Очікування 2,5 року підпису Порошенка на протоколі допиту в ГПУ – епічна процесуальна дія, яка майже нікого з політиків та кримінальних юристів не залишила байдужою. Хочеться проконсультувати хлопців з Управління спецрозслідуваннь ГПУ, бо без мене точно не розберуться.
Це вже другий самовідвід суддів Подільського райсуду м. Києва, завдяки яким арешт на вилучені у активістів речі в передбачений законом строк не накладений, а тому підлягають поверненню за ст.ст. 169, 173 КПК. Ось так суддівський саботаж через особисту неприязнь до активістів став в нагоді їхнім адвокатам повернути майно, що мало статус тимчасово вилученого. Питання, що може виникнути в наступному: чи знайдуться на Подолі судді, які не відчувають неприязнь до С14, для того, аби розглядати обвинувальний акт по суті?!
Звісно ми розуміємо, що ст. 291 КПК містить вимогу додавати до обвинувального акту лише розписку підозрюваних про отримання його копії. І жодного згадування про потерпілих. Вірогідно із цієї норми слідчі та прокурори ГПУ зробили висновок про відсутність обов’язку ознайомлювати постраждалого від злочину із основоположним процесуальним документом, на якому базується державне обвинувачення. Цей абсурд і справді закладений у КПК, що додатково підкреслює безправність статусу потерпілого, при цьому формує наше зустрічне відношення до процесуальних керівників з ГПУ.
Суддям першої та апеляційної інстанції окремий привіт, бо вирішуючи справу вони примудрились не лише винести незаконні рішення, що підтверджено Верховним Судом, а й ініціювати кримінальне провадження проти одного із яскравих захисників – Наталії Фещик. За це їм щира вдячність, бо то справжнє визнання. Зі стороною обвинувачення у нас взагалі високі стосунки, бо зустрічаючись на каву ми зазвичай сперечаємось хто кого раніше заЄРДРил. Адже подати один проти одного заяви про злочин – наша з прокурорами професійна фішка. Нічого особистого, суто робоче суперництво, реалізація принципу змагальності кримінально-процесуальною мовою
Судді касаційної інстанції дали недбайливій ГВП ГПУ шанс підтвердити повноваження свого прокурора та зробили перерву до 5 лютого 2019-ого.
Слід відзначити сміливість військової прокуратури впевнено та відкрито аргументувати свою позицію перед недружніми учасниками заходу. І це незважаючи на шквал не завжди коректних звинувачень зі сторони захисту, до якої на круглому столі належали не лише адвокати, а й офіцери та активісти, які щиро вболівають за долю військових. Не обійшлось і без визнання прокуратурою помилок органу досудового розслідування та процесуального керівництва. Розумне обґрунтування в пошані серед правників, як і усвідомлення власних недоліків, прагнення до конструктивного діалогу та подолання суперечностей. Отже, наше звернення до Головного військового прокурора Анатолія Матіоса послати на плаху до адвокатів представника свого відомства радо зустрінуте та професійно підтримане. Важливо, щоб надалі слова не розходились із вчинками на шляху до дотримання прав бійців та здолання проблем кримінального провадження.
Як адвокат потерпілого, зауважу, що ми з колегою Наталею Фещик, за підтримкою друзів постраждалого активіста, які вміло збирали оперативну інформацію, та за сприянням сторони обвинувачення успішно пройшли як стадію запобіжних заходів, так і процедуру укладення та розгляду угоди про визнання винуватості. А також шлях внесення інших підозрюваних до обліку Інтерполу, що був складним та повільним. Він тривав через постанови слідчого та прокурора, а також низку ухвал слідчого судді, далі – Відділ міжнародного поліцейського співробітництва ГУ НП у м. Києві, після цього – Департамент міжнародного поліцейського співробітництва ГУ НП у м. Києві. Лише тоді спрямовувався до Генерального секретаріату Міжнародної організації кримінальної поліції у м. Ліон, через погодження з Комісією з контролю файлів Інтерполу.
Спливає майже два роки з моменту розстрілу правоохоронців під час спецоперації в селі Княжичі, однак жоден винний у смертях і досі не поніс покарання.
Упродовж 2016-2018 роки у провадженні Управління внурішнього контролю перебувало 9 кримінальних проваджень стосовно працівників НАБУ за ст. 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем) та 15 кримінальних проваджень за ст. 365 КК України (зловживання владою або службовим становищем). Проте, жоден (!) зі співробітників Нацбюро не був притягнений до кримінальної відповідальності. За ці роки Управління НАБУ відзвітувало лише за 2 службових розслідування, в результаті яких працівників було притягнуто до дисциплінарної відповідальності: одного – за фактом перевищення службових повноважень у вигляді попередження про неповну службову відповідність, а другого – за фактом використання службових повноважень в особисних приватних інтересах, за результатами якого він був звільнений.
Таємниця журналістської діяльності полягає у нерозголошенні анонімних джерел отримання інформації. Але чи завжди Європейський суд з прав людини стає на бік недоторканості гарантій професійної діяльності? Найчастіше так, проте існують винятки. Головне, що з’ясовує Суд: чи виправдовує мета засоби.