Іван Правдін для Vector News
Переживши карантин вихідного дня країна завмерла в очікуванні всеохоплюючого локдауна. Тим часом, чи не вперше за часи пандемії кількість одужавших почала перевищувати кількість нових хворих на COVID-19. Проте темпи виявлення нових випадків зараження коронавірусом балансують поблизу рекордних позначок. Тож боротьба триває.
І чи не одне з найголовніших питань – це забезпечення лікарень киснем. Що ж відбувається на кисневому фронті?
За даними МОЗ 3\4 важких хворих потребують кисню. Але його й досі не вистачає. Цікаво, що «черговими по кисню» Кабмін визначив облдержадміністрації. Проте, у ситуації, що склалася, вони практично не мають жодних важелів впливу на вирішення проблеми. Голови ОДА фактично не впливають на виділення коштів, які проходять через них транзитом з держбюджету до рахунків лікарень. Відповідно обласна влада не має й повноважень закупати кисневе обладнання. Це можуть робити лише головлікарі медзакладів.
Хронологія подій виглядає приблизно так.
11 серпня МОЗ поставив перед усіма обласними державними адміністраціями завдання – підключити до подачі медичного кисню понад 80% ліжкомісць, що відведені для лікування хворих на COVID-19 у лікарнях. Це доручення дав Міністр охорони здоров’я Максим Степанов. Але перші 500 мільйонів на забезпечення ліжкового фонду киснем Кабмін виділив областям з ковідного фонду лише 9 жовтня.
Вже за місяць, 13 листопада, заступниця міністра охорони здоров'я Світлана Шаталова дорікала, що регіони витратили лише 5% субвенції та закликала приділити максимальну увагу використанню коштів та забезпеченню киснем.
За інформацією МОЗ, станом на початок грудня у 4 областях України менше 4 з 10 наявних лікарняних ліжок мають підключення до медичного кисню. Це Луганська, Донецька, Рівненська та Кіровоградська області. У м.Київ, Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернігівській, Одеській, Харківській, Миколаївській областях рівень забезпеченості киснем не дотягує до 50%. На щастя, така ситуація спостерігається не скрізь: в 13 областях від 5 до майже 8 ліжок (з десяти) централізовано забезпечені киснем або кисневими концентраторами (Черкаська, Житомирська, Волинська, Херсонська, Львівська, Чернівецька, Вінницька, Запорізька, Сумська, Полтавська, Київська, Тернопільська та Хмельницька області). Найбільшу кількість вільних «ковідних» ліжок з киснем – понад 1200 - зараз мають Хмельницька та Житомирська області.
Збільшення рівня забезпеченості киснем ускладняється тим, що завдання під’єднувати кисневі точки всі 27 областей України виконують паралельно з іншим дорученням Кабміну – постійно збільшувати кількість інфекційних ліжок. Отже, доручення Кабміну виконуються, але показник забезпеченості киснем «розмивається». Нові ліжкомісця, які з’являються, в більшості випадків не мають підключення до кисню. Тому «кисневий» відсоток збільшується значно повільніше. Що ж стає на заваді?
Існує кілька способів, за допомогою яких можна забезпечити киснем ліжка у медичних закладах. Кисневі балони (звичайні балони, які містять у собі кисень, та мають підведену трубку і маску для дихання), кисневі станції (пристрій для виробництва кисню, який відділяє його від інших компонентів повітря) та кисневі концентратори. Однак проблема балонів – їх потрібно постійно перезаряджати, а встановлення станцій і створення розводки кисню по лікарні – довготривалий процес, починаючи з розроблення проєкту, замовлення обладнання і закінчуючи розводкою кисню по лікарні. Тож цей шлях зараз може дати результат лише у тих лікарнях, що розпочали роботи ще навесні. Але перші кисневі субвенції розпочалися лише у жовтні. Тому єдиним прийнятним за строками варіантом залишаються концентратори. Проте й з ними не все просто.
Використання коштів «на кисень», що надходять у регіони ускладняється вимогами Бюджетного кодексу. Адже замість того, щоб провести централізовані закупівлі МОЗ «делегував» цю роботу головлікарям в областях. Головні лікарі у переважній більшості підпорядковуються не ОДА, а місцевим органам влади, на балансі яких знаходяться лікарні, - тобто ОТГ. Таким чином, відповідальні за забезпечення киснем 80% ковідних ліжок фактично не мають важелів впливу на виконавців, що розпоряджаються грошима.
Перевантажені роботою головні лікарі – це те «вузьке місце», яке мало б оперативно забезпечувати пацієнтів киснем. А що робити, коли відповідальності за це головлікарі та справжні власники лікарень – очільники ОТГ – не відчувають? Відповідь на це питання має лежати в кадровій площині.
При цьому слід зважати на той факт, що, в умовах відсутності масштабного виробництва кисневих концентраторів в Україні здійснювати їх закупівлю було складно й раніше, та майже неможливо зараз. Через підвищений попит постачальники підвищують ціни на них ледь не щодня. І справа тут не в спекулюванні, а в тому, що бізнес не може дозволити завантажити літак концентратором: у нього немає такого покупця, який купить одразу цілий літак вантажу. Тому доводиться купувати місце в літаку. Ось чому концентратор, який раніше коштував 20-30 тис., сьогодні коштує 45-60 тис.
Однак у ряді випадків лікарні не бажають розбиратись в ситуації, і часто укладають договори «на кисень» з терміном виконання до кінця року за цінами, яких не існує на ринку. Таким чином, деякі договори заздалегідь не можуть виконуватись, гроші по них будуть заморожені. Відповідно, нових кисневих точок не буде. Цього можна було б запобігти за рахунок проведення централізованих закупівель, але у МОЗ вирішили інакше…
Протягом 2020 року кількість ліжок обладнаних киснем збільшилась у майже 2,5 рази. Але цього все одно недостатньо, навіть за підрахунками МОЗу. І скоріш за все у 2020-му практично жодна область не зможе виконати завдання міністерства забезпечити пацієнтів медичним киснем бодай на 80%, адже завдання на збільшення безпосередньо кількості самих ліжок також ніхто не відміняв. І винна у цьому суміш об’єктивних та суб’єктивних причин. І якщо перша – традиційна (прорахунки у виділенні коштів та громіздкі правила їх розподілу), то серед суб’єктивних варто згадати непрогнозованість дій лікарень та самих ОТГ, які після децентралізації отримали в руки реальну владу (і відповідальність).
У «кисневу» модернізацію лікарень необхідно негайно включатись всім зацікавленим сторонам. Вперш за все йдеться про головних лікарів, які є кінцевими розпорядниками «кисневих субвенцій» та очільників ОТГ, які мають усі повноваження контролювати діяльність медзакладів, які перебувають у них на балансі.
Читайте Резонанс у Facebook та підписуйтесь на наш канал у Telegram