Статтею 21 Закону України «Про інформацію» визначено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.
Про це повідомляє Резонанс 12 січня із посиланням на прес-центр Судової влади України.
Одеський апеляційний суд розглянув апеляційні скарги Т., представника Ч., та Ч. на рішення Київського районного суду м. Одеси, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог Ч. до головного лікаря медичного реабілітаційного центу П. про надання домашньої адреси лікаря Г. для написання відповіді та стягнення моральної шкоди.
До Київського районного суду м. Одеси звернувся Ч. з позовом до головного лікаря медичного реабілітаційного центру (санаторія) П. про надання домашньої адреси лікаря Г. для написання відповіді та стягнення моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначав, що у вересні 2013 року він проходив санаторно-курортне лікування в санаторії, в якому Г. працювала лікарем. Її методом лікування позивач залишився задоволеним, вважає її лікарем-ерудитом, тому вирішив написати лист подяку на її домашню адресу. Для цього він звернувся до медичного реабілітаційного центру з запитом щодо відомостей про домашню адресу лікаря Г. Проте головний лікар медичного реабілітаційного центру П. повідомив, що персональні данні лікаря Г. надати неможливо у зв’язку з особистою забороною лікаря надавати будь-кому інформацію про її домашню адресу.
На підставі викладеного, позивач просив суд надати домашню адресу лікаря Г. для написання їй листа, а також стягнути з головного лікаря санаторія П. моральну шкоду у розмірі 25 000 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду Ч., а також його представник Т., звернулися до суду з апеляційною скаргою, в якій просили скасувати рішення суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
У своєму відзиві головний лікар П. зазначив, що вимоги викладені в апеляційній скарзі не визнає, через те, що Г. особисто заборонила надавати свою домашню адресу будь-кому, а тому відповідно до статті 32 Конституції України та статті 11 Закону України "Про інформацію" ніхто не може втручатися у особисте та сімейне життя людини.
Закон України «Про інформацію» зазначає про те, що інформація з обмеженим доступом є конфіденційною. Конфіденційною є інформація про фізичну особу. Вона може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.
Тобто, особа надає інформацію про себе лише за своєю згодою. Вона має на це право, але не зобов’язана це робити на вимогу інших суб’єктів.
Окрім того, згідно зі статтею 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Частиною першою та другою статті 11 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року №2657-XII визначено, що інформація про фізичну особу (персональні дані) - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Щодо факту заподіяння моральних чи фізичних страждань для відшкодування моральної шкоди не було надано доказів на підтвердження того, що саме головний лікар медичного реабілітаційного центру П. спричинив моральну шкоду громадянину.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення не має.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв’язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Читайте Резонанс у Facebook та підписуйтесь на наш канал у Telegramм