провадженнях, в яких він брав участь як захисник чи представник? Тому і не розумію, які могли бути з нею з цього приводу переговори і домовленості, тим більше, що у Р.Рябошапки і не повинно було бути гарантій і того, що вона зможе пройти конкурсний відбір (якщо ця, процедура звичайно, не придумана лише для професійних прокурорів), — відмітив заслужений юрист України. — Неоднозначним, як для Генерального прокурора, нехай і зовсім непрофесійного, є його твердження, про те, що, начебто, потерпілих родичів вбитих і поранених у справах Майдану мало цікавлять справи, умовно кажучи, «водоканалу і Саші Януковича, і скільки він на цьому заробив». Хіба мав право таке говорити Генеральний прокурор, коли у таких провадженнях мова йде про сотні мільйонів і навіть мільярдів викрадених у держави, а відповідно і у цих громадян, коштів та майна і по яких до цього часу не закінчені розслідування? Тому йому треба з’ясувати причини цього становища і вчинити необхідні заходи до їх закінчення у відповідності до вимог Закону.<a href=»http://resonance.ua/chi-zilie-r-ryaboshapka-spravi-po-maydan/» data-mce-href=»http://resonance.ua/chi-zilie-r-ryaboshapka-spravi-po-maydan/»>ЧИ «ЗІЛЬЄ» Р. РЯБОШАПКА СПРАВИ ПО МАЙДАНУ?</a>»Але, шановні друзі, і це ще не всі «перли» від нового Генерального прокурора. Я вже писав, що він має намір у своїй діяльності «перевершити» Ю.Луценка. Так ось, ознайомившись із його подальшими відповідями на запитання журналістів, в т.ч. і відверто провокаційні, на які він повівся, можна зробити висновок, що йому це беззаперечно вдасться. Ну, наприклад, він заявив, що критеріями його успішності на цій посаді буде «суспільна довіра», яку можна покращити, в тому числі (ви тільки послухайте) гучними «посадками», яких, начебто, вимагає суспільство, «яке хоче крові»!!!  При цьому, зверніть увагу, що ні до цього моменту, ні пізніше, він навіть словом не обмовився про стан дотримання прав і свобод громадян, про незаконно затриманих і незаконно притягнутих осіб до кримінальної відповідальності, ні про виправданих судом і т.д., чим, в першу чергу, повинен перейматися Генеральний прокурор!!! Але, повірте, це і не дивно, бо вже через кілька днів після цього інтерв’ю працівниками СБУ за дорученням тієї ж ГПУ з грубим порушенням прав людини був затриманий голова правління «Укрексімбанку» за підозрою у вчиненні злочинів у 2013-2014 роках!Зовсім не професійно відповів Р.Рябошапка і з приводу, так званої, «незалежності» слідчих і прокурорів — процесуальних керівників, бо, по-перше, у Генерального прокурора і його заступників є деякі наглядові повноваження, наприклад, вивчити справу на предмет, чи ефективно вона розслідується і в разі підтвердження негативного висновку – змінити підслідність. Якщо ж для наведення належного порядку під час досудового розслідування та здійснення процесуального керівництва потрібно розширити наглядові повноваження вищестоящих прокурорів за досудовим розслідуванням (а це, дійсно, давно вже потрібно було зробити), тоді чому не було такого законопроекту за його ініціативою серед невідкладних, які вносив Президент на розгляд нової Верховної Ради?! Але, цього зроблено не було.Тому, треба цьому фактичному дуалізму «окозамилюванню» покласти край, бо коли вигідно, то у вищестоящих прокурорів є достатні підстави для впливу на прийняття слідчими і прокурорами процесуальних рішень, а якщо не вигідно, то всі посилаються на відсутність таких повноважень. Зокрема, це підтвердив і сам Руслан Георгійович, який повідомив, що його заступник Чумак Віктор Васильович має знайти достатньо доказів «хто був винуватий в Іловайській трагедії і яка міра вини кожного в тому, що сталося». Хоч я особисто в цьому дуже сумніваюся, так як в останнього, для цього немає ні необхідного освіту, ні відповідних знань. А далі і сам Генпрокурор, на відміну від відмови коментування справи Майдану, дуже охотно давав оцінки і навіть говорив про наявність судової перспективи по тій же справі за підозрою С. Пашинського, навіть назвав її «достатньо очевидною». Разом з тим, Генеральний прокурор чомусь не пояснив журналістам, а коли, хто саме і на яких підставах скасував винесену раніше постанову про закриття цього кримінального провадження, бо у відповідності до ст.284 КПК України справа підлягає закриттю, якщо є не скасована постанова слідчого чи прокурора про її закриття щодо того самого діяння. Та і строки для скасування даної постанови тим же прокурором і слідчим суддею також, начебто, вже закінчилася. Але, і це ще не все, бо Генпрокурор так і не пояснив, чому все — таки клопотання про обрання міри запобіжного заходу відносно цього підозрюваного розглядав Шевченківський районний суд м. Києва, якому вона була не підсудна. Не все добре в даній справі складається із кваліфікацією правопорушення, але і його Генпрокурор відмовився коментувати, хоча нічого протиправного він не сказав би. І це, друзі, при тому, що до цього стверджував про неправильність кваліфікації дій того втікача В. Януковича щодо створення злочинної організації чи відсутності достатніх доказів у справах Майдану, які складалися із 14,5 тис. томів!Ось чому я завжди не радив попередньому Генеральному прокурору виходити до преси і «розумнічати» по вузько професійних питаннях досудового розслідування або процесуального керівництва, особливо, якщо це було пов’язано із збиранням і оцінкою доказів, в чому той був, м’яко кажучи, не компетентним. Теж саме стосується і нинішнього Генерального прокурора. Ну хіба міг професійний прокурор заявити Соні Кошкіній і її колезі про те, що якщо у справі винесена комусь підозра, то обвинувальний акт повинен бути направлений до суду, хоча він і не виключає, що і досудове слідство може помилятися і що не всі провадження можуть закінчуватися обвинувальними вироками? Тобто, виникає закономірне питання, а для чого потрібні в таких випадках вищестоящі прокуратури, в тому числі і він сам, щоб не допустити таких випадків порушення прав людини?!Не був переконливим Р.Рябошапка і при дачі відповіді про порушення ним вимог закону при призначенні своїх заступників Каська і Чумака, які спочатку без будь-якого конкурсу були ним призначені на посаду рядових прокурорів центрального апарату ГПУ, а вже через деякий час — одразу і заступниками Генерального прокурора. Невдалими з цього приводу були його посилання на своїх попередників, які теж, начебто, призначали своїх заступників без конкурсу. Він мабуть забув або скоріше не знав, що у відповідності до вимог Закону «Про прокуратуру» на адміністративні посади, в тому числі і заступників Генерального прокурора, необхідне було погодження Ради прокурорів діяльність якої була зупинена при цьому.Повною нісенітницею можна назвати і заяви діючого Генерального прокурора про необхідність скоротити прокурорів у зв’язку з тим, що, начебто, в Україні їх найбільша кількість серед країн Ради Європи на 100 000 населення. Якби це був національно свідомий і переживаючий за захист своїх громадян як від злочинних посягань, так і свавілля правоохоронців Генпрокурор, то він би для цього рівняв зовсім інші показники, в першу чергу, з рівень розкриття злочинів, особливо тих, які посягають на особисті права людей, середнє навантаження зареєстрованих кримінальних правопорушень на одного прокурора, чи рівнем злочинності в Україні, в порівнянні із країнами Європи. Але, така його поведінка мабуть і не дивна, бо в ЗМІ його називають відверто представником чи вихідцем із середовища «гранітоїдів», які діють в інтересах своїх роботодавців. Тому, новий Генеральний прокурор і не приховує своїх намірів, які аж ніяк не можна назвати національно орієнтованими, бо його головне завдання – витіснити через ці антиконституційні процедури переатестації більшість високопрофесійних прокурорів, на місце яких набрати осіб, які не мають не тільки спеціальної підготовки в Академії прокуратури, яку він ліквідував, а і будь-якого прокурорського досвіду а навіть і спеціальної підготовки в Академії прокуратури, що в цілому неминуче обернеться для нашої держави справжнім лихом, причому в недалекому майбутньому.Категорично не погоджуюся я і з не виправданою впевненістю нового Генерального прокурора в тому, що «вони» таким чином відредагували законодавство про «реформу» прокуратури, що не залишилося ніяких лазівок для поновлення звільнених в процесі, так званої переатестації прокурорів на своїх посадах. По-перше, це може свідчити лише про елементарну неграмотність і низький рівень підготовки Р.Рябошапки як юриста, бо визнання ним факту позбавлення прокурорів частини прав і гарантій передбачених Кодексом законів про працю у випадку так званої «переатестації» уже є грубим порушенням конституційних прав і свобод! По-друге, він повинен усвідомлювати той факт, що поновленим у таких випадках прокурорам потрібно буде виплачувати компенсацію із Державного бюджету, а потім в порядку зворотної вимоги відшкодовувати ці витрати за рахунок винних посадових осіб, в т.ч. і Генерального прокурора який видавав такі накази. А такий розвиток подій цілком вірогідний, нехай не зараз, але, в майбутньому – це стовідстсотково! Тим більше, що він і сам це чітко усвідомлює, бо роз’яснював журналістам цей порядок, правда, тільки в площині поновлення звільнених прокурорів, в порядку люстрації в 2014 році!Про які запобіжники поновленню звільнених в процесі переатестації прокурорів можна говорити, якщо саме посилання Р.Рябошапки на те, що на той час вже не буде ні Генеральної прокуратури, ні регіональної прокуратури, ні місцевої прокуратури, де вони раніше працювали, протирічить судовій практиці. Так, у відповідності до рішення суду, які вже навіть пройшли перевірку у Верховному суді, такі аргументи не прийняли. Найвищі судові інстанції України прийшли до висновку, якщо реформований орган, не дивлячись на зміну назви, зберіг свої попередні функції, незаконно звільнених працівників зобов’язані поновлювати!До цього всього хочу додати і іншу обставину, яка позитивно вплине на такі рішення судів про поновлення таких прокурорів на посадах. Зовсім недавно, на підтвердження моїх слів, <a href=»http://resonance.ua/do-chogo-mozhe-prizvesti-reforma-prokur/» data-mce-href=»http://resonance.ua/do-chogo-mozhe-prizvesti-reforma-prokur/»>на відповідному сайті, де була опублікована моя стаття з приводу шкідливих наслідків від такої «реформи» прокуратури за американські кошти, надійшло звернення представника Служби безпеки тієї міжнародної організації (ймовірно, іде мова про ІДЛО)</a>, яка повідомила про їхні підозри щодо грузина, який підписував від імені цієї організації згадані у попередній публікації угоди із новим Генеральним прокурором Р.Рябошапкою про надання технічної допомоги в проведенні, так званих, «реформ» органів прокуратури в Україні, в зв’язку з чим, заплановане проведення з цього приводу жорсткого внутрішнього розслідування, бо, дослівно, «офісні меблі для ГПУ і тести про коня за 7,5 млн. доларів США — то вже перебір». Так, що це буде додаткова підстава для визнання судом незаконними всіх наказів Генерального прокурора, пов’язаних, як з проведенням, так званої, «переатестації» прокурорів, так і з змістом питань в тестових завданнях та їх неправильними відповідями. Так, що з приводу даної підстави нас очікує ще продовження всієї цієї історії, пов’язаної із руйнацією прокуратури в нашій державі.<a href=»http://resonance.ua/do-chogo-mozhe-prizvesti-reforma-prokur/» data-mce-href=»http://resonance.ua/do-chogo-mozhe-prizvesti-reforma-prokur/»>ДО ЧОГО МОЖЕ ПРИЗВЕСТИ РЕФОРМА ПРОКУРАТУРИ</a>Ну і насамкінець. Хіба не буде підтвердженням у суді позовних вимог про скасування незаконних наказів Генерального прокурора Р.Рябошапки про звільнення будь-якого прокурора на підставі неконституційного закону, на якому один із таких прокурорів написав так: «З наказом про звільнення ознайомився. Горіть у пеклі!»?! Я думаю, що це і є справжня оцінка незаконності проведення нинішнім Генпрокурором «реформ» в очолюваному ним відомстві», — Олексій Баганець.

214 0

19 ноября 2019

<span id=»mce_marker» data-mce-type=»bookmark»>​</span><span id=»__caret»>_</span><span id=»mce_marker» data-mce-type=»bookmark»>​</span><span id=»__caret»>_</span><em>Інститут народної законодавчої ініціативи, який полягає в можливості громадян ініціювати конституційні або законодавчі зміни через внесення законопроекту до законодавчого органу або винесення на референдум, є поширеним у багатьох європейських державах. Своєрідною народною ініціативою в Україні нині можна назвати петиції на сайті Верховної Ради, де кожен громадянин може подати пропозицію і в разі набрання достатньої кількості голосів, депутати мають виконати волю народу і розглянути її.</em>Усвідомлюючи перспективи народної ініціативи, до парламенту був поданий проект закону «Про внесення змін до статті 93 Конституції України (щодо законодавчої ініціативи народу)». У вересні ВРУ направила до Конституційного Суду України цей документ на оцінку, чи відповідає він вимогам статей 157 та 158 Основного Закону України.<a href=»http://www.ccu.gov.ua/novyna/nadano-vysnovok-ksu-u-spravi-shchodo-zakonodavchoyi-iniciatyvy-narodu» data-mce-href=»http://www.ccu.gov.ua/novyna/nadano-vysnovok-ksu-u-spravi-shchodo-zakonodavchoyi-iniciatyvy-narodu»>Рішення КСУ з цього питання дуже важливе.</a> Оскільки, відповідно до ч.5 ст. 149 Регламенту Верховної Ради, якщо у висновку КСУ будуть висловлені застереження щодо запропонованих змін — парламент вже не зможе попередньо схвалити цей законопроект, а потім і прийняти його як закон.Це буде порушенням процедури внесення змін до Конституції.У такому разі народним депутатам насамперед потрібно внести зміни у поданий законопроект, знову направити його до КСУ, і якщо в новому висновку суду вже не буде зауважень, лише тоді можна розглядати питання про його попереднє схвалення і ухвалення потім як закону.Такі правила встановлені в Регламенті ВРУ. Але як показує практика, якщо депутатам дуже хочеться внести зміни, то і на закон можна закрити очі. Така ситуація мала місце, коли розглядали питання про скасування депутатської недоторканності. Висновок КСУ щодо цього проекту закону містив зауваження. Суд неодноразово наголошував, що недоторканність народних депутатів України не є особистим привілеєм, його індивідуальним правом, а має публічно-правовий характер.Недоторканність спрямована на те, щоб убезпечити народного депутата України від незаконного втручання в його діяльність, на забезпечення безперешкодного та ефективного здійснення ним своїх функцій та належного (нормального) функціонування парламенту (п. 3.1 висновку КСУ від 19 червня 2018 року).Однак народні депутати вирішили, що оскільки в тексті висновку немає слова «застереження», як це передбачено в Регламенті, а тому все інше зазначене Судом неважливо. Ну справді, якщо щось біле, але на ньому цього не написано, то сміливо можна сказати, що воно чорне. І самі винні, що не написали прямо.КСУ, навчений досвідом інтерпретації народними депутатами його позицій, приймаючи висновок щодо проекту закону про надання права законодавчої ініціативи народу, діяв уже інакше.У п. 3.1.1 він вказав «КСУ як застереження констатує, що запропоноване законопроектом положення «право законодавчої ініціативи у ВРУ належить народу» потребує конкретизації виходячи з того, що у Конституції України поняття «народ» застосовано у значенні «Український народ – громадяни України всіх національностей». Відповідно до ч. 2 ст. 5 Основного закону народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні, тому його не може бути визначено суб’єктом законодавчої ініціативи без встановлення в Конституції України відповідної кількості громадян України, які мають право голосу, для здійснення законодавчої ініціативи запропоноване законопроектом положення унеможливлює реалізацію такої ініціативи».Для того щоб підсилити ефект, щоб народні депутати вже ніяк не змогли сказати, що зауважень у висновку немає, КСУ зазначив те саме у резолютивній частині.І позиція Суду абсолютно правильна. Адже передбачення в Конституції лише одного речення, що народ має права законодавчої ініціативи, без визначення кількості громадян, які для цього необхідні, не дозволить людям реалізувати таку можливість. Це буде мертва норма, закріплена лише на папері.Більше того, у проекті закону передбачається, що право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить народу, Президентові України, Кабінету Міністрів України, народним депутатам України та реалізується ними у випадках і порядку, визначених Конституцією України і законами України.Надаючи таку можливість народу, було б логічним одразу визначити, в яких випадках, і в якому порядку громадяни зможуть подавати законодавчі ініціативи.Принаймні вставити те, що стосується самої Конституції. Адже в Основному Закону містяться норми, які регулюють порядок і умови реалізації законодавчої ініціативи народними депутатами, Президентом та КМУ. А тому, у разі введення нового суб’єкта законотворення, змінами лише до однієї статті 93 Конституції України обмежитись неможливо.Більше того, варто також встановити гарантії захисту народної ініціативи, щоб народні депутати все ж таки розглянули поданий громадянами законопроекти, а не залишили його припадати пилом в комітетах, а потім успішно передали в архів.Тому така ініціатива виглядає лише як загравання із симпатіями виборців і ніяк інакше. Як і в попередніх законопроектах «турборежиму», потрібно роз’яснити всі суперечливі питання, приділити більше уваги деталям. Щоб якість документу була в пріоритеті.

0