Непрофесійні керівники української військової прокуратури ніяк не могли, а може не хотіли, розуміти, що їх розслідування цих фактів, а головне – винесення аргументованих постанов про закриття кримінального провадження за відсутністю події злочину або складу злочину в діях конкретних українських військовослужбовців є формою правового захисту цих військовослужбовців від можливого безпідставного правового переслідування російським слідчим комітетом.
Останнім часом побільшало інформації у ЗМІ про події, пов’язані з військовою прокуратурою або її очільником. Щоправда, зміст цих повідомлень – все більше не на користь підлеглих Анатолія Матіоса
Навіть при реальній перспективі суттєвого скорочення нинішні військові прокурори фактично проігнорували конкурс в ДБР. Проте, зробили так не по своїй вині, а вимушено. Основна причина цього вбачається у відвертому саботуванні роботи по становленню цього нового органу з боку керівників військової прокуратури. Головний військовий прокурор А. Матіос, програвши в конкурсі за посаду директора ДБР, яку він вже вважав своєю, вирішив таким чином помститися, заблокувавши можливість переходу фахівців з військової прокуратури в ДБР. Це приклад, як один чиновник може перешкоджати реформі правоохоронних органів в Україні. Прикро, що при цьому особисте поставлене вище, ніж інтереси держави, інтереси обороноздатності країни, а зведення особистих рахунків А. Матіоса до Р. Труби відбувається за державні кошти, тобто кошти платників податків.
В Україні після оголошення часткової мобілізації розцвів такий спосіб легального «откосу» від мобілізації, а зараз від призову на строкову військову службу, як домовлене отримання судимості із звільненням від покарання. ГПУ, МВС, Міністерство оборони сором’язливо заплющують очі на те, що в Україні існує ціла система організації інсценувань вчинення особою злочину, за який санкція статті передбачає покарання до 5 років позбавлення волі. По них укладаються угоди винуватця з потерпілим та звільнення судом цієї особи від покарання. І легальне звільнення від мобілізації в кишені! Не треба потім вже ховатись від військкоматів, повісток.
Анатолій Маркевич для Резонансу Військова прокуратура відпрацювала повних три роки. Термін достатній і для становлення самої військової прокуратури, і для виконання наданих раніше її керівником обіцянок. Давайте проаналізуємо, яким чином військова прокуратура протягом 2014-2017 років виконувала своє головне призначення – боротьбу із військовими злочинами у військових формуваннях. Чи вдалося їй разом з командуванням військових формувань вплинути на стан правопорядку і подолати злочинність у військах, яка з початком бойових дій зросла просто лавиноподібно. Чи виконані надані раніше обіцянки притягнути до відповідальності посадових осіб, винних в ослабленні обороноздатності держави.
Повторюється протистояння, подібне тому, яке до цього було між керівниками військової прокуратури і військових формувань навколо військової поліції і яке закінчилось поразкою обох сторін. Активізація розмов про Державне бюро військової юстиції зі штучною прив’язкою до закону «про реінтеграцію Донбасу» є спробою проштовхнути ідею про створення потужного конкурента ДБР і НАБУ, очолити які А. Матіосу так і вдалось. Тому він намагається створити ще один варіант під себе, щоб залишитись на коні. До того ж, зробити це за наші з вами кошти.
Слід визнати, що за минулі 4 роки керівництвом нашої держави зроблено далеко не все для посилення боєздатності наших Збройних Сил, як про це говорять іноземні фахівці. Їм зі сторони видніше недоліки, ніж нашим «паркетним» генералам з вікон теплих і затишних кабінетів у Києві. Намагання виставити іноземних фахівців безпідставними критиканами є просто смішним, так як усі вони за власним бажанням тривалий час були інструкторами з підготовки військових кадрів в Україні, працювали безпосередньо у військах і краще від багатьох наших військових керівників знають, як працюють військові механізми насправді. Тому, на жаль, без достатніх підстав керівники держави тішать себе і намагаються заспокоїти громадян, що Збройні Сили України цілком готові перемогти любого нападника. Послання Путіна примушує ставити перед собою ці надто важливі для майбутнього України питання прискорення реформ військового управління.
Звернутись до цього болючого питання підштовхнув жахливий розстріл 14 лютого 2018 року двома військовослужбовцями чотирьох своїх співслужбовців поблизу бойових позицій в зоні АТО. Згідно повідомлень з різних джерел мотивом стали, ніби то, нестатутні взаємовідносини між вбитими та їх вбивцями. Чесно кажучи, маючи великий досвід роботи у військовій прокуратурі, чекав, коли прорветься той гнійник, який назрівав ще з початку бойових дій на сході України.
Ну не впоралась влада із своїми обіцянками щодо соціального захисту військовослужбовців та їх сімей, може хоча би забезпечила їх правовий захист? Проте, тут теж не дуже вийшло. Російський слідчій комітет відкрив вже більше 200 кримінальних справ відносно українських військовослужбовців за, ніби то, «застосування заборонених засобів ведення війни» під час бойових дій у Донбасі. Як відповіла на це Україна? Дуже дивно – за дорученнями російських слідчих працівники української генпрокуратури чемно і сумлінно допитують українських військовослужбовців. Верхівка абсурду!
Із 2014 року посада генпрокурора стала виключно політичною, а не професійною. Найбільше це проявилось з призначенням на цю посаду Ю. Луценка, який не має юридичної освіти і є професійним політиком. Проте, прокурорам навіть у нічних кошмарах не могло тоді наснитися, що Ю. Луценко такими темпами буде закладати міну уповільненої дії зсередини прокурорської системи.
15 екс-керівників військової прокуратури (6 генералів та 9 полковників юстиції запасу) констатували: “Досудове розслідування військових злочинів спеціальними постановами прокуратури доручається слідчим підрозділам поліції, хоча за кримінальним процесуальним законодавством вони не відносяться до їх компетенції. Це є балансуванням на межі законності і створює передумови для визнання судами зібраних під час такого досудового розслідування доказів недопустимими.
Керувати Державним бюро розслідувань призначені особи, ще більш далекі від військової сфери, ніж А.Матіос. Тому є обґрунтовані побоювання, що керівництву ДБР буде ще важче організувати належну роботу із розслідування правопорушень у військах. Тим більше, що чинна редакція Закону «Про Державне бюро розслідувань» має багато вад, які можуть перешкодити цьому